Тихе й суворе кіно. На кінофестивалі в Локарно відбулася світова прем’єра українського фільму «Степне»

Тихе й суворе кіно. На кінофестивалі в Локарно відбулася світова прем’єра українського фільму «Степне»

11 Серпня 2023
1918
11 Серпня 2023
09:00

Тихе й суворе кіно. На кінофестивалі в Локарно відбулася світова прем’єра українського фільму «Степне»

Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
1918
У повнометражному дебюті Марини Вроди головним героєм стає не окрема людина, а сільська громада, яку не змогли знищити ані голод, ані влада, ані війна.
Тихе й суворе кіно. На кінофестивалі в Локарно відбулася світова прем’єра українського фільму «Степне»
Тихе й суворе кіно. На кінофестивалі в Локарно відбулася світова прем’єра українського фільму «Степне»

«Степне» — фільм у прямому сенсі вистражданий. Робота над ним із моменту виникнення задуму зайняла понад десять років. На етапі зйомок були скандали, пов’язані з фінансуванням. Тим не менш, маємо результат.

На самому початку кар’єри Марина Врода стала першою українською режисеркою, яка отримала «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю за короткометражку «Крос» (2011).

Марина Врода (фото: Ігор Македон)

Звісно, що на її повнометражний дебют очікували. Правда, навіть «Золота гілка» — надто в наших умовах — не гарантує подальших успіхів. Але все добре, що добре продовжується.

Локарно вважається четвертим кінофорумом за важливістю після Канн, Венеції й Берліна. Українські фільми раніше там змагалися й перемагали: так, торік «Як там Катя?» Крістіни Тинькевич отримав дві нагороди в паралельному «Конкурсі кінематографістів сьогодення». У Вроди виклик серйозніший: основний конкурс.

Загалом, «Степне» — кіно дуже притлумлене, стримане і в інтонаціях, і в кольорах. Головний герой, інженер Анатолій (Олександр Максяков), приїздить розбитою дорогою в замизканому ПАЗику в село, де доживає останні дні його мати (Ніна Антонова). Довкола — голі чорні дерева, рештки снігу на ланах. Небагата, невесела, невбивана українська провінція. Врода так і веде дві паралельні оповіді з самого початку: сімейна драма та драма історична. Вони слугують коментарями одна одної. Але друга помітніша за першу.

Між сином і матір’ю, між сином і сином лишається забагато недоказаного. Другий син, Олексій (Олег Прімогенов), з’являється вже на похорон. Чому не приїздив раніше — неясно; так само без сюжетних наслідків осідають передсмертні зізнання героїні Антонової про якийсь скарб і про єдине кохання її життя. Взаємне притягнення між Анатолієм і сусідкою Анею (Радмила Щоголева) виглядає дещо зібганим і необов’язковим. При цьому для розвитку цих ліній удосталь часу, адже за основу авторської оптики Врода бере спостереження: довгі кадри, статична камера, нечасті монтажні склейки. Проте метод інколи обтяжує: кожна пісня має бути доспівана, кожна справа дороблена — а це не просто сповільнює, а в певні моменти геть чисто зупиняє дію.

Найцікавіше відбувається, коли кадр заповнює народ. Давній досвід роботи Вроди з масовкою на «Щасті моєму» Сергія Лозниці (2010) дався взнаки: в «Степному» прекрасні багатолюдні сцени. На більшість ролей другого і третього планів Марина відібрала справжніх дідів і бабусь із Сумщини, віддала їм значну частку екранного часу. Вони точать ляси, закуповуються з машини, котра привозить хліб-олію-картоплю-сіль-лампочки раз на тиждень, моляться, декламують вірші, співають і навіть пританцьовують.

Ключовим, навіть кульмінаційним тут є тривалий епізод поминок у середині фільму. Завдяки точно виставленому освітленню колорит цього довгого полілогу наближається до класичних живописних полотен (оператор — Андрій Лисецький); а головне — обличчя. Старі, середнього віку, навіть пара дітей — вони не просто відбивають на собі весь біль, сутінки та втомлену красу цього краєвиду, а й складають разом власний літопис. Те, як вони їдять, п’ють, сміються, співають, як згадують про Другу світову, про голод 1947 року, або як комусь залізла миша прямо в плаття — це той-таки великий історичний наратив, але на глибоко емоційному, інтимному рівні: мовлене записане на тілах мовців. Хор виконує першу партію, відтісняючи протагоністів — та, зрештою, в Україні громада найчастіше і є головною героїнею. Зокрема вже на цій війні.

Реалізм Вроди може здатися надто суворим. Та хоча в Анатолія й Олексія не лишається нічого, крім спогадів, Степне — живе.

Рішення фестивальних журі оголосять уже сьогодні. Головний приз — «Золотий леопард» за найкращий фільм. Також є окремий спецприз основного журі та «Срібні леопарди» за найкращу режисуру, найкращу жіночу й чоловічу ролі.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1918
Читайте також
28.09.2023 12:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
810
19.09.2023 13:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
1 027
13.09.2023 09:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
663
16.08.2023 13:00
Андрій Кокотюха
«Детектор медіа»
674
06.08.2023 11:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
1 403
27.08.2010 10:39
Дмитро Десятерик
Дмитро Десятерик, «День»
45 878
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду