Інцидент з Ляшком: такий собі передвиборний скандальчик
На жаль, верхи і «вершки» журналістської спільноти України, та ясночола й добре оплачувана «тусовка», членів якої громадяни бачать ледь не щотижня у різних телешоу, виявилися ще гіршими, ніж автор цих рядків про них думав раніше. За поодинокими винятками, ясна річ. Але саме поодинокими.
Точки над «і» розставив передвиборний випуск «Шустер live» 15 січня 2010 року за участю кандидата на посаду президента України, за сумісництвом - чинного глави держави Віктора Ющенка. Точніше - інцидент з народним депутатом, а ще й журналістом (багаторічним головним редактором газет «Політика» та «Свобода») Олегом Ляшком.
Одразу ж зазначу, що останні два роки ані з самим Ляшком, ані з заснованою ним газетою «Свобода» жодних відносин - ані ділових, ані товариських, - я не маю. Причини цього викладені у відкритому листі, опублікованому свого часу «Детектор медіаю». Хоча в інші часи, коли боротьба за свободу слова велася не під час куртуазних бесід у затишних студіях і коли існували «темники» та «чорні списки», такі відносини були вельми плідними у творчому і, сподіваюся, суспільно-значущому плані.
Зазначу також, що я ї мої колеги (ті, що підписали згаданого вище відкритого листа) зовсім не у захваті від політичної діяльності парламентарія Ляшка (як, утім, і від 90% його колег з усіх фракцій Верховної Ради). Ба більше: такий нестандартний політик, як Юлія Тимошенко, могла б спиратися і на більш кваліфікованих членів своєї команди, ніж Олег Ляшко.
Але мухи - окремо, а свобода слова - окремо.
Звісно, авторські права - річ свята. Навіть у виборчий період. Навіть тоді, коли вони суперечать деяким законам. Автор, творець - центральна постать мас-медіа, і чи не передусім телевізійних. Принаймні, так має бути. І тому, звичайно, Савік Шустер має повне право формувати пул учасників своєї програми, хто б вони не були - аж до Генерального секретаря ООН.
З іншого боку, мені важко уявити, як Опра Вінфрі виганяє зі своєї програми конгресмена-республіканця, який мав нахабство самочинно припхатися туди на передвиборну зустріч з Бараком Обамою. Я вже не кажу про те, що якби Обама категорично відмовився зайти до студії, де сидить неприємний йому політичний опонент, він би у ту ж мить став політичним трупом - і вся журналістська еліта США дружно добивала б його ногами. Тим більше, якби цей конгресмен був ще і їхнім колегою у попередньому житті: корпоративна солідарність у відносинах із вищою владою - це те, що робить журналістику справжньою суспільною силою.
А ще її робить такою силою наявність певних правил гри, які не змінюються під час чергового матчу, пробачте, телешоу.
Відтак ситуацію, яка склалася у студії у зв'язку з незапланованою Шустером появою там Олега Ляшка, я особисто вважаю просто-таки ганебною. Не для Ляшка - для журналістської «тусовки» і для Віктора Ющенка.
Як професійно Савіком було розігране обурення, як ефектно вийшов Шустер із студії, заявивши, - поки Ляшко не полишить її, програму він вести не буде. Але пробачте, де було таке обурення 25 вересня, коли на зустріч у спеціальному форматі з прем'єр-міністром Юлією Тимошенко прийшли без запрошення народні депутати Ганна Герман, Микола Азаров, Ірина Акімова й Ірина Горіна? Чому Савік Шустер тоді не зупиняв програму? Втім, це риторичні запитання - відповідь на них відома заздалегідь. А от чого присутні у студії «вершки» української журналістики тоді не вимагали від представників Партії регіонів полишити студію прямого ефіру, а зараз - вимагали? Невже всі стали такими принциповими? Тільки от якими принципами керувалася «тусовка»? Чи не бажанням за будь-яку ціну залишатися й надалі у пулі запрошуваних до «Шустер live», бо ж зачепи навіть незлим тихим словом Герман - і невідомо, чи наступного разу потрапиш до цієї студії, а виступи проти Ляшка - і гарантовано потрапиш?
Чи, може, «тусовка» раптом прозріла, і відтепер завжди поводитиметься дуже й дуже прррринципово?
Отож про принципи.
Принаймні, два з трьох кримінальних злочинів Олега Ляшка, про які говорив на своїй прес-конференції 12 січня Віктор Ющенко, були скоєні на очах тих українських журналістів, хто був присутній у студії: перший був пов'язаний із начебто наклепом на в.о. прем'єра Василя Дурдинця (був і такий), другий - із конфіскацією накладу газети «Свобода» під час виборчої кампанії 2002 року та затриманням її головного редактора, який начебто завдав тяжких травм кільком спецназівцям. Обидва випадки - класичні «наїзди» на свободу слова, яких вистачало за часів президентства Леоніда Кучми. І от тепер Віктор Ющенко використовує ці «наїзди» на газету, яка, до речі, активно підтримувала його діяльність і на посаді прем'єра, і на чолі опозиції, для спроб скомпрометувати свою конкурентку на виборах. І нікого з «тусовки» (чи я щось пропустив?) ця ситуація не зачепила за живе?
Ба більше: а чи кожен кандидат у президенти має змогу отримати документи з архівів МВС про когось із народних депутатів чи простих громадян? От так узяти - й отримати, з усіма подробицями, з характеристиками, з відбитками пальців? Якщо ні - то йдеться про нечесну гру з боку Віктора Ющенка, про класичне використання адмінресурсу.
І про утиски свободи слова минулих часів, що базувалися на неправедному законі (невже забули, колеги?), боротьба з якими для Ющенка - злочин.
Та й третій злочин... Незаконно придбані автомобілі, квартири, мільйони невідомого походження... От самотужки хлопець з дитбудинку, якому ледь перевалило за 20, все це і здобув. А головне - представлявся полковником міліції. Виглядаючи десь так років на 16-17. Люди, невже ж хтось притомний повірить у таку лабуду? Ну, лейтенантом, може, навіть капітаном... Але не полковником. Не беруся коментувати всі подробиці тієї давньої і темної справи, крім оцього сюжету з полковником, - бо зізнання Бухаріна і Рикова, що вони власноруч підсипали товчене скло у масло, яке призначалося для харчування пролетарських дітей, виглядають куди більш достовірними...
От тут би хтось із найбільш принципових представників «вершків» і взяв на себе ініціативу: Олеже, не треба псувати ефір колезі Савіку... Але дай-но мені копії твоїх основних документів, розкажи подробиці, і я поставлю від свого імені запитання до кандидата у президенти Ющенка! Хай горять мої власні домашні заготовки - свобода слова і журналістська солідарність дорожчі!
Чи я щось пропустив, недобачив, недочув - і такі пропозиції були?
Чи фактом стало щось інше - корпоративна солідарність «вершків», які чудово почувалися за демократії імені Кучми і помножуватимуть свої статки у разі неминучих переслідувань їхніх колег за президента Януковича (якраз у цей час на «Інтері» він заявив, що не дозволить переписувати історію і що ніякого геноциду українців не було і бути не могло)?
Звісно, можливо, хтось вчасно не зорієнтувався, не розібрався у ситуації, хтось вирішив на прикладі тієї програми з Тимошенко, коли до студії без запрошення завітали депутати-регіонали, що нічого конструктивного, окрім скандалу, подібні ситуації не мають. Хтось мав зуб на зарозумілого Олега Валерійовича (підстав за останні роки він для цього давав чимало). Але ж коли недоторканний Парубій почав брутально витягувати зі студії недоторканного Ляшка (котрий, якщо вірити останній судовій справі, здатен самотужки покласти кількох спецназівців), то ніхто з «тусовки» не заперечив фальшивої офіційної інформації - мовляв, у перерві з Ляшком удалося домовитися, і він добровільно полишив студію...
Насправді «домовлялися» ось таким чином (ВІДЕО).
Ну, і хто в Україні реально загрожує свободі правдивого слова?
«Детектор медіа» пропонує читачам також коментарі щодо інциденту з депутатом Ляшком від журналістів, що були присутні у студії «Шустер live» 15 січня.
Фото - www.obozrevatel.ua