У Британії є щонайменше три теле-/радіоведучі, які отримують більше мільйона доларів на рік. У міні-серіалі про трьох добрих молодців – Кріса Мойлза, Террі Вогана і Джонатана Росса – Катерина Хінкулова намагається з’ясувати, за що їм стільки платять. Сьогодні публікуємо першу частину: «Кріс Мойлз, і чому у нього ніколи не закривається рот».

 

Ця трійця – не єдині, хто одержує таку велику платню; є і інші, хоча й небагато. Утім, ці найбільш найпомітні у британському ефірі і приваблюють найвищі аудиторії: Кріс (Radio 1) і Террі (Radio 2) – чемпіони радіо, Джонатан (Бі-бі-сі 1) – телебачення. Вони можуть вести будь-який формат – від «драйвового» ранкового шоу до «На добраніч, діти!», і це буде незабутньо – смішитиме, розчулюватиме, інколи дратуватиме, але ніколи не викликатиме бажання вимкнути. Я дуже люблю всіх трьох, але кожного по-різному: Кріс змушує мене реготати до сліз, Террі – зверхньо глузувати, а Джонатан... перш за все змушує дивуватися, як людина з такими фефектами фікції змогла не просто пробитися на телебаченні, а й приваблювати 30-відсоткову частку п’ятничними вечорами.

 

Отже, «Кріс Мойлз, і чому у нього ніколи не закривається рот»

 

 

Пів на сьому ранку, я їду з роботи після нічної зміни і переді мною стоїть життєво важливе завдання не заснути ще протягом півгодини, поки не дістануся додому. Я вмикаю радіо – Radio 1. Після сигналів точного часу (не зовсім природних о 6:30) лунають ритмічні гітарні акорди у стилі 70-х і голос, який нагадує соліста Піснярів, завзято співає: «Прокидаються пташки, прокидаються міста і села, ліси і поля, і ви, ВИ, прокидаєтеся разом із Бі-бі-сі! Це шоу Кріса Мойлза і ми зичимо вам доброго ранку! Доброго, ДОБРОГО ранку! Ми співаємо для вас цю пісню! Доброго ранку! Нашу веселу радісну пісню!». Якщо не чути, з яким самознущанням це виконується, пісня нагадуватиме складову якоїсь дитсадківської постановки. Але ні, ця пісня через краї переливається сарказмом і через півтори хвилин гітарного програшу музика замовкає і Кріс Мойлз каже: «Доброго ра-а-анку.... Це шоу Кріса Мойлза... Бі-бі-сі Рейдіо Уан... Лондон... Англія... Європа... Планета Земля...», або «Доброго ранку! Блін, але ж я втомлений... Я так пізно вчора ліг...», або «Доброго ранку! Агем-агем... Доброго агем... ррррранку... агем... ррр... ррр... ррранку!». Його вітання, так само як і решта програми щоразу інше. Шоу чотири з половиною роки.

 

На відміну від решти ефіру Radio 1, яка є станцією поп- і рок-музики, у шоу Кріса Мойлза відносно мало пісень. У середньому не більше п’яти на годину, а може навіть чотирьох, якщо в шоу є якийсь відомий гість – Девід Бекхем, Роббі Вільямс, Оззі Осборн і ще нескінчена низка знаменитостей прикрасили своєю присутністю його ефір. Інколи Кріс знущається і з поставлених у ротацію хітів: «ЩО це було? Я тут ні при чому, я це грав тільки тому, що мене примусили…»

 

Здебільшого програма заповнена позірно спонтанною балаканиною Кріса і його банди – Дейва (який є автором багатьох скриптованих елементів шоу), Дома (який читає новини), Рейчел та Аледа (які цю програму продюсують і підносять, так би мовити, патрони) і Керрі (яка читає спортивні новини і в якої, як каже Кріс, гарний великий бюст). Вони починають невимушену розмову з того, хто що вчора робив, хто яку телепрограму дивився, на якому концерті був. У Керрі зламалася пральна машина. «Отже, Керрі, твої мокрі труси і далі в машині? Мокрі труси... А в чому ж ти сьогодні прийшла на роботу?». Грубуваті і часом на межі пристойності жарти – визначальна риса програми, але це спрацьовує і якимось чином лунає не по-жлобськи.

 

Далі йдуть вікторини, анонси, балаканина, гості, кепкування одне з одного, з гостей, зі слухачів, із телебачення, з блондинок. Політкоректність ледве жевріє у студії шоу Кріса Мойлза і тому програма особливо свіжо пахне. Глузування виведене в абсолют – у день народження колеги Дома Кріс запитує в нього, який епітет у своєму напрямку той не любить найбільше. Лисий Дом відповідає: «Голомозий». Передбачувано, протягом наступних півгодини саме це слово вживається з потрійною частотою.

 

Колись у нього в гостях була Холі Беррі, яка (як на мене, абсолютно необґрунтовано) звинуватила Кріса в расизмі. Здається, він вимовив слово «чорний», навіть безвідносно до кольору шкіри. Але наступного дня таблоїди підхопили тему і написали про «Розгодованого грубіяна Кріса Мойлза», якому занадто багато платять і який уже взагалі втратив совість. Кріс, слід зауважити, справді трохи дебелий. Тож у наступному шоу він відповів, мовляв, знущатися з нього за його статуру таблоїди вважають за нормальне, не думаючи, що його почуття вражені ще більше, ніж почуття чорношкірих слухачів, яким було неприємно почути слово «чорний», вжите ним у розмові з Холі Беррі.

 

Саме тоді Кріс зробив неймовірне культурологічне відкриття. Він розповів, що прийшов до висновку, що у британському ефірі треба бути досить обережним – будь-які фобії й упередження критикуються і стають предметом нескінченних дзвінків слухачів до контролерів радіостанції чи телеканалу. Краще не наближатися до тем чорношкірих, жінок, одностатевого кохання, працевлаштування у похилому віці, євреїв і так далі, бо хтось точно неправильно витлумачить ваші слова й обізве расистом, мізогіном, гомофобом, ейджистом чи антисемітом.

 

«Єдина сфера, – радісно розповів Кріс, – де можна говорити АБСОЛЮТНО все і давати волю найзаскорузлішим стереотипам – це ФРАНЦУЗИ! Ви можете гнати на них все, що хочете, і ніхто не подзвонить поскаржитися, всі лише сміятимуться!». Він, звісно, мав цілковиту рацію.

 

У шоу Кріса Мойлза специфічне звукове тло – тут граються ретро-джингли, заставки з дитячих програм 30-літньої давності, тут регулярно лунають «вау», «фу» і слова найвищого ступеня порівняння. Тут багато пауз, позіхання, кректання і спонтанних фраз. «Ммм, – каже Кріс, – ееххх... Я не виспався. Що сьогодні? Четвер? Це ще завтра пахати... Я не хочу працювати... Знаєте, що я хочу? Я зараз хочу сидіти вдома на дивані і їсти сосиску в тісті... (пауза) Вісім одинадцять дев’яносто дев’ять – текстуйте, якщо ви хочете піти зі мною додому і їсти сосиски в тісті». Врубається трек із топ-десятки, через 45 секунд вимикається, Кріс каже: «Дві з половиною тисячі людей хочуть іти зі мною їсти сосиску в тісті... Вау!».

 

«Самозакоханий, самовпевнений, із завищеною самооцінкою і пельку йому не заткнеш», – це цитата з обкладинки автобіографічної книжки Кріса Мойлза. Це все правда, а на додаток – у нього є феноменальний ритм, що і робить його ні на кого не схожим. У нього немає оксамитового голосу, зате є маса іронії і жартів – більшість із яких у традиціях чорно-білих елінговських комедій 40-х років і Монті Пайтона 70-х: не послизнувся на банановій шкірці, а підклав бананову шкірку для когось іншого, забув, що вона там лежить, послизнувся, впав, підібрав і пішов з’ясовувати, яка наволоч з’їла банан, а з ним не поділилася.