28 червня, в День Конституції, Перший національний, «1+1», ICTV та «Інтер» показали відзняте за три дні до того інтерв'ю з президентом України Віктором Януковичем. Нарешті він виконав обіцянку й прийняв журналістів (хай навіть і обраних) у себе вдома. Мов гід, водив він їх «присадибною ділянкою» й будинком, розповідаючи, що де є, й що де він робить. Згадав про онука, про його звички. Зворушливо вийшло.

Отже, «Межигір'я», святая святих, українське «заборонене місто». Будинок - великий, із терасою та колонами, чимось нагадує радянську офіційну установу районного рівня. Як зізнався Янукович, це за його розпорядженням прибудували балкон із колонадою. Саме на терасі, навколо столика, й відбувалася розмова.

А поки що президент водив журналістів кімнатами. Багато, розкішно - хоча й без показного пальцерозтопирювання. Не без смаку. Не без затишку. От тільки... не видно було там особи хазяїна. Не було в показаних інтер'єрах індивідуальності. Якщо уявити собі типову радянську квартиру (отут фінська стінка, отут НДР-івська кухня, отут югославський унітаз), помножену у вартості на три-чотири порядки, - оце й буде «Межигір'я». От саме в таких «типово-елітних» інтер'єрах можна було б знімати сучасну версію «Іронії долі».

А ще не показали - як уже зазначали численні коментатори побаченого нами - книжкових шаф. Адже, за логікою речей, вони неодмінно мали б бути в оселі професора та академіка, і не де-небудь у далекій коморі.

Лазня («банька») за російським звичаєм - у Донбасі це неодмінний атрибут кожного подвір'я. Отут - чи лише здалося? - індивідуальність була помітною найбільше.

«Там, за территорией, была церквушка, а рядом с ней - источник. Мы сейчас отремонтировали там дорогу и построили большую беседку, с куполом над источником», - дещо пізніше розповідав президент. (А «церквушку» невже знесли?!) Це був якраз перехід до «офіційної» частини. А «туристично-екскурсійний» вступ тим часом мав створити у глядачів образ Януковича - дбайливого господаря, ніжного дідуся, людини, що пишається своїм домом. Такий собі вийшов «президент із людським обличчям».

Повсякчас доводилося нагадувати собі: це - не резиденція кінозірки або засновника сайту «Одноклассники», не помешкання добродія, що успадкував скарби нібелунгів, це - оселя людини, яка ціле життя працювала державним чиновником.

А далі президент зробив те, чого за жодних обставин не мав би робити. Він почав хизуватися тим, що для його співгромадян є недосяжним і неможливим. І справді: де пересічний українець організує собі доріжку для бігу по пеньках? Піде до сусіднього лісу вирубувати дерева? Так йому й дозволять. Але спочатку Савік Шустер, за ним гостинний хазяїн, а потім і інші журналісти продемонстрували свою майстерність і вправність. Ніхто не знайшов у цьому нічого нетактовного до глядачів.

Журналісти... Подеколи спостерігати за ними було водночас весело й сумно. Але як же улесливо поводився дехто з-поміж них! Ставлячи запитання, вони ніби пригиналися. Рівних тут не було Євгенієві Кисельову. Вишкіл російської елітно-віпівської журналістики, мабуть, уже не вивітриться ніколи. «Пиджак можно снять?» - спитав він, ще тільки сідаючи за стіл. «Нужно!» - відрізав Янукович. А якби він, заради жарту, відповів: «Нельзя!»? Так і парився б бідолашний Кисельов?

Перевершив усіх Савік Шустер: «Вы войдёте в историю как президент, пытавшийся модернизировать Украину». Без коментарів.

А ще родзинкою інтерв'ю було те, що оператори часто-густо не показували, хто ставить запитання: на екрані були лише спини під парасольками.

Редакція «Детектор медіа» перегляд версій інтерв'ю з президентом на чотирьох різних каналах розподілила між кількома журналістами. Особисто я переглядав інтерв'ю на «1+1». Тривало воно півтори години. Тоді як, за численними новинними повідомленнями, оригінальна його тривалість становила дві години. Біглий перегляд деяких моментів трансляції на Першому національному переконав: версія «Плюсів» була скороченою. Що пішло під ножиці? Не лише паузи, роздуми Януковича та добирання ним формулювань. (Хоча, як на мою думку, коли людина розмірковує просто перед камерою, це виглядає незрівнянно вигідніше, ніж коли вона відбарабанює готові відповіді на всі запитання.) Під ножиці пішли й чималі шматки діалогів, а разом із ними часто-густо - й логіка тих діалогів; залишилися тільки пасажі «на вході» й «на виході». Що теж аж ніяк не додавало переконливості. Не додавало це й того враження, що президент виголошував особисті переконання, а не механічно вивчені фрази. Чи таку вже велику послугу зробили Януковичеві, підредагувавши й скоротивши його інтерв'ю?

Скажімо, розповідь Януковича про діалог із лікарями, де лікарі, зі слів президента, казали йому: «Если бы сказали, что надо государству помогать, надо врачам зарплату поднять - мы бы платили. Но мы не согласны платить чиновникам». Про що йдеться? Як і без того затуркані лікарі мусять допомагати державі? У версії «1+1» цього було не зрозуміти. А от у версії Першого національного президент вів мову про лікарів, що мають приватну практику. Зовсім інша ситуація виходить, погодьтеся.

Хоч би там як, але нижче буде проаналізовано саме той варіант інтерв'ю, що його транслював «1+1».

Отже, інтерв'ю було знято 25 червня. Ігор Гужва розпочав одне з запитань із фрази: «Сьогодні почався суд над Юлією Тимошенко». Показали його 28 червня. Ніякого надто тісного стосунку до Конституції його зміст не мав. Таке от штучно приурочене до державного свята показування президентського інтерв'ю змушувало крутитися в голові одну й ту саму фразу: «Конституція - це Янукович». А ще мимоволі крутилося в голові запитання: що й де робили з ним аж цілих три дні? Ретельно перевіряли? Тим більше, пригадався нещодавній випадок, коли Перший національний припинив трансляцію прес-конференції Януковича у Страсбурзі, тільки-но завершилася «обов'язкова програма» - заготована промова, й почалися запитання журналістів.

Точніше, про Конституцію запитання таки були. Рівно два. Принаймні, прямих про Основний Закон. Ще було два непрямих, усі на самому початку. Після розповіді президента про «церквушку», джерело й те, як ходять туди тепер вдячні люди, в нього раптом спитали: чи ходить він до всіх церков, а чи лише до Московського патріархату? Янукович повів мову про те, що є приватні справи й приватне життя. Здається, Кисельов послужливо підказав формулювання про відвідування тієї конфесії, якій президент вірний. «Душа не дозволяє, щоб хтось по ній топтався... Так і я - я такий, як і всі», - сказав Янукович і додав, що «я и в мечети захожу, когда бываю там... і в католицькі... (тут президент довгенько пригадував, як же вони, католицькі, звуться)... церкви, коли буваю за кордоном».

От після цих розмов про душу Андрій Куликов і спитав: на столі в кабінеті він побачив теку, довідник зі стратегічних запасів палива, але не Конституцію України. Президент на це відповів, що на полиці в нього стоять усі Конституції, які діяли, а разом із ними - його напрацювання до нової Конституції. «Я давно замислююся й зрозумів: краща Конституція та, яка виконується», - пояснив Янукович. І з цим результатом довгих і напружених президентських замислювань, із цим його конституційно-правовим відкриттям важко не погодитися.

Тему підхопив Кисельов: «В какой мере Конституция исполняется?». Тут неможливо не відзначити запитання: відповідаючи на нього, якщо саме на нього, треба або читати курс лекцій, або не казати геть нічого. Суто протокольне запитання задля галочки - і для того треба було їхати в «Межигір'я»? Президент завів про те, що «кроме Конституции, нужны законы», про захист прав людини, Кримінально-процесуальний кодекс, у якому треба домогтися «равнозначности обвинения и защиты», бо зараз «перевес на стороне обвинения»: «Реформа криминальной юстиции, реформа судебной системы должны сыграть огромную роль... в фундамент уже заложены принципы равнозначности сторон». Сказав президент і про те, що це є «реформой правоохранительных органов».

Тут зовсім недоречно пригадалася прес-секретар президента Дарка Чепак - і пригадувалася надалі дуже часто. Та сама, що «увійшла до кабінету Януковича, а вийшла від президента». Чим узагалі відрізняється професійний журналіст від пересічного обивателя чи навіть від «підставки до мікрофону»? Найперше тим, що журналіста неможливо забалакати, наговорити йому правильних слів і тим самим переконати. Він має порівнювати ці правильні слова з реальністю. Навіть якщо він учасник так званого протокольного інтерв'ю - хоча, скоріше за все, для справжніх журналістів гра в протокольні інтерв'ю неприйнятна в принципі, за будь-яких обставин.

Та повернімося до Конституції. Савік Шустер спитав, що краще для України - президентська республіка або парламентська? Ну дуже актуальне запитання. У відповідь президент сказав, що «нам нужна стабильность». (Це, судячи з контексту, конституційна категорія така є в Україні?..) Вимовивши пасаж російською, президент раптом перейшов на українську: «Реформами буде охоплено 21 напрямок життєдіяльності країни... Треба підтягнути кадри, структури виконавчої влади... Чому адміністративна реформа почалася?»

Що могли гадати глядачі про таку двомовність? Напрошуються лише два можливих варіанти: або щось вирізали, й Янукович насправді відповідав уже на якесь інше запитання, або ж це була домашня заготовка, яку він вивчив саме українською мовою. Обидва з цих варіантів видаються рівною мірою можливими: стиль відповідей президента був таким, що будь-яку відповідь можна було підверстати під будь-яке запитання, й це не було б уже аж так помітно.

На цьому «конституційний» блок і закінчився, далі пішло «різне». Надто загальний характер запитань Кисельова та Шустера змусили припускати, що принаймні ці запитання й відповіді аж ніяк не були експромтами. Чиї запитання були гострими чи, принаймні, актуальними й конкретними, то це Андрія Куликова. Решта - так собі; іноді навіть виникало враження, що це були лише запитання, аби не мовчати.

От, наприклад, Кисельов: «Вам как президенту хватает полномочий, или вы хотели бы дополнительных полномочий, рычагов?» І якої відповіді чекав автор запитання, от цікаво? Або Михайло Подоляк: «А как сломать желание жить по-старому, обмануть государство? Как научить простого украинца быть законопослушным?» У принципі, відповіді це запитання не вимагало: і без жодної відповіді глядачам дали зрозуміти, що влада в нас - то не лише взірець, а й учитель законослухняності, просто їй не пощастило з народом.

Що ж і як узагалі відповідав президент, що й як він казав - окрім уже згаданого прагнення час від часу вимовляти загальновідомі речі, немов одкровення? Донедавна політичні лідери мали кожен свою «фірмову» манеру публічних виступів. Віктор Янукович, як правило, вів мову в майбутньому часі: «Ми будемо, ми запланували, ми докладемо зусиль». Юлія Тимошенко зазвичай вела мову в умовному способі: «Ми зробили б, ми домоглися б, ми мали на меті, але нам заважали». Віктор Ющенко вів мову на абстрактно-теоретичному рівні, який не припускав ніякої буденної конкретики. Нині було очевидно: Янукович застосовував усі три способи уникання конкретики, непогано навчившись копіювати комунікаційні почерки Тимошенко та Ющенка. Але не лише.

Повсякчас складалося враження: Янукович або відповідає не на те запитання, яке пролунало, або відповідає занадто загально. Ніби запитання були самі по собі, а відповіді - самі по собі, за планом. Скажімо, на запитання Кисельова про межі компромісів у газових переговорах із Росією Янукович відповів: «Мы будем защищать позицию национального прагматизма. Энергоэффективность, энергоэкономия. Мы будем договариваться с Россией, мы эксплуатируем газотранспортную систему, мы будем модернизировать газотранспортную систему». Чи була це відповідь на запитання?

Ще приклад. Запитання Кисельова: «Растет внешний долг... Может, обойтись без заимствований, в частности, у МВФ?» Відповідь Януковича: «Программа предполагает стабильность нашей банковской системы. Они говорят, что у нас высокая конкурентоспособность. Весь мир берет заимствования. Весь вопрос в том, под какие проценты», і далі про надвисокі відсотки, під які брала кредити попередня влада.

Жодного разу ніхто з журналістів не попросив відповісти точніше, жодного разу ніхто не спробував продовжити тему, жодного разу ніхто навіть не виказав невдоволення незадовільною відповіддю. Повторюсь: зрозуміло - регламент, але все ж...

Президент повів мову про те, що «кадри не встигають слідкувати, не встигають за змінами». Які зміни, за чим не встигають? Оце була дуже прикметна деталь усього інтерв'ю: незрідка Янукович вів мову про реформи та їхні результати як про доконаний факт. Це відрізняло цей виступ від усіх попередніх. Декілька разів Янукович заводив мову про стабільність, неодноразово повертався до модернізації країни. «Стабільність має забезпечити модернізацію», - сказав навіть якось. Змісту терміну «модернізація» він так і не розкрив.

Були в інтерв'ю декілька тематичних блоків, які заслуговують на детальне змалювання. Запитання: «Чи не вважаєте, що потрібен ваш захист опозиції? Як опозиціонер - так за гратами або під слідством?» Відповідь: «...Корупція. Мине час, і ви побачите, що не має ніякого значення, хто в якій політичній силі... Багато представників нинішньої влади знаходяться вже під слідством...» Президент пообіцяв навіть список надати. От, виходить, які в нас журналісти - упритул не бачать резонансних справ проти відомих представників влади.

На допомогу президентові кинувся вірний Кисельов: «Каждый день мы слышим, как кто-то из западных политиков... выражает тревогу... Есть подозрения - подозрения! - что... Как вы можете их развеять?» Розвіювання не забарилися: «Очень важно, чтобы на высоте был судейский корпус... Судебная реформа, которую мы начали...» Сам того не помітивши, Янукович зізнався: судову реформу лише розпочато, але не завершено; сьогодні, коли йдуть суди над представниками опозиції, судова система в нас - ані те, ані се. До речі, про «розпочаті реформи» Янукович вів мову неодноразово в різних контекстах. Ніхто так і не спитав: а чи може країна так довго жити в підвішеному, «міжреформовому» стані? Чи не затягнувся процес?

На запитання про те, чи не мають на меті кримінальні справи проти Тимошенко виключити її із виборчого процесу на довгі роки, й, коли так, як це відіб'ється на процесах у державі, президент почав розповідати: «Это - одна сторона, другая сторона - верховенство права...» І почав перераховувати загальновідомі терміни: презумпція невинності тощо. Якби не це цитування підручника, що не мало жодного стосунку до суті запитання, виглядало б набагато краще.

Кисельов: «Как вы считаете, процесс должен быть открытым и гласным?» Президент відповів, що Тимошенко вдається до суто політичних засобів захисту, «она даже не делает попытки в правовом поле защищаться». От цікаво, як Тимошенко має захищатися у правовому полі? На допити вона ходила. На засідання суду теж. Адвокат у неї є. Позов до Європейського суду з прав людини вона подала. Які ще можуть бути суто юридичні процедури захисту? Сказане президентом було неправдою.

Розвинути тему ніхто не встиг, на допомогу знову кинувся Кисельов: «Это стратегия её защиты» (суто політична?). Януковичеві тільки й лишалося, що сказати: «Да, это стратегия её защиты». Оце запитання Кисельова було нижчим за всяку критику. Це було б гідно головного редактора газети «Правда» - щоправда, й той повівся б із більшою гідністю. Адже що зробив Кисельов? Ні, він ані про що не питав - адже тільки-но Янукович саме про те й вів мову, що стратегія захисту Тимошенко є отакою. Кисельов лише акцентував слова президента - так, щоб ніхто не пропустив їх повз вуха. Виступив у ролі кваліфікованого референта-спічрайтера.

Але допомога Кисельова була не єдиною. «Видимо, она не может защищаться», - пролунало вже не запитання, а твердження. «Да, не может», - погодився Янукович. І пустився у спогади: «2005 год, уголовные дела (проти нього. - Авт.). Я защищался в правовом поле, в правовом поле!» Хоч би розкрив секрет, як треба захищатися от саме у правовому полі! Це коли вірні твоїй партії газети тільки й пишуть, що про «оранжевую чуму» та «оранжевую мразь» - оце «у правовому полі»?

І ще одна допомога від інтерв'юерів: «Но у вас было ощущение, что это была политическая история?»! Чи не забагато вийшло «запитань», єдиною метою яких, як виглядало, було допомогти президентові у незручній темі? Янукович у відповідь не став нічого стверджувати, а тільки й сказав, що тоді усвідомлював: влада робить помилки, їй треба було поводитися не так, він на її місці робив би інакше. Як? А от цього Янукович не сказав.

...Андрій Куликов («Я не є представником руху «Стоп, цензура!», я просто беру участь у його діяльності») спитав про цензуру та утиски свободи слова й про те, чи поділяє президент цю занепокоєність і чи збирається зустрітися з активістами руху «Стоп, цензура!». Президент традиційно відповів, що не знає про такі випадки: «Скажіть мені, у вас є така можливість». От цікаво, що було б, якби Куликов і справді почав розповідати?

Він натомість поставив діагноз: «Замість трьох потужних центрів тиску на ЗМІ утворився один надпотужний; іноді це навіть легше, бо не треба маневрувати, а треба зафіксувати стосунки з однією силою». Президент у відповідь: «Я часто зустрічаюся в регіонах з представниками ЗМІ. (А чому лише в регіонах? Чи не виказав Янукович спосіб свого мислення, де одиницями, елементами держави є не громадяни, а регіони? - Авт.) ...Є багато проблем, які виникають між власниками засобів масової інформації і колективами. Ці питання є, вони існують, втручатися у них владі дуже важко. І я переконаний, що такі питання - вони є не тільки в Україні, вони є в усьому світі. Я з журналістами спілкуюся з різних країн. Ці питання існують. По великому рахунку, я проблем ніяких не бачу».

А от далі пішов гідний окремої уваги пасаж: «Певна заангажованість (цих ЗМІ. - Авт.) змушує мене уходити від цих конфліктів. Я не хочу грати в оцю брудну гру. Хай шукають собі інших клієнтів. Я їм не по зубам!» Отут, як видалося, Янукович був щирим, це не була гра. Наш президент і справді НЕ РОЗУМІЄ ролі ЗМІ в демократичній країні. Він і справді НЕ РОЗУМІЄ, що медіа - то не лише бізнес. Він геть НЕ РОЗУМІЄ природи демократичних стосунків держави з суспільством.

Блок запитань про реформи. Євгеній Кисельов - вопрос о хирургических реформах: «Шок от терапии - а вдруг он не пройдёт? Как совместить хирургические методы с удержанием власти - не ради власти, а ради реформ?» Янукович у відповідь згадував, як він лікувався, як було боляче, потім сказав, що «хирургия - способ лечения болезней» (ото хто б міг подумати?). Глядачі могли вже й забути, що запитання було не про хірургію як таку. І повів далі: «Политика - неблагодарная работа, я больше люблю говорить о земных делах, приземлённых. Об экономике, о государственном менеджменте - это мне близко, а я не люблю всё это - рейтинги, социология, всякие приёмчики. Я не люблю играть в такие игры». Отут усе стало зрозуміло: є в Україні одна-єдина людина, яка, наступивши на горло власній пісні, пішла всю себе віддавати невдячній роботі заради нас із вами, а є інтригани, яким тільки й подавай прийомчики з соціологією. Те, що соціологія - то продажна дівка імперіалізму, давно вже не викликає сумнівів.

Запитання про олігархів. Відповідь: «Вы сказали, что это проблема, а это явление. Это касается всех постсоветских стран. Везде есть олигархи». Чия це була відповідь - президента чи стороннього спостерігача, експерта якоїсь міжнародної організації? Цікаво, звісно ж, виходить: із одного боку, ми прагнемо до Євросоюзу, а з іншого, «во всех постсоветских странах есть», то хай і в нас будуть. Далі Янукович розповів, що «у нас постепенно олигархи отходят от политики... Я встречался с Ринатом Ахметовым. А вчера - с иностранными инвесторами, у меня очередь была...» (А де ж тоді черга з їхніх інвестицій? - Авт.) Виявилося, що Ахметов сумнівається, чи балотуватися в народні депутати. Але з партії не вийде й займатиме активну позицію.

Що це було? На кого було розраховано? Давно ж усім відомо: Верховна Рада нині є органом суто формальним; справжня українська політика відбувається десь за дверима, впливи на ухвалення рішень є неформальними. То чи означає небалотування Ахметова його відхід від політики?

Ніхто з журналістів не звернув увагу на справжню проблему, навіть дві. Перша: олігархічна політико-економічна система не підлягає модернізації, бо спирається на сировинну економіку. І друга: олігархічною системою неможливо ефективно керувати в демократичний спосіб, не пристосована вона до того. Попередня влада спробувала - вийшов хаос, причиною якого були аж ніяк не лише особистісні характеристики Ющенка та Тимошенко.

Вірний Кисельов прийшов на допомогу й тут, перевівши розмову на тему чуток про конфлікти між Януковичем та Ахметовим. Дуже важливе, мабуть, було питання для інтелектуала Кисельова.

Запитання: «Ми відчуваємо зниження купівельної спроможності середнього класу. Що ви збираєтеся робити?» У відповідь Янукович сказав, що дуже короткий термін пройшов від початку реформ.

Отут знову зупинімося. Президент неодноразово казав про модернізацію. Скрізь у світі модернізація, запровадження нових технологій, галузей та виробництв є справою малого й середнього бізнесу. Це потім він може вирости у великий та надвеликий - а починається все з малого і середнього. І винятків тут не буває. За приклад може правити СРСР, де модерні технології були лише вітриною, й коли Юрій Гагарін полетів у космос, у багатьох радянських селах небаченою дивиною залишалася «лампочка Ілліча». Горбачовська конверсія розбилася з однієї-єдиної причини: виявилося, що високі технології військової галузі нема куди конвертувати у цивільну економіку, бо цивільна економіка перебувала геть на іншій стадії розвитку. Оцього, виявляється, президент теж цілком щиро не розуміє.

Цікавою була відповідь на запитання про лист голови Нацбанку Арбузова з критикою уряду Азарова. Якою ж була реакція президента? Отакою: «Такие письма были всегда, таких писем много. А о том, что появилась утечка информации... это наша внутренняя кухня, нужна ли она нашим партнёрам и конкурентам? Мы не заинтересованы, чтобы в нашу внутреннюю кухню кто-то лез». От вам і вся відкритість. І не лише для партнерів та конкурентів, а й для власних громадян. Є внутрішня кухня, а для громадян - розмови про гранітну стабільність і невпинне зростання всього, що тільки може зростати.

Куликов спитав про червоний прапор. Відповідь була такою: «...Рука не піднялася, я підписав заради пам'яті... Сам голова КС переживав... Але в мене немає важелів...» З відповіді випливало, що президент висловив КС свою точку зору, але судді відповіли, що нічого не можуть вдіяти. Вони знайшли антиконституційність у процедурі (висловлено це було вочевидь незадоволено). Хоч би як, а інтонація була такою: «От, не вийшло, от шкода».

Демократичний журналіст Кисельов: «2005 год. Главная причина вашего поражения - позиция Кучмы, который не оказал поддержки. Вы простили его?» Яку підтримку, от цікаво, мав надати Кучма? Точніше, яку ЩЕ підтримку? Що мав на увазі Кисельов, якщо він вів мову про демократичні вибори? Янукович у відповідь розповів, як було тяжко, як він і сам гадав, що вже не підніметься, а «особо тяжело было пережить предательство». Але він пішов до церкви й перед іконою всіх простив.

«Я не можу дивитися, що є ще бідні люди», «Моє завдання - скоротити відстань між багатими та бідними», - казав президент. А як же минулий рік, кризовий, тяжкий - а статки «топ-100» зростали?.. Це й було «скорочення відстані»?

Так і не пролунало в ефірі запитання про власність на «Межигір'я». Так ніхто з журналістів і не зачепив тему «Межигір'я» як історичного місця, долі пам'яток, що могли там зберегтися. Хоча, як зазначав у коментарі «Детектор медіа» Андрій Куликов, його колеги цю тему порушили: «Я тільки не певен, чи це було під час запису, чи раніше».

Яким було загальне враження? Усі півтори години пригадувався самий початок - колективний біг по пеньках. Недаремно показали цей епізод, ой недаремно!

Фото - obozrevatel.com