Кульмінація нового «газового протистояння» була наскрізь просякнута духом Воланда з безсмертного булгаковського роману «Майстер та Маргарита». «Колективним Воландом» був Кремль і «Газпром», які випробовували на міцність зіпсоване «газовим питанням» керівництво України. За формою газовий «роман у романі» виглядав так: переговори України з Росією плавно перетікали у внутрішні переговори між Президентом і прем’єр-міністром. Причому, діалог між Ющенком і Тимошенко відбувався переважно в режимі обміну заявами і виступами для ЗМІ і давався набагато важче, ніж пряме спілкування з Володимиром Путіним.

 

11 лютого почалося для Тимошенко невдало: Президент на закритій зустрічі знову поставив вимогу неухильного виконання його директив. Віктор Ющенко не міг допустити, аби Тимошенко зіпсувала йому візит до Москви, який так наполегливо готувався останні півроку. Президент не хотів після 2006 року знову виглядати заручником глави уряду. Ющенко хотілося самому виступати в якості головного політичного гравця України:

 

Раїса Богатирьова, секретар РНБО: "Я переконана, що мова буде йти про ринкові відносини і в газовій сфері, і в сфері коли Україна може своїми інвестиціями брати участь в освоєнні газо-нафтових родовищ Російської Федерації. Ми маємо спільні інтереси на багатьох ринках і треба їх захищати"» (ICTV, «Факти», 11 лютого 2008 року).

 

У цій ситуації команда прем’єра зрозуміла, що боротьба на два фронти може закінчитися поразкою. Відповідно, починаються пошуки компромісу як із внутрішньою опозицією, так і з росіянами. Прем’єка намагається продемонструвати, що з «Газпромом» і Кремлем у неї відбувається плідний діалог, а картину псує бездіяльність українських компетентних органів. Зокрема, прем’єрка послалася на розмову з першим віце-прем’єр-міністром Росії Сергієм Івановим та його запевнення в тому, що відключення газу не відбудеться. Тимошенко одночасно заявляє про порозуміння з російською стороною та висуває свої претензії до правоохоронних органів.

 

У цьому контексті вона згадує про лист Президента, витік якого трапився цього ж дня (11 лютого) на «Українській правді». У ньому Ющенко, треба думати, за підказкою голови «УкрГазЕнерго» Ігоря Вороніна, вимагав від прем’єрки підписання усіх угод із «РУЕ» і навіть ставив це питання на контроль Генпрокурору. Коли все це стало відомо «широкій громадськості», Банкова втратила один із важелів тиску на уряд. Отож, коли стало відомо про безрезультатне закінчення переговорів між «Газпромом» і делегацією НАК «Нафтогазу», Секретаріат практично ніяк на це не відреагував. Ніхто вже не вимагав звіту про підписання контрактів і не звинувачував уряд у створенні несприятливих умов для візиту Президента.

 

Більше того, Банковій довелося захищатися: секретарю РНБОУ Раїсі Богатирьовій було доручено спростувати інформацію «Газпрому» про те, що на збереженні «РосУкрЕнерго» наполягає саме українська сторона. А перший заступник глави секретаріату Олександр Шлапак ще раз наголосив, що 1) посередники потрібні виключно з міркувань збереження низької ціни на газ; 2) посередників треба зберегти, доки уряд не запропонує не менш ефективну схему постачань газу. Адже вкупі з заявою Тимошенко слова «Газпрому» могли кинути тінь на Президента і викликати підозри у його причетності до газових схем. Ці підозри потрібно було ліквідувати ще до їх виникнення, бо в такому разі візит Ющенка до Москви міг пройти в Україні під знаком звинувачень у здачі національних інтересів.

 

«Олександр Просяник, ведучий: Україна без газу не залишиться. Російський віце-прем‘єр Сергій Іванов напередодні пообіцяв, що Москва не перекриватиме трубу, – повідомила на прес-конференції Юлія Тимошенко» (Перший національний, «Новини», 11 лютого 2008 року).

 

«Синхрон: Юлія Тимошенко, прем’єр-міністр: "РосУкрЕнерго", яке сьогодні представляється Фірташем, Бойко і Вороніним, влаштували проти України справжній енергетичний терор. Сьогодні прокуратура мовчить, СБУ мовчить, всі силові структури мовчать. Водночас, я отримала від президента лист в якому президент зобов'язує під моїм особистим контролем підписати контрактів НАК "Нафтогаз" з російською стороною, мається на увазі "РосУкрЕнерго", я так відчуваю"» («1+1», «ТСН», 11 лютого 2008 року).

 

Сергей Куприянов, пресс-секретарь председателя правления ОАО "Газпром": "Переговоры проходили достаточно долго. Почти три часа, и основной результат заключается в том, что стороны пришли к взаимному решению продолжить переговоры еще и завтра. Это означает, что тот срок, который был назначен на 10 утра 12 февраля, когда мы должны были начать сокращение поставок российского газа для потребителя Украины, переносится до 18 часов, то есть еще целый рабочий день у нас будет, для того, чтобы урегулировать все вопросы. “Газпром” безусловно будет выполнять все свои обязательства по поставкам газа Европейским потребителям. При этом украинская сторона также обещает. что все поставки транзитных объемов будут обеспечены в полном объеме"» (ОРТ, «Время», 11 лютого 2008 року).

 

Раїса Богатирьова, секретар РНБО: "Вопрос “УкрГазЭнерго” – это не кампания украинской стороны, по этому и было принято решение. Что бы изучить возможность диверсифицировать не только источники поставок энергоносителей в Украину, но и найти такой инструмент взаимодействия, который бы позволил иметь низкие цены на энергоносители. А у нас действительно самые низкая цена среди европейских стран"» («Україна», «Події», 11 лютого 2008 року).

 

Олександр Шлапак: "У нас існує домовленність 2006 року, відповідно до якої ми можемо отримувати газ середньоазійський, який за середньою ціною є значно дешевший. "Газекспорт" підписав так званий дзеркальний контракт на передачу усього цього газу "РосУкрЕнерго". Ми стоїмо перед фактом,  що сьогодні цей баланс є у "РосУкрЕнерго". Отже, якщо ми погоджуємося з тим, що ми закуповуємо газ середньоазійський, який трошки дешевший, ми вимушені рахуватися з тим, що власниками цього газу, а також транзитером його, відповідно до угод, які підписувалися без нас, – є "РосУкрЕнерго". Ось чому Президент і наголошує, якщо ми міняєм конструкцію, то давайте все уважно порахуєм і подумаємо. А тоді будем відміняти чи одного посередника, чи іншого посередника"» (5 канал, 11 лютого 2008 року).

 

Олександр ШЛАПАК, Перший заступник Секретаріату Президента: "Газпром назвав цю ціну – це так звана п0 воно вже сьогодні 314 доларів. Будь ласка, беріть і забудьте про середньоазійський газ, про будь-яких посередників і таке інше"» (Перший національний, «Новини», 11 лютого 2008 року).

 

У ситуації нагнітання пристрастей з боку Росії треба віддати належне прем’єр-міністру: Тимошенко активніше за Президента заспокоювала журналістів та населення. Водночас вона не зробила жодного кроку назад у своїх планах позбутися «корумпованих посередників». Рішучість прем’єр-міністра переконала навіть опозиційно налаштований телеканал «Україна»:

 

«Юлія Тимошенко,, прем’єр-міністр України: "Сьогодні в України момент істини. Або вона зможе позбавитися від цих газових метастаз, або Україна зможе розрубити цей гордіїв вузол зараз – або на цю голку “РосУкрЕнерго” та “УкрГазЕнерго”– цих двох братів близнюків нас посадять ще на довгі-довгі роки"» (Перший національний, «Новини», 11 лютого 2008 року).

 

«Юлія Тимошенко. Прем'єр-міністр України: "Вони хочуть, щоб ми в 2007 газ оформили по цінам 2008 і друга позиція, щоб Україна в січні забезпечити не середньо азійським газом по 179, а частково подати газ російський по 314 доларів. Російська сторона вустами першого віце-прем’єр-міністра Іванова повідомила, що Україні відключати не будуть. Тобто це є дуже приємна новина в тому плані, що ми сьогодні вже маємо заспокоїти Україну, що ніякого відключення газу не буде, тому що не має за що. В нас не має ніяких контрактів з Росією або з “РосУкрЕнерго”. І жодної краплі газу ми не взяли"» («Україна», «Події», 11 лютого 2008 року).

 

Наприкінці цього дня Тимошенко все-таки сприйняла сигнали з Банкової про посередників як почесну капітуляцію і згоду Президента з її пропозиціями відмовитися від їх послуг. У відповідь глава уряду розпорядилася повідомити, що умови для успішного візиту в Москву практично створено: мовляв, «Газпром» переніс строки «відключення газу» на наступний день, 12 лютого, фактично до завершення переговорів між Президентами, а «Нафтогаз» у принципі погодився сплачувати за претензіями росіян:

 

Вперше за останні роки відбулися прямі, без участі будь-яких посередників, переговори НАК "Нафтогаз Україна" і "Газпрому"» («УП», 11 лютого 2008 року).

 

Оксана Богданова, автор: "Як я вже сказала, делегації “Газпрому” і “Нафтогазу” зустрінуться завтра знову о 10 ранку. Бо гадаю саме на цей час було призначене обмеження газопостачання в Україну. І ось вже ближче до вечора стало відомо, що Газпром переніс закручування вентеля з 10-ої ранку на 18:00 вечора"» («1+1», «ТСН», 11 лютого 2008 року).

 

 У Москві почалося найцікавіше. Президенту України потрібно вирішити складну задачу:

Чи були в Президента інші, окрім політичних, мотиви, зараз сказати важко. Так само як неможливо сказати, який із двох інтересів переважив, а який у ході переговорів принесли в жертву.

 

Проте і перед російським керівництвом стояло не менш складне завдання: зберегти позиції «Газпрому» в Україні ціною щонайменших поступок Україні. Ситуація показувала, що шантаж практично вичерпав свій інформаційний ресурс. З’являлися ознаки того, що європейські держави знову готові стати на бік України.

 

Пішовши на негайну конфронтацію з Ющенком, Путін одразу створював складну зовнішньополітичну проблему для свого наступника і для себе як нового прем’єр-міністра Росії. Конфронтація означала б вимушену консолідацію команд Тимошенко і Ющенка, можливо, навіть більш рішучі дії України щодо приєднання до НАТО. Тож і російському президенту потрібно було зійти з доріжки, яка вела у глухий кут. І за 20 хвилин до оголошеного перекриття газу про такий вихід було оголошено на спільній прес-конференції Президентів:

 

Синхрон: Виктор Ющенко, Президент Украины: "С четверга Украина будет погашать тот долг, который образовался по ноябрю-декабрю прошлого года в связи с неподписанием контракта на поставку с соответствующими структурами и актов сверки поставленного газа и задолженности. Мы исходим из того, что расчет 2007 года происходит по цене 2007 года"» («Інтер», «Подробиці», 12 лютого 2008 року).

 

«Синхрон: Віктор Ющенко, Президент України: "Что касается поставок 2008 года, мы договорились о том, что базовая цена, входная, в 179 – она сохраняется, а статус де-юре по тем участникам рынка, которые владеют контрактами, плюс мы договорились о том, что НАК "Нафтогаз" и "Газпром" создают группу, которая в ближайшие дни должна проработать вариант организации более простых, прямых и прозрачных отношений с точки зрения и организации рынка, и самих поставок"» («1+1», «ТСН», 12 лютого 2008 року).

 

Про що ж насправді домовилися Президенти, що мав на увазі Путін, коли говорив про «домовленості», які, мовляв, за один-два дні будуть зафіксовані у документах? З точки зору Віктора Ющенка, переговори пройшли вдало, оскільки ціна на газ залишилася незмінною. Цей момент дуже чітко відзначили журналісти 5-го каналу:

Майже через місяць, міждержавна комісія Ющенко-Путін перетвориться на історію. З її назви, через президенські вибори в Росії зникне одне прізвище. Але як показує остання зустріч двох президентів – у складних стосунках, між Києвом та Москвою, останнюкрапку ставлять завжди Глави держав» (5 канал, 12 лютого 2008 року).

Лише на наступний день українські ЗМІ й уряд дізналися від Ющенка, що окрім загальних принципів, сторони не обговорювали конкретних деталей майбутньої схеми постачання в Україну: все було залишено на відкуп «Газпрому». А от з іншого боку, Україна, вустами Президента, дала чіткі гарантії виплати боргів. Чи спромігся Ющенко отримати поступки з боку Росії? На це питання також не було відповіді…

 

Голова НАК «Нафтогаз Україна» Олег Дубина фактично відмовився коментувати будь-що із заяв двох Президентів. Водночас, заяви Президентів були настільки загальними і полісемантичними, що в команді БЮТ їх спочатку сприйняли як перемогу:

Олександр Турчинов, перший віце-прем'єр-міністр України: "Російська сторона з порозумінням ставиться до того, що стосунки між нашими державами повинні позбутися якихось тіньових складових, зокрема те що пропонує наш уряд позбутися посередників. Перший етап – це виведення фактично з ринку “УкрГазЕнерго” і заключення прямих контрактів на поставку газу"» («Україна», «Події», 13 лютого 2008 року).

 

Александр Турчинов, вице-премьер-министр: "Без згоди російської сторони міняти контракти, розірвати договора практично неможливо. Коли “Газпром” буде готовий замінити, переформатувати контракти вже починаючи з березня місяця, ми тільки будемо це підтримувати. Коли “Газпром” тільки скаже, що треба залишити це до кінця року контракти, де фігурував би “РосУкрЕнерго” – це їх рішення. Для нас принципова в даному випадку це цінова позиція, ми її збережемо"» («Інтер», «Подробиці», 13 лютого 2008 року).

 

Юрій Сидоренко, кореспондент: Отже, можна прогнозувати, українська влада на порозі протистояння за вплив на Нафтогаз. Ющенко – прагнутиме контролювати його як Президент, а Тимошенко – битиметься за підзвітність НАКу лише Уряду» («1+1», «ТСН», 13 лютого 2008 року).

 

Тетяна Прудникова, кореспондент: "На засіданні ж уряду зовсім інша концепція. Перший етап – прибирають “УкрГазЕнерго”, другий – всіх інших посередників. Перший віце-прем'єр Турчинов запевняє, що уряд готовий розпрощатися з “РосУкрЕнерго” вже в травні, але якщо “Газпром” хоче – можуть потерпіти до кінця року, а далі прямі угоди між “Нафтогазом” і “Газпромом”. Наступного тижня президент і прем'єр по черзі відвідають Москву. Можливо, тоді стане чітко зрозуміло – чи залишається “РосУкрЕнерго” та в якій якості"» (ICTV, «Факти», 13 лютого 2008 року).

 

Росія не забарилася додати в бочку меду ложку дьогтю: наступник Путіна на посаді Президента перший віце-прем’єр-міністр Дмитро Медвєдєв наголосив на тому, що без посередників Україна буде просто нездатною оплачувати російський і середньоазійський газ.

 

«Анна Гомонай, ведущая: В то же время вице-премьер России Дмитрий Медведев полчаса назад заявил, что поставки газа в Украину могут осуществляться по любым схемам – в том числе и прямым. Но уточнил – дешёвое среднеазиатское топливо Киев сможет покупать только через компанию-посредника. "Как только Украина уходит от поставок среднеазиатского газа и переходит к поставкам российского топлива, цены вырастают на треть. Такие изменения украинская экономика переварить не сможет", – заявил вице-премьер России» («Інтер», «Подробиці», 13 лютого 2008 року).

 

Наступного дня цю позицію підтримав і Секретаріат. Очевидно, на підлеглих Президента невимовне враження справили теплі слова Путіна на адресу Ющенка. Російський Президент ще раз підіграв своєму українському колезі, наголошуючи на тому, що їхні домовленості дозволять Україні «м’яко і спокійно» перейти на ринкові ціни на газ. Банковій гріх було не скористатися з такого інформаційного приводу…:

 

Олександр Чалий, заступник глави Секретаріату Президента України: "Питання – як вони організують ці поставки: напряму укладуть угоду "Газпром"–"Нафтогаз", чи вони створять спільне підприємство, в якому вони прийматимуть участь 50 на 50. Головне, що формально це підприємство тоді посередником між "Газпромом" і НАКом. Но по суті, це спільне підприємство буде афельоване підприємство двох наших державних структур"» («1+1», «ТСН», 14 лютого 2008 року).

 

«Володимир Путін, Президент Росії: "Мы даже для себя внутри страны приняли решения переходить на рыночное исчисление цены на энергоносители. Мы делаем это для себя мягко, спокойно. Мы и нашим партнерам предлагаем делать это мягко и спокойно. И именно с ним, именно с Президентом Ющенко нам удалось договориться об этом несколько лет назад, и вчера он еще раз подтвердил свою позицию"» («1+1», 14 лютого 2008 року).

 

А от в уряді вирішують попіаритися на іншій заяві Путіна і підкреслити здатність Тимошенко протистояти російському впливу. Прозорий натяк на відповідну нездатність Ющенка?

 

Олесь Терещенко, ведучий: Україна і Єврокомісія вже готують донорську конференцію з реконструкції газової труби. Єврокомісар Ферраро-Вальднер повідомила у Києві, що вона планується на осінь» («1+1», «ТСН», 14 лютого 2008 року).

 

У цій ситуації єдиним, хто зберіг холодну голову, виявився екс-міністр оборони Анатолій Гриценко. Дивно :), але його цілком адекватну позицію здогадався озвучити лише Новий канал (цікаво, як таку заяву пропустила інформслужба СТБ, яка досі відрізнялася «зубастістю» і висвітленням дуже різних точок зору у поданні головних новин дня?):

 

Голова парламентського комітету з питань Нацбезпеки та оборони Анатолій Гриценко: “Це може бути тактичною кісткою, яку нам дали, щоб заспокоїти, але стратегічно буде вирішено питання не на користь України. Наша країна в особі “Газпрому” тепер матиме сильнішого гравця, який зможе кардинально впливати на український внутрішній ринок”» (Новий канал, «Репортер», 13 лютого 2008 року).

 

15 лютого з’ясовується, що «Газпром» по суті починає використовувати домовленості Ющенка і Путіна як важіль тиску на НАК «Нафтогаз України». У пресу («Комерсант-Україна») потрапляє чорновий проект угоди між «Газпромом» і «Нафтогазом», згідно з яким Україна позбувається одного ярма в обмін на інше, ще тяжке. «Газпром» хоче отримати контроль над половиною ринку (Анатолій Гриценко виявився правий) та внутрішнім видобутком газу. Україна натомість не отримує гарантій прямих закупівель середньоазійського газу: замість «РосУкрЕнерго» в тому ж швейцарському кантоні Цуг росіяни пропонують створити іншу компанію-прокладку «РосУкрГаз».

 

Уряд намагається цьому протидіяти і натикається на опір Банкової. Про це свідчить новий витік інформації на «Українській правді» про нібито заборону Тимошенко їхати до Москви:

 

 

Олександр Турчинов, перший віце-прем'єр міністр: "Я не бачу проблеми, коли називається ця сума, але ж для нас принципово є не просто гасити одні борги і створювати інші, для нас важливо, і це достатньо серйозне випробування, яке повинен пройти НАК "Нафтогаз" і весь Кабмін, це все ж таки забезпечити іпоточне обслуговування постачання газу в Україну. Щоб не виникла ситуація, коли ми розраховуємось по старим боргам, а нам починають ультиматум виставляти по новим боргам” («1+1», «ТСН», 15 лютого 2008 року).

 

«Володимир Павлюк, ведучий: Візит Юлії Тимошенко до Москви 21 лютого на межі зриву. Таке повідомляє інтернет-видання "Українська правда" з посиланням на власні джерела. Зривають візит Тимошенко у секретаріаті президента. Мовляв, Віктор Балога написав листа прем'єрці із проханням скасувати свій візит. Причина прохання така. Саме у той день у Москві буде президент Віктор Ющенко. Українське МЗС уже направило до Москви листа про скасування візиту прем'єр-міністра. Нагадаю, Юлія Тимошенко планувала приїхати до Росії ще 23 січня, але і тоді на прохання президента свій візит перенесла» (Новий канал, «Репортер», 15 лютого 2008 року).

 

В цій ситуації команда Президента починає шукати «крайніх» і «стрілочників». Ним виявився уряд. Віктор Ющенко в ексклюзивному інтерв’ю телеканаду «Інтер» (повний текст) валить усі недоліки газових переговорів на Тимошенко: мовляв, якби уряд вчасно сплачував за газ, Україна взагалі б не мала жодних проблем. Президенту своїми питаннями допомагав ведучий Руслан Сенічкін, навмисне підводячи Ющенка та глядачів до «очевидних» відповідей не на користь уряду. Тепер за всі подальші складнощі, які виникатимуть на переговорах між Україною і Росією, Банкова одразу ж звинувачуватиме уряд та її очільника.

Але спочатку – подивимося, як дали розвиток ситуації у новинах:

Тим часом голова НАК "Нафтогаз України" Олег Дубина сьогодні знову проводить переговори у Москві. Зі своїми колегами з Газпрому він має узгодити два принципових питання. Перше – це погашення українського боргу за вже спожите паливо. Другий пункт перемов стосується умов постачання газу у 2008-му і наступних роках» (5 канал, 14 лютого 2008 року).

 

Рівно місяць дає Києву “Газпром”, щоб остаточно розрахуватися за газ. До 14 березня на рахунки газового монополіста має надійти мільярд доларів. Про це російська сторона поінформувала напередодні представників "Нафтогазу", які у четвер вели переговори у Москві» (5 канал, 15 лютого 2008 року).

А ось – ексклюзив Президента на «Інтері»:

 

Наступного тижня ми станемо свідками історичної події – який шлях обере уряд. Залишить чинну схему, яЯка гарантує нижчу ціну? Пристане на пропозицію "Газпрому", значно посиливши його позиції на внутрішньому ринку України, перейде на прямі розрахунки з «Газпромом»,  купуючи газ по 320 доларів, і в цьому разі країна може опинитися на межі економічної кризи?... Можливо, ще існують якісь варіанти розв'язання проблеми, але у будь-якому разі зараз їх не розглядають. Скидається на те, що борці із посередниками не встигли зробити нові аби запропонувати альтернативу. І тепер уряд не готовий вчинками підкріпити політичні домовленості Президентів України та Росії. З такою оцінкою, до речі, погодився і Президент України під час інтерв'ю нашій програмі. Головні підсумки візиту українського Президента до Москви» («Інтер», «Подробиці тижня», 17 лютого 2008 року).

 

Синхрон: Віктор Ющенко: Ні, ні» (там само).

Надзвичайно велика увага українських ЗМІ була присвячена фразі-припущенню, «мимохідь» висловленій Володимиром Путіним на прес-конференції з Віктором Ющенком:

 

Володимир Путін, президент Росії: "Как вас зовут? Лена, вот представьте себе, город нашей российско-украинской боевой морской славы Севастополь, и там база НАТО. Не только сказать, подумать страшно, что Россия в ответ на подобное размещение таких позиционных районов, а теоретически нельзя исключить этого, украинской территории, нацелит на Украину свои ударные ракетные системы"» (Перший національний, «Новини», 12 лютого 2008 року).

 

Ці слова Путіна процитували практично всі телеканали. Лише наступного дня українці почули реакцію свого Президента: виглядало так, ніби Ющенко вже повірив у можливість такої загрози:

 

Юрій Спасокукоцький, кореспондент: Напередодні Президент Росії Володимир Путін іронічно припустив, що одним із наслідків вступу України до НАТО буде наведення на нашу державу ударних ракетних систем. Зокрема, якщо бази НАТО раптом з’являться у Севастополі. До речі, термін перебування російських баз у Криму, за чинними угодами, спливає 2017 року» (Перший національний, «Новини», 13 лютого 2008 року).

 

ОРТ, яке транслюється і користується популярністю і в Україні, поспішило подати позицію Ющенка як відступ від попередніх планів:

 

«Наталья Семенихина, ведущая: На Украине не будет военных баз НАТО. Об этом сегодня заявил президент Ющенко, подчеркнув, что его страна готова законодательно закрепить этот запрет. Что же касается членства в Североатлантийском Альянсе, то вопрос со временем будет решен на референдуме. Вступление в НАТО – одна из самых острых внутренних проблем Украины. Не предпринимать никаких попыток в сближении с военным блоком до референдума требует парламентская оппозиция. Вот уже третью неделю Партия регионов блокирует трибуну рады. Вечером возможно Ющенко встретиться с лидерами парламентских фракций, чтобы уговорить их все-таки начать работать» (ОРТ, «Время», 13 лютого 2008 року).

 

Це не зупинило Володимира Путіна від того, щоби ще раз полякати Україну «ракетами» в разі інтеграції в НАТО:

 

«Владимир Путин, Президент России: "По имеющимся у меня сведениям, подавляющее большинство граждан против вступления в НАТО. Тем не менее, руководство Украины взяли и подписали бумажечку. В таком же явочном режиме, никого не спрашивая, могут там быть поставлены и базы, или какой-нибудь четвертый или пятый оппозиционный район ПРО. А нам-то что делать тогда? Вот тогда мы вынуждены будем перенацеливать наши ракеты на объекты, которые, как мы считаем, угрожают нашей национальной безопасности"» («Інтер», «Подробиці», 14 лютого 2008 року).

 

 

Єдиними, хто зайняв позицію, яка мала б прозвучати з вуст української влади, були США:

Держсекретар США Кондоліза Райс заявила, цитуємо: приховані погрози Росії на адресу України – неприпустимі. А сама риторика Росії є неприйнятною. Райс навіть закликала не запрошувати Володимира Путіна на натівський саміт, проведення якого заплановане на початок квітня у Бухаресті» (5 канал, 14 лютого 2008 року).

 

Тоді як позиція Банкової була ганебно угодовською:

 

«Олександр Чалий, заступник голови Секретаріату Президента України: "Якщо у Російської Федерації виникає занепокоєння у зв'язку з розміщення на території України, (то) Україна, як уже Президент заявив, відповідно до положень Конституції, не вправі розміщувати на своїй території іноземні бази. Якщо потрібно ці зобов'язання підсилити, ми готові говорити через діалог із Російською Федерацією з цього питання"» (5 канал, 14 лютого 2008 року).

 

Єдине, на що спромоглася у відповідь Банкова, це в режимі інформаційного повідомлення оголосити про пришвидшення свого вступу в НАТО. Навряд чи це було саме тим меседжем, який був доцільний після слів Путіна та їх багатократного цитування центральними телеканалами:

 

«Анна Гомонай, ведущая: Виктор Ющенко просит Германию поддержать на апрельском саммите НАТО заявку о присоединении Украины к Плану действий относительно обретения членства в Альянсе. Сказал об этом Президент в ходе встречи с немецким послом Вальтером Штан-Майером. А лидер оппозиционной Партии регионов сегодня же отправил в штаб-квартиру НАТО в Брюсселе письмо. Виктор Янукович просит заявку Украины на грядущей встрече в Бухаресте лидеров стран – членов Альянса не только не поддерживать, но и не рассматривать вовсе» («Інтер», «Подробиці», 14 лютого 2008 року).

 

Напевне, в Кремлі просто не чекали такої слабкої реакції української влади та мас-медій і такого відгуку від Сполучених Штатів. Стереотип негативних наслідків вступу України в НАТО збагатився ще одним потужним міфом про направлення «російських ракет» проти українських міст. Нейтралізувати його простими заявами про те, що жодних іноземних баз в Україні не буде, вже неможливо: примара ракетного удару з боку «братерської Росії» тепер щоразу використовуватиметься проросійським лобі в українській політиці.

 

Докладніше тему російських ракет обговорили у «Свободі Савіка Шустера» 15 лютого. Сакраментальна фраза Путіна була процитована на самому початку програми. Згодом до цього повернулись у полеміці Андрій Шкіль та Леонід Грач:

 

 

Роман Зварич (НУ-НС) підловив Леоніда Грача на непослідовності: «Логіка президента Путіна полягає в тому, що будь-які іноземні бази на території України є об’єктом для ударних ракет іншої сторони. Отже, російська база, за його логікою, є тоді об’єктом ударних ракет НАТО на нашу суверенну територію. Отже, якщо ви погоджуєтеся з такою логікою, мені видається, що ви як представник Компартії, відстоюючи інтереси держави і народу, мали би тоді відстоювати позицію про те, щоб якомога швидше російський флот забрався з нашої землі. Така ваша позиція?». У своїй не зовсім упевненій відповіді пан Грач зазначив, що ЧФ Росії захищає Крим… від кримськотатарської, чи то пак турецької, агресії: «речь не идёт о солидарности или поддержке или о разделении точки зрения российского президента, а речь идёт о том, что перед Россией своим поведением в отношении позитивов вступления в НАТО поставлен Украиной таким образом, каким он будет отвечать в случае действительно появления на территории Украины базы НАТО и нацеливания того боевого оружия, которое может быть в НАТО и со стороны других и так далее. Поэтому это ответ. И я хотел бы, чтобы к этому ответу и мы все, и граждане Украины как к конечному результату хорошенечко задумались. Что касается Черноморского флота – опять это ваша логика, я её алогизмом воспринимаю. Мы Черноморский флот, ещё раз говорю, должны благодарить, до сегодняшнего дня что он базируется там, защищает южные рубежи, которые вы ещё мало очень понимаете, что происходит. Так вы ж не машите головой, если не понимаете, и внимательно слушайте, пока вам говорят. В том числе и от Турции, вы правильно говорите. Вспомните, как раз в "Нашей Украине", по списку "Нашей Украины" прошли два депутата от Меджлиса, на знамени которого написано, что Крым должен стать крымскотатарским государством».  До аналізу причин появи «ракет» у риториці російського президента у політиків руки не дійшли.

 

Мало хто звернув увагу й на те, що напередодні візиту перший віце-прем’єр-міністр Росії Сергій Іванов висловив зовсім іншу позицію з питання НАТО. Йому, як колишньому міністру оборони РФ, навіть на думку не спало жартувати з ракетами, особливо виступаючи на міжнародному форумі в Мюнхені:

 

«Сергей ИВАНОВ, первый вице-премьер России: "Украина и Грузия – независимые государства, и Россия, конечно же, не может использовать право вето по отношению к их политике. Но за этим могут последовать определенные действия, поскольку военная структура НАТО подбирается все ближе и ближе к границам России. Чем интеграция Украины и Грузии поможет НАТО и безопасности? Да ничем. Станет ли в этом случае нападать Россия на Украину или Грузию? Конечно нет!"» («Інтер», «Подробиці», 11 лютого 2008 року).

 

 

Останні кілька тижнів парламентські кореспонденти українських телеканалів змагаються у вживанні синонімів до слова «тупик», щоб хоч трохи урізноманітнити свої репортажі про «паралізовану» Верховну Раду. Діставши такий-сякий зручний привід у вигляді підпису спікера під пронатівським листом, регіонали, очевидно, вирішили: ніж працювати в опозиційному дискомфорті, краще страйкувати в очікуванні нехай навіть суто теоретичної можливості хоч якось притулитися до влади. І дарма, що справжня мета недавньої партії влади очевидна майже для всіх, дарма, що антинатівська риторика не належить до найбільш виграшних в очах навіть власного електорату, тим більше дарма, що законодавча гілка української влади ось-ось остаточно надломиться під тягарем непомірних амбіцій власних «захисників». Ефемерна ідея «суперширокої» коаліції залишається спокусливо витати в повітрі і періодично – як от минулого понеділка – набирати начебто реалістичних форм – звісно, щоб уже наступного дня розвіятись як дим.

 

Спільне голосування БЮТ, регіонів та комуністів за закон про державні закупівлі стало черговою підбадьорюючою ін’єкцією для парламентських мрійників – але її дія так само швидко минула, залишивши по собі голі технологічні розрахунки по відтягуванню часу та позбавленню опонентів зайвих важелів впливу.

 

Чергова хвиля загрозливих заяв і показових жестів з боку опозиціонерів виглядають швидше як демонстрація нездатності остаточно знайти відповідь на питання – що ж робити далі? Бо можливість розпуску парламенту, яка в оглядуваний тиждень перейшла зусиллями спікера в розряд більш реалістичних, виглядає не надто перспективною для ініціаторів нинішнього парламентського «страйку». Якби було інакше, то випробувана попередниками модель чергової самоліквідації виглядає більш технологічною, ніж сьогоднішній «біг на місці», який, схоже, приносить більше користі для інших учасників процесу – в тому числі для парламентських аутсайдерів. Принаймні, Володимир Литвин отримав можливість спробувати реанімувати образ «людини над бійкою», активно коментуючи зголоднілим за новинами телевізійникам версію про переформатування коаліції.

 

Нелі Ковальська, кореспондент: Доброго дня. Наразі може лише сказати лише про те, що бачили на власні очі. Станом на цю хвилину , спікера у будівлі штабу Партії Регіонів з поки що не має, втім він все ж таки прибуде на нього, тут чекають інформацію про те, що Арсеній Яценюк прийняв пропозицію регіоналів, поговорити, підтвердили у прес-службі Верховної Ради України. Зараз до штабу Партії регіонів з'їжджається власне депутати з цієї фракції, я зазначив на прес-секретар лідера опозиції Віктора Януковича Денис Іванеско, у зустрічі візьмуть участь всі 175 членів фракції та лідер опозиції Віктор Янукович, власне теж. Також передбачено, що ця зустріч відбудеться без преси, оскільки розмова буде досить відвертою, про це ще сьогодні вдень заявляли деякі депутати. Наразі в мене вся інформація. Будемо спостерігати за подіями і докладніше доповімо о 20-й годині» («Украина», «События», 13 лютого 2008 року).

 

Ольга Клюева, автор: "Хрупкое перемирие воцарившееся вчера в парламенте оказалось кратковременным сегодня оппзиционеры и коалицианты опять демострируют свои непримиримые позиции в вопросе НАТО. И пока ни коалицианты ни оппозиционеры отступать не собираются"» («Iнтер», «Подробности», 13 лютого 2008 року).

 

Андрій Шкіль, депутат Верховної Ради України, фракція БЮТ: "Якщо ми не погодимося, якщо ми вирішимо що сьогодні працювати треба, то спікер скаже ні сьогодні не буде засідання, а почнеться через 31 день, якщо Президент не розпустить парламент. Я все більш мужньо дивлюся на обличчя нинішніх опозиціонерів"» («1+1», «ТСН», 13 лютого 2008 року).

 

Спікер Арсеній Яценюк, який, попри оптимістичний початок своєї діяльності, поки що не зміг продемонструвати серйозного впливу на внутрішні парламентські процеси, зробив цього тижня ще одну спробу досягти порозуміння з непримиренними опозиціонерами. Для цього він запропонував лідерам фракцій укласти щось на зразок мирової угоди, в якій зі свого боку був готовий визнати, що його підпис під «натівським» листом не був позицією консолідованої більшості парламенту. Навзаєм, страйкуючі фракції опозиції мали взяти на себе зобов’язання повернутися до законотворчої роботи. На подібний варіант зголосилися навіть представники коаліції, але в опонентів та «нейтралів» Литвина пропозиції Яценюка особливого ентузіазму, поки що, не викликали – мовляв, це принципово не вирішує питання і є лише констатацією і без того існуючих фактів. Референдум із питання вступу до НАТО вже в квітні – позиція регіоналів, а їх союзники з Компартії черговий раз нагадали про розгортання масових акцій протесту – і черговий раз нікого цим не налякали.

 

Зіткнувшись зі стіною непорозуміння, спікер публічно визнав, що якщо й цей компроміс буде відкинуто, то слід готуватися до нових виборів. При цьому передрік навіть загибель українського парламентаризму у двомовному варіанті – мабуть, щоб було краще зрозуміло опозиціонерам – «із ганьбою і позором». І ще одна характерна деталь – спікер вирішив зненацька наголосити на тому, що Верховна Рада не має бути інструментом політичної гри – ані для Банкової, ані для Грушевського. Видається, правда, що цей пасаж і було спрямовано на дві згадані адреси, де останнім часом перестали звертати особливу увагу на буксуючий законодавчий механізм. Можливо, після цього прозорого сигналу про можливий початок самостійної гри ситуація зміниться?

Синхрон: Арсеній Яценюк, голова Верховної Ради України: “Я категорично заперечую проти того, щоб парламент був інструментом для Банкової, щоб парламент був інструментом для іншої сторони – вулиці Грушевського”»(НТН, «Вчасно», 15 лютого 2008 року).

 

Поки Президент заочно звертався до парламентарів із закликом до відновлення ефективної роботи, глава його секретаріату Віктор Балога надав несподіваного імпульсу процесам оптимістичного очікування з боку нинішніх опозиціонерів. Він транслював невдоволення Президента стосовно проголосованого під час короткого «робочого тайм-ауту» закону про державні закупівлі, назвавши його таким, що відроджує корупційні схеми. Балога наголосив на тому, що солідарне голосування БЮТ разом із Регіонами та комуністами може свідчити про фактичне переформатування коаліції. Вказавши на те, що Президент не має наміру підписувати згаданий законопроект, він наголосив: якщо відбудеться повторне голосування за цей закон, воно мало не остаточно підтвердить факт переформатування. Підозра щодо коаліційних змін була досить рішуче відкинута спікерами з БЮТ і «НУНС». Але, водночас, активно підтримана другорядними спікерами опозиції та, як ми вже згадували вище, Володимиром Литвиним.

 

Ганна Герман, народний депутат, Партія регіонів: "Я думаю, що широка коаліція буде вже в травні"» (НТН, «Вчасно», 13 лютого 2008 року).

 

Втім, найбільший інтерес у політичних та журналістських колах викликала, звичайно, коротка заява Віктора Балоги щодо його виходу з партії «НУНС». Обмежившись коротким поясненням щодо того, що мета його вчинку – застерегтися від розмов щодо надмірного впливу глави президентського Секретаріату на внутрішньопартійне життя і наголосивши, що свою подальшу діяльність він пов’язує виключно з Президентом Ющенком, Балога дав привід для численних припущень та коментарів з боку політиків та аналітиків. Домінує серед них головна думка – Балога береться за створення нової пропрезидентської партії. Зі слів одного з членів парламентської фракції «НУНС», Борис Тарасюк навіть оприлюднив назву нової партійної структури – «Гарт» (натомість про навність такої структури вже не раз згадувалося у ЗМІ). Якщо ця інформація відповідає дійсності, то надзвичайно складно говорити зараз не лише про перспективи нової партії, а хоча би про політичну доречність появи нової структури з назвою, що повторює назву студентського спортивного товариства. На сьогодні подібний витік інформації більше нагадує розгортання операції інформаційного прикриття для ресурсно-кадрової перетряски всередині існуючої пропрезидентської партії.

 

Віктор Балога вийшов із партії “Народний союз "Наша Україна", про це повідомляє прес-служба глави держави. У заяві глави секретаріату президента, зазначається, це рішення продумане і остаточне, Віктор Балога вважає, що ви хід із лав наших українців, дозволить припинити спекуляції щодо його ролі у внутрішньопартійних процесах. Водночас наголосив , незалежно від обставин його політична діяльність, вже буде пов'язана з президент Віктором Ющенком» («Украина», «События», 15 лютого 2008 року).

 

Анна Гомонай, ведущая: Глава президентского Секретариата Виктор Балога станет лидером новой пропрезидентской партии. И хотя сам Балога таких намерений пока не декларировал, в этом уверяют его бывшие однопартийцы по "Народному союзу "Наша Украина". Депутат из фракции “НУНС” Борис Тарасюк считает, что в Украине уже стартовал процесс формирования пропрезидентской партии. По его словам, ей уже придумали название – "Гарт". Задача – создать политическую силу, которая будет иметь влияние как на западе, так и на востоке страны. О своем решении покинуть "Народный союз "Наша Украина" Виктор Балога заявил накануне. В стане оппозиции – а именно, в Партии регионов – отмечают, что нашеукраинцы понесли серьезную потерю» («Iнтер», «Подробности», 16 лютого 2008 року).

 

Так, назвою модного російського фільму, можна було б назвати кримінальну драму з елементами традиційного українського політичного фарсу, яка розгорнулася останніми тижнями навколо екс-міністра транспорту Миколи Рудьковського. Давно заведена кримінальна справа про нецільове використання державних грошей на приємний вікенд із однією з відомих українських красунь, яка (справа, звісно ж) тривалий час розвивалася, як кажуть росіяни, «ни шатко, ни валко» і раптом, явно несподівано для самого Рудьковського, перейшла в активну фазу. Силове затримання екс-міністра працівниками СБУ в одному з медичних закладів столиці та його ув’язнення у Лук’янівському слідчому ізоляторі викликало особливу увагу преси. Невипадково, бо окрім соковитого бульварного сюжету, на який не дуже багате українське політичне життя, історія містила ще й ознаки жанру політичного детективу – таємниче викрадення представника опозиції, загадкова роль спецслужб і мало не «вбивці в білих халатах» в тюремній санчастині.

 

Втім, всі телеканали, детально висвітлюючи зовнішній ряд подій навколо затримання Рудьковського, чомусь навіть не спробували копнути глибше і пошукати відповіді навіть на ті питання, які були на поверхні. Наприклад: чому об’єктом неочікуваного спалаху атикорупційної активності став саме Микола Рудьковський, коли значно більш відомі персони свого часу щасливо уникали відповідальності навіть за більші гріхи? Політична вага Рудьковського, не будемо лукавити, була незначною навіть за часів його перебування на міністерській посаді, та й там, за оцінками деяких експертів, його вплив у міністерстві носив досить номінальний характер, а призначення на посаду, очевидно, було наслідком елементарних розрахунків на політичних торгах.

 

Як персонаж для старту гучної антикорупційної кампанії на зразок тих, що проводяться останнім часом, скажімо, в Казахстані, Рудьковський теж не надто «тягне» – не той масштаб інкримінованого злочину, не той масштаб особистості і рівень популярності. Якщо згадати досвід проведення подібних кампаній у сусідніх державах, то вони переважно проводяться із «залученням» діючих державних чиновників – відставники ж, як правило, нікого не цікавлять.

 

Таким чином, залишається всього дві вірогідні версії. Перша – пресинг Рудьковського має на меті отримання компрометуючої інформації проти більш масштабних фігур – але в цьому випадку активність його захисників мала би бути значно більшою і не обмежуватися бригадою регіональної депутатської «швидкої допомоги» на чолі з невгамовним Нестором Шуфричем і депутатами рангу Лук’янова та Сівковича. Втім, можливо, все ще попереду.

Друга версія – Микола Рудьковський втратив на високій посаді відчуття реальності й елементарно «попалився», зачепивши конкретні інтереси впливових осіб, за що тепер і розплачується – в усіх сенсах.

 

І все-таки цікаво, що мали на увазі журналісти каналу ICTV, коли в одному із сюжетів про сумну долю екс-міністра розповіли, що соратники не раз попереджали Миколу Рудьковського: «Рудя, допригаєшся». На жаль, ця тема в подальших сюжетах розвитку поки що не знайшла...

 

 

 

 

 

Юлія Лаврісюк, ведуча: Рудьковський скаржиться Генпрокуратурі на Службу безпеки. Підслідний екс-міністр просить перевірити, чи законно його забирали у буцегарню. У прокуратурі пообіцяли перевірити, але вже зараз сказали: все було в межах закону.