Ще наприкінці минулого року, коли українська культурна спільнота публічно святкувала перемогу здорового глузду над Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі (НЕК) з її нібито офіційною ліквідацією, нібито початою відповідним указом одного з найморальніших наших співгромадян, президента України Віктора Януковича, ваш автор обережно застерігав: рано радієте. З прикрістю визнаю: був правий. Моральну комісію, навіть попри те, що відбувся офіційний перформанс із її поховання, ніхто ліквідовувати не збирався.

Бо, виявляється, цей орган потрібен навіть не стільки українській, прости Господи, владі, як українській, прости Господи, опозиції. 18 жовтня Верховна Рада України, якій, напевне, більше немає чого приймати і за що голосувати, в першому читанні прийняла законопроект №7132. Яким у Закон України «Про суспільну мораль», проведений у парламент, нагадаю, зусиллями іншого мораліста - Леоніда Черновецького, вносяться певні правки. І серед тих, хто готував законопроект, опозиціонерів, так званих помаранчевих та біло-сердечних, вкупі навіть більше, ніж червоних комуністів та біло-блакитних ворогів нації.

Найактивнішою моралісткою виявилася Лілія Григорович. Вже того дня, коли відбулося голосування, вона стала головним спікером цього проекту, даючи запальні та емоційні коментарі практично всім журналістським мікрофонам. Єдина хороша річ у цих коментах - пані Григорович кількома реченнями пояснила те, до чого ми всі мусили б довго додумуватися, продираючись через бюрократичні нетрі офіційно-ділових текстів.

Отже, насамперед, уже немає НЕКу. Тобто, нема «експертної» комісії. Є просто комісія. Не на три букви - НЕК, а лише на дві - якесь беззвучне НК. Експертизу рекламних плакатів із рекламою жіночих трусів уже ніхто проводити не буде. Бо й без експертизи ясно: діти цього бачити не повинні.

«Революційна» суть внесених змін, за словами пані Григорович, така: ми, дорослі люди, маємо повне право споживати по телевізору та з інтернету все, що хочемо. Навіть зацитую народну депутатку: «Вседозволеність повна!». Це не крик розпачу на адресу нинішньої влади, коли вона за допомогою міліції розганяє демонстрації чи дозволяє вивішувати червоні прапори. Це не хлопчики-мажори, котрі щотижня вбивають на вулицях своїх же співгромадян, гасаючи на автомобілях. І за чиї гріхи, напевне, віддувається в тюрмі такий собі Ю.В. Луценко - теж, за великим рахунком, мажор, тільки ще радянський. Також уседозволеність - це аж ніяк не здача національних інтересів України.

Навпаки, пані Григорович подає вседозволеність гордо. І вважає власним досягненням те, що відтепер дорослі можуть нічим не обмежувати своїх телевізійних чи інтернет-переглядів. Натомість звучить інша риторика: оновлена Комісія з питань захисту моралі дбатиме насамперед про моральне здоров'я наших дітей. Підкреслюю: наших із вами, шановні батьки. Отже, ані українська влада, ані українська опозиція далі не довіряють нам, батькам, виховувати своїх дітей так, як ми вважаємо за потрібне. Вотум такої ось недовіри - розробка спеціального обладнання, котре буде встановлено в кожній (!) українській квартирі, де є хоча б один телевізор, аби воно, обладнання, а не ми, батьки, виконувало функції так званого батьківського контролю.

А щоб мало не було, магістральних операторів, котрі забезпечують роботу українського інтернету, змусять блокувати доступи до «підозрілих» з точки зору суспільної моралі сайтів.

Ось як держава, в якій міністр освіти, науки, молоді та спорту - все той же Дмитро Табачник, дбає про наших дітей. У мене одразу з язика зривається запитання: що дивився по телевізору в дитинстві один із синів Віктора Януковича - той самий, який став героєм інтернету, коли мандрував у нетверезому стані і голосно матюкався? Бо в його дитинстві про різний там шкідливий уплив інтернету зовсім не йшлося. Тільки «Катрусин кінозал», «Сімнадцять миттєвостей весни» і «Клуб мандрівників» - ось найпопулярніший у радянській Україні телевізійний контент. Ну гаразд, ще хокей із футболом. Це трансляції футбольних матчів так вплинули на манеру поведінки Януковича-молодшого?

Звісно, ніхто не святий. Ваш автор - у перших рядах грішників. Проте я й не намагаюся боротися за суспільну мораль, принаймні - в такому вигляді, як це роблять автори поправок до закону «Про суспільну мораль» і тим більше - як автор цього закону, згаданий вище Черновецький. В історії людства взагалі є дуже багато прикладів, коли найбільшими моралістами виявлялися насправді люди або неосвічені, або малоосвічені, або з обмеженим світоглядом, або закомплексовані, або консервативні. Особливо кучеряво люблять ячати про моральні цінності особи з завдатками тиранів та диктаторів.

Генеральний директор каналу М1 Валентин Коваль одразу поставив під сумнів ефективність саме такого втручання в наше з вами приватне життя. Скажімо, він цілком логічно припускає: батьки, якщо в них із головами все гаразд, самі, без хитромудрих приладів, на розробку яких буде виділено - а як же! - бюджетні кошти, здатні визначити, що їхні діти дивитися можуть, а що їм поки дивитися рано.

До того ж, Національна моральна комісія тепер дбає про те, щоби, цитата, «позитивна оцінка насильства» була в ефірі лише з 23.00 до 6.00. Напевне, під «позитивною оцінкою» мається на увазі фільм «Міцний горішок», де за сюжетом герой Брюса Вілліса, застосовуючи до терористів насильницькі методи, звільняє з полону заручників, рятуючи при цьому людські життя. Я можу скласти неповний список, повний вам охоче нададуть кінознавці: якщо людина, доведена до відчаю, береться за вила, аби відстоювати свої права та проштрикнути ними пузатого ворога, - це насильство. І поганий приклад для українців, до речі.

Таким чином, намагаючись заганяти якісні зразки світового кіно на маргінеси програмної сітки (де вони, між іншим, і без моралістів давно перебувають), влада, а особливо опозиція намагається боротися сама з собою. Бо це ж вона, влада, вдається до насильства як ефективного способу приборкати непокірних громадян. І це вона, опозиція, пророкує владі народний бунт, безжальний, нещадний та нищівний. Виходить, усе це автоматично підпадає під дію закону «Про суспільну мораль» у його новій редакції!

І політичні сили в Україні, спираючись на букви Закону, повинні, по-хорошому, заборонити або обмежити самі себе!

Насправді, говорячи про чергову реанімацію Нацкоммору, ми знову приходимо туди, звідки почали: в Україні практично відсутні моральні авторитети, які мали би право в чомусь когось обмежувати. Тим більше якщо вимагають від нас у чомусь обмежувати наших дітей, обіцяючи для простоти вирішення проблеми якісь мікрочіпи в телевізор. І особливо весело, коли, коментуючи Лілію Григорович, про відсутність моральних авторитетів заявляє депутат Яворівський. Чий колега, депутат Мовчан - один із авторів згаданого вище законопроекту...

Ілюстрація - tsn.ua