Стрічка рясніє від дописів на різний кшталт щодо нинішніх актуальних політичних фігур та їхнього подвійного життя, зовнішніх гасел і прихованого реготу. Давайте помислимо про це аналітично.

Маніпуляція насправді починається не з брехні, а з потреби бути врятованим. Саме це робить соціум таким вразливим: глибока, майже дитяча жага до фігури, яка зніме тривогу. Політик, відомий економіст, лідер думок, проповідник чи навіть бренд зрештою працюють із одним і тим самим психічним матеріалом: тривогою перед хаосом. Людина не витримує невизначеності й готова віддати критичність в обмін на обіцянку порядку.

Фройд колись писав, що маса регресує і психічно відступає назад, у ранні форми існування, де складне мислення замінюється афектом, а сумнів - вірою. Людина в масі перестає бути суб’єктом і починає функціонувати як дитина поруч із всемогутнім батьком. Саме тому політичні гасла так часто будуються не на аргументах, а на образах.

Сучасний політик не звертається до раціонального, швидше аналізує (ну може й не сам, а довіряє астрологам, езотерикам чи ворожкам))) не те, що люди думають, а чого вони бояться. Бо страх є найкращим цементом для влади. Страх гибелі, розпаду, бідності, чужого, самотності тощо. Соціум, охоплений страхом, починає жадати простих відповідей. І тут з’являється той, хто пропонує ясність. У психоаналітичному сенсі це дуже схоже на механізм ідеалізації: маса наділяє лідера всемогутністю, аби позбутися власного безсилля.

Біон описував це як базові групові припущення. Тобто група несвідомо починає вірити, що існує хтось, хто знає, що робити. І ця віра майже релігійна, бо насправді люди не хочуть правди: вона складна, фрагментована, суперечлива. Вони хочуть заспокоєння. Маніпулятор це прекрасно знає, тому продає не ідеї, а, так би мовити, афективний стан. Відчуття безпеки, належності, що «ми разом». До цього можна додати специфічні символи майже еротичного характеру: прапори, марші, ритми, повторення, уніформа… Це створює відчуття материнського контейнера, де не треба думати самому, а покластися на іншого.

Суспільство тримається на хронічно незадоволеному суб’єкті. Якщо людина відчує внутрішню достатність, то наче тоді все почне руйнуватись. Саме тому культура постійно продукує дефектність. Ти недостатньо красивий, недостатньо успішний, молодий, продуктивний, недостатньо героїчний, патріотичний тощо. А потім тобі одразу пропонують об’єкт, який нібито закриє цю діру. Але проблема в тому, що ця діра екзистенційна.

Найстрашніше в маніпуляції те, що вона рідко сприймається як насильство, а радше як турбота. Маніпулятор приходить у масці рятівника. Лідер говорить мовою любові до народу. Система переконує, що все робить «для твоєї безпеки». І контроль маскується під «любов»: я знаю, як тобі краще, або ж без мене ти не впораєшся, не думай, а довірся... Соціум інфантилізується саме через надлишок цієї псевдотурботи. Сучасна людина парадоксально перенасичена інформацією і водночас катастрофічно відрізана від мислення, бо воно потребує витримування тривоги. А маніпулятивна культура побудована так, щоб людина не витримувала паузи. Постійний потік новин, скандалів, катастроф, сенсацій створює психічний стан, близький до травматичного перевантаження. У такому стані психіка перестає символізувати й починає лише реагувати. А людиною, яка тільки реагує, керувати дуже легко.

Маса взагалі дуже боїться того, хто не заражається спільним афектом. Людина, яка не кричить гасла разом з усіма, не ненавидить синхронно, не поклоняється новому ідолу, викликає тривогу. Бо вона нагадує про існування окремого мислення. Можливо, саме тому будь-яка система так погано переносить тиху внутрішню автономію, бо не знає, що з нею робити. Іноді політичні режими, реклама чи медіа нагадують мені матір, яка надто сильно тримає дитину за руку. Не тому, що хоче зла, а тому, що не витримує її окремості. Але в якийсь момент така «турбота» починає душити. І тоді суспільство поступово перетворюється на інфантильну істоту, яка вже розучилася ходити без чужих вказівок.

Зберігайте, отже, критичне мислення, і спробуйте все ж воліти істини та якось долати тривогу, висмикуючи себе з болота.

Джерело: фейсбук-сторінка Олени Медведєвої