Після закриття каналів Медведчука канал Євгенія Мураєва «Наш» зненацька опинився в ролі головного майданчика для просування проросійського порядку денного в інформаційній телевізійній ніші. Канал успадкував від ZIKа, «112» та NewsOne частину аудиторії, перетягнув до себе значну частину їхніх спікерів і «експертів», і тепер намагається довести своїм глядачам, що він — найпроросійськіший. «Детектор медіа» регулярно описує ці спроби в моніторингах політичних токшоу та інформаційних каналів. Якщо ви погортаєте ці публікації, то, напевно, засумніваєтесь у правдивості твердження на сайті каналу «Наш» — мовляв, в етері «немає неперевіреної інформації та маніпуляцій, закликів до екстремізму, повалення державного устрою, міжнаціональної або іншої ворожнечі, а також усього, що суперечить українському законодавству та здоровому глузду». Радше навпаки — майже нічого немає, крім переліченого.

Ще в лютому президент Володимир Зеленський метафорично відкинув припущення, що канал «Наш» можуть закрити вслід за трійцею Медведчука. Можливо, це, а може, якісь інші гарантії безкарності (зокрема зв’язок із середовищем Арсена Авакова, про який говорять джерела «Української правди» та власні джерела «Детектора медіа») дають каналу підстави поводитись виклично. Раніше «Наш» транслював пресконференцію Путіна, організовував представникам монобільшості «очну ставку» із сепаратистом Родіоном Мірошником; ставив під сумнів цінність української незалежності. Завсідником ефіру каналу є колишній прем’єр і соратник Януковича Микола Азаров, якого тут вихваляють і залучають до коментування буквально будь-яких питань. Колишня регіоналка Олена Бондаренко в ефірі каналу доводила, що російських військ на Донбасі немає, а українська армія воює проти власного народу. За це тільки в нинішньому році «Наш» отримав кілька попереджень та штрафів від Національної ради з питань телебачення та радіомовлення (у квітні та у травні).

Найпомітніша особистість каналу «Наш» — це, безперечно, його власник Євгеній Мураєв, який нещодавно оголосив, що «передає управління каналом трудовому колективу». Втім після цього «трудовий колектив» не перестав регулярно запрошувати Мураєва в ефір і давати йому необмежений час для озвучення своєї позиції. Ще одне помітне обличчя каналу — тамаду-політика Макса Назарова — «Детектор медіа» нещодавно докладно характеризував. Сьогодні ж подивимось на особу, чомусь не представлену в переліку ведучих каналу на сайті, хоча для українського медійно-політичного простору дуже знакову. Це Вадим Карасьов — політичний коментатор і ведучий шоу «Чорний квадрат Карасьова». Ні, навіть не так — «Чорний квадрат Карасьова з Вадимом Карасьовим».

Цю програму, — можливо, протиставляючи іншим токшоу, де ведучі просто вмикають і вимикають мікрофони, — канал позиціонує як «інтелектуальну». Тому кожна програма починається із кумедного пафосного вступу, де Вадим Карасьов вимахує руками й гукає: «Пелену неведенья, незнания, мракобесия, интеллектуального провинционализма (sic!) и друhих форм невежества в политике и общественной жизни… Не только от улыбки может стать светлей, но и от хорошей, профессиональной, уважительной дискуссии, которая всегда будет здесь… Вместо фейков, слухов, криков, шума и hама, троллинhа и циничного обмана “Чёрный квадрат” показывает и указывает, hоворит и доказывает, что такое истинный смысл политических событий. В чём истинная суть политики. Не смысловые hаллюцинации, а смысловые ориентации по сложным лабиринтам украинской и мировой политики. Не скандал, а дискуссия. Не обвинения и осуждение, не война слов и поток оскорблений, а конкуренция смыслов. Борьба за правду и справедливость, за процветание людей, за свободу…» Ні, це краще почути на власні вуха:

Колись на NewsOne Карасьов вів програму «Чорний лебідь». Хтозна, чому лебідь перетворився саме на квадрат; у центрі формату радше надмасивна чорна діра, яка поглинає всю увагу. Гравітаційна сила Вадима Карасьова настільки велика, що жодна чужа думка  не проскочить проти волі ведучого. Саме він виконує сольну партію й забирає більше ефірного часу на свої аж ніяк не нейтральні коментарі, ніж будь-хто з гостей. Модераторські ж обов’язки його зводяться до того, щоб зупиняти промови, які пішли в непотрібному напрямку: «Якщо я бачу, що людина говорить не те, що треба тут, а починає відходити в сторону, я її перериваю». На правах ведучого Вадим Карасьов зазвичай не сперечається з гостями, а просто оголошує їм, що вони не мають рації. При цьому, всупереч власній обіцянці на початку програми, часто кричить.Я

Які політики та експерти погодяться на роль беквокалістів у програмі, де говорить переважно ведучий? Зрозуміло, які — ті, для яких будь-яка публічність цінна. Типовий гість «Чорного квадрата» — політичний пенсіонер на зразок колишнього віцепрем’єра Володимира Семиноженка або колишнього міністра економіки Віктора Суслова. До цієї ж категорії з певними застереженнями можна віднести лідера «Сили і честі» Ігоря Смешка. Часто це люди з великим досвідом і не меншим багажем знань про українську політику, ніж у Карасьова — наприклад, колишній віцепрем’єр Костянтин Грищенко й ексзаступник голови адміністрації президента, дипломат Олександр Чалий. Втім досвід і знання не дуже зручно розкривати у форматі, де герой час від часу намагається вклинитись у монолог ведучого.

Друга категорія — політкоментатори, які ходять усюди, куди їх запрошують: «потішний українець» із російського телебачення Вадим Трюхан, ідеолог компромісів з Росією Василь Філіпчук, персонажі з орбіти Сергія Льовочкіна — Андрій Єрмолаєв та Руслан Бортник, а також Сергій Шабовта, Валентин Землянський, Олексій Кущ, Олег Стариков та інші. Здебільшого це люди, що звикли критикувати владу (або кивати, слухаючи чиюсь критику на адресу влади). Але навіть вони не застраховані від брутальної «модерації» а-ля Карасьов.

Наприклад, ось тут ведучий не дослухав довгу і монотонну тираду Євгенія Мураєва про стратегічне партнерство з державами пострадянського простору, а ось він уже перебиває Вадима Трюхана в досить жорсткій формі. Був момент, коли Карасьов намагався одночасно перекричати і Олексія Куща та його промову про «спільні нитки метакультури», якими будуть зшиті країни пострадянського простору, і Вадима Трюхана, який опонував цим суперечливим тезам. Трохи згодом він взагалі погрожує вигнати гостей зі студії: «Товарищи, я буду просто вынужден попросить покинуть зал. Потому что джентльмены как работают? Если кто-то нарушает, мы из клуба исключаем». Сказати щось, із чим Карасьов не згоден, і не наразитися на його заперечення гості не мають жодних шансів. Хоча заради справедливості слід зауважити, що така ситуація не в кожній програмі: 27 липня, коли йшлося про транзит газу, ведучий був значно стриманішим і не сперечався з тезами про технічні аспекти роботи трубопроводів та пункти міжнародних газових угод.

В «інтелектуальний клуб» — а саме так Вадим Карасьов позиціонує свій «Чорний квадрат» — запрошують аж ніяк не за принципом балансу думок. Проєвропейські політики або хоча б такі, що можуть аргументовано опонувати проросійським, трапляються тут вкрай рідко. Максимум, на який можна розраховувати, — це виважена і стримана позиція старих дипломатів. Та загалом більшість дискусій тече, як це зазвичай буває на каналі «Наш», у проросійському руслі.

Політичний коментатор Сергій Шабовта, який часто хвалить Медведчука і Шарія, наприклад, назвав «технічною помилкою» дії британського есмінця HMS Defender, незважаючи на доведений факт спланованої заздалегідь операції британських ВМС. Інший коментатор — Олег Стариков — теж намагався заступитися за Росію в інциденті з британським кораблем. «Чому ми повинні погано ставитись до Росії? Чому???» — патетично запитує Ігор Смешко.

Політик часів Кучми-Януковича Володимир Семиноженко відповідає у «клубі» за ностальгію за радянськими часами. Наприклад, розповідає про сімдесят років історії, від яких нам не слід відмовлятися, й про те, як радянська влада підняла промисловість в Україні. Хоча тут же пропонує «перейти від історії до майбутнього». А політкоментатор Олексій Кущ залякував глядачів, що Європа, на відміну від Росії, веде Україну шляхом депопуляції й деіндустріалізації. Якби у студії були бодай якісь проукраїнські гості, вони могли б нагадати, як Росія в минулому вела Україну шляхом депопуляції.

Колишній нардеп, духовний лідер партії «Наші» та власник «Нашого» Євгеній Мураєв в ефірі свого власного каналу не звик ні в чому себе обмежувати (хоча Карасьов часом перебиває або «доповнює» навіть його). Тому його промови в «інтелектуальному клубі» Карасьова рясніють згадками про «уродливую парадигму оголтелого национализма» (а що, хіба не розумно висловився?), Україну як «сировинний придаток» Європи, а також легендарне «зовнішнє управління»: «Моей страной управляют, по сути, извне». На думку Мураєва, Україна зараз схожа на колонію США або Великої Британії, а напрямки інтеграції, на його думку, потрібно визначити на референдумі. Не забув Мураєв і про закриття каналів Медведчука:

Мураєв: Я не понимаю, почему в Украине закрывают телеканалы, и почему политики…

Карасьов (перебиває): Потому шо дают!

Але «Чорний квадрат» був би не «Чорним квадратом Карасьова», якби Карасьов поступався б іншим учасникам програми у просуванні проросійського порядку денного. Ось він сам на підвищених тонах пояснює, чому в Європу інтегруватися не слід: «Ни одна из восточноевропейских стран не стала промышленным хабом. Там не разрабатываются новые технологии, не разрабатываются новые конструкции, не хватает инженерных кадров. Да, сборка – пожалуйста. Давайте для Украины такую судьбу? Я не хочу…» Говорячи російською з характерним акцентом у відповідь на українськомовну репліку Олександра Чалого, Карасьов засуджує «интеллектуальную heheмонию» Галичини в Україні, стверджуючи, що Україну намагаються будувати «за лекалами найменш розвиненої провінції Австро-Угорської імперії». Натомість «юh Украины, тот же Донбасс» був, за логікою Карасьова, регіоном центровим, мало не столичним. В іншій програмі він стверджує, що Порошенко не виграв вибори президента 2019 року, бо Путін не брав слухавку, коли він телефонував, а ще звинувачує Зеленського в тому, що той узяв у заручники Віктора Медведчука. Усе це — злегка перефразовані наративи проросійської пропаганди.

Декадентську атмосферу у студії «Чорного квадрату» доповнює хаотичний відеоряд якихось міжнародних зустрічей українських топполітиків. Він нічого не ілюструє, ніяк не стосується теми програми й не доповнює розмову в студії — таке собі відео для відвертання уваги. Також, оскільки в «інтелектуальному клубі» всі свої, режисер програми не обтяжує себе титруванням гостей, тому глядачеві доводиться постійно згадувати, хто з політичних героїв минулого в цю мить говорить.

Напевно, завдання цієї програми — створити ілюзію, що на каналі «Наш», окрім немодерованих балачок проросійських політиків та їхньої гризні з поодинокими «хлопчиками для биття» зі «Слуги народу», є ще й контент для розумних. Однак розумного, освіченого й вихованого глядача цей крикливий і хаотичний формат, перенасичений політичними трупами та поверховими судженнями, мав би шокувати й відлякати. Бо сенсу, контексту й підтексту — на відміну від «Чорного квадрата» Казимира Малевича — у «Чорного квадрата Карасьова» катма.