Зцілення кінематографом і втеча як повернення. Про два несхожих, але доповнювальних фільми на кінофестивалі Sunny Bunny
У Києві триває другий український ЛҐБТКІА-кінофестиваль Sunny Bunny. Sunny Bunny (вільний англійський переклад словосполучення «Сонячний зайчик») є першим фестивалем ЛГБТплюс-фільмів на території України. Він виріс з однойменної конкурсної програми, яку багато років проводили організатори КМКФ «Молодість». Після Берлінале саме «Молодість» став другим у світі міжнародним фестивалем, який виділив кінематограф ЛГБТплюс-тематики в окрему програму.
Цьогоріч у фестивалю насичена програма: самих лише повнометражних прем’єр — понад 40. З цієї множини фільмів мені здалося доречним виокремити дві документальних роботи — дуже несхожі стилістично, але цікаві саме своїми контрастами: «У пошуках “У пошуках Емі”» (режисер Сев Роджерс, США) та «Транс-Утікачі» (режисерка — Жа Бабаєва, Україна).
Автобіографічна драма «В пошуках “У пошуках Емі”» брала участь у багатьох кінофестивалях та отримала нагороду на найвідомішому форумі квір-кіно Frameline у Сан-Франциско. Роджерс оповідає про рятівний вплив романтичної комедії Кевіна Сміта «У пошуках Емі» (1996) на нього, тоді 12-річного зацькованого трансгендерного хлопчика з Канзасу.
Головні герої «Транс-Утікачів», зроблених у формі репортажу — трансгендерна жінка Анна і трансгендерний хлопець Кирило, котрі переїхали до Берліна після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Бабаєва інтерв’ює обох, відстежує їхнє життя протягом пів року – від 24.02 до Дня Незалежності 24.08.22.
Власне, герої обох фільмів страждають від схожих проблем: несприйняття оточення, яке веде до важких психологічних травм, сутнісної розгубленості. Так, жорстокі однокласники мало не довели Сева до самогубства, в Анни зовсім зник контакт із батьком, у Кирила бодай якийсь зв’язок тільки з бабусею. Але, подібні на початку, ці оповіді розвиваються в цілковито відмінних напрямках.
«У пошуках “У пошуках Емі”» — відчутно синефільська стрічка. Звісно, Сев чимало уваги приділяє стосункам зі своєю дівчиною Кілі, але все ж основна енергія в першій половині фільму скерована на занурення в «королівство Кевіна Сміта», як Сев це називає. Режисер знаходить і самого Сміта, й інших причетних до появи тієї комедії, зокрема виконавицю головної жіночої ролі — Джої Лорен Адамс. За власним зізнанням, Сев дивився фільм Сміта десятки разів, щодня — і це врятувало його. Головні герої фільму 1996 року — автор(к)и коміксів Алісса (Джої Лорен Адамс) і Голден (Бен Аффлек). Перша — лесбійка, другий — гетеросексуальний мачо. Між ними спалахує несподівана, але сильна пристрасть. У певну мить Голден відкриває для себе подробиці з минулого Алісси, з якими не може змиритися, що загрожує їхньому коханню.
Кадр фільму «У пошуках “У пошуках Емі”»
Найбільш приголомшлива колізія в Сева Роджерса, ближче до фіналу — це відкриття, що життя самого автора частково повторює колізію фільму Сміта. Сев і Кілі закохались одне в одного, живучи на різних континентах, коли ще обидві були лесбійками. Гендерний перехід, що його зробив Сев, мав би поставити цей зв’язок під загрозу — але, навіть ставши чоловіком, він лишається для Кілі тим самим, єдиним, і байдуже на минуле чи теперішнє. Такий поворот — це рідкісна, фантастична удача кінематографіста, але в Роджерса вистачає таланту ще правильно вписати її у свій фільм так, щоб життя і вигадка поєдналися в бентежній історії.
Реалії в «Транс-Утікачах» надто знайомі будь-кому з нашої ЛГБТ-спільноти. В монологах Анни й Кирила розкривається бюрократичне пекло, через яке доводиться проходити трансперсонам, надто ж тепер, під час війни; Анна, зокрема, характеризує українські військкомати як «центр гомофобії на планеті» й «планету зла»; приблизно з таким же ставленням доводиться стикатися і в поліклініках, і в РАГСах, і в будь-яких інстанціях.
Кадр фільму «Транс-Утікачі»
Жа Бабаєва відстежує будні втікачів день за днем, проте навіть у далекому Берліні Анна не забуває ані про війну, ані про рідну країну, в якій їй довелося зазнати лиха — і це зрештою призводить до розриву дружби з Кирилом, який показною аполітичністю сором’язливо декорує свою українофобію.
Так, почавши з конфлікту ідентифікації, фільми розходяться по різних сторонах інакшості, але досягають схожих результатів. І там, і там суспільне й інтимне нарешті набувають необхідної для виживання героїв і героїнь рівноваги.
Саме такими несподіваними паралелями й відлуннями й цікаві кінофестивалі.
Колаж на головній: кадри фільмів «У пошуках “У пошуках Емі”» та «Транс-Утікачі»