Є такий особливий тип людей, яких Бог, очевидно, і справді благословив. Вони щиро вірять у власну місію. І навіть після годинної розмови з Такером Карлсоном — людиною, яка регулярно пояснює американській аудиторії, що Україна сама винна у геноцидній війні Росії проти неї Росії — виходять після цього у фейсбук і пишуть: «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять». Це написала Юлія Мендель. Вірогідно, щодо своїх критиків. Після скандального інтерв’ю у Карлсона.

Ще раз. Вона нас благословляє. Дякуємо. Дуже дякуємо.

Що це було?

12 травня 2025 року колишня прессекретарка президента Зеленського (з червня 2019 по липень 2021 року) Юлія Мендель з’явилася у ютубі в подкасті Такера Карлсона — консервативного американського медійника, чия репутаційна біографія включає теплу ванну для Путіна у лютому 2024, поширення наративів про «американські біолабораторії», і нещодавню заяву, що Україна «припинить існувати через 50 років». Тим не менше Мендель чомусь вирішила, що саме це — правильний майданчик, щоб «сказати людям правду».

І, як сама вона озвучила під час інтервʼю, вона пішла туди як «проста українська жінка» з Херсона, якій є що сказати і яка давно відчуває, що її ніхто не чує. І найцікавіше в цій історії, що сказати їй дійсно було що.

Цитатник

Інтерв’ю Мендель — це не просто про критику Зеленського. І навіть не просто образа колишньої людини з системи, а дуже специфічний жанр, коли справжнє або зігране особисте розчарування раптом спрацювало, як геополітичний контент.

Мендель говорила про Зеленського як про людину, яка «постійно змінює маски», емоційно нестабільна і зовсім не така, як на екрані. В якийсь момент вона взагалі перейшла у дивну, якщо називати це дипломатично, моральну симетрію: мовляв, Путін — зло, але Зеленський теж зло, просто «приховане».

І тут уже проблема навіть не в самій критиці. Президента під час війни критикувати можна і треба. Проблема в тому, як саме це подається і де саме це звучить. Бо паралельно з розмовами про Херсон, про пенсіонерів, які виживають на копійки, про втому від війни й демографічну катастрофу — а це все речі абсолютно реальні — в інтерв’ю починають з’являтися дуже специфічні конструкції.

Як, наприклад, про «диктатуру як порядок», про «пропаганду Геббельса», про те, що Зеленський нібито не хоче закінчувати війну, бо для нього мир — це політичне самогубство. Про «нелегітимність», страх усередині системи, НАТО, наркотики тощо.

І проблема навіть не в тому, правдиві ці твердження чи ні. Проблема в тому, що все це звучить у розмові з людиною, яка вже давно є не просто американським консервативним коментатором, а окремою платформою для легалізації дуже конкретного погляду на війну. Там будь-яка українська травма і запит на справедливість автоматично перестають бути тим, чим це є, а перетворюється на аргумент у псевдодискусії про те, що «не все так однозначно».

Словом, на платформі легалізації кремлівського погляду на війну.

Хроніка реакцій в Україні у моменті

Якщо коротко, вона була передбачуваною і по-своєму показовою. Міністр закордонних справ Андрій Сибіга заявив, що «навіть не дослухав» інтерв’ю до кінця й назвав це «гидотою», «випадом не проти президента, а проти власної країни».

«Уся ця брехня та маніпуляції спрямовані проти інтересів України та на підтримку російських вимог і ультиматумів. Огидно, коли заради “слави” такі персонажі готові принижувати власну державу та плазувати перед російською пропагандою. Зрештою ця особа — не перша з тих, хто приєднався до клубу прихвостнів російської пропаганди та наративів. Але це квиток в один кінець», — сказав Сибіга.

Ольга Айвазовська, експертка з виборчих процесів, написала, що «це природній рух її кар’єри. Вона стала нікому не цікавою після втрати посади в ОП, і всі спроби звернути на себе увагу — включно з написанням книжки — були дуже малоефективними».

Журналістка Яніна Соколова написала, що «такої кількості нових “замєчатєльних історій” про життя в Україні навіть Russia Today не вигадувала ніколи... Зараз буде дуже багато нарізок цього лайна. Всюди. Противник перекладе це всіма мовами».

Сергій Фурса у своїй колонці для NV поставив риторичним питанням: «Хто ходить до Такера Карлсона? Конспірологи, лунатики, антивакцинатори [...] І хіба у такому товаристві загубилась би Юлія Мендель? Ні. Вона там дуже органічно виглядає».

В Офісі президента відзначили, що «ця леді давно не в собі». І ось тут - зупиняємось. Бо «не в собі» — це вже діагноз, а не аналіз.

Пародокси інфовкидів

Але тут є ще одна важлива річ. Українське суспільство за ці роки виробило доволі передбачувану реакцію: що токсичнішою виглядає атака на президента ззовні, то сильніше частина людей автоматично починає гуртуватися навколо нього.

Ми це вже бачили після скандалу в Білому домі. Бачили після кожної спроби зовнішнього тиску на Зеленського. І дуже часто навіть люди, які всередині країни жорстко критикують владу, починають реагувати зовсім інакше, коли ця критика заходить через зовнішнє приниження або через платформи, які в Україні сприймаються токсичними.

Тому цілком можливо, що ефект від цього інтерв’ю всередині України буде прямо протилежним тому, на який Юлія або ті, хто її надихають, розраховували. Тобто не падіння підтримки, а чергове коротке згуртування навколо президента. Особливо через сам контекст Карлсона.

І це, до речі, аж ніяк не змінює самого сюжету навколо Мендель. Її втоми, можливої образи і навіть її права на критику чи навіть частини справедливих тем, які вона порушує. Але дуже добре показує іншу річ: під час війни значення має не лише те, що ти говориш, а й кому саме ти це говориш.