«Оповідь є нашою сутністю як людських істот». Розмова з автором культової саги «Шалений Макс»

«Оповідь є нашою сутністю як людських істот». Розмова з автором культової саги «Шалений Макс»

28 Травня 2024
888
28 Травня 2024
11:00

«Оповідь є нашою сутністю як людських істот». Розмова з автором культової саги «Шалений Макс»

Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
888
У фільмографії австралійського режисера Джорджа Міллера є чимало помітних фільмів: «Іствікські відьми», «Бейб», «Роби ноги», «Масло Лоренцо».
«Оповідь є нашою сутністю як людських істот». Розмова з автором культової саги «Шалений Макс»
«Оповідь є нашою сутністю як людських істот». Розмова з автором культової саги «Шалений Макс»

Утім, проєкт усього його життя — сага про офіцера Основного силового патруля Макса Рокатанскі, він же Шалений Макс. Обставини його життя найпохмуріші: планету поділено між  войовничими кланами, котрі змагаються за рештки ресурсів після екологічної катастрофи, і встановити хоч якусь подобу справедливості та закону здатен тільки Макс. З 1979-го вийшло вже п’ять частин циклу. Минають роки, але пригоди на небезпечних дорогах антиутопічної Австралії захоплюють нові й нові покоління глядачів.

У новій частині під назвою «Фуріоза: Шалений Макс. Сага», котра є приквелом попереднього фільму «Дорога люті», у центрі сюжету — юна Фуріоза (Аня Тейлор-Джой, яку глядачі мають пам’ятати за серіалом «Ферзевий гамбіт») — одна з другорядних героїнь «Дороги люті». Її викрадають з оази, названої Зеленим Місцем. Надалі дівчина намагається вижити в жорстокій війні між Несмертним Джо (Лечі Гульм) і вождем Байкерської Орди доктором Дементусом (Кріс Гемсворт, що прославився роллю Тора у фільмах всесвіту «Марвел»).

Властива Міллеру феміністична оптика проявляється тут у тому, що Фуріоза бере долю у власні руки без вирішальної участі чоловіка-рятівника. Фільм, що майже тиждень іде в прокаті, зокрема в Україні, вже визнано одним із головних релізів сезону.

У переддень початку прокату відбулася онлайн-пресконференція Джорджа Міллера. Свої питання режисеру поставив і кореспондент «Детектора медіа».

— Перший фільм із циклу «Скажений Макс» вийшов понад 40 років тому. Чому ваша сага все ще знаходить відгук?

— Не думаю, що на це можна дати однозначну відповідь. Але це одна з причин, чому мене все ще тягне розповідати такі історії. Вони, можна сказати, є алегоріями. Історія в очах того, хто дивиться, де б ви не були в часі чи просторі. В кіно можна багато вкласти, більше, ніж здається на перший погляд. Ти розповідаєш історії, пропонуєш їх людям, а вони роблять з них те, що хочуть.

— Це багато в чому завдяки вашим акторам. Цього разу  ви залучили Кріса Хемсворта. Коли ви зрозуміли, що він підійде на роль Дементуса?

— Це інтуїтивно. Я не знав нікого, хто міг би зіграти Дементуса. Він був певним чином задуманий. Я познайомився з Крісом, поговорив із ним і побачив, що він багатовимірна особистість. Його герой — свого роду шоумен, такий собі великий мародер пустелі на чолі орди, схожий на імператора римлян або Чингісхана. Тож ми намалювали його спочатку з кирпатим носом. Кріс побачив це і сказав: «Це було б цікаво». Отак усе і відбувалося. Здебільшого робота полягала в тому, що він щось розумів у персонажі. Набагато більше, ніж я, зрештою.

Кріс Хемсворт

— Як це можливо?

— Інколи я дивився його гру і не знав, звідки він це взяв. Якщо провести аналогію зі спортом — якою б ретельною не була підготовка, на матчі ти не знаєш, куди полетить баскетбольний м’яч. Так само ти не знаєш, що зробить актор. Просто сподіваєшся, що коли вони віддадуться інтуїції — а я дозволяю цьому статися — щось вийде. І це справді чудово. Ти не маєш реального контролю, можеш лише скеровувати. А перфоманс — то їхня робота. Так і сталося під час зйомок.

— То що додав Кріс до вашого задуму?

— Зокрема, спосіб зв’язку з Фуріозою. Кожен несе свою передісторію. Якимось чином він розпізнав це з нею. Те, як Дементус наставляв її щодо виживання в пустці — Кріс бачив це точніше. Його батьки були соціальними працівниками й першими в Австралії почали працювати з дітьми, які зазнали насильства. Тобто Кріс пережив це в дитинстві та має багато мудрості щодо цього. І це прийшло в його роботу.

— Знов-таки: чому ви знали, що Аня Тейлор-Джой підійде на роль Фуріози? Адже цю героїню глядачі вже знали по «Дорозі люті» у виконанні іншої акторки.

— Так, Ані, безумовно, довелося приміряти дуже великі чоботи. А я бачив лише кілька коротких уривків із горору «Відьма», де вона зіграла головну роль. Але Едгар Райт (британський кінорежисер. — «ДМ») показав мені ранню версію свого трилеру «Минулої ночі в Сохо». Там вона дуже переконлива. Едгар так і сказав: «У неї є все. Що б ти не потребував, вона це зробить». Я довірився його думці й не помилився. Адже Фуріоза — складна роль. У «Дорозі люті» вона майже нічого не говорила, і в цій історії вона не може багато говорити, аби не видати оазу, з якої її забрали. В певний момент їй доводиться ховатися у всіх на виду, прикидаючись чоловіком. А ще в пустелі слова мало що значать. В основному, ви взаємодієте за допомогою вчинків. Це світ в екстремальній ситуації. Аня мусила це зробити. І, звісно, в ній є щось позачасове, щось в обличчі: всередині багато чого вирує, і це стає очевидним без зайвих зусиль.

Аня Тейлор-Джой

— Ваша перша освіта — медична. Як цей досвід допоміг вам у режисурі?

— З часом я зрозумів, що, можливо, причина, через яку досі знімаю фільми, — та сама, через яку я зацікавився професією лікаря в дитинстві. Мені дуже цікаво, ким ми є як люди. Перше, що ви робите як лікар, — збираєте історію хвороби, історію пацієнта. Ти спочатку дивишся на людину зусібіч, а потім звужуєш її до конкретної патології, якщо така є.

А друге — ви бачите людей в екстремальних ситуаціях. Люди не звертаються до лікарні, якщо не трапляється щось серйозне. І щоб добре лікувати, ви повинні працювати в злагодженій команді однодумців. Те ж саме робить знімальна група. Коли я був молодим лікарем, то намагався з’ясувати, на чому зосередити енергію інших і свою власну та зрозуміти, що лежить в основі поведінки нас як людей. Це саме те, що ви робите щодня на знімальному майданчику.

— Як вам працювалося в Австралії?

— Чудово. Особливо порівняно з «Дорогою люті», яку ми теж планували там знімати, але пустеля через дощ перетворилася на квітник, і довелося поїхати до Намібії, бо там не йдуть дощі. А «Фуріозу», в якій так багато локацій, ми змогли знімати в Австралії та змінювати їх скільки потрібно. Власне, знімальна група — це дуже велика логістична вправа: в титрах близько 1200 осіб. Це, по суті, наметове містечко. Але мені дуже пощастило з менеджерами, здатними керувати всією логістикою та давати акторам і знімальній групі змогу робити свою роботу якнайкраще.

— Що «Фуріоза» говорить вам про наше сьогодення?

— Попри те, що дія відбувається в постапокаліптичному майбутньому, ситуація там нагадує середньовіччя. Немає електромобілів, мобільних телефонів, кредитних карток, холодильників, електромереж і державних структур. Це повертає нас до більш елементарної поведінки. Як я вже казав, ідеться про алегорії, і ви можете прочитати їх. Більшість персонажів — це варіації на тему. Багато з цих моделей поведінки ми бачимо у світі, це так чи так з’являється в новинах. Це функція історії в певному сенсі — допомагати віддзеркалювати нам наші проблеми, хороші чи погані події. І це приваблює мене: розповідати історії, де люди мають справу з екстремальним світом і де є конфлікт. А що відбувається, коли ви отримуєте нестримний конфлікт? Він розкриває сутність персонажів. І це мене захоплює. Тож, відповідаючи на ваше запитання, у фільмі є багато чого, що можна прочитати, якщо ви захочете це зробити.

— Ви завжди підходили до створення «Божевільного Макса» з детальним баченням всього, що хочете зробити. Як вам вдається зберігати цю ясність протягом такого тривалого часу?

— Я все ще маю апетит до цього. Коли я почав знімати, то намагався з’ясувати, як розповідати історії, а також чому ми їх розповідаємо — і це стало справою життя. Оповідь є нашою сутністю як людських істот. Ми жорстко під’єднані до неї. Саме так працює наш мозок. І це було з нами завжди. Це відбувається по всій планеті, в кожній родині, громаді, нації. Від дитячих віршиків до всіх історій вашої громади, до всіх великих міфологій і релігій — усе це там. Це те, в чому всі ми беремо участь і нічого не можемо з цим вдіяти.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
888
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду