Стрічки та чари: як за допомогою камери перемогти час

Стрічки та чари: як за допомогою камери перемогти час

19 Вересня 2023
1249
19 Вересня 2023
13:00

Стрічки та чари: як за допомогою камери перемогти час

Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
1249
Фільм Ігоря Іванька «Крихка пам’ять» — це не тільки екранне зізнання автора в любові до свого діда — легендарного кінооператора, а й поетична історія про магічну силу кіно.
Стрічки та чари: як за допомогою камери перемогти час
Стрічки та чари: як за допомогою камери перемогти час

Ігор Іванько — режисер-документаліст. Закінчив Київський національний університет театру, кіно й телебачення імені Карпенка-Карого. Член групи кінематографістів/-ок Babylon’13, яка висвітлює події Майдану та російсько-української війни з 2014 року. «Крихка пам’ять» — повнометражний дебют Ігоря — вже має призи міжнародних кінофестивалів у Трієсті, Анже, Тель-Авіві й Сараєво. Співпродюсером картини виступив словацький режисер Петер Керекеш, котрий зняв в Україні повнометражну драму «Цензорка» (2021), що, зокрема, отримала Приз за найкращий сценарій у секції «Горизонти» Венеційського МКФ.

Ігор Іванько

Головний герой «Крихкої пам’яті» — дід Ігоря Іванька, легендарний радянський і український кінооператор Леонід Бурлака, який захопився фільмуванням з дитинства й після закінчення школи, ще не вступивши до інституту, пішов працювати проявником плівки на Одеську телестудію. У 1963 році закінчив операторський факультет російського ВДІКу, міг залишитися в Москві, але повернувся в рідну Одесу. Зняв понад 40 широкоекранних фільмів і близько 20 телевізійних. Працював з такими режисерами як Петро Тодоровський, Григорій Поженян, Валентин Козачков, Вадим Лисенко, Віктор Жилін, Ігор Апасян, Радомир Василевський, Володимир Рябцев, Олександр Амелін. Найвідоміша операторська робота Леоніда Бурлаки — серіал «Місце зустрічі змінити не можна» (1979).

Леонід Бурлака

А втім, попри масштабну біографію, фільм починається камерно, майже як домашнє відео — Леонід Антонович, літній чоловік із виразним шляхетним обличчям сидить над столом, а внук, роздивляючись його крізь камеру, питає: «Як ти потрапив у цю професію?» Дід сміється. Винен старший брат, який «дуже серйозно» займався фотографією.

Після чого стається візуальний стрибок далеко за межі родинної хроніки. Екран заповнюють старі чорно-білі фотоплівки. На багатьох із них «попливла» фотоемульсія. Ігор вдивляється в ці химерні плями й завихрення, і вони скидаються спочатку на спіралі галактик, потім на палеонтологічні відбитки, а потім і на краєвиди якоїсь планети; час уречевлюється через низку метафор, стаючи простором для дослідження.  Приземлення відбувається прямо в кінохроніку, в легендарну епоху винайдення кіно. Автор додає трохи казковості, підкреслюючи, що в Одесі кіно з’явилося ще за 2 роки до Люм’єрів, називає й ім’я цього Йоганна Хрестителя: Йосип Тимченко. Зрештою, кожна європейська країна має перекази про тих, хто винайшов кіно раніше за французів; тут мова не про факти, а про чари кіно.

З отакою магічною «прошивкою» історія розвивається далі. Режисерові доводиться працювати наввипередки з часом: у Леоніда розвивається Альцгеймер, його пам’ять руйнується; Іванько описує це як катастрофу бачення: «Дід, яким я його знав раніше, став поступово зникати».

Оповідь рухає археологія. Ігор відкопує на дачі, в сімейних і державних архівах нові й нові плівки. Показує їх дідові та знімає його реакцію, додає хроніку радянських 1960-70-х, а також відео 1990-х. Звісно, безжальні реалії доби зачіпаються, хоча й не стають визначальними. Дід пережив румунську окупацію Одеси, але ніколи про це не розповідав. Культ побєдобєсія стартував у 1965-му, водночас саме кіно про Другу світову давало радянським режисерам бодай якусь можливість самовираження.

Навіть закриті церкви та синагоги перебудовували на кінотеатри. Іванько ставить собі питанням: як це було тоді — їздити у справжньому кабріолеті? Адже в машинах такого класу можна було пересуватись або партійним бонзам, або кінооператорам — тут-таки виринає знімок Бурлаки, який, прикрившись піджаком у тому ж таки кабріолеті, тицяє комуністам дуже конкретну дулю. Очевидно, своєю камерою Леонід навіть у найбільш казенні сюжети вносив градус людяності, начальством не передбачений. Інколи ставав можливим і прямий саботаж: сценарій фронтової драми Петра Тодоровського «Вірність» (1965) прийняли у виробництво лише після дописування пафосної сцени присяги, але перед показом на Венеційському кінофестивалі року цей шматок за наполяганням режисера було вилучено: цензура проти цензури стала актом творчості.

Зв’язок Леоніда з реальністю слабшає, і тим упертіше Ігор намагається вберегти крихку пам’ять, єдиним прихистком для якої стають попсовані, але тим більше дивовижні кадри. Чорно-білі фото з «космічними» плямами складають цілі виставки. Шість тонн копій старих фільмів вивозять із руїн Одеської кіностудії в кіноархів імені Довженка в Києві. Плівки, надто ж старі, так само вразливі, як люди. Архівні зображення заповнюють екран; без них уся ця оповідь так і лишилася б дещо сентиментальним  зізнанням у любові до легендарного діда. Але кіно рятує кіно. Показуючи Леоніда під кінець (слово «кінець» так і спливає серед тріску й подряпин) молодим на древніх кадрах, Іванько увічнює не тільки його, а і його справу — химерне заняття з виробництва рухомих картинок, в якому можливе будь-яке диво – навіть безсмертя.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1249
Читайте також
28.09.2023 12:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
991
29.08.2023 13:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
1 277
06.08.2023 11:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
1 682
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Діафрагма
276 дн. тому
Подякуєм Дмитру Десятерику, який побачив за фільмом щемливу історію про Діда, онука і КІНО , - на відмінок від тупих розповідей, наприклад, про "звитяжну працю" продюсерів Суспільного.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду