14:00
П'ятниця, 23 Березня 2018

У кіношників тепер є своя «Ржака»

Словом, «Ржака» зроблена з великою, безмежною любов'ю до кіно й усього, що з ним пов'язане. Навряд чи її прийме цільова аудиторія «Дзідзьо контрабасу» та «Інфоголіка». Проте хто сказав, що комедії мають бути однаковими?
У кіношників тепер є своя «Ржака»
У кіношників тепер є своя «Ржака»

«Детектор медіа» вже опублікував рецензію на новий фільм Дмитра Томашпольского від Ярослава Підгори-Гвяздовського. Сьогодні пропонуємо зовсім інший погляд на стрічку відомого сценариста, письменника та постійного автора «Детектора медіа» Андрія Кокотюхи.

В одному з епізодів фільму Дмитра Томашпольского під час прес-конференції охорона виносить із зали засідань кінознавця Аліка Шпилюка. В іншому з'являється ще один представник українського кіно Сергій Галетій, у маленькій ролі режисера. Після цього новий фільм Дмитра Томашпольського «Ржака» остаточно починає нагадувати популярний у професійному середовищі формат кінокапусника. Й разом із тим чітко окреслює цільову аудиторію — кінематографісти і втаємничені.

Пересічний глядач не ідентифікує пана Шпилюка. І напевне не зрозуміє, чому непересічні так регочуть, коли його волочать до виходу, а він протестує й перераховує всі свої регалії. Так само випадкова людина не зрозуміє, чому це смішно, коли режисер на папері пояснює не приналежній до українського кіновиробництва особі причини неокупності кіно у прокаті. Мовляв, у нас лише 165 кінотеатрів, фільм у прокаті два тижні, тобто чотирнадцять днів, множимо кількість сеансів на 60 гривень, вартість одного квитка… Нарешті, автори «Ржаки» свідомо йдуть на провокацію, якої прихильники, так би мовити, традиційних комедій напевне не пробачать. Сюжет побудований на протистоянні претензійного кіно невибагливому, але перемагає у фіналі якраз претензійне. Хоча, за великим рахунком, змодельована боротьба артхаусу з маскультом тут завершується взаємним знищенням. Щось на зразок фіналу війн родини Роуз із однойменного фільму.

Якщо є термін «фестивальна комедія», то «Ржака» йому цілком відповідає. Але це зовсім не означає, що стрічка не влучить у глядача і не знайде його. Навпаки, в цьому контексті варто дивитися ширше. І зважати на той факт, що 22 березня у широкий прокат виходить не «авторська», «фестивальна» чи «артхаусна», а чергова, ще одна українська комедія. Що є зайвим підтвердженням популярності комедії як такої саме в Україні, на важливій стадії закладання фундаменту розвиненої національної кіноіндустрії.

Про природу комічного та причини інтересу українців саме до цього жанру раніше розмірковував кінокритик Ігор Грабович. Спробуємо використати його текст як такий собі універсальний ключ-дешифратор та застосувати до «Ржаки». І побачимо дивовижне торжество парадоксу.

«Якщо глянути в історію українського кіно, то ми знайдемо там дуже мало комедій», — пише пан Грабович, і це правда. Бо особисто я можу згадати, окрім знаменитої «За двома зайцями» Віктора Іванова, не менш відому «Королеву бензоколонки» Миколи Літуса, а крім того — військову «Дачна поїздка сержанта Цибулі» того ж Літуса, фантастичну «Зоряне відрядження» Бориса Івченка та ліричну «Дама з папугою» Андрія Праченка. Це з радянських часів, а за період після 1991 року спливають у пам'яті лише авантюрні «Вперед, за скарбами гетьмана!» Вадима Кастеллі та «О, щасливчик!» Едуарда Паррі. На цьому фоні сміливо можна говорити про бенефіс українського комедійного кіно, причому на будь-який смак. Від «Ночі Святого Валентина» до «Дзідзьо контрабаса», від «Ізі» до «Свінгерів».

Натомість «Ржака» спростовує іншу тезу пана Грабовича — що українська комедія спиралася (й далі спирається) на певні конвенції, які формувалися аж ніяк не в Україні. З огляду на згадані вище й не згадані зовсім, аби не спойлерити, епізоди можна відповідально заявити: Дмитро Томашпольський зняв суто українську комедію. За межами нашої країни історія про особливості національного кіновиробництва навряд чи буде комусь зрозумілою. Навіть, ризикну сказати, іноземним кіношникам. Котрі працюють в умовах більш-менш розвинених індустрій та можуть собі дозволити ризикувати, експериментувати із жанрами, безболісно створювати артхаус і мейнстрим та не сваритися при цьому, що потрібніше глядачеві.

Українські ж фільми, незалежно від жанру, сегменту й напрямку, воюють за кожного глядача. Артхаус претендує на територію мейнстриму, мейнстрим зазіхає на аудиторію артхаусу. А інформаційний вакуум, у якому перебувають обидва табори, прирікає їх на локальний конфлікт. Який широкого глядача не цікавить. Тож у його сприйнятті поняття «українське кіно» далі лишається однорідною масою. Чимось на зразок терміна «сучукрліт», який застосовують до української літератури незалежно від жанрових напрямків та амбіцій авторів і цільових аудиторій.

Отже, «Ржака» — «чорна» комедія чи трагікомедія про любов до кіно. Або, за одним із визначень, фільм, сценарій якого написаний у дусі «що ви курили перед цим». Артхаусний режисер Сава (Олександр Мірошниченко), який звик знімати кіно без сценарію, з ручної камери та взагалі без сюжету, потрапляє в полон до жорстоких людей у чорному. Їхній ватажок (Олександр Ігнатуша) спершу наказує жорстоко побити Саву. Потім зробити те саме з його мамою. Далі знімальну групу Сави ґвалтують, акторів розстрілюють. Все припиниться, якщо він погодиться знімати замість артхаусного «Замкненого простору» невибагливу «ржаку». Тобто примітивну комедію з туалетним гумором, під кінець якої глядачі мають іржати, наче коні.

Митець Сава чинить опір, усякий раз намагаючись обдурити бандитів. Та проти лома немає прийому: його раз по раз викривають і гамселять. На кону життя режисера: не вдасться змусити людей реготати — смерть. Додатково ускладнює завдання та прикра обставина, що розсмішити треба не пересічних глядачів, а старих консерваторів без почуття гумору. Ще й уражених рідкісною й невиліковною хворобою — клоунофобією. Але соратники Сави — справжні клоуни Бебе й Бобо, тому боротьба з ненависниками клоунів триватиме справді не на життя, а на смерть.

«Ржака» — справді перша українська комедія (гаразд — трагікомедія) про специфічний світ кіно й керований хаос, який відбувається в ньому. Цей абсурд доводиться до вищої точки кипіння. Проте стрічки на подібну тему в світі кіно не рідкість. Варто згадати в цьому контексті кілька стрічок десятирічної давнини. Наприклад, «Зак та Мірі знімають порно» Кевіна Сміта — коли двоє невдах вирішують заробити, перезнявши в порноверсіях відомі кінохіти включно із «Зоряними війнами». Або «Перемотку» Мішеля Годрі, в якому двоє працівників міського звалища випадково стирають інформацію з усіх касет місцевого відеопрокату й починають терміново перезнімати улюблені глядачами стрічки, нехай за власною версією. Чи відносно нову «Місячну аферу» Антуана Бардо-Жаке, герої якої знімають фейковий фільм за завданням ЦРУ, видаючи себе за Стенлі Кубрика та його творчу групу.

Таким чином, українська стрічка цілком вкладається в цю нішу. Автори йдуть уже прокладеним раніше, тож усе одно не завжди прийнятним найширшому загалу шляхом. Дмитро Томашпольський лише максимально українізував відомі тренди. Щедро додавши до загального абсурду кіновиробництва формату «на коліні» та «під тиском» ще й абсурду суто українського. Уважний втаємничений глядач знайде у «Ржаці» кілька кіноцитат. Скажімо, зародки із «Замкненого простору» дуже нагадують сперматозоїдів із «Все, що ви хотіли знати про секс, але боялися запитати» Вуді Аллена. Або реакція Сави на те, що до кінця фільму лишилося вісім із половиною хвилин — місток у бік знаменитого фільму Федеріко Фелліні. Взагалі оповідь навмисне вирішена буфонадою: глядачам періодично нагадують, яка хвилина фільму вже триває, під час середини стрічки влаштовують веселе кабаре, а потім до історії сміливо додається ще п'ять хвилин: це ж кіно, тут усе можливо.

Словом, «Ржаку» зроблено з великою, безмежною любов'ю до кіно й усього, що з ним пов'язане. Навряд чи її прийме цільова аудиторія «Дзідзьо контрабасу» та «Інфоголіка». Проте хто сказав, що комедії мають бути однаковими? Все одно це поки найпопулярніший жанр в Україні. А отже є велике поле й місце для всіх її різновидів. Тож дивимося «Ржаку» й чекаємо на «Шлях мерця».

Фото: Василь Артюшенко, zn.ua

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
739
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop