Дмитро Томашпольський: Успіх фільму вимірюється не бокс-офісом і не фестивалями класу «А»

Дмитро Томашпольський: Успіх фільму вимірюється не бокс-офісом і не фестивалями класу «А»

22 Березня 2018
4001
22 Березня 2018
16:30

Дмитро Томашпольський: Успіх фільму вимірюється не бокс-офісом і не фестивалями класу «А»

4001
Режисер української гротескної комедії «Ржака» Дмитро Томашпольский – про свій новий фільм, про трагікомедію як спосіб осмислення реальності, про вплив Рабле на свою творчість та про те, чому він не чекає на великі касові збори.
Дмитро Томашпольський: Успіх фільму вимірюється не бокс-офісом і не фестивалями класу «А»
Дмитро Томашпольський: Успіх фільму вимірюється не бокс-офісом і не фестивалями класу «А»

Сьогодні, 22 березня, в український прокат виходить стрічка Дмитра Томашпольського «Ржака». Фільм-пародія покликаний висміяти персонажів і процеси у сучасній вітчизняній кіноіндустрії.

У центрі сюжету – режисер авторського кіно, якого під страхом смерті змушують зняти жанрову стрічку для широкого загалу. Після довгих катувань головний герой погоджується на нову команду, разом з якою намагається втілити в життя всі жахливі та принизливі пропозиції своїх нових «продюсерів».

У «Ржаці» відрефлексовано на всі теми, так чи інакше дотичні до українського кінопростору. Тут вам і творці, що вважають себе геніями артхаузного мистецтва і навіть під страхом страти не можуть уявити себе в ролі режисера масового кіно (хіба що маму, яка так пишається своїм надзвичайно талановитим сином, катують – тоді виходу немає). Тут і бидло-продюсери, які луплять режисера майже цілодобово, розстрілюють і руйнують все, що йому близьке, аби лише він зробив те, що їм потрібно. І тупуваті бездарні актори – перші ліпші, які потрапили на кастинг. І безпощадні члени експертної комісії, котрі не здатні проявити жодної позитивної емоції. І журналісти, які ставлять забагато незручних питань і яких дуже хочеться задушити прямо на місці.

Автор сценарію та режисер Дмитро Томашпольський не приховує, що у деяких героїв його фільму є конкретні прототипи, але наполягає, що в основному – це збірні комедійні образи, на які не можна ображатися.

Наскільки близьким до сучасної кіношної реальності є цей фільм, змогли оцінити представники української кіноспільноти, запрошені на спеціальний показ напередодні виходу стрічки в прокат.

«Детектор медіа» теж побував на показі й, користуючись нагодою, поговорив із Дмитром Томашпольським про тонку грань між пародією і правдою у «Ржаці», про вплив Рабле на творчість режисера та про перспективи заробітку в національному прокаті.

- Дмитре, вітаю з виходом у прокат. Давайте визначимося з жанром цієї стрічки, бо там надто багато драми, аби називати її чистою комедією.

- Це трагікомедія в чистому вигляді.

Якщо орієнтуватися на світову літературу, «Дон Кіхот» Сервантеса був пародією на лицарські романи, а тепер для нас це практично мелодрама, навіть трагедія. Чехов свою п’єсу «Чайка» підписав комедією, але яка ж це комедія. Справжня комедія і у Мольєра, і у Шекспіра (у кого завгодно в класиці) ніколи не буває пласкою, вона завжди багатошарова. Нічого більш трагічного, ніж фінал української комедії «За двома зайцями» Віктора Іванова, я ніколи не бачив: Проня Прокопівна у виконанні Маргарити Кринициної і монолог про папіроску – це не смішно, це дуже сумно.

Комедія – найдемократичніший жанр, бо в ній можна говорити все, і тобі за це нічого не буде, бо що взяти з комедії. У головного героя «Ржаки» могла би бути будь-яка інша професія - до кого завгодно можуть отак прийти і окупувати його особистість, змушувати робити те, чого він не хоче.  

- Ті, хто знаються на кінематографічних процесах нашої країни, впізнають в багатьох персонажах конкретних людей…

- Я одразу хочу поговорити з вами про сцену з журналісткою (режисер жорстоко вбиває кіножурналістку під час прес-конференції за запитання про бюджет – Авт).

- Я зараз не зовсім про це, але давайте (посміхається).

- Я все-таки хочу пояснити. Там дійсно є конкретний прототип – дуже відома кінокритик, і я фактично процитував її, бо був у шоці від того, що вона говорила і не забуду цього ніколи. Я вирішив не брати акторку такого ж віку, хоча мав схожу. «Святе місце пустим не буває», на зміну старшим критикам приходять нові, тому я взяв на цю роль молоду акторку. Вийшов збірний образ.

Але у фільмі знущання, насмішки, сарказм стосуються всіх ланок кінематографічного процесу. Я не міг оминути журналістів. А самим режисерам більше за інших дісталося. Я сам себе висміяв, у першу чергу.

- Скільки в цьому фільмі особисто для вас художнього вимислу й перебільшення, а скільки правди?

- Дуже багато правди, бо вся фантазія завжди заснована на правді. Я знаю, чому ви ставите це питання, відчуваю, що ви побачили, що це дуже особистий фільм. Не прийнято розповідати про такі інтимні речі, але я, як і головний герой, відчуваю свою провину в смерті моєї матері. Бо вона дуже за мене переживала. І ці переживання мами героя в алегоричному смислі так виглядають – люди, які вриваються в дім (це наші проблеми, сумніви, комплекси).

- Після перегляду є враження, що образ жінки взагалі для вас має якесь особливе значення. В команді головного героя – лише жінки, в команді антагоніста - теж. У фільмі це пояснюється тим, що вони хочуть почувати себе сильними і могутніми чоловіками. Є й інша сторона – дуже жорстоке ставлення до жінок. Мені здалося, що в деяких сценах насильство над жінками було невиправданим – наприклад, у випадку з секретаркою директора кіностудії. Що за цим стоїть?

- Традиції Франсуа Рабле. Фільм «Ржака» – дуже серйозна люмінесценція з західно-європейської комічної стилістики, я взяв звідти дуже багато. Чорний гумор, жартівливе насилля (бо ж ясно, що то не насправді) – обов’язкові атрибути.

Ми живемо в феодальній державі й виховані в патріархальній системі, а у Франції діти напам’ять вчать 13 главу «Гаргантюа і Пантагрюеля» про підтирку. Я хочу сказати, що сучасна Україна має орієнтуватися на західну культуру, в тому числі на західний стиль гумору, раблезіанство. І я це роблю все життя, всі мої фільми такі.

- Головних героїв катують, натхненно і довго, змушують їх робити те, чого вони не хочуть. А в кінці фільму катують уже вони, і теж безпощадно. Все циклічно. Замкнене коло («Замкненен коло» – назва артхаузної стрічки, яку мріє знімати головний герой «Ржаки» замість нав’язаної комедії – Авт). Чому так відбувається, чим ви це виправдовуєте?

- Ви самі все сказали щойно – зло народжує зло.

У нас немає інших висновків. Мені здається, добро має бути з кулаками – хочемо ми цього чи ні. Кулаки мають бути обов’язково, і лише в комедії це можна показати таким чином, в драмі такі сюжетні повороти виглядали би аморальними і призвели до засудження героя.

- Як довго ви працювали над сценарієм?

- Довго. Близько року. Він мінявся дуже багато разів.

- Глядач, який хоч трохи розбирається в авторському українському кіно, в головному герої очевидно побачить Мирослава Слабошпицького (український режисер, автор стрічки «Плем’я» - Авт). І він власне мав виконувати цю роль, коли ви заявляли про початок виробництва «Ржаки», але її виконав Олександр Мірошниченко. Що сталося?

- Так, я писав сценарій під Мирослава, він це знав. Я писав головного героя з нього, з себе і ще з декількох режисерів. Він читав цей сценарій, був головним кандидатом на цю роль. Але одночасно зі стартом зйомок він почав готуватися до своєї стрічки «Люксимбург», а коли Мирослав входить у кіно, до нього краще не підходити – він дуже серйозно ставиться до своєї роботи. А мені потрібен був актор, який повністю зануриться. І я знайшов Олександра Мірошниченка.

- Ви, до речі, всі троє чимось схожі.

- Так. це правда.

Між іншим, Олександр – драматург, театральний режисер, багато пише п’єс, які ставлять за кордоном. 22 березня відбудеться прем’єра однієї з його п’єс в Туреччині.

Я взагалі дуже пишаюся акторами в цьому фільмі – здається, ми відкрили декілька нових імен. Анастасія Євтушенко просто неймовірна, дивовижна, не можу від неї очей відірвати. Віктор Стороженко (знімається в серіалі «Куратори» каналу НЛО TV під псевдонімом Мартін Філдман – Авт.) – мені здається, це дуже цікавий артист, блискучий. І все це дебюти – перші великі ролі в кіно.

Із тих, хто має досвід – Олександр Ігнатуша, Сергій Дерев’янко, які виконали ролі продюсерів. Теж блискучо.

- «Ржака» – кіно про кіно для кіношників. Чи прийме цю стрічку широкий загал? На яку аудиторію ви взагалі сподіваєтеся?

- Ми зробили фестиваль одного фільму в Томашполі – невеличкому українському містечку, де 400 людей не просто не вийшли під час перегляду з зали, а сміялися в тих же місцях, де сьогодні реготали кіношники, а може навіть і більше. Ці люди залишалися розмовляти з нами після фільму і обговорювали його ще кілька днів. Після цього я перестав боятися, що широкий загал може його не зрозуміти.

Хоча в Києві так не буде, як в Томашполі.

- Добре, в Україні зрозуміють фільм, бо він показує наші реалії. Але ви демонстрували «Ржаку» в Африці. Які відгуки мали?

- Відмінні, показ пройшов дуже добре. У нас буде ще декілька показів закордоном.

- Наприклад?

- Не скажу, доки не буде підтверджень. У нас є попередні домовленості на кілька показів у Європі.

- На що ви розраховуєте в цифрах? Про які касові збори мрієте?

- Ви бачили стрічку, там є сцена, де режисер пояснює продюсерам, чому український фільм не може окупитися в прокаті. Ви теж маєте розуміти.

- Ми це давно зрозуміли, ще до вашого фільму (посміхається). Але я запитую не про окупність, а про ваші сподівання.

- Я можу вам сказати те ж саме, що головний герой – в Україні лише 160 кінотеатрів...

«Ржаку» покажуть у 55 кінотеатрах на першому тижні. Потім їх стане більше – от «Жовтень» приєднається після закінчення фестивалю Docudays UA. Крім того, до нас щодня додаються кінотеатри, сьогодні, наприклад, два кінотеатри з мережі «Мультиплекс» самі запропонували взяти наш фільм. Я не знаю, що тут спрацювало – реклама чи ще щось – але ми до них навіть не зверталися.

Справа в тому, що обговорення бокс-офісів і цільової аудиторії – поняття, що прийшло з телебачення. А кожна людина – це світ самі по собі, і говорити про вікові категорії або кількість глядачів – це трошки нацизм. Я ставлюся до людей інакше.

Не бокс-офісом і не фестивалями класу «А» вимірюється успіх фільму. Час усе покаже і розставить на свої місця. Деякі фільми живуть дуже довго.

Я не буду говорити цифру, на яку ми розраховуємо (хочеться бачити «Ржаку» в тій же ніші, що і стрічка «Припутні» Аркадія Непиталюка).Скажу тільки, що фільм «Пірати ХХ століття» Бориса Дурова зібрав протягом 3-4 тижнів величезний бокс-офіс і став касовим лідером, а стрічка Андрія Тарковського «Андрій Рубльов» ішов в одному київському кінотеатрі «Дружба» 20 років поспіль і зібрав більше.

Те, що я зараз говорю, будуть страшно критикувати. Це самовпевнено. Але мають бути фільми, що заробляють, і я дуже радий за своїх колег, за мультфільм «Викрадена принцеса», бо це недосяжний результат, це просто фантастично й нереально. Але мають бути й такі, які на роки.

***

Як розповіла «Детектору медіа» продюсерка стрічки Олена Дем’яненко, прокатом займається окремо створений дистриб’юторський відділ при кінокомпанії «Гагарін медіа», яка виробляла «Ржаку».

«У нас є 55 кінотеатрів, але кількість екранів більша, бо ми працюємо в основному з багатозальниками. Деякі кінотеатри досі не дали нам розпис, тобто ми зможемо говорити про кількість екранів після першого вікенду прокату», – пояснила вона.

Раніше творці планували вихід комедії в прокат на осінь 2017 року, але подію довелося перенести через велику кількість українських релізів, що регулярно виходять в національний прокат.

Комедію «Ржака» було створено за підтримки Державного агентства України з питань кіно, яке виділило на виробництво 10 млн грн, що склало 50% від загального бюджету.

«Це певний рубікон – коли ми вже починаємо не просто знімати кіно, а кіно про українське кіно. У цьому фільмі автори піддали нищівному гумору всі ланки та департаменти кіноіндустрії, але мудро не зачепили лише Держкіно. Я подіваюся, це буде темою сиквелу. Тому попереджаю всіх глядачів: якщо ви не будете сміятися, ми точно профінансуємо другу частину», – жартував на спеціальному показі напередодні виходу в прокат голова Держкіно Пилип Іллєнко.

Національна прем’єра «Ржаки» відбулася в липні минулого року на Одеському міжнародному кінофестивалі. Світова прем’єра – восени 2017 року на Міжнародному кінофестивалі AFRIFF у Нігерії.

 

Фото: прес-служба «Гагарін медіа»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4001
Читайте також
23.03.2018 14:00
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
3 319
21.03.2018 16:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
2 722
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду