Ярослав Підгора-Гвяздовський
кінокритик, член експертних комісій Держкіно та УКФ
14:00
Субота, 10 Жовтня 2020

Європейські серіали vs українські: чому в нас не виходить, як у них?

6 131
Цьогорічний одеський кінофестиваль не лише запросив до онлайн-кінотеатру фестивального світового й українського кіно. Він також показав актуальний телевізійний контент – серіали з однойменної програми. Глядачі мали змогу порівняти продукти з України і трьох європейських країн.
Європейські серіали vs українські: чому в нас не виходить, як у них?
Європейські серіали vs українські: чому в нас не виходить, як у них?

Серіальна програма фестивалю дещо здивувала добором продукту: поряд із прем'єрними проєктами демонстрували й відверто застаріли зразки, 2019-го і навіть 2018 років. За ситуації одночасного, щотижневого й навіть щоденного виходу тисяч нових серій по всьому світу й можливості їх перегляду українським глядачем через офіційні або піратські інтернет-бази, такий варіант не є дуже вдалим. Тут виходить на перший план намагання фестивалю сказати про легальний контент, і це цілком слушно, хоч і непрактично. Втім, фестиваль також переслідував – і таки наздогнав – ще дві цілі: географію виробників і поєднання різних учасників кінопроцесу задля створення одного продукту.

У програмі було чотири зразки телевізійної творчості: з Данії, Естонії, Чехії та України. Доволі вдало підібрані, вони демонстрували не лише різний національний підхід до виробництва й тем, а й певну спільність. Комедійні драми, кримінальні та шпигунські детективи – це, власне, найбільш розповсюджений жанровий контент і в Україні (звісно, якщо не згадувати комедії з мелодрамами, а також екшени). А їх виробництво принципово не відрізняється від нашого й може бути нами наслідувано. Чому все-таки це практично нереально в українських телевізійних реаліях, скажемо в підсумку. А поки – до прикладів.

Данський серіал «За і проти», дві серії з десяти якого можна було переглянути в межах Одеського фесту, вийшов ще 2018 року на каналі TV3 (мережа) з локалізацію одночасно в трьох країнах – Данії, Швеції та Норвегії. Канал є частиною скандинавського медіагіганта Nordic Entertainment Group, власника теле-, радіо- і стримінгових каналів та виробничих компаній у 17 країнах світу. «За і проти» знятий однією з таких і показаний на національних каналах в означених країнах. Усе в межах одного холдингу. Це зручно. Але є нюанс. Частково він знімався в Іспанії, на що йому давалися свої податкові пільги, суттєво здешевлюючи виробництво. 2019 року, після показу на комерційних каналах TV3 і доступності через стримінг Viaplay у Скандинавії, серіал був проданий для світового поширення групі StudioCanal, і вже цього року офіційно вийшов на DVD. Це ідеальна система.

Серіал «За і проти» гідний такого поширення. Дуже якісна драма з елементами комедії, ніби існуючи в межах не надто оригінальних історій, демонструє соціально акуталізовану й серйозну драматургію та жваву, вправну режисуру. Історія стосується подружжя некривавих злодюжок, які зривають куш і вирішують осісти родиною. Але після 17 років спільного життя й народження двох дітей усе, що вони мають, – це дім поруч із залізницею та постійний пошук чоловіком роботи. Його, здатного перевтілитися і в будівельника, і в розвідника, знаходить колишня замовниця кримінальних справ. Її пропозиція – навіть з огляду на незадоволення його дружини – йому підходить: «стати» таємничим мільйонером і обчистити нечисту на руки фармкомпанію. Кайф серіалу – в атмосфері й деталях, де потрібна напруга створюється зламаною посудомийною машиною, вошами в сина й адюльтером дружини. А ще цікавий момент, що в данській версії телеканалу TV3, коли донька показала батькам середній палець, палець був заблюрений. У міжнародній же версії, зокрема, показаній і під час Одеського кінофестивалю, палець чіткий і виразний. Національна специфіка показу, словом.

Другим у серіальній збірці Одеси був естонський шпигунський детектив «Зрадник» 2019 року, де події розвиваються двома паралельними лініями. Одна оповідає про перебіжчика з латвійської сторони, що втік від переслідувачів до Естонії через співпрацю з Росією. Друга – про чоловіка, який починає співпрацювати з росіянами, ламаючись через ситуацію нещодавнього звільнення з поліції та дрібного шантажу його ж власною заявою в КДБ, написаною ще за радянських часів. Серіал виглядає сюжетно значущим і навіть актуальним, зважаючи на агресію Росії та її шпигунські дії та вбивства в багатьох сусідніх із нею країнах. Утім, драматургійно він примітивний, і це особливо добре видно в порівнянні з попереднім серіалом з Данії «За і проти».

І в цьому сенсі «Зрадник» відіграє дуже позитивну, повчальну роль, показуючи різницю в підході данського виробництва й естонського. Відчутно дешевший, серіал з Естонії оперує довгими планами, довшими розмовами і стандартизованими «вісімками» діалогів. Це дуже по-українськи знятий серіал, на який, імовірно, виділялося 4-5 днів на серію, знімаючи по 10-12 екранних хвилин на день, що знецінює роботу режисерів і повністю нівелює продукт, який перестає бути привабливим для світового поширення. (Власне, це одна з причин, чому українських серіалів, за винятком «Нюхача» та «Схованок», немає у світі, – вони просто нецікаві призвичаєній до іншого публіці.)

Чеський кримінальний трилер «Щури» (прикметно, що знову мова про зраду, бо в оригіналі назва перекладається як «Зрадники») – серіал 2020 року, 6 серій якого виходили з кінця лютого по кінець березня. Зроблений на замовлення центрального телеканалу країни, Ceská Televize, він стосується великої проблеми – наркоторгівлі, точніше, масштабної контрабанди до Чехії метамфітамінів із В'єтнаму. Хоча для героя серіалу наркотики – це такий самий «національний скарб, як замок Карлштейн, м'ятний лікер і українські повії на площі Вацлава». Але щоб дізнатися, як цей скарб множиться, герой починає працювати під прикриттям і залазить по вуха в кримінальну структуру наркоторговців.

Як і в серіалі «За і проти», особливість «Щурів» – а тому й популярність серед національної аудиторії – у «розв'язаних руках» виробників, не скутих правилами зйомки й мінімізацією знімальних днів. Трохи аматорський і дуже молодіжний тип режисури, з використанням ручних камер, крупних і гіперкрупних кадрів, хайпового стилю героя звертатися до глядача та закадрового пояснення від першої особи – усе це виокремлює з основної, найбільш активної аудиторії 18‒54 цільову аудиторію підлітків та молоді до 30 років. У серіалі є дошкульні, шокові та драматичні моменти – наприклад, розміщення нарколабораторії в закинутому басейні закинутої школи, а поліцейського відділку в приміщенні старої церкви. Водночас історія з «хлопцем під прикриттям» інтегрована в контекст родини, де елемент довіри глядача створюється через занурення в сімейне життя та його подробиці, в чеському варіанті максимально щирі, буденні та комічні.

Четвертий представлений на ОМКФ серіал, українська «Сага», демонструє, наскільки наше виробництво відрізняється від усього світу й наскільки ми не спроможні конкурувати з ним. Вироблений компанією «Три-Я-Да Продакшн» за підтримки Міністерства культури і демонстрований із 5 жовтня на телеканалі «Україна», він оповідає історію однієї родини Луганщини, починаючи від 1914 року, і, як обіцяють, протягом сторіччя до наших днів у заявлених 12 серіях. Але такий розмах і, відповідно, така відповідальність за епоху, ніскілечки не примусили виробників бути уважними до матеріалу й деталей.

У селі сторічної давнини всі місцеві ходять у новеньких строях, вишиванках чи «гімнастерках». Історії героїв, як і вони самі, пласкі, обрізані, без минулого, без психологічної обробки та пояснення їхніх дій, натомість із прямолінійністю і незламністю роботів. Так, за ці роки, нарешті, мова стала більш-менш доброю, без звичного надміру русизмів, але й без адаптації під час і місцевість. Акторів ми маємо вправних, тому приємно дивитися на роботу Даші Плахтій, Олександра Печериці, Віктора Жданова чи Дениса Шевченка. Але й потому – більше немає на що. Формування історичної драми, позбавленої контексту та наявної лише в балаканині, дрібній у своїй суті, ставить серіал на рівень аудиторії невибагливої, «для домогосподарок». Та й сам продакшен, у дрібницях – від неприродно занадто освітленого кадру, до режисури – просто нежиттєдайний.

Звісно, можна шукати причину в якихось предметних обставинах, на кшталт бюджету, який в українських реаліях, як правило, коливається в межах до 50 тисяч доларів за серію. Втім, «Сага» виглядає «багатшою», хоча би зважаючи на кількість пошитих костюмів (понад 500) і задіяних акторів (близько 300). Тому причина такої якості всіх наших серіалів в іншому – і тут в основі лежить те, на що натякалося на початку: в системі управління та конкретних управлінцях.

Система українського телевиробництва одразу була вертикально інтегрована, як і система всіх компаній олігархічного підпорядкування. А «велика шістка» українського телебачення перебуває у власності саме олігархів, де кожний рівень ієрархічної структури підпорядковується вищому, і лише найвищий – власникові. Кожен у цій структурі боїться зробити зайвий крок, який може бути ризикованим і мати наслідки у вигляді догани. Через цей страх один із директорів виробництва одного з найбільших каналів свого часу за рік роботи не запустив жодного продукту. А те, що запускається на інших каналах, суворо робиться в межах уже раніше створених жанрових, формальних, сенсовних межах. «Не надо нам умные сериалы», – колись мені напряму відповіли у виробничому відділі одного каналу. І відсутність такої потреби цілком вписується у специфіку існування телебачення в Україні, бо канали існують не для глядачів, а для власників, для яких важливим є вплив, а не гроші.

Телеканали в Україні не є бізнесом, вони є інструментом для досягнення політичних цілей на виборах або перед ними. Тому й немає потреби вкладати гроші в розвиток продукту і його подальше просування на інші, закордонні ринки, як це робиться у світі. Допоки вся українська система, й телевізійна зокрема, є сталою, допоки буде вертикальна структура управління, а її начальники будуть скуті шаблонами, телепродукту на кшталт данського серіалу «За і проти» або чеського «Щури» в нас не з’явиться.

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа». Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
6131
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду