- Пані Ганно, ваша нещодавня заява про те, що журналістам слід декларувати видатки, викликала зливу коментарів у професійному медійному середовищі. Ви справді впевнені, що декларування журналістами видатків поборе джинсу? Дехто з журналістів вважає, що ваша заява емоційна і що ви перевернули проблему з ніг на голову. Адже насправді джинса - це вже давно не проблема журналістів, а проблема власників ЗМІ й тих, хто їм замовляє приховану рекламу - політиків, чиновників, бізнесменів. Тож чи не ефективніше було б карати тих, хто замовляє такі матеріали? А Нацраді - як це робиться в багатьох країнах - моніторити телеефір на предмет його чистоти від замовних матеріалів?

- Я намагаюся знайти відповідь на запитання, що може бути ефективним механізмом боротьби з корупцією, і в четвертій владі також. Те, що вона там є, ні для кого не секрет. Я розумію, що це неприємно чути, і можливо, журналісти не хотіли би про це говорити. Але це факт. Загальний стан суспільства такий, що жодної сфери життєдіяльності людей не оминув цей монстр. Тому казати, що все суспільство корумповане, окрім журналістів, це те саме, що казати, що всі чиновники нечисті, крім тих, які працюють в Адміністрації президента.

Я казала про декларування видатків як про ідею, яку можна обговорити, як про один із механізмів боротьби з замовними матеріалами, принаймні, стосовно тих журналістів, які працюють у державних медіа й утримуються за рахунок бюджету. Мені здається, що ці люди, так само як і представники влади, мали би декларувати і свої видатки.

Це не є імператив чи спущене згори побажання. Це лише думка, яка була спробою пом'якшити одне досить різке висловлювання в бік журналістів під час розмови про шляхи боротьби із замовними матеріалами. Ляже чи ні ця ідея в якийсь законопроект, не знаю, але говорити про боротьбу з корупцією в медіа треба.

Той, хто замовляє джинсу, має нести таку ж відповідальність, як і той, хто бере замовлення. Не завжди лише власникам замовляють матеріали, є багато випадків, коли замовлення роблять безпосередньо журналістам. І замовлення є різні: для очорнення або для промо людини в інтернеті. Я особисто від цього дуже багато натерпілася.

- Ви визнаєте, що перш за все саме політики розбестили ЗМІ джинсовими грошима? У тому числі - і політики ПР?

- Скажіть, чи можна когось примусово розбестити? Розбестити можна того, хто дається до розбещення.

- Як ви вважаєте, чи заслужено журналісти оголосили бойкот народному депутату Яну Табачнику? Чи не вважаєте ви, що він образив і особисто вас?

- Кожна людина має право на власну думку. Ти можеш із нею не погоджуватися, але ти не можеш забрати в когось право висловлювати свою позицію. Ян Петрович має право на свою думку. Хоча, чесно кажучи, його заява була досить несподіваною. Я пробувала знайти з цієї ситуації якийсь прийнятний вихід. Це мені не зовсім вдалося.

Тут треба врахувати одну обставину - Ян Петрович 2005 року багато настраждався від замовних статей про нього. Він має родину, дітей, і був не готовий до такого бруду. Можливо, в нього лишилася та давня образа, яка емоційно, імпровізом вихлюпнулася в телепрограмі. Я була впевнена, що наша розмова записується, як кажуть, у режимі прямого ефіру. Тобто, що все сказане буде в ефірі. Якби я знала, що запис буде монтуватися, порадила б режисерові ще раз перепитати Яна Петровича, чи варто залишати його емоційне висловлювання. Але тут усе трапилося за принципом «слово не горобець». Кажу це абсолютно щиро.

Я шаную Яна Петровича як людину, яка робить багато доброго, опікується сиротами, підлітками, які сидять по тюрмах. При цьому не робить собі на цьому піар. Добро, яке він робить, переважає ті прикрі слова, без яких ми, звісно, могли б тоді й обійтися.

Після телепрограми Ян Петрович зробив свою заяву і сказав, що він звик сам відповідати за свої слова і не перекладає відповідальності ані на президента, ані на політичну силу, до якої він належить, ані на парламент.

- Які процеси навколо свободи слова викликають у президента найбільше занепокоєння? І чи саме проблеми чи лише публічний розголос щодо них?

- Я щаслива вам повідомити, що ми нарешті отримали з Кабміну законопроект про громадське телебачення. Уже відбулося засідання робочої групи гуманітарної ради, яка ознайомилася з поправками, звірила їх з ідеологією, яку ми закладали, і, скажу прямо, не погодилася з деякими доповненнями і формулюваннями від Кабміну. Нам важливо, щоб законопроект відповідав концепції, закладеній гуманітарною радою. Після доопрацювання ми представимо проект президенту. Я дуже сподіваюся якнайшвидше завершити цей процес.

Президент бачить проблеми, розуміє їх і планує їх розв'язувати. Медіа, як усі інші сфери нашого життя, потребують реформування. Можливо, варто заснувати національний круглий стіл з питань медіа, який би засідав перманентно і був постійно діючим громадським органом, в якому брали б участь і представники влади.

Я, напевне, помилюся, якщо скажу, що вся влада без винятку розуміє ці проблеми. І не помилюся, мовлячи, що і при владі ще є деякі чиновники, які вважають, що телевізор має показувати лише все добре, що вони роблять. Натомість телевізор - це лише дзеркало. І щоб це дзеркало показувало нам реалії, треба забути слова з казки про Білосніжку: «Свет мой, зеркальце, скажи». Щоб відповідь дзеркальця нас не заскочила, треба пам'ятати, що варто дивитися на реалії реально (даруйте тавтологію).

Діяльність круглого столу залежала б і від того, наскільки свідомими є журналістська спільнота і суспільство в цілому. Чи можемо сказати, що сьогодні рівень політичної культури суспільства є таким, що воно не мовчатиме, якщо йому щось не подобається? Як людина, яка любить свободу, я дуже зацікавлена в незалежних медіа. Бо незалежні люди в незалежній державі мають перспективу лише тоді, коли є незалежні медіа.

Питання створення громадського мовлення в Україні - це основне. Якщо нам вдасться створити в Україні громадське мовлення, ми вирішимо дуже багато проблем, які сьогодні на слуху. Так званий диктат приватного власника, неврегульовані відносини між приватним власником і колективом. Коли в нас буде громадське мовлення, де немає одного власника як такого, то як би якийсь власник, наприклад, не забілював картинки, громадський телеканал відображатиме реальне життя.

Нині деякі власники використовують свій медіабізнес для розвитку іншого власного бізнесу. Вони платять і замовляють музику. Але далеко не всі медіавласники мають, так би мовити, європейський смак. Для мене завжди було прикладом ставлення Ахметова до своїх медіа. Він ніколи не втручався в редакційну політику. Саме так власник має працювати зі своїми медіа. Йому, напевне, це було непросто, але він тут показує демократичний стандарт. Та є різні власники. І якщо буде такий камертон, як громадське мовлення, буде інша ситуація.

Є чиновники, які навіть тепер намагаються вставляти нам палиці в колеса на шляху підготовки законопроекту про громадське мовлення, намагаючись трансформувати ідею в її видимість. Але ми маємо підтримку президента, який сказав на початку своєї каденції, що він створить суспільне мовлення для нас і тих, хто прийде після нас. Бо ніхто не буває вічно при владі, колись і ми можемо стати опозицією і захочемо незалежного телебачення.

Я ніколи не забуду випадку, коли Віктора Януковича в День Конституції запросили на прямий ефір на Перший національний; коли ми під'їхали до вежі на Мельникова, нам подзвонили і сказали, що вирішили в той час повторити виступ президента Ющенка. Я пам'ятаю, як нам тоді було прикро. Тому треба собі побудувати такі фундаменти, щоби почуватися впевнено і вільно, де б ти не був - при владі чи в опозиції. Але це робити треба нині, коли ми при владі.

- ТК брала участь у громадському обговоренні цього законопроекту, окрім нас були й інші громадські організації. Ми запропонували низку пропозицій до проекту, але юридичне управління Держкомтелерадіо їх практично не врахувало. То це можна вважати громадським обговоренням законопроекту?

- Думаю, що все ж громадську думку враховано, бо ми отримали величезну кількість поправок і пропозицій. Мусимо бути реалістами, мусимо проштовхнути хоча б основне. Якщо ми будемо ідеалістами і бажатимемо всього, про що мріємо, можемо опинитися, як та баба, перед розбитим коритом. Треба подати до Верховної Ради законопроект. Там його можна ще буде доопрацьовувати. Ми взялися з вами за революційний проект. Розраховувати на те, що все буде ідеально, не варто. Кожна влада, яка була в Україні, говорила про громадське мовлення, але не хотіла його робити. Тому ми мусимо почати, прийняти закон, а тоді його вдосконалювати. Основне - щоб громадське мовлення було створено.

- Як у вас складаються стосунки з прес-секретарем Віктора Януковича Даркою Чепак? Подейкували, що призначення було ініційовано головою АП Сергієм Льовочкіним та мало на меті, зокрема, зменшення впливу на президента Ганни Герман. Що ви на це скажете?

- Стосунки складаються нормально. Дарка - професійна і працьовита, мила і доброзичлива дівчина. Вона українка, львів'янка, що мені особливо дорого. Я думаю, що в неї все вийде, ми їй усіляко допомагаємо, коли вона звертається за порадою. Але я намагаюсь не опікувати її, хочу дати їй можливість побудувати свій стиль роботи прес-служби. Думаю, що це добрий і вчасний вибір. Ми довго шукали прес-секретаря, в мене були думки стосовно Віталія Портникова, Андрія Куликова, Лаврентія Малазонії. Я люблю людей незалежних, із міцним фундаментом і досвідом, які зможуть сказати президенту чесно і правдиво про все, що вони бачать. Але це люди достатньо незалежні і ледве чи вони могли б покинути незалежний журналістський хліб, який хоч важкий, але солодкий.

Щодо Сергія Володимировича, думаю, що це якісь спекуляції і намагання мене з ним зіштовхнути. Я його вважаю одним із інтелектуалістів при владі, чоловіком, із яким у мене в усі часи було взаєморозуміння. І те, що намагаються зіштовхувати, означає тільки одне - що комусь дуже треба, щоб були такі розмови. Я не відчуваю ніякого намагання Льовочкіна в чомусь мене обмежити, навпаки, бачу всіляке сприяння з його боку. Не пам'ятаю такого, щоб я висловлювала якусь пропозицію і він її не підтримав.

Стосовно впливу на главу держави, то треба знати президента, щоби зрозуміти, що впливу на нього не має ніхто. Я пропрацювала з ним пліч-о-пліч останні майже сім років, тому знаю, що на його рішення й думки ніхто не здатен впливати. Він доки сам не переконається в рації, не ухвалить рішення. Я ж можу просто принести йому свої пропозиції стосовно якоїсь ідеї, але казати, що це вплив - я би не стала.

- Рух «Стоп цензурі!» висловлює занепокоєння погіршенням ситуації в інформаційній сфері. Він пропонує Віктору Януковичу поновити практику відкритих щоквартальних прес-конференцій, запровадити ротацію в журналістському пулі при президенті. Чи йтимуть президент та АП назустріч цим побажанням журналістів?

- Президент має прес-секретаря. Коли він його не мав, я відповідала на ці запитання. Тепер є Дарка, вона з руху «Стоп цензурі!», я думаю, що вона порозуміється з колегами.

- Журналісти Вікторія Сюмар та Мустафа Найєм вважають, що саме ви завадили виходу в ефір їхніх проектів на Першому національному. Як ви це прокоментуєте?

- Вперше чую, що Вікторія Сюмар планувала мати якусь телепрограму. Мені дивно, що вона мені про це не сказала. Бо я часто розмовляю з нею по телефону, раджуся з багатьох питань, зокрема і з громадського мовлення. Чула, що Мустафа хотів робити на Першому «Чорне і біле». На його прохання я погодилася взяти участь у цьому проекті. Пізніше Мустафа телефонував і сказав, щоб я подзвонила на Перший національний, бо гальмується запуск програми. Я сказала, що не втручаюсь у редакційну політику Першого національного, це моє правило і переконання.

Єдине, чого я хочу - щоб у Національної телекомпанії збільшилася кількість україномовних програм. Я говорю про це публічно, бо це мене хвилює. На Першому багато російськомовних ведучих, у деяких програмах, приміром, «Глибинне буріння», ведучий весь час переходить на російську мову. Це ж Перший національний! Ми маємо Конституцію, де записано, що державною мовою є українська, то поки цей канал державний, він повинен на це зважати. А стосовно того, які там робитимуть програми, це абсолютно їхні проблеми. Якби я впливала на Перший національний, там би не було Поплавського. Засилля Поплавського на Першому - найкращий аргумент на мою користь.

- За результатами системних моніторингів ТК саме новини Першого національного разом із новинами телеканалу «Інтер» є найбруднішими з точки зору дотримання професійних стандартів та замовчування важливих тем. Чому так склалося, на ваш погляд?

- Це ваші оцінки. Я не керую ані «Інтером», ані Першим національним. Вважаю, що це неправильна практика, коли Адміністрація президента втручається в новини будь-якого каналу. Я працюю над створенням громадського мовлення.

- Із чим, на вашу думку, пов'язані вже зафіксовані соціологією дані про те, що на провідних телеканалах країни кількість синхронів представників влади в рази перебільшує кількість синхронів представників опозиції?

- Є інформаційні приводи, пов'язані з владою, про які розповідають журналісти. Якщо опозиція проводить якісь заходи, я це теж бачу на екрані. Що таке новина? Це - що? де? коли? І в новинах я хочу чути про що, де і коли. Коментування в новинах - це некоректний підхід. А в дискусійних програмах хочу знати, хто і що з цього приводу думає. Дискусійних програм у нас дуже багато: Шустер, Кисельов, Куликов, Безулик, Княжицький. Там можна почути коментарі і влади, і опозиції.

- Про випадки незадоволення людей з АП, Кабміну тими чи іншими матеріалами в ЗМІ непублічно говорять на журналістських «кухнях» постійно. Пригадаймо конфлікти навколо «Газеты по-киевски» і Kyiv Post. Ваша думка: наскільки розповсюджена зараз практика «телефонного права»? Наскільки нею користуються співробітники АП?

- Я запитую конкретно, хто з Адміністрації президента висловлював «Газете по-киевски» якісь зауваження? Якщо хтось дзвонить, то називайте прізвища, не бійтеся, тоді будемо предметно говорити. Я не вмію боротися з примарою. Я знаю, що я не застосовую «телефонного права» до журналістів. І знаю, що журналістам не дзвонить президент. І знаю, що президент ніколи нікому з нас не давав вказівки якось упливати на журналістів.

Стосовно Присяжнюка я трохи знаю ситуацію, бо особисто зателефонувала йому, коли прочитала про цю ситуацію. Він мені пояснив, що дав їм інтерв'ю і полетів до Китаю. Вони хотіли звірити, а він не мав часу і дозволив друкувати так, як є. Це все, каже, що я про це знаю. Може, той, хто замовляв матеріал, хотів, щоби Присяжнюк сказав щось більше чи інакше, але це їхні проблеми. Я не хочу бути адвокатом ані Присяжнюка, ані газети Kyiv Post. Але я хочу бути адвокатом журналістів, які від цього постраждали і змушені були вдаватися до страйків і акцій протестів. Тут треба виробляти загальні правила співпраці журналістів і власників видань у загальноукраїнському контексті.

- Ви нещодавно стали радником президента. Чи змінилися ваші повноваження? Скільки працівників у головному управлінні з гуманітарних і суспільно-політичних питань? Чим саме займається управління?

- Змінилися, в мене стало вдвічі більше роботи. Як радник готую велику кількість пропозицій, займаюся питаннями гуманітарними і комунікацій. Я прихильник того, щоби ще скоротити штат управління. Хочу мати небагато працівників, але таких, які вмітимуть добре виконувати свої обов'язки. Які будуть обізнаними й не шукатимуть приводу швидше піти на лікарняний або вирішити власні питання. Треба набрати фахівців, які приносять ідеї, вміють переконувати й долати спротив, якщо керівник не розуміє їхніх ідей. Я пропонувала роботу багатьом, приміром, запрошувала Дмитра Стуса, Максима Стріху. Але, на жаль, справді незалежні фахівці не хочуть іти у владу. Думаю, що адмінреформа почалася, але її треба продовжити на середню ланку. Якщо ми завершимо те, що задумав президент, матимемо класну Адміністрацію.

- Прокоментуйте, будь ласка, рейтинг «Українського тижня» (до якого ввійшли і ви), складений із представників провладної партії, які, на думку видання, є найбільшими ворогами преси. Загалом до топ-5 ворогів ЗМІ увійшли ще народні депутати Ян Табачник, Олена Бондаренко, Михайло Чечетов та колишній нардеп Олег Калашніков.

- Я хотіла би, щоб у нас були рейтинги друзів. Я не звикла шукати ворогів, це практика попередньої влади. Рейтингів ворогів я не читаю, не аналізую, і ніколи цього не робитиму.

- Чи зверталися ви на телеканал «Інтер» з приводу можливості публічно озвучити в ефірі цього телеканалу спростування неправдивої інформації про квартири від БЮТ Андрія Шкіля. Суд зобов'язав «Інтер» надати вам таку можливість за ваш рахунок. Чи не дізнавалися, скільки це буде коштувати?

- Це нормально, коли представник влади програє суд представнику опозиції. Це означає, що ми живемо в нормальному суспільстві. Я виголосила в прямому ефірі неперевірену інформацію, тому й програла суд. БЮТ цього не зробив, коли був при владі, а я була в опозиції і виграла у них суд. Вони не шанують закону і не вміють визнавати своїх помилок, і в тому між нами різниця.

Я довідувалася, скільки це коштуватиме, але на «Інтері» мені сказали, що платної практики в них немає. Вони мене просто запросять на одну з програм, де я й зможу зробити цю заяву.

- Неодноразово українські ЗМІ доносили до аудиторії «сенсації» про вас, одна з останніх, що чоловік Ганни Герман співпрацював з КГБ. Вам відомо, звідки поширилася ця інформація?

- На мені ніби завжди апробуються всі чорні технології. Я до цього звикла, але часом це буває вже надто зухвало. Я виграла суд, коли бютівська газета облила мене брудом. Але переді мною ніхто не вибачився. Натомість облили мене новим брудом, підробивши мій підпис на так званій розписці начебто КДБ. Потім пропустили це через медіафірму, зареєстровану в Польщі спеціально для того, щоб обливати мене і мою родину брудом.

До мене нещодавно дзвонив Петр Косчінський із Rzeczpospolita і сказав, що йому дуже прикро за цю ситуацію.

Це чорна технологія, мені відомо, що інформація поширилася з бютівських джерел, спочатку це надрукувала їхня газета, пізніше було створено цілий план, як це поширити. Була взята чиясь розписка, а на неї зіскановано підпис із мого паспорта. Але не врахували тільки однієї деталі: в ті часи, про які йшлося, мій підпис був зовсім інший - Стеців, а не Герман. Цей підпис є на всіх моїх старих документах. Було дано завдання знищити Герман, оскільки вона близько до президента, її очорнення впаде і на главу держави. Багато партій такі речі роблять, але в БЮТ ця практика найбільш цинічна і безсовісна. Коли вони зрозуміли, що на мене це не діє, взялися за мого чоловіка.

- Коли нарешті президент Янукович запросить журналістів у Межигір'я? Адже раніше він не соромився запрошувати нас до себе додому.

- Я вже казала, що поки в президента не було прес-секретаря, я була зобов'язана відповідати на це питання. Я готова відповідати на ті питання, які в моїй компетенції.

- Що ви скажете з приводу прогнозів, що вас можуть призначити міністром культури?

- Я би хотіла запитати автора статті з цим прогнозом Олексія Мустафіна, чому він не зателефонував мені і не запитав: «Так ви йдете чи ні?». Звідки така зверхність до тих, про кого ти пишеш? Це не прогноз, аналітик має писати матеріал, базуючись на різних думках. Це неякісний журналістський матеріал. Це таке журналістське всезнайство, що межує із зазнайством.

Фото прес-служби президента