У Центрі Довженка показали короткометражний анімаційний фільм «Війна, що змінила Рондо» режисерки Ольги Гаврилової. Це екранізація однойменної дитячої книжки творчої майстерні «Аґрафка» Романи Романишин та Андрія Лесіва, вже виданої у Франції, Словаччині, Польщі, Кореї, Китаї, Вірменії, США, Італія, ОАЕ та Чилі. Презентація відбулася фактично для своїх — творчого колективу, знайомих, родичів та журналістів. І спершу через вимогу показу як обов’язкового пункту створення проекту за підтримки Українського культурного фонду (УКФ), головного фінансиста мультфільму. Але це не означає, що на цьому для «Війни, що змінила Рондо» все закінчено, навпаки — після здачі в УКФ життя анімаційної стрічки лише почнеться і її точно чекатиме світле фестивальне майбутнє, зважаючи й на прокладену книгою доріжку, й на специфічний, але й доступний та промовистий спосіб пояснити дитині вкрай складну для її психіки тему без загрози завдати шкоди.

15-хвилинний мультфільм, виконаний у суміші класичної покадрової анімації, перекладки й мальованої анімації, розповідає історію трьох друзів — лампочки, песика і пташки, — які мешкають у колі ідеалістичного простору умовного містечка під назвою Рондо. Тут є будиночки з чудернацькими за формою істотами, будиночок із пташками й теплиця для квітів. Все це розфарбоване веселкою (без в’їдливих кольорів), смішно-дитяче (але не примітивне), музичне (але не бравурне) й добре за своєю суттю. Герої не говорять, — лише тішаться життям: лампочка їздить на велосипеді, пташка літає в небі, а песик шукає пригод собі на голову. Важливий тут не тільки загальний антураж — деталі теж відіграють свою роль. Наприклад, жовта волосина розжарення в лампочці має форму серця. Песик зроблений із червоних кульок, мов в атракціонах луна-парку. А біла пташка складена з аркуша паперу, на якому зображені персонажі Рондо. Звісно, саме ці ознаки проявляються згодом — коли до міста приходить війна, в лампочки тріскає скло у формі серця, песик пробиває лапку й вона, як будь-яка кулька, тріскає; у пташки обгорають паперові крильця.

Світле Рондо протиставляється темній війні, як добро — злу, щастя — руйнуванню, болю і стражданню. І хоча це подано дуже просто, головне — що для дитини це доступно. Світло врешті стає вирішальним у боротьбі з темрявою й перемагає. Але світло ж є й метафорою правди, істини — просвітництва. Не даремно в мультику є образ інформаційної війни: разом із танками в Рондо приходять і танки-телевізори, які стріляють своїми кривими чорними хвилями, опромінюючи природу й забираючи життя.

Танки-телевізори — вдала ідея винятково режисерки, хоча великою мірою й вона, й усі художники мультика опиралися на базовий матеріал книжки. Ольга сама каже: «Мені хотілося максимально зберегти естетику книжки, але книга — це книга, а анімація — це інше, тому й довелося дещо по-своєму переосмислити». Власне, через це деякі об’єкти й навіть ідейні пласти набули нового значення — наприклад, у мультику повністю відсутній наратив, який у книжці присутній достатньою мірою, а це дещо ускладнює передачу думки, адже лаконічні фрази, на кшталт «у наше місто йде війна», або «війна торкнулася кожного», чи «війна не мала серця», дуже важко передати одним-кількома малюнками.

За допомогою анімації був породжений монструозний головний танк — як персоналізація війни, та її антитеза — сяйлива і співоча квітка. Дуже сильним є образ дощу із краплями у формі маленьких бомб, ба більше: бомби є візуалізацією-продуктом діяльності війни, вони як дим, як піт, як слина монстра — чорні і вбивчі. Червоні крапочки на танках — мов очі у звірів, а очі на вертольотах — мов у страшних ос. І цей загадковий номер на вертольотах... Режисерка каже, що взятий він із книжки, але у книжці лише на одному вертольотику є номер 88Ƹ-М, а в мультфільмі — на всіх, і він трохи інший — М-888. Звісно, займатися нумерологією навряд чи треба в анімації для дітей, хоча, згадуючи «дитячу» книжку «Аліса в Країні чудес» Льюїса Керрола, розумієш можливість існування будь-яких авторських і творчих вигадок, вставлених підсвідомо чи свідомо, але із прихованим значенням.

По всьому мультик виглядає узагальнених образом агресивного вторгнення іззовні в мирний внутрішній світ родини. Ніякої конкретизації та прямого натяку на ситуацію в Україні немає, як і пояснення, що саме це відбувається наразі в нашій країні, в наших містах, і називаються вони не «Рондо», бо мають свої цілком реальні, не вигадані імена. В цьому сенсі стрічка є протилежністю російськомовного мультика українки Дани Кавеліної «Про Марка Львовича Тюльпанова, который разговаривал с цветами» — хоча квіти, бомби й війна як елементи споріднюють його з «... Рондо», тут усе конкретне й актуалізоване: є Луганськ, є сепаратисти, є росіяни й українці, є російсько-українська війна із загиблими й новонародженими дітьми. Минулого року фільм «Про Марка Львовича Тюльпанова...» був показаний і на «Молодості», й на Одеському кінофестивалі, й на «Кроці» і, зрозуміло, він привернув максимум уваги за рахунок теми й нехай аматорської, але дуже винахідливої лялькової анімації (і технікою, і стилістикою, й абсурдистськими жахами спорідненої з роботами Яна Шванкмаєра).

«... Рондо» загалом вирізняє неактуальна ніжність. Тобто ніжність якраз потрібна людині завжди, але наразі, під час війни, під час реакції, постійного відчуття близького кінця, ніжність є дивною. Мультфільм «Кохання» Миколи Лиськова з усім своїм сюрреалізмом — що насправді відбиває нашу реальність, — ось це запит часу, й те, що він чи не лідер у присутності на фестивалях світу, як і за здобутими призами, чітко вказує на запит глядача. Саме через це короткометражки, на кшталт «Пуповини» Олександра Бубнова, здаються анахронізмом глибокої образності із глибокого минулого анімації. Таке, здається, вже нікому не потрібне. Майбутнє за однотипними розважальними серіалами типу «Мама поспішає на допомогу» чи еклектичними повнометражними чудовиськами на кшталт «Викраденої принцеси». І навіть мультфільми, подібні до «Клари», що ідеально підходить для 3–6 річних дітей, поки не є життєдайними (хоча тут справа в іншому — у відсутності правильного маркетингу з боку виробника і прокатника).

Звісно, короткий метр не можна порівнювати з повним, як і потуги авторської анімації з можливостями комерційної, розрахованої на широку глядацьку аудиторію. Студія анімації «Червоний собака», виробник «... Рондо», не може дорівнятися розмірам виробникові «... принцеси», компанії «Анімаград». До того ж, у цих студій і в їхніх продуктах різні цілі та способи розповсюдження. Хоча творчий колектив переважно один і той самий. Наприклад, ті 40 людей, які в ролі художників, техніків і навіть продюсерів, як Олена Голубєва, три місяці працювали над мультиком Олі Гаврилової, тільки що вийшли із трирічної роботи над повнометражним авторським мультфільмом Анатолія Лавренішина «Віктор Робот». Так само, як і всі аніматори «... принцеси» перед тим працювали над «Микитою Кожум’якою». Мала кількість спеціалістів з анімації в Україні змушує знати їх усіх поіменно. І кожний успіх нашого мультфільму — вистраждана, довготривала і кропітка робота, цілком заслужено варта визнання, промоції та голосного вітання.