Нещодавно прес-секретар глави держави Дарка Чепак запропонувала журналістам спільно виробити формат брифінгів Віктора Януковича та механізм організації пулів президента. Вона закликала представників ЗМІ, журналістські профспілки та інші професійні об'єднання спільно напрацювати засади «співіснування журналістської спільноти та прес-служби президента».

Вочевидь, приводом до такого заклику стала остання загальнонаціональна прес-конференція Віктора Януковича, яка відбулася 8 липня 2011 року і викликала багато запитань до нового формату заходу. Через нововведення прес-служби президента (зникли вільні мікрофони із зали) виник конфлікт між журналістами та Даркою Чепак.

Дискусія триває. Дарка Чепак вважає, що в конфлікті винний рух «Стоп цензурі!», який діяв на свою користь. В інтерв'ю ТК прес-секретар глави держави, закидаючи членам руху «виступи на публіку», водночас запропонувала їм замість цього долучатися до «нормального діалогу» з владою в рамках програми «Відкрита розмова».

«Детектор медіа» поцікавилася думкою прес-секретарів попередніх президентів та прем'єр-міністрів України щодо формату прес-конференцій очільників країни. ТК поставила такі запитання:

1. Які ваші враження від нового формату прес-конференцій глави держави?

А саме: по-перше, не стало стаціонарних мікрофонів, до яких журналісти могли потрапити вільно в порядку черговості, ставити запитання і стояти, поки президент не дасть відповіді - таким чином маючи можливість відреагувати і на відповідь президента.

По-друге, цього разу ведуча прес-конференції самостійно вирішувала, кому давати право поставити запитання - тоді як раніше це робили самі журналісти, записуючись у порядку черги.

По-третє, кількість секторів збільшилася до чотирьох, хоча раніше їх було три (регіональні, центральні і закордонні) або два (вітчизняні й закордонні). Тобто фактично з чотирьох зробили два регіональні...

2. Чи не вважаєте ви, що за рахунок такого формату прес-служба президента повністю контролює, кому ставити запитання, а кому не варто? Чи не суперечить це принципам відкритості влади та незалежності ЗМІ?

3. Який український формат прес-конференцій (старий чи новий) більш поширений за кордоном?

В опитуванні взяли участь Ірина Геращенко та Ірина Ванникова, екс-прес-секретарі президента Віктора Ющенка; Олександр Мартиненко та Олена Громницька, екс-прес-секретарі президента Леоніда Кучми; Ганна Герман, екс-прес-секретар прем'єр-міністра Віктора Януковича; Марина Сорока, прес-секретар екс-прем'єр-міністра Юлії Тимошенко.

Марина Сорока, прес-секретар екс-прем'єр-міністра Юлії Тимошенко:

1. Не так важливо, скільки мікрофонів у залі для прес-конференції - два чи чотири. Нонсенс полягає в тому, що керівник держави проводить прес-конференцію лише раз на рік. Ажіотажу навколо формату прес-конференції могло б не бути, якби влада Януковича була б відкритою для суспільства та не боялася спілкуватися з представниками мас-медіа. Тому розмови про формат треба припинити, важливо говорити про те, що президент повинен давати відповіді на актуальні питання, роз'яснювати свою позицію стосовно проблем, які хвилюють суспільство, не раз на рік, а хоча б раз на місяць.

Стосовно формату. Є традиції, їх треба поважати, і якщо журналісти на прес-конференціях президента самі визначають черговість, цю практику треба лише вітати. З технологічної точки зору, з огляду на пряму трансляцію, надавати слово колегам, які стоять біля мікрофонів, зручніше, тому що немає зайвих пауз, які виникають, поки працівники прес-служби ходять із мікрофонами по залу.

2. Думаю, що справедливим є розподіл аудиторії на три мікрофони: для центральних ЗМІ, регіональних та іноземних. У всіх журналістів рівні права і завдяки цьому умовному розподілу поставити свої запитання зможуть всі охочі в порядку живої черги. Завдання модератора прес-конференції - не займатися селекцією, а надати можливість поставити запитання. Повторюся, що принцип відкритості влади демонструється не форматами, а готовністю відповідати на всі запитання, навіть на незручні. 

3. В більшості демократичних країн на прес-конференціях поставити запитання керівникові країни може той журналіст, який першим дав це зрозуміти модераторові. В Росії все відбувається трішки інакше - за наперед сформованим сценарієм. Вважаю, що це не найкращий приклад. Журналісти приходять на прес-конференцію, щоб отримати відповідь, а не подивитися відрежисоване шоу.

Ганна Герман, екс-прес-секретар прем'єр-міністра Віктора Януковича:

- Хотіла би поговорити про доброзичливість, у першу чергу. Про доброзичливість з боку журналістської спільноти до нового прес-секретаря Президента. Дарка справді намагається реалізувати якісь нововведення. Їй просто в цьому мають допомогти самі журналісти. Брак досвіду роботи з першою особою держави необхідно компенсувати спільними зусиллями журналістів - треба дати їй поради, варто зібратися разом і обговорити формат того чи іншого заходу з участю Президента. Я переконана - Дарка дослухається ваших порад. Просто дайте їй шанс. Не робіть з неї ворога преси. Я не вірю в те, що вона не хоче демократичних стандартів у діалозі Президента з пресою. Я думаю, що їй просто треба розповісти, як це робиться. Якщо журналісти стануть її радниками - це буде лише на користь.

Ірина Ванникова, екс-прес-секретар президента Віктора Ющенка:

1. При всій повазі до учасників полеміки, ми втягуємося у квазідискусію навколо очевидно банальних речей - мікрофонів, черговості та списків журналістів. Виявляється, що начебто очевидні речі - як-от принципи формування черговості та складання списків самими журналістами, право формулювати питання самостійно, а не в погодженні з Банковою - потрібно голосно доводити.

Мені це дико навіть чути... Нам на думку нікому не спадало забирати в журналіста, наприклад, мікрофон. Бо завтра в журналістів влада буде забирати блокноти, ручки, диктофони, ноутбуки... А післязавтра відберуть право бути журналістом. І все це назвуть передовим досвідом демократичного світу.

За моєї пам'яті Банкова полемізувала з журналістами щодо високих ідей та принципів - свободи слова, свободи вибору, свободи бізнесу. Ми працювали відкрито і чесно. Я пригадую, що одного разу хвилювалася перед прес-конференцію. Це помітив Президент Ющенко і заспокоїв: «Іро, не бійся, нам нема чого хвилюватися, бо нам немає чого приховувати від людей». Відтак я, як прес-секретар, ніколи не зловживала своїм правом модерувати прес-конференції всупереч прагненням преси. Як правило, все було по-чесному, журналісти займали черги біля мікрофонів, самі списки питань складали. Моїм завданням було якісно відбрифінгувати Президента перед прес-конференцією за прогнозованими темами. Безумовно, я спілкувалася з журналістами безпосередньо перед заходом для того, щоб розуміти очікування медіаспільноти. Зрештою, неприємних питань ми не боялися, а заборонених тем у нас не було. Це значно полегшувало роботу. Бажання щось приховати або замаскувати неодмінно породжує штучність формату та маніпуляції, до яких виникає так багато претензій. Нині на залишках свободи слова з'являється ось така принизлива полеміка навколо технічного формату прес-конференції.

2. Влада показала нам виставу і пояснила, що це зроблено за кращими світовими зразками. Такі пояснення викликають сміх «у залі», бо ніде в цивілізованому світі питання не узгоджуються, хіба в Білорусі або Туркменістані.

Але, мабуть, нам доведеться звикати до того, що замість живої розмови журналісти стануть учасниками зрежисованого ток-шоу. Я би порадила прес-секретарю Президента не робити помилок та не закривати главу держави від преси, налаштовуючи проти нього журналістську спільноту. Це погана послуга її шефу та неефективна робота прес-секретаря. Варто спробувати побудувати відкриту комунікацію між пресою та Президентом, а не занурювати свого шефа у «теплу ванну», де можна й захлинутися. Вибачте за евфемізм.

3. За кордоном немає практики під час прес-конференції погоджувати питання наперед, журналісти завжди вільні у виборі питань. Нав'язати своє питання неможливо - це обов'язково розцінюється журналістами як тиск на пресу. І вже тягне на скандал. Це я кажу відповідально, спираючись на свій досвід роботи під час закордонних візитів Президента Ющенка до країн Євросоюзу та США. Формат прес-конференцій Президента Ющенка завжди відповідав стандартам, прийнятим у демократичних цивілізованих країнах.

Ірина Геращенко, екс-прес-секретар президента Віктора Ющенка:

1. Я дивилася прес-конференцію Президента Януковича лише частково, тому не можу коментувати всіх деталей, але мені здається, що «Детектор медіа» в цьому опитуванні зациклюється на другорядних питаннях: хто як тримав мікрофон, хто де сидів, хто де стояв - це нюанси. Принциповими є інші речі: неготовність глави держави до спілкування з пресою (бо не є нормальною практика, коли Президент зустрічається з представниками ЗМІ раз на рік, а в інший час не завжди навіть до президентського пулу підходить) і неготовність більшості українських журналістів до спілкування з Президентом (бо коли з двогодинної прес-конференції набирається лише 5 новин, а половина запитань «висмоктані з пальця» і були б доречними хіба що на брифінгу мера провінційного містечка, це свідчить про непрофесійність самих журналістів, про розмитість їхнього уявлення про суспільну значущу функцію журналістики).

Я вважаю хибним кроком, що сьогоднішня Адміністрація відмовилася від практики щоквартального спілкування Президента з журналістами, яка з'явилася ще за часів Леоніда Кучми. Навіть у розпал «касетного скандалу» Кучма виходив до журналістів, тож у представників медіа була можливість бодай раз на три місяці поставити запитання главі держави. Інше питання - що потім виходило на ТБ, де панували темники...

Нинішня закритість глави держави значно б'є по його іміджу, посилює конфліктність між Банковою і ЗМІ. Якщо радники Президента намагаються таким чином уберегти Януковича від неприємних запитань чи неприємних емоцій - вони роблять йому ведмежу послугу, бо, по-перше, спілкування з пресою додає довіри у стосунках між владою і журналістами (а цього сьогодні бракує нинішнім господарям Банкової). По-друге, людина, яка взяла на себе відповідальність за долю країни, все ж зобов'язана бодай через ЗМІ спілкуватися зі своїм народом, звітувати за свою роботу. До речі, за часів свого перебування в опозиції Янукович був набагато відкритішим для медіа, і журналісти набагато більше симпатизували йому, бо мали можливість прямого спілкування.

Але так само потрібно говорити про деградацію української журналістики. Адже якщо половина зали готова в прямому ефірі демонструвати свій непрофесіоналізм і повну відсутність професійних стандартів, озвучувати написані десь у чиновницьких кабінетах, нікому не цікаві, не значущі запитання, і не червоніти при цьому - це катастрофа для професії.

Так само не вважаю нормальним, коли інша половина зали зациклюється виключно на питанні «Межигір'я», начебто інших проблем уже не існує. В свідомості українців «Межигір'я» вже є символом непрозорої приватизації і корупції, це сприйняття не змінять жодні показові екскурсії. Тому напрошуватися в гості на чай у «Межигір'я» - це вже непристойно. Президент справді має право на приватне життя, він не зобов'язаний запрошувати до себе додому всіх, хто хотів би випити з ним кави, але інше питання, що глава держави повинен пояснити, звідки в нього статки на цей маєток. Це є питаннями преси, які можна і потрібно ставити на прес-конференціях, а не перетворювати на фарс тему «Межигір'я».

Хотілося б відзначити професіоналізм і суспільну значущість запитань, які сформулювали Наталя Соколенко з СТБ (про необхідність особистого голосування депутатами на прикладі сина Президента), Сергія Сидоренка (про атмосферу судів над опозиціонерами, що нагадують часи застою), питання щодо зовнішньої політики, які є в першу чергу компетенцією і відповідальністю глави держави (зокрема, взаємини з Росією) і питання журналіста, який попросив оцінити інцидент із Романом Ландіком. Власне, відповіді саме на ці запитання і стали ньюзами.

2. Прес-служба Президента, безумовно, має право визначати і корегувати формат заходу, в тому числі враховуючи фактор прямої трансляції і бажання забезпечити красиву телевізійну картинку. Але це не повинно завдавати шкоди правам журналістів на пряме спілкування з Президентом. Завдання прес-служби - готувати до прес-конференції самого Президента, а не журналістів. Тим більше, що запитання, які на слуху, як правило, легко передбачити. Більше того, як би гарно не було зрежисовано картинку, це завжди видно глядачам і справляє погане враження на людей: українці хочуть бачити пряме спілкування журналістів з Президентом, без відцензурованої красивості.

3. Зважаючи, який «закордон» мається на увазі. Сьогодні формат спілкування Президента зі ЗМІ все більше копіює сусідній «закордон»: одна прес-конференція на рік, приблизно такі самі дивні запитання від регіональних журналістів (скоро буде парад, яким він буде? :)), одне на рік «Спілкування з країною» (і досі перед очима сині від холоду сироти, які протягом включення п'ять разів прокричали: «Ми вас любимо, дорогий Вікторе Федоровичу!»), коли запитання до президента зводяться до запрошення його в гості і вимоги забезпечити місця для паркування машин, чистоту на вулицях, наче йдеться про спілкування з мером чи главою райдержадміністрації. Тішать кримські телекартинки: Президент і міністр, Президент і губернатор, вся ця штучна і нежиттєздатна тележуйка навряд чи може переконати бодай одну людину в країні про завантажений день глави держави. Щиро не розумію, на кого це все розраховано....

Олександр Мартиненко, екс-прес-секретар президента Леоніда Кучми:

1-3. Питання насправді не в форматі конкретної прес-конференції, а в тому, що деякі журналісти не мають постійної можливості ставити запитання президенту. При цьому всі розуміють, якими можуть бути ці запитання, оскільки, як правило, це журналісти зі своєю громадською позицією і, такі, що, м'яко кажучи, президенту не симпатизують.

Є дві сторони цієї проблеми. Перша - Адміністрація президента має повне право самостійно визначати формати спілкування журналістів з главою держави. При цьому виходять із необхідності якомога яскравіше продемонструвати сильні сторони лідера, а слабкі - сховати. І якщо люди, які займаються піар-підтримкою, вважають, що пряме публічне спілкування з негативно налаштованими до лідера журналістами не дасть позитивного публічного ефекту - це спілкування обмежують.

І це одна з функцій прес-служби разом із наданням інформації про діяльність, у даному випадку, президента, створенням умов для роботи журналістів. У цьому сенсі співробітники прес-служби - не так колеги журналістів, як люди, що мають інше завдання. Якщо хочете, це не об'єктивне висвітлення діяльності президента, як має робити медіа, а позитивне її висвітлення.

Це завдання стоїть перед прес-службами в усьому світі. Просто в країнах із розвиненою демократією існують неписані (чи прописані) правила, згідно з якими будь-яке обмеження роботи журналістів негативно впливає на імідж лідера та може завдати йому шкоди на наступних виборах.

В Україні ані правил таких немає, ані залежності між свободою доступу журналістів до президента та рівнем довіри до нього. Тому порівнювати рівень відкритості влади в Україні з «закордонним», а точніше - з західноєвропейським, з моєї точки зору, не варто. Влада більш закрита, оскільки суспільство, за винятком деяких журналістів, не вимагає від влади відкритості. Це питання не є для значної частини суспільства важливим, оскільки, по-перше, для громадян є важливіщі проблеми, а по-друге - існує великий рівень недовіри як до державних установ, так і до політиків узагалі. Умовно кажучи, люди і так упевнені, що державні кошти розкрадалися, розкрадаються і будуть розкрадатися. Як за попередньої влади, так і за нинішньої.

Друга сторона проблеми - журналісти, які, в принципі, мають бути посередниками між владою та суспільством, що, звичайно, передбачає і виконання функції громадського контролю, але також і надання інформації про діяльність влади та мотиви її дій. Причому не піар-інформації, а реальної та важливої для України і світу. Таких запитань мало і, по факту, будь-яка прес-конференція президента складається з низки побажань йому здоров'я, з одного боку, та з вимогами відповісти за «Межигір'я» - з іншого.

Хотілося б цей стан справ змінити. Бажано, щоб до цього доклали руки всі зацікавлені сторони.

Олена Громницька, екс-прес-секретар президента Леоніда Кучми:

- Во-первых, мне кажется, что это была проба пера. Я уверена, что Дарья - человек очень креативный, и обязательно учтет, что формат пресс-конференций Президента на сегодня - еще не утвержденный вопрос. То есть он пока гибок, и, по-моему, может быть изменен в зависимости от того, как его восприняла аудитория. Я считаю, что микрофон в зале необходим. Раньше в зале находились два микрофона. Это было нормально, мог подойти любой человек и задать любой вопрос. Более того, я уверена, что и Дарья к этому относится нормально, потому что на самом деле перед пресс-конференцией первое лицо очень серьезно готовят по разным темам. Поэтому вопрос не в том, что первое лицо не готово отвечать, а в поиске формата. Мне кажется, что было бы здорово, если бы было два свободных микрофона.

Во-вторых, мне кажется, что было бы хорошо, если бы список был свободным. Но тут мы должны четко понимать, что кто-то все равно не успеет задать вопрос. Мы же не можем быть в эфире целый день, поэтому на пресс-конференции должен быть модератор. И этим модератором, как ни крути, является пресс-секретарь. Это нормальная практика. То есть секретарь модерирует пресс-коференцию, и ее цель не в том, чтобы ограничить кого-нибудь в доступе к информации, а в том, чтобы максимально вписаться в отведенное количество времени. Я больше чем уверена в этом.

Я считаю, неправильно, что количество секторов увеличилось до четырех, потому что рассеивается внимание. Мне кажется, вполне достаточно двух: один отечественный сектор, куда включаются региональные СМИ, и второй зарубежный. Просто в эти сектора включили еще представителей пресс-служб, насколько я понимаю. Мне кажется, что все эти вопросы будут отрегулированы в ближайшее время.

2. Категорически нет. Я хочу развеять всяческие мифы о том, что Президент - первое лицо государства боится каких-то вопросов. Я уверена, что первые лица государства очень серьезно готовятся к такого рода мероприятиям. И вопрос исключительно в ограничении времени формата. Когда речь идет о невозможности доступа, то уж точно это не связано с тем, что один вопрос важнее, а другой не так важен. Просто есть еще такой момент: как правило, перед пресс-конференцией поднимается перечень вопросов. И тех, кто желает их задать, просто выписывают в отдельный список. Часто это дублирующие вопросы. И нужно понимать, что есть вопросы далеко не общенационального масштаба.

Думаю, нужно больше работать с региональными СМИ, потому что они должны понимать, что уровень вопроса должен касаться общегосударственной тематики, а не только региональной. Президент бывает и в регионах, там он может общаться с региональными СМИ на узкорегиональные темы. А когда речь идет об общеукраинской пресс-конференции национального масштаба, вопросы должны касаться тем национального уровня, международных отношений.

3. Предыдущий, с двумя микрофонами. Я считаю, это правильно, так во всем мире делается. Там нет контролируемых, а есть общедоступный микрофон. В разных странах - по-разному. Думаю, можно использовать и первый, и второй вариант одновременно, то есть один блуждающий по залу и два свободных микрофона. Вопрос в том, что без модераторства будет хаос. Ну не может такого быть, мы же живем в цивилизованном государстве.

Я уверена, что Дарья - очень профессиональный и способный к изменениям человек. Если мы сейчас дадим свои пожелания, она в скором времени сможет отстроить все форматы.