«Планета мавп» — цикл фантастичних фільмів, що розпочався в 1968 році з екранізації Франкліном Шеффнером однойменного роману Пьєра Буля.

Фільм Шеффнера розповідав про команду космічного корабля, що висадилася на невідомій планеті, де мавпи створили розумну цивілізацію, а здичавілі люди зайняли місце мавп у природі. Фільм мав успіх і серед широкої публіки, і серед критиків, і вважається класикою фантастики. З 1970 по 1975 роки вийшли чотири фільми-продовження та два серіали. У 2011-му Голлівуд запустив перезавантаження франшизи з «Повстанням планети мавп», за яким послідували «Світанок планети мавп» і «Війна за планету мавп»: вид homo sapiens втрачає дар мови через штучно створений вірус, натомість отримавши позитивні мутації завдяки тому ж вірусу, до влади приходять розумні шимпанзе й горили на чолі з гуманістом Цезарем.

Пафос усього проєкту — через алегорію повстання одних приматів і занепаду інших показати пастки, в які людина розумна заганяє себе з упертістю, вартою кращого застосування.

«Королівство планети мавп» — четверта частина перезапуску «Планети мавп». Події розгортаються через кілька поколінь після правління Цезаря. Серед головних героїв — молодий боєць, мавпа Ной, свавільний цар племені горил Проксимус і людина, дівчина на ім’я Мей, котра веде свою гру. У новому фільмі цікаво те, що мавпи, остаточно утвердившись на Землі, повторюють ті ж самі темні повороти розвитку, що їх проходили люди: тиранію, війни, рабство. Дистопічні декорації лише підсилюють цей песимізм, який, утім, може послужити попередженням для всіх нас.

У доробку постановника «Королівства…» Веса Болла — фантастична кінотрилогія «Той, що біжить лабіринтом» (2014–2018). Він також відомий активною проукраїнською позицією.

Напередодні виходу «Королівства планети мавп» у прокат відбулася онлайн-пресконференція Веса Болла, на якій свої питання режисерові поставив кореспондент «Детектора медіа».

Вес Болл

— Вес, я знаю, що ви є активним прихильником України. Що спонукало вас зайняти таку позицію?

— Слава Україні.

— Героям слава.

— Знаєте, не хочу зараз занурюватися в політичні води, але я просто вважаю, що те, що відбувається, несправедливо. Це неправильно, і на тому я стою. Я не можу змінити світ, але можу спробувати робити фільми, які нагадуватимуть людям, що означає бути людьми та не робити тих помилок, які ми, здається, робимо знову й знову.

— Ваш попередній проєкт — «Той, що біжить лабіринтом» — теж є антиутопією. У вас є пристрасть до похмурих футуристичних краєвидів?

— Моєю першою роботою до «Того, що біжить лабіринтом» була короткометражна анімація «Руїна», теж близька до цієї естетики. Не знаю, чому продовжую знаходити себе в цих світах, але як є. Звісно, ці світи існували до мене. Проте в мене є дивне захоплення перезавантаженням, щоб витерти все і почати з чистого аркуша. Але ось що я скажу: на відміну від оцих зимових постапокаліптичних місць, де ви не хочете бути, де іржаво, брудно, похмуро, ми зосереджуємося на тому, щоб зробити майбутнє таким, у яке вам захочеться увійти. Це прекрасний світ, пишний, зелений, схожий на новий Едем. І в ньому круто те, що під усіма цими декораціями, під природою, яка відвойовує своє, лишаються сліди втраченого світу людей. Так що це трохи інакша атмосфера, я б не назвав фільм постапокаліптичним, радше пост-пост-пост-пост-пост-пост-апокаліптичним, розумієте?

— А ви пам’ятаєте своє перше враження від оригінального фільму 1968 року?

— Я народився у 1980-му, але з якихось причин дивився фільм Шеффнера багато разів ще дитиною. Думаю, що вперше це сталося, коли мій батько дивився його по телевізору. Правда, я не можу сказати, що мав таке осяяння: «Боже мій, статуя Свободи на землі, це приголомшлива ідея!». А от те, що я пам’ятаю дуже яскраво, — образи мавп на конях, мавп і коней у воді й таке інше. Я, взагалі-то, візуал, і ці образи закарбувалися в моєму мозку. Тож це приголомшливо — бути частиною 55-річної кіноспадщини. Мрія, що здійснилася.

— То не страшно було за це братися?

— Очевидно, це величезний виклик. По-перше, як я вже казав, я виріс на оригінальних «Мавпах» 1968 року, вони дорогі моєму серцю. А потім я став шанувальником нової трилогії, яка, на мою думку, є найкращим, що я бачив за своє життя. Тож так, це великий тиск. Ми хотіли зробити щось, що спонукало б до роздумів, але й продовжувало би традицію видовищності, неймовірних візуальних ефектів і ремісничої сторони фільмотворення. Це важливо для нас. Тому ми робили самостійну історію, а не просто четверту частину, і водночас шанували зроблене раніше. І це привело нас до часового стрибка в сюжеті, і до Ноя, який є молодим, дещо наївним персонажем. Ми досліджуємо новий світ його очима, відкриваємо втрачені речі. Сподіваюся, нам вдалося.

Кадр фільму «Королівство планети мавп»

— Які ідеї, на вашу думку, глядачі винесуть цього разу із залу?

— Я намагаюся не бути надто відвертим із меседжами. Це радше підтекст, який люди повинні обдумувати, коли виходять із кінотеатру. Я в першу чергу хочу, щоб глядачі добре провели час у залі. Але всім фільмам циклу «Планета мавп» завжди є що сказати про наш світ. Тож, сподіваюся, «Королівство» знайде відгук на цьому рівні.

А ще одна річ, про яку ми багато говорили на самому початку, — концепція «знання — це сила». Це одна із заповідей Цезаря. Ми писали сценарій прямо посеред епідемії COVID, в ізоляції, і думали про знання як про вірус і як різні персонажі приходять до цих ідей. Це була класна концепція, з якою можна погратися. Все залежить від інтерпретації. Сподіваюся, у фільмі є багато того, за що люди можуть зачепитися.

— Чи складно залишити свій підпис у сюжеті, настільки насиченому візуальними ефектами?

— Я не ставлю собі це за мету, не прагну свідомо накласти якийсь відбиток на фільм. У мене є сильні та слабкі сторони, які я усвідомлюю. А ще маю досвід роботи з візуальними ефектами. Тож мені комфортно в такому жанрі. І я мав яскраві образи в голові, коли думав про фільм. Ми зібрали цілу книгу концепт-арту, коли писали сценарій. Це мій процес написання — я сідаю з групою талановитих друзів-художників, і ми візуалізуємо історію. Сотні й сотні зображень. Тепер, закінчивши фільм, який почався майже п’ять років тому, круто бачити, наскільки ми насправді близькі.

Тож хто б який підпис не знайшов, я намагаюся слідувати своїм інстинктам. Але здебільшого я просто хотів переконатися, що все зроблене є доречним і що воно належить до цієї довгої кіноспадщини.

— Чи можете ви поділитися якимись інсайдами з розробки нових персонажів?

— У нас досить рано з’явилася ідея Ноя і Проксимуса. Стрибок у часі був своєрідним ключем, що відкрив для нас багато ідей. Ми хотіли одразу почати зі свіжого персонажа, молодого і невинного, який нічого не знає про навколишній світ, що дуже відповідає первісному задуму старійшин мавп, які приховують правду. А потім у мене з’явилася чудова ідея персонажа іншого типу, майже як Чингісхан — перший цар мавп Проксимус, який бавиться з рештками людських технологій і намагається використати їх, щоб еволюціонувати швидше за інших. Тож ідеї персонажів, їхні оболонки були сформовані досить рано. А сценаристи й продюсери дали їм життя, зробили їх насиченими.

Кадр фільму «Королівство планети мавп»

— У самому сюжеті «Королівства мавп» закладений цікавий оксюморон про вид людей, що зникає, і водночас про привласнення технологій і культури їхньої цивілізації. Не могли б ви прокоментувати це?

— Це свого роду ключова ідея. Сутність цих фільмів завжди в тому, що мавпи й люди живуть разом і намагаються співіснувати. І драма зазвичай випливає з цих пошуків. Сподіваюся, глядачі зрозуміють, що фільм починається як оповідь про мавп, а закінчується як двобій між Ноєм і Мей, і саме їхні стосунки обіцяють хороші перспективи для майбутнього кіно, якщо нам пощастить його зняти. Але ви маєте рацію, людство на шляху до вимирання. Це планета мавп. І є люди, які ще тримаються, намагаються повернутися. Іноді це означає, що їм доведеться робити дуже темний вибір. Тож це просто шекспірівський драматичний матеріал. Подивимося, що вийде. Ми буквально спробували відчинити двері наприкінці фільму назустріч багатьом потенційним конфліктам. І ви можете собі уявити, що це буде складно, безладно, проникливо. Люди не обов’язково повинні бути лиходіями, але будуть і людські лиходії. Так що, я думаю, попереду багато чудових історій, які варто дослідити.