Перший сезон «Слуги…», датований 2015 роком, став телевізійною бомбою — «порвав» аудиторію і всі телеканали, та, принаймні на цей час, зробив канал «1+1» безсумнівним лідером, випередивши серіали найближчих конкурентів, «України» та «Інтера». Другий сезон виявився трохи інакшим. Він означив кілька принципових моментів, які дуже важливо не тільки прописати, а й донести; й адресатом мусили би стати не так глядачі, як телевізійні топ-менеджери і, головне, власники.

«Слуга народу — 2» — це продовження історії на кшталт абсурдного комуністичного гасла «хто був ніким, той стане всім» — про звичайного вчителя і його так само абсурдне звеличення до посади президента. На арені всі ті ж: команда друзів-клоунів, що опинилися в міністерських кріслах, трійка олігархів-троглодитів, які рулюють парламентом і бюджетонаповнюючими компаніями країни, та кожного з них безсоромне й безкультурне оточення. Але додається інтрига у вигляді ходу конем, який робить колишній прем’єр-міністр, надаючи компромат на олігархів в обмін на свободу, розморожування його рахунків та спокійний виїзд до теплих місць планети. Тож замість колишнього прем’єра, після інспірованої його смерті, приходить новий прем’єр, хитрий лис, чию воістину пекельну хитрість глядач оцінить лише в процесі президентських виборів наприкінці сезону.

Весь цей театр абсурду насправді не театр і не абсурд. Це великого градусу сатира, ба навіть точніше — памфлет, поданий у формі буфонади й комедії положень. А висота його градусу вимірюється актуальністю й ситуаційністю, оскільки за кожним із персонажів визирає цілком реальний і дуже навіть упізнаваний політик. А через те, що живемо ми в країні пост'януковичевській, де йде війна, досі триває розподіл майна і трапляються (непоодинокі) терористичні акти, подібний памфлет може датися взнаки з погіршенням здоров’я авторів. І тому, що цього не стається досі — а випуски «Кварталу 95» із подібним гумором виходять щотижня, — автори завдячують непробивній «криші».

Спочатку «кришу» їм надавав Хорошковський, займаючи чільне місце в уряді зека й частково володіючи «Інтером». Потому, коли «Квартал» кинув Хорошковського — в усіх значеннях слова, — захист їм почав надавати новий хазяїн, Коломойський. Розгорнутися на повну допомогли ексклюзивні умови, з великими бюджетами, загалом паралельним бюджетуванням і свободою дій, небаченою на телеканалах України. Власне, саме це і є головним, ексклюзивним моментом в успіху «Слуги народу — 2».

За нинішньої конфігурації вертикально-горизонтальних структур телеканалів, принаймні великої шістки, розвиток серіального продукту в Україні до вигляду іноземних аналогів неможливий. Що в першу чергу пов’язано з відсутністю бізнесової складової на телеканалах, які здебільшого є дотаційними підприємствами, що слугують для політичних потреб їхніх власників-олігархів. У другу чергу це стосується топ-менеджменту, що боїться експериментувати, аби не втратити рейтинги і, відповідно, довіру власників. Те ж стосується й менеджерів нижчих ланок — вони не хочуть брати на себе відповідальність за іншого ґатунку продукт, ледь не в прямому сенсі сприймаючи передану з гори «лінію партії» за загрозу із попередженням «крок вправо, крок вліво — розстріл». Потім ідеться про професіоналізм і кругову поруку — непрофесійні менеджери й редактори беруть собі в помічники таких саме, як і вони, створюючи цілий колектив тих, хто не розбирається у специфіці телебачення, у виробництві, у фінансуванні тощо. Насамкінець, є сенс сказати про бюджети серіалів, на які українська сторона (бо в наші серіали досі інвестує гроші Росія (!), таким чином зберігаючи присутність «русского міра») виділяє мізерну суму в розмірі 30–40 тисяч доларів за серію.

Тепер повернімося до «Кварталу 95». При всіх їх мінусах, у них є об’єктивні та суб’єктивні переваги, що й позначилися на обох сезонах серіалу «Слуга народу». У них є талант, який, як то кажуть, не пропити. Їхні жарти й дотепні, і сміливі, й мають історію, вміло розкладену на архетипи й на героїв, знайомих тепер більшості. Багаторічний досвід довів ці історії до визнання масовою аудиторією. І втілити їх у серіал чи фільм допоміг вищенаведений ексклюзивний договір із керівництвом каналу «1+1». Не суттєво, що конкретно там написано, зрозумілі дві наріжні речі: а) вони мають свободу у прийнятті рішень, чому не заважають безкінечні редактори, продюсери, керівники, менеджери і-хто-там-ще-є-зверху, і б) бюджет кожної з серій серіалу очевидно більший за подібні комедійній продукти на інших каналах (роблячи праймовий продукт, вони отримують не менше 100 тисяч за серію).

Тож маємо таку маленьку формулу — талант+визнання+свобода+гроші=СлугаНароду=успіх.

Перший сезон засвідчив це на 100 %. «Слуга народу» був найкращим українським серіалом, безкінечно далеко випереджаючи «стандартизований шлак» і самого «1+1», й інших виробників. Другий сезон теж мав непогані показники, до того ж аудиторія вже має з чим порівнювати — з першим сезоном. Власне, творча конкуренція і є шляхом розвитку американських чи британських аналогів, що породила «Доктора Хауса» з «Декстером» і «Гру престолів» із «Шерлоком».

Ну а проблеми другого «Слуги…» — це падіння динаміки, повтори гумористичних ситуацій і все та ж сама вульгарність. Горбатого могила виправить, а хто виправить «Квартал 95» — невідомо, та чи треба? Аудиторія вдячна навіть за це, а хтось — саме за це, але це вже дискусія про рівень нашої аудиторії. Тим не менше, можна казати і про нові звершення, якими, без сумніву, другий сезон відзначився і буде записаний у літопис української телевізійної історії. Мова про дві серії — фантазування президента щодо кардинальної зміни економічної політики, внаслідок чого тепер Україна роздає мільярдні кредити бідній Європі, а президент гидує різною ікрою на столі, і серія про результати «Безвізу», коли українці всім натовпом виїхали світ за очі, аби не вдома (кліше на «Останню людину на Землі» та «28 днів потому», проте — добре).

До того ж, крамолою було б забути паралель героя-олігарха із Фірташем та його титановими копалинами в Індії, й цифру на виборах у 64 %, із яким нібито чесно виграє цинічний прем’єр-міністр (на останніх, реальних виборах в Україні була саме ця цифра в переможця). Так, усім відомо, в яких стосунках власник «1+1» із чинним Президентом України і як канал танком їздить по його імені, рішеннях і правлінні, але «Слуга народу» робить це концентровано, талановито й шалено смішно, а сміх, як відомо, найкраща зброя з-поміж невогнепальної.

Переходячи у фіналі майже в докудраму з дуже чіткими натяками, другий сезон «Слуги народу» перетворився з однієї бомби на гармату-лайномет. І під могутні оплески народу ця гармата має шанс зробити свою справу, одночасно давши поштовх розвитку серіального продукту й на інших каналах. Залишилося тепер зрозуміти, де взяти «Квартал 96». Адже, як сказав один із продюсерів, що побажав залишитися інкогніто, «навіть якщо квартальцям вийняти півмозку, вони все одно залишаться кращими за внутрішні продакшни каналів».

Фото надані автором