11:00
Субота, 4 Серпня 2018

Чи вартий «Чорний козак» виправи? Перший народний фільм

У столичному кінотеатрі «Жовтень» показали кіноказки Владислава Чабанюка «Чорний козак», яку творці позиціюють як «перший народний фільм».
Чи вартий «Чорний козак» виправи? Перший народний фільм
Чи вартий «Чорний козак» виправи? Перший народний фільм

«Перший народний фільм» продемонстрував спосіб кіновиробництва як толоки, коли для творення стрічки потрібна лише енергія сотень людей. Щоправда, одна із серйозних проблем за такого виробництва — тривалість процесу: «Чорний козак» розпочали знімати десять років тому й тільки тепер показали готовий продукт.

Це казка, де є місце мелодрамі, містиці, боям на шаблях і любові, і все — в реаліях приблизно XVI-XVII століть. Ідеться про жінку, яка залишилася сама й вагітною. Від чоловіка, що пішов на війну, в неї тепер є донечка, перстеник і шабля, і все в господарстві має робити вона одна. Але стається дивина: вночі хтось приходить до її обійстя, то землю оре, то ворота зробить, то іграшку дитині змайструє. Ворожка дає їй зачароване яйце, яке здатне зробити невидимою й побачити того, хто внадився до неї по ночах ходити. І побачила жінка духа бувалого козарлюги, проклятого не бачити світла сонячного, а повернутися до життя може, якщо любов знайде і якщо кохана за нього віддасть своє найдорожче.

Ніби перенесений із поезій Шевченка чи оповідань Гоголя, сюжет тим не менше був придуманий казкарем, піснярем і сценаристом Сашком Лірником, коли він разом із режисеркою Ганною Яровенко приїхали до села Легедзине Черкаської області. Коротка історія сподобалася місцевому режисеру-любителю, колишньому вчителю історії, директору Державного історико-культурного заповідника «Трипільська Культура» Владиславу Чабанюку, який уже мав досвід створення кіно — короткометражку під назвою «Ойра» він зняв 2003 року. Владислав задумав зробити нову. Втім, вона переросла в повнометражний фільм і 10-річну долю творення.

Режисер Владислав Чабанюк

Сценарист Сашко Лірник

Тепер це унікальний фільм, він показує, що кіно можна знімати і без великого бюджету (витратили трохи більше двох мільйонів гривень меценатських і волонтерських грошей), що люди зацікавлені грати в подібному, навіть не маючи зарплатні (майже 500 людей пройшло крізь фільм). Згадується британський жахастик «Колін», знятий групою друзів за 45 фунтів стерлінгів, які повністю пішли на купівлю відеокарток для камери. Правдами й неправдами фільм потрапив на очі якогось продюсера, й той спромігся забезпечити стрічці локальний прокат. У підсумку він дав понад 100 тисяч фунтів касових зборів. Звісно, ця чудасія є винятком. Як і «Чорний козак». Смішно, але обидва фільми мають один і той самий рік початку творення — 2008-й.

Фактично зйомки «… козака» тривали з великими перервами до 2013-го, і потім так само, з великими перервами, робилася кольорокорекція, зводився звук і додавалися нехитрі ефекти. Власне, нехитрість є головним визначником фільму. Його аматорський рівень нівелює можливість серйозної критики, бо ставитися до нього можна як до домашнього кіно. Хоча при всьому тому, що робилося воно не професійним режисером, із більшою мірою непрофесійними акторами й у спосіб, далекий від правильного кіновиробництва, він переважає жанрово подібну «Казку про гроші» Олесі Моргунець-Ісаєнко. Створена на великій кіностудії імені Олександра Довженка, за 12 мільйонів державних грошей, з іменитими й досвідченими акторами, «Казка…», наскрізь пластикова, поступається «… козакові» майже в усьому. Адже Чабанюк наповнював свій фільм життєвою енергією, навіть якщо робилося це не надто вправно. Так само переважає «Чорний козак» стилістично схожий серіал «Століття Якова», карколомно відтвореного телеканалом «1+1», і переважає предметністю, достовірністю, адже він наповнений найменшими дрібницями українського побуту, починаючи з ужиткових речей — столів, діжок, плугу, коси, кухлів та глечиків, — і закінчуючи різноманіттям одягу, прикрас і навіть вусів та оселедців козаків.

На жаль, фільм Чабанюка зроблено дуже неоднорідно. Стилістично видно, що за час знімального періоду неодноразово мінялися оператори (5 разів), що знімався фільм то однією камерою, то іншою, кольори міняються, немов у калейдоскопі, фокус у кадрі пропадає, озвучання не потрапляє в ліпсинг, а звук не відповідає тому, що відбувається в кадрі, як, до прикладу, в моменті гри гурту «Даха Браха» — певно, десь звук був записаний, а десь ні. Вкрай неоковирно поставлено всі активні сцени — із тренуванням козаків, із боями на шаблях, із кінними пересуваннями, зі вторгненням, убивствами тощо; поганий театр та й годі. А поява татар (чи половців) узагалі схожа на маскарад випадкових людей, так зле вони всі грають.

Образ, втілений одним із Братів Капранових, вмотивований за сценарієм, повністю руйнується через жахливу гру не-актора — у другій половині фільму, де його персонаж переходить на бік татар, він чомусь починає говорити російською. Ситуативно, коли відбувається напад на українське село й він ганяється за гусами, вигукуючи: «Астанавітесь!» — це смішно, бо є очевидною цитатою колишнього президента, але у фільмі це виглядає по-дурному, як і всі решта російських висловлювань. Вся річ у мірі, яка не дотримується, й можливо через неможливість її дотримання, адже актори — непрофесійні. Як у випадку з євреєм-шинкарем — ну вже до того затерті жарти щодо їхньої скупості та хитрості, що маніпуляції з цим виглядають відвертою клоунадою.

За великим рахунком, тільки два персонажі у фільмі викликали довіру — це головна героїня, Ганна (Марина Юрчак) і ворожка тітка Ліпіяда (Людмила Тесленко-Пономаренко). Марина, як мало не єдина професійна актриса на проекті (закінчила КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого, акторський курс Едуарда Митницького), тримала на собі увагу і за рахунок природної краси, і за рахунок інтуїції. До того ж за роки зйомок вона просто таки росла на майданчику — і як людина, і як актриса, і це видно на екрані. А от ворожка у Людмили вийшла переконливою через повноцінний образ, ледь не єдиний у фільмі, що мав багатоманітну палітру, і не дивно — до неї Ганна зверталася постійно, з будь-якою своєю проблемою, як до лікаря і психолога одночасно. І вона дає не тільки поради, а й зілля, яйця, курку, ліпить із тіста голубів, «бо коти в селі всіх поїли», а потім котів — «треба напекти святих котів, щоб був світовий гармоніус». Вона була особлива за задумом, і вийшла такою ж і у втіленні.

Актриса Марина Юрчак

Актриса Людмила Тесленко-Пономаренко

Більше про акторське виконання сказати щось доброго неможливо. Та попри це, сам по собі проект виглядає добрим, незважаючи на любительство, бо робився, як то кажуть, із любов’ю. Звісно, в кінобізнесі ця ознака не стоїть у першій десятці потрібних для виробництва речей, але і «Чорний козак» робився не для бізнесу. Толока в Україні організовувалася задля того, щоби щось зробити всім гамузом, усією громадою, і зробите те, чого одна людина фізично не подужає, тим паче швидко… З «… козаком» швидко не вийшло. Та й питання до бізнесу тут суттєве — якщо фільм не побачать чимало людей, а не побачать через відсутність великого дистриб’ютора, котрий не працюватиме з таким матеріалом, то чи вартий товар роботи й чи стане шкурка за виправу?

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2755
Переглядів
Коментарі
Ольга
21:37 / 04 Серпня 2018
Жлободром
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop