«Календарний сюжет» — це випробування для будь-якого журналіста. З року в рік потрібно розповідати щось нове про урочисту дату або свято, про які вже давно все відомо. Кругла дата — це подвійне випробування, адже річниці з нулями помітніші. Ну, а якщо йдеться про День Незалежності, головне свято країни, то завдання можна розглядати як тест на професійність, хоч як пафосно це звучить. Якщо коротко, то канал «Інтер», запустивши проект до Дня Незалежності, тест провалив. І подробиці провалу показові.

3 серпня в програмі «Ранок з Інтером» стартувала рубрика «Люди світу». «До дня народження нашої країни щодня по буднях у ранковому ефірі виходитимуть сюжети про наших великих співвітчизників, які змінили життя мільйонів людей не тільки в Україні, а й в усьому світі», — презентувала проєкт пресслужба каналу. Задумка зрозуміла і звучить заманливо: розповісти про українців, які вчинили щось революційне в планетарних масштабах. Але вже на етапі анонсу виникає перше запитання: а що в цьому нового? За роки незалежності українські ЗМІ до кісточок розібрали біографії кожного іменитого діяча ХІХ–ХХ століть, що мав хоча б якийсь стосунок до нашої країни. Втім, із проєктами, що присвячені героям поточного століття, відчувається гострий дефіцит. Хоча наших сучасників, які вчинили щось видатне, не менше, ніж легенд минулого. А навіть якщо і менше, все одно не зрозуміло, чому вся увага – лише до історичних персонажів.

Ось список героїв рубрики «Люди світу»: Борис Патон, Сергій Корольов, Олег Антонов, Ігор Сікорський, Володимир Вернадський, Микола Амосов, Олександр Шалімов, Олександр Довженко, Марія Примаченко, Серж Лифар, Олександр Вертинський, Казимир Малевич, Валерій Лобановський... Нічого неочікуваного. Багатьох із цих, безумовно, важливих персон знають навіть маленькі діти, а їхні біографії доступні будь-кому, хто вміє гуглити.

Напевно, справа в подачі матеріалу? Зараз ми почуємо щось нове, несподіване, суперечливе або навіть сенсаційне? Теж нічого. Три-чотирихвилинні сюжети містять стандартний набір позитивних фактів, поданих у дусі радянської передовиці. «Борис Патон, попри здоров'я, звик усе життя служити людям і Батьківщині», — розповідає авторка першого сюжету, журналістка «Ранку з Інтером» Іванна Гінько. Ніхто не сперечається, що шановний Борис Євгенович Патон (як і інші герої проєкту) служив людям. Але ще Булгаков — до речі, герой другого випуску — радив не читати до обіду радянських газет, аби не псувати собі травлення та настрій. А проєкт виходить якраз вранці.

Сюжети для «Людей світу» створювали різні журналісти, а тому й сценарії роликів різні. Хтось у супроводі активно використовує музику, а його колеги — ні. В якихось випусках згадується дата і обставини народження і смерті героя, а інші обходяться без таких подробиць. Одні ролики зроблено як біографічні довідки, інші як екскурсії пам'ятними місцями.

Якщо дивитися послідовно всі епізоди рубрики, то виникає гостре відчуття рандомності використаної інформації. Втім, послідовно сюжети, можливо, ніхто не дивиться. Показ вранці по буднях автоматично передбачає фоновий перегляд, тож глядачеві не до деталей. А на ютуб-каналі «Ранок з Інтером» проєкт «Люди світу» подивилися в буквальному сенсі одиниці. Наприклад, сюжет про Сергія Корольова від 13 серпня за вікенд побачили всього шестеро, а стартовий випуск від 3 серпня про Бориса Патона за майже два тижні подивилися лише 42 рази. Найбільше станом на 16 серпня набрав епізод про балетмейстера Сержа Лифаря — 111 переглядів. Цей же сюжет, найдинамічніший і найцікавіший з усіх, містить емоційну історію ставлення Лифаря до України. Якщо врахувати свято, до якого замислювався проект, ця деталь навіть важливіша за досягнення героя у французькому балеті. Було б цікаво дізнатися щось подібне і про інших персонажів. Але як ставилися до України Амосов, Корольов і навіть Лобановський, в сюжетах про них не сказали.  

Окремо хочеться відзначити любов журналістів «Інтера» до узагальнень, штампів та дещо безапеляційних заяв. Так, у сюжеті Анастасії Пелешок, присвяченому Михайлу Булгакову, авторка називає письменника «головним містиком ХХ століття». Щоправда, завбачливо не уточнює деталі. І якщо знайдеться який-небудь ентузіаст, який викотить їй список ще більш «містичних містиків», яких у ХХ сторіччі не бракувало, завжди можна сказати, що йшлося тільки про Україну. Або навіть тільки про Київ. Але уважний глядач проекту «Люди світу» може вважати, що головним містиком ХХ століття  був не Булгаков, а Корольов. Адже у всіх інших героїв біографії як біографії, і тільки щодо конструктора «Інтер» вважає за потрібне згадати «потойбічну» деталь. «Вчений завжди носив у кишені піджака дві монети — обереги. А перед операцією, яка стала для Корольова фатальною, копійки кудись зникли...», — зітхає журналістка Олена Короткошейко. Ні, Булгаков такої конкуренції точно не витримає.

Проте сюжет про Михайла Опанасовича вирізняється іншим — концепцією. Це не тільки розповідь про письменника, а й реклама документального фільму, який раніше зняв про нього «Інтер». Також випуск дивує сміливою літературною критикою. Наприклад, у романі «Майстер і Маргарита», на думку автора сюжету, «кожен рядок пронизаний фірмовою булгаківською недомовленістю». Але що саме недомовив Булгаков, та ще й у кожному рядку, знає тільки «Інтер»: пояснень цій та іншим подібним фразам не було.

До речі, цікавий приклад недомовленості подарувала глядачам вже згадана Олена Короткошейко, яка також робила сюжет про Сікорського. Стоячи на тлі пам'ятника авіаконструктору, журналістка повідомила, що він розташований «в одному з міжнародних київських аеропортів». Такий пасаж може шокувати непосвяченого в тонкощі рекламного бізнесу глядача, який може припустити, що в столиці має бути не менше десятка міжнародних аеропортів. Однак навіть гіпотетичний надлишок авіамайданчиків не пояснює, чому в кадрі не можна вимовити офіційну назву аеропорту «Київ» або неофіційну «Жуляни» і згадати, що він носить ім'я героя сюжету.

Що ж до штампів, то в проєкті можна знайти найкращі зразки жанру. Разом із Лобановським «у вічність відійшла ціла епоха», академік Вернадський — «геній, що випередив час»; звісно, що «Колима не зламала видатного конструктора» Корольова, а для Амосова «порятунок людей був сенсом життя». Якщо поміняти місцями ці характеристики героїв, ніхто й не помітить (лише Колима траплялася не в усіх). І взагалі, всі ці тексти – це просто написи, відлиті в радянській бронзі, бо всі герої проєкту «Інтера» не люди, а пам’ятники.

Пресслужба каналу «Інтер» не уточнювала, скільки триватиме проєкт «Люди світу». Можливо, він завершиться до Дня Незалежності, але можна припустити, що триватиме й далі. Не виключено, що в ньому з'являться нові герої, ровесники незалежності, а стиль оповіді зміниться. Але поки що здається, що весь проєкт задуманий «для галочки» і повинен підтвердити, що «Інтер» не залишився осторонь від святкування ювілею. Хочеться тільки запитати: «ностальжі-стайл» вони експлуатують за звичкою, бо по-іншому не можуть, чи навмисно знов і знов волочуть усе це забронзовіле та радянське-патріотичне в кожну хату, аби свідомо проігнорувати останні тридцять років життя власної країни? Бо припустити, що автори цього продукту справді вважають усе це цікавим аудиторії каналу, неможливо.