Серіал Олега Масленникова «Ангели» найперше цікавить тим фактом, що проєкт — перша в Україні спроба копродукції нішевого ефірного каналу та відеоплатформи медіасервісу. Йдеться про «2+2», котрий входить до групи каналів «1+1 медіа» та позиціонується як «чоловічий», і компанію Megogo. Дата прем’єри довго не розголошувалася. Потім усе ж «Ангелів» офіційно анонсували на 9 листопада, але й тут не все просто.

Платформа «1+1 video» пропонувала допрем’єрний показ за передплатою. Аналогічно — з Megogo, яка є платною платформою. Я плачу нібито невеликі гроші — 197 гривень абонплати на місяць. Проте щось мені підказує: хай нас, передплатників, на перший погляд чимало, загалом глядачів ефірного, читай — безкоштовного телебачення, все ж таки більше. Наш народ не звик платити за контент, тим паче, якщо для цього треба заморочитися й додатково підключити собі якийсь додатковий сервіс.

«Ангели» — перший продукт у співпраці телебачення й медіасервісу, проте не перший в Україні прецедент виходу серіалу на VOD- чи OTT-платформах. Минулого року Film.ua випустив восьмисерійний детектив у стилі нуар Ірини Громозди «Схованки», який перш ніж вийти в ефір на каналі ICTV презентувався на міжнародних платформах і був придбаний для показу в кілька європейських країн. Крім того, «Схованки» отримали кілька професійних відзнак, серед іншого — за сценарій. Хоч ані його автор, ані пізніше команда проєкту не приховували, що не так ідею, як референси, в тому числі візуально-стилістичні, запозичені й переспівані зі скандинавського серіалу «Міст».

У цьому жодної зради немає, як не слід шукати й плагіат. Україна й українці як виробники серіального продукту здебільшого наздоганяють, а не йдуть попереду. Користуються вже зробленим, а не створюють своє й задають тон. Винятками можуть слугувати хіба «Нюхач», формат якого вже проданий у кілька країн світу, і прем’єра на Netflix теж анонсувалася. Ця ж платформа, кажуть, придбала й «Слугу народу» (не партію, звісно). Якщо вже шукати зраду, то не у спробі наслідувати певні тренди, стилістику чи навіть адаптувати й переробляти ідеї, котрі випробувані й добре працюють.

У цьому контексті дуже добре даються до порівняння згадані вже «Схованки» та новоспечені «Ангели». Обидва випадки яскраво свідчать про те, що Україна як місце дії, українська історія та питомо українські локації платформам не потрібні, як і загалом український контекст будь-чого. При тому, що, на відміну від «Схованок», де взагалі не зчитується географія й топоніміка Києва, в «Ангелах» київські вулиці, «хрущовки», офісні центри, проспекти й заміські траси представлені рясно та впізнавано. Але Україна як місце дії й Київ як місто, де відбуваються події, все одно не називають.

Хоча в серіалі зібрано зірковий український акторський склад. Олександр Піскунов, якого можна побачити в «Межі», «Кіборгах» та «Сувенірі з Одеси», та Сергій Фролов, серед ролей якого — Петлюра в «Таємному щоденнику Симона Петлюри». Ще Олександр Пожарський, чиє акторське соло у «Випуску’97», продюсерському дітищі нині покійного Юрія Мінзянова та режисерському дебюті Павла Острікова, не лишилося непоміченим. І загалом цей фактурний актор — один із найбільш задіяних в українській індустрії сьогодні. Те саме можна сказати про Віталія Ажнова — його типаж, як з’ясувалося, цілком підходить і для героя бойовика.

Словом, нічого не заважає помістити українських акторів в історію, яка б відображала українські реалії. Нехай це й вигадана сценаристами історія про елітний приватний підрозділ «Ангели», який на комерційній основі охороняє важливих свідків. Кожен зі свідків — потенційна мішень для кілерів, найнятих злочинними групами. Адже готовність співпрацювати зі слідством уже робить зі спільника злочинців потенційного смертника. Чому «Ангели» не мають чіткої київської або хоча б української прописки — невідомо.

Це особливо бентежить на фоні того, що україномовні детективні й пригодницькі серіали потроху, але щоразу впевненіше доводять своє право на існування в ефірах. Перший приклад — «Агенти справедливості» виробництва каналу «Україна», які п’ять останніх років зберігали лідерство за рейтингами й переглядами. Або цьогорічні «Дільничний з ДВРЗ» та «Коп із минулого», котрі хоч і є адаптацією іноземних форматів (російського та німецького, відповідно), усе одно не просідають в ефірі ICTV. Та й на «2+2» виходив «Карпатський рейнджер», у самій назві якого зашиті українські реалії.

Чомусь мені видається логічним, щоби співпраця двох українських виробників вилилася у зразок якщо не українськомовного, хоча всі актори українською володіють добре, то бодай україноцентричного продукту. Це тим паче важливо, тому що Megogo як платний сервіс має своєрідну подушку безпеки — кошти, зібрані з передплати, в тому числі — й мої. Ризик втратити глядачів через українську мову? Нехай, готовий із болем у серці припустити — така ймовірність є. Проте, повторюся, українські реалії цілком передаються російською мовою. Той випадок, коли «Київ» і «Киев» та «Україна» й «Украина» — справді без різниці. Мови різні, місто та країна — ті самі.

Але на хвилі існування вже більше десятка українськомовних серіалів про Україну, сучасну нам і минулу, «Ангели» чомусь повертають мене як глядача до часів, коли в кадрі їздили машини з російськими номерами, на поліцейських відділках висіли триколори, шеврони на строях силовиків були російськими. Усе це знімалося в Україні, щоби потім продати на багатий російський ринок. Звісно, зараз у жодному кадрі жодної із серій «Ангелів» такого не побачите. Та виявилося, що альтернативи немає.

Яскравий приклад — гроші, якими оперують ангели-охоронці. Коли треба скинутися на похорон друга чи зробити ставку, б’ючись об заклад, бійці викладають доларові купюри. Рідше можна побачити євро. Розумію, в елітних підрозділах зарплату справді можуть платити американською національною валютою. Але таке питання — як дає цьому раду бухгалтерія? Бо саме до бухгалтера йде новачок Сергій, коли влаштовується на службу. Гаразд, історія — художній вимисел. Проте пропонується екшен-стрічка, зовсім не фентезі на зразок «Гри престолів» чи «Відьмака», де ходять золоті монети. Героям треба платити в улюбленому барі за випивку — й теж доларами? Чи це — валютний бар, як колись було в СРСР?

Інший маленький епізод, вартий великої уваги, — перевезення свідка на літак до аеропорту. Накручений до межі, нервовий та явно наляканий, свідок вимагає від «ангелів» сказати, в який аеропорт його повезуть. Місто Київ має два аеропорти — «Бориспіль» та «Київ» (колишні «Жуляни»). Отже, об’єкт охорони хоче знати, в який із цих двох? Чи, підключивши конспірологію, передбачаємо — дія відбувається не в місті без назви, а, наприклад, у Москві, де аеропортів багато. Хоча в тому ж епізоді той самий персонаж намагається дізнатися, з ким себе асоціюють «Ангели»: з ФБР, ЦРУ чи — увага! — СБУ. Отже, назва української секретної служби все ж проскочила, творці й глядачі від того не постраждали, та й рейтинг навряд обвалився від крихітної згадки про українську реалію.

Натомість «Ангели» все ж мають ознаку питомо українського серіалу. Йдеться про комедійні елементи й загалом гумор, без наявності яких у проєктній заявці на українські продакшени й медіагрупи краще не потикатися. Не вмієш працювати з гумором — краще йди з професії, пане сценаристе. У якості прикладу, як у бойовику працює гумор, часто згадують рейтинговий серіал «Пес». Забуваючи при цьому: за комедійну арку там відповідає поліцейський Гнездилов, персонаж Михайла Жоніна. Він там — як, скажімо, дід Щукар у «Піднятій цілині». Тепер уявіть, що комедійними, читай — смішними, стануть усі персонажі у стрічках абсолютно всіх жанрів.

Повертаючись до «Ангелів», варто зазначити: за грубий чоловічий гумор тут відповідає здебільшого Кизима, персонаж Олександра Пожарського. Це він знайшов у себе вдома використаний презерватив із банановим запахом і в робочий час шукає, хто ж забув там цей виріб. Якби не знати, що в попередній серії загинув у бою їхній товариш — усе було б окей. Тим паче, що розіграш не має для його учасників жодних наслідків.

Що в серіалі добре — так це екшен-сцени, обіцяні в анонсі, які завжди обрамлені хибними ходами задля посилення напруги. Не всякий досвідчений глядач вгадає, з-за якого рогу, з якої засідки вирине черговий кілер і звідки чигає небезпека. До всього авторам вдалося від серії до серії розкривати персонажів через їхні стосунки, й тут обходиться без мелодрами. Ну, майже — серед бійців є одна-єдина жінка, ще й молода мати-одиначка.

Словом, немає пояснення, що завадило українізувати «Ангелів» — як не мовно, то бодай контекстуально.