Ярослав Підгора-Гвяздовський
кінокритик, член експертних комісій Держкіно та УКФ
12:30
Понеділок, 20 Січня 2020

Польська «Ватага»: ще один дошкульний серіал про Україну

3 589
Після кількох визначних минулорічних серіалів, де Україна знову повстала для світу як територія кошмару й розбрату, американського «Чорнобиля» і британського «Роки й роки», польська «Ватага» може виявитися новим дошкульним проектом у цій низці.
Польська «Ватага»: ще один дошкульний серіал про Україну
Польська «Ватага»: ще один дошкульний серіал про Україну

10 січня завершився шестисерійний 3-й сезон «Ватаги» (Wataha) — як і «Чорнобиль», вироблений американським каналом НВО (цього разу його польським представництвом HBO Polska). Чи популярним виявився цей сезон, поки не було розголошено. Втім, відомо, що перший сезон 2014 року показували в 19 країнах Європи, а його першу серію одночасно переглядало 336 тисяч глядачів. Та вже перша серія другого сезону, 2017-го, мала на 127 тисяч менше глядачів, що, тим не менше, все одно в середньому було вище за перегляд інших подібних продуктів. На польському сервісі filmweb на основі 75 тисяч відгуків користувачів у серіалу склався рейтинг 8,0, на міжнародному IMDB (1500 користувачів) — 7,6.

Після виходу ще одного продукту НВО — серіалу «Чорнобиль» — на Україну звертають увагу як на можливий знімальний майданчик, до чого так довго йшли українські кіновиробники. «Ватага» може дати додатковий стимул розвитку української кіноіндустрії, адже в її виробництві суттєва українська складова. Серіал знімали в польських Бещадах та в українських Карпатах, у Закарпатській та Львівській областях. Крім поляків, у фільмі знялося багато українців, зокрема Яків Ткаченко («Припутні»), Роб Фельдман («Холодна кров») і Дмитро Сова («Черкаси»). Саундтрек писав етноджазовий бещадський гурт Tołhaje, де вокалісткою є українка, а багато пісень — якщо не більшість — лемківські та бойківські, лунають українською мовою. Та от чи несе «Ватага» позитив Україні й українцям загалом, а не її кіновиробничій спільноті, — велике питання.

Сюжет серіалу розгортається довкола історії головного героя — польського прикордонника Віктора Реброва (Лєшик Ліхота). З часу першого сезону герой сильно помінявся — відпустив бороду, набрав вагу і, видно, став злішим, що зрозуміло — він втратив не тільки кохану жінку і друзів, убитих вибухом, а й чотири роки життя, проведених відлюдником в лісі. Та й ситуація не помінялася: як була контрабанда через польсько-український кордон, так вона і залишилася. Ба більше — все стало гірше, масштабніше і кримінальніше, адже крім алкоголю, цигарок, наркотиків і решти краму, додалися нелегали з України, торгівля людьми й цілі трудові табори. І саме це, актуалізоване і виведене на очі європейського глядача, набуває вже не розважального змісту — це телешоу не веселить, а виступає політичним явищем, вагомішим за соціокультурний.

У демократичних країнах Європи з дієвими інструментами суспільного контролю (організацій, які стежать за дотриманням прав людини), з електоратом, на який зважають політики, будь-який витвір масової культури має потенціал впливу на глядача і формування громадської думки. Процес відбувається через розгалужені соціальні мережі, доходить до ЗМІ, інституцій і депутатів. Тобто 300 тисяч глядачів одного продукту можуть сформувати потужне «бабине радіо». Підтвердження впливу цього інструмента на рішення євродепутатів і законодавство Європи та членів ЄС немає. Втім, можна допустити зв'язок між телевізійним шоу та падінням іміджу України на індивідуальному, людському рівні. Тим паче в Польщі, де щонайменше протягом кількох років окремі люди, групи і навіть політичні та громадські сили демонструють антиукраїнські настрої.

Як цьому могла посприяти «Ватага»? У першій серії третього сезону у вбивстві в Бещадах сім’ї з чотирьох людей, рахуючи і дитину, підозрюють українських заробітчан, які працювали на польського ґазду. А один зі слідчих промовляє знакову фразу: «Волинь недалеко звідси». Звісно, в найближчих поселеннях починаються заворушення, маніфестації проти українців, бійки, а в барі один з відвідувачів резюмує: «Тільки й розмов про українців. У них тут все добре — привезли свої сім’ї, дружин, коханок, грьобаних дітей, ніби тут їхнє місце!». «Якщо вони хочуть прав, — додає ще один, — нехай залишаються вдома!» Знайома риторика, і вона, як правило, переходить у дії расистського чи ксенофобського характеру. Але творці серіалу не розвивають слова обурених поляків у погроми українців. Для початку цілком достатньо було натяку.

Натомість, розвивається сама кримінальна ситуація, й українці постають уже організованим злочинним угрупуванням, що не гребує перероблювати мігрантів своєї ж національності на робочу силу для польських рабовласників. Важливий штрих — головою бандюків є росіянка, Татьяна Баркова (Євгенія Ахременко), яка стала босом після несподіваного приступу її чоловіка, головного авторитета. Цей суб’єктивний момент — національність боса, що натякає на ставлення поляків до росіян, — є одночасно й об’єктивним — одну з великих кримінальних груп у Польщі справді очолювала жінка російського походження. Творці серіалу додали вигадки до її історії: героїня Ахременко була куплена чоловіком, і з розряду повій стала спочатку коханкою, потім дружиною і, зрештою — босом.

Вигадки в серіалі тісно пов’язані з реальністю, що робить його безперечно актуальним для глядача. Однак, на жаль, формально серіал не заглиблюється в дійсність, не розширюється за межі локального регіону. Який на дворі рік, яка ситуація у світі, що відбувається в політичному, економічному чи культурному планах у Польщі чи Україні — ані пів слова до кінця сезону. Інформаційний вакуум досить сильно впливає на враження, адже метушня героїв у вузьких рамках сюжету починає дратувати і втомлює. Цьому великою мірою «допомагає» відсутність історій самих героїв. Хто вони за межами кадру? Чим іще займаються? Що вони люблять і що ненавидять? Окремі деталі нічого не пояснюють і не формують повноцінного людського (глядацького) ставлення. Навмисно так зроблений сценарій чи проблемно, але творці намагаються все зшити докупи й утримати глядача динамікою розвитку подій, часто-густо нехтуючи логікою сюжету й логікою руху самих персонажів. Глядачеві, який не бачив попередніх сезонів, буде не просто зрозуміти, про кого йдеться в третьому, на що натякають герої в розмовах і кого згадують. Чи творці свідомо таким чином підштовхують глядача подивитися перший і другий сезони?

Тематично й настроєво «Ватага» продовжує сучасну польську тенденцію критикувати сучасний стан речей у Польщі або принаймні бути критично налаштованими, йдучи вслід першим і знаменитим «Псам» з 90-х, «Пітбулям», «Дорожній поліції» та «Політиці» з нульових і 10-х. Та при цьому творці різко відтіняють поляків від іще гірших сусідів, і це в польському кіно не вперше. Ще «У темряві» Агнешка Голланд, розказуючи про жахи Другої світової, показала українців гіршими за нацистів, а у «Волині» Войцех Смажовський і поготів перетворив нас на пекельне кодло, що 2016 року викликало ледь не найбільшу напругу за останні десятиліття не тільки між нашими народами, а й між країнами.

Тільки сюжет переносить глядача на територію України, як камера відразу, не на передньому плані, але на дуже чіткому другому, показує, як чоловік порпається в смітнику, складаючи витягнуте в страшненький дитячий візок. Або героїня Ахременко іронізує перед прокуроркою щодо наявності в охоронців готелю зброї: «Послушайте. Мы живем в опасном мире. Это вам в Польше хорошо, а нам нужно быть осторожными». А згадка на початку серіалу про Волинь... Попри це наприкінці сезону від одного з головних персонажів, командира погранців Кшиштофа Старовіча (Анжей Конопка), звучить фраза зовсім іншого характеру. «Українці воюють із “зеленими чоловічками”, а ви на них нападаєте?» — кидає він двом своїм підлеглим, причетним до службово виправданого вбивства одного з нелегалів.

Звісно, з точки зору здорового глузду жодного разу не згадати про війну, що вже шостий рік веде РФ, тобто «зелені чоловічки», проти України — це дикість, виправдати яку може хіба що саме таке замовлення від керуючого виробництвом менеджера НВО. Практично ніде у світових серіалах — навіть у сенсаційному норвезько-шведському «Окуповані» (Okkupert) — не згадується ця війна, дуже незручна Європі, яка залежна від російського газу і страху перед військовим вторгненням РФ («Окуповані» конкретно цей страх і візуалізували вже у трьох сезонах, а в першому сезоні американської «Месії» (Messiah) йдеться про можливе вторгнення РФ до країн Балтії). За таких умов «Ватазі» можна подякувати бодай за натяки і постійні, розкидані тут і там, детальки пазлу — «зелених чоловічків», відомих усьому світу після окупації Криму; російську мову бандюків (звичайні заробітчани розмовляють українською); росіянку в ролі жорсткого боса; зухвалість одного з її підлеглих, який має поганяло Рускій тощо.

У підсумку зауважимо, що актуалізація теми, критичність сюжету, вправні акторські роботи на всіх рівнях і динаміка «поліцейського екшну» не здатні підняти третій сезон «Ватаги» з низів винятково локального телевізійного продукту до рівня згаданих вище «Чорнобиля» та «Років і років». Хоча представництво в сітці великого каналу НВО може забезпечити віднайдення широкої аудиторії. Тому важливо, як «Ватага» може вплинути на українсько-польські відносини, які завжди, мов струна, натягнуті й готові видати децибели звуку. І яку роль серіал згодом відіграє в європейському контексті (чи навіть світовому).

Фото: Wrpost

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа». Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3589
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду