В’ячеслав Піховшек: Добрий вечір. В ефірі «Епіцентр» на каналі «1+1». На сьогодні подій більш, ніж достатньо. Одразу три варті уваги: вибори Президента Росії, новий виток українсько-російського газового протистояння, другий Всеукраїнський з’їзд депутатів всіх рівнів у Сєвєродонецьку. Спробуємо проаналізувати їх у межах наявного хронометражу. Я уважно дивився те, що вам показували на телеекранах. Тож спробую і подати вам нову інформацію. Почнемо із російських виборів. В тому, що відбувається в Росії, нам потрібно орієнтуватися більше, ніж полякам, чехам чи румунам, віддалених від Третього Риму територією України. Чотири кандидати від влади Дмитро Мєдвєдєв, від ліберальних демократів – Володимир Жириновський, від комуністів – Геннадій Зюганов і Андрій Богданов від Демократичної партії. Перший – явний фаворит, другий – політик, який практично завжди, крім 2004 року, бере участь у президентських виборах. Третій – Зюганов – наближається до кінця своєї політичної кар’єри. Участь у виборах четвертого кандидата Андрія Богданова, лідера Демократичної партії, якого на деяких українських телеканалах назвали невідомим, була принаймні схожою на інтригу. Богданов – колишній член провладної «Єдиної Росії», який з’явився на політичній сцені, щоб відтіснити Михайла Касьянова – опозиційного кандидата, який бажав брати участь у виборах, відіграв на виборах одну, як мінімум, дуже важливу роль – роль запобіжника. Якби сталося щось неймовірне, і Зюганов з Жириновським зняли б свої кандидатури, Богданов би тоді залишився, і вибори все одного відбулися між ним і Мєдвєдєвим. Звичайно, вибори в Росії, президентські вибори, - це світова топ-тема. Зараз здебільшого аналізують, як пройшли вибори, менше прогнозують, що робитиме Мєдвєдєв. Всі згадують, що Мєдвєдєв не погодився на теледебати з іншими кандидатами. Всі акцентують увагу на подібності зовнішності Путіна і Мєдвєдєва.

«Обзорвер», 3 березня 2008 року: «Чиновники, які видавали акредитацію на виступ Мєдвєдєва, закликали фотографів знімати його знизу вгору, щоб майбутній Президент не був на вигляд таким низеньким. Політтехнологи радять йому робити крок уперед, коли він позує для групових світлин… Джерела у Кремлі визнають, що булла проведена кампанія з перетворення іміджу Мєдвєдєва, причому за модель взято образ Путіна – аскета-трудоголіка, який замість горілки п’є зелений чай».

В’ячеслав Піховшек: Що буде робити Дмитро Мєдвєдєв, якою буде його політика? Поки що маємо заяви майбутнього російського Президента, що свій перший візит у новій якості він зробить у одну із держав СНД. Що зрозуміло, адже це політично виграшно. Такий візит не буде виглядати в російській політичній свідомості як прогинання перед Вашингтоном чи Брюсселем. Не означатиме створення якоїсь нової політичної осі, якби це був візит у Пекін чи Делі. Зрештою, Мєдвєдєв і в Путіна займався країнами СНД, а вибирати, куди їхати, є, з чого. Крім «помаранчевих», з російської точки зору, України та Грузії є, наприклад, стабільний і нейтральний Казахстан. Щодо оцінок майбутньої діяльності Дмитра Мєдвєдєва, то всіх цікавить, як розподіляться реальні повноваження між ним і майбутнім Прем’єром Путіним. Дехто каже, що нарешті пташині голови на російському гербі можна буде поміняти на зображення Мєдвєдєва і Путіна. А якщо серйозно, то західні та російські експерти і аналітики, список яких надто довгий, щоб я міг вам його процитувати повністю, припускають дві речі. Перше, і таких експертів меншість, що Медвєдєв перетвориться у незалежного від Путіна політичного гравця. І друге, так вважають більшість експертів, що Прем’єр Путін буде супроводжувати політику Мєдвєдєва і критикувати її. Якщо Мєдвєдєв вирулить кудись не туди, а потім і балотуватися на президентських виборах 2012-го року. Зрештою, ключове питання нинішньої Росії – збереження посад нинішніх можновладців і збереження капіталів. З урахуванням того, що Росією скоро буде керувати колишній Голова Ради директорів «Газпрому», цікавим є анонсована, а потім і зроблена скорочення поставок на 25 і 10 відсотків. Лише штрих до того, що економічні російського газового монополіста залишаються незмінними, що б не відбувалося в Кремлі.

«Економічна правда», 3 березня 2008 року: «Іще торік улітку керівник «Газпрому» Олексій Міллер гордо стверджував, що його компанія перетворилась з національного чемпіона на глобального енергетичного бізнес-лідера. Уже наприкінці 2006-го року капіталізація «Газпрому» перевищила 270 мільярдів доларів. Навряд чи хтось в українському бізнесі чи політиці зможе на рівних розмовляти з такою структурою, коли вона вже здобуде доступ до внутрішнього ринку».

В’ячеслав Піховшек: Цього поки що не сталося. Зате сталося інше. «Газпром» скоротив постачання нам газу рівно на об’єм, який споживають наші комунальні підприємства, котельні простіше кажучи. Це катастрофа? Мої джерела кажуть, що ні. «Нафтогаз України» буде забирати газ із підземних сховищ, і розподіляти його на «Теплокомуненерго». Це, звичайно, за відсутності контрактів також несанкціонований відбір газу, але з точки зору діючого уряду, як я розумію, це вже деталі. «Газпром», як ви вже, напевно, знаєте, сьогодні передав «Нафтогазу України» новий проект угоди про розвиток російсько-українських відносин у газовій сфері. За свідченням мого джерела, яке має у своєму розпорядженні копію тексту угоди, там прописано цифрами, скільки «Нафтогаз» вже відібрав газу із початку цього року. Загальна вартість цього газу, як мені сказали, щонайменше біля 700 мільйонів доларів. І це без лютого, оскільки ще не обрахували, скільки газу Україна спожила в цьому місяці. Я думаю, що саме у зв’язку з цим у сьогоднішньому випуску «ТСН» о 19:30, перший віце-прем’єр Олександр Турчинов на випередження і заявив, що російський «Газпром» з грудня 2007 року не сплачує за транзит російського газу територією України. Ну, насправді все виходить достатньо логічно. Якщо не платиться за газ спочатку року, то росіяни використовують несплату ними за транзит їхнього газу як фактор примушення до сплати українського боргу. Що буде далі? Мої джерела кажуть, що не прогнозують подальшого скорочення «газпромівських» поставок газу. І що «Газпром» перенесе гру в Європу. Почне педалювати питання сплати Україною за газ в рамках комісії з газових питань ЄС – Україна – Росія. Як твердять мої джерела, в «Газпромі» думають, що тиск із Європи на про європейський уряд України буде ефективнішим, ніж російський. Про те, що мої джерела правильно оцінюють ситуацію, свідчить і сьогоднішня заява офісу єврокомісара з питань енергетики, що європейська комісія знову закликає Україну і Росію до якнайшвидшого вирішення газової комерційної суперечки, і висловлює надію, що нинішня ситуація не вплине на постачання газу в країни Євросоюзу. Вся ця ситуація для нас із вами, які є споживачами газу, цікава передусім одним – чи подорожчає газ і, відповідно, чи більше ми будемо платити за комунальні послуги. В одному із ефірів недільних підсумкових випусків «ТСН», Прем’єр Юлія Тимошенко запевняла Алу Мазур, що газ не подорожчає. А сьогодні Кабінет Міністрів своїм рішенням підвищив від майбутнього 1 квітня цього року збір у вигляді цільової надбавки до ціни на газ для промислових підприємств і прирівняних до них споживачів із 4% до 8%. Сподіваюся, що це не перша ластівка майбутнього подорожчання газу для всіх категорій споживачів. А тепер коротко на третю програми – оцінки Всеукраїнського з’їзду депутатів всіх рівнів, з’їзду у Сєвєродонецьку. Мені не подобається істерика, піднята навколо цього з’їзду деякими засобами масової інформації, деякими журналістами. Не треба дивитися через призму емоцій, штампів та стереотипів. Передусім не справдилися очікування тих, хто очікував і прямо на з’їзді розколу Партії Регіонів на людей Януковича і людей Ахметова.

«Коментарі», 29 лютого 2008 року: «Зате сєвєродонецький з’їзд має всі шанси стати першим документальним підтвердженням факту розколу у стані Партії Регіонів. Річ у тім, що заявку на зустріч із виборцями підписали всього 120 із 175 депутатів фракції Партії Регіонів у Верховній Раді».

В’ячеслав Піховшек: Люди Ахметова на з’їзді були. Від себе скажу, що якщо розкол Партії Регіонів і буде коли-небудь, то це станеться під вибори. Зараз для цього просто немає не те, що підстав, навіть немає необхідності. Щодо виступів, були різні. Наприклад, і хамські вирази російського депутата Костянтина Затуліна про ефіопів з Хоружевки. Не було сказано нічого, що дало б можливість кому-небудь звинувачувати Партію Регіонів у сепаратизмі. І вибрав дві цитати, які, на мій погляд, точніше, ніж інші, передають те, що хотіли сказати у Сєвєродонецьку.

Вадим Колесніченко, народний депутат, із виступу на Другому всеукраїнському з’їзді депутатів усіх рівнів, офіційний сайт Партії Регіонів, 3 березня 2008 року: «Ми переконані, тільки діалог, який визначається трьома принципами – знання, повага та терпіння – є основою розвитку суспільства. Різноманіття культур і мов – це підґрунтя гордості, багатства і перспектива розвитку нормальної, європейської держави без примусу, домінування та насилля».

Дмитро Табачник, народний депутат, із виступу на Другому всеукраїнському з’їзді депутатів усіх рівнів, офіційний сайт Партії Регіонів, 3 березня 2008 року: «Тверда, безкомпромісна, єдина позиція, яка хвилює наших виборців – націоналістична, культурно мовна експансія. Зовнішня політика, яка спрямована на порушення нейтрального статусу України. Перехід до федеративної моделі державного устрою. Партії слід переходити в рішучий наступ».

В’ячеслав Піховшек: Що означають слова Табачника: «Партії слід переходити у рішучий наступ», - я особисто не знаю. Мої джерела кажуть, що нічого не означає. Що Партія Регіонів як займала угодовську позицію до влади, так і далі її займатиме. Мені прекрасна відома репутація, яку Дмитру Володимировичу Табачнику зробили в певних колах. Репутацію українофоба, що є серйозним спрощенням позиції Табачника. Але це спрощення комусь вигідне, виходить, що так. І тим не менш федералізм, а не сепаратизм. Дискусія про федералізм – чому б і ні. В демократичному суспільстві можлива будь-яка дискусія, і тільки тоталітарне суспільство або суспільство, яке прагне тоталітаризму, забороняє дискусію. І коли я чую, що держава має заборонити навіть дискутувати не про кримінально переслідуваний сепаратизм, а про федералізм, як про форму можливого державного устрою, мені здається, що ми повертаємося в часи більшовизму, тільки українського більшовизму. Мені здається, суспільство потрохи підійшло до розуміння дати відповідь на запитання: яке ж, власне, суспільство ми будуємо? Ми будуємо національно-державницьке суспільство чи ліберально-демократичне? Мені більше хочеться бачити Україну ліберально-демократичною, с суспільством, в якому ніхто нікому нічого не нав’язує. Таке суспільство мені подобається, оскільки ліберальна демократія легко монтується із існуванням національно-державницької ідеології. Я все життя спілкуюся і українською, і російською мовою, оскільки маю друзів, яким зручніше або одна, або інша мова. Я все своє життя, і ви це знаєте, працюю в ефірі українською мовою. Але при цьому не відступлю від того, що право людини – це в тому числі і право на вибір мови, якою вона бажає отримувати необхідну їй інформацію. Так, Радянський Союз – це перекос мовної політики, це перекос у бік російської мови. Коли фактично не реалізовувалося право на отримання вищої освіти рідною мовою для тих, хто у побуті говорив українською. Але наскільки є виправданим нинішній перекос, коли людей позбавляють їхнього права дивитися фільми російською. Так, є технологічний бік справи, і якість українського перекладу потрібно удосконалювати. Але має бути збережене фундаментальне право люди – невтручання у її приватність, зокрема і в право отримання нею інформації мовою, якою вона бажає. Чи розуміє нинішня українська влада, що своєю, м’яко кажучи, недалекоглядною мовною політикою вона налаштовує і проти себе, і проти держави мільйони лояльних у українській державі громадян, тих, для кого Україна є батьківщиною, а російська мова – рідною. І створювати цим базу для реального, а не для уявного сепаратизму. Цього я не розумію. А поки все. До побачення.

Стенограма підготовлена компанією Sourcer.