Фестиваль документального кіно «Артдокфест» був заснований у Москві 2007 року режисером українського походження Віталієм Манським. З самого початку фестиваль займав продемократичну позицію. Відповідно, наростав тиск російської влади на організаторів, тож фестиваль було перенесено до Риги  і переформатовано на Artdocfest/Riga, котрий продовжує працювати як форум балтійської та східноєвропейської документалістики.   

Цьогоріч на четвертому Artdocfest/Riga пройшло понад 60 прем'єр у дев’яти програмах, серед яких варто згадати позаконкурсну секцію «Україна понад усе» та два конкурси: Artdocfest Open (основний) і «Балтійський фокус» (присвячений країнам Балтії).

Переможцем Artdocfest Open стало польсько-українське роуд-муві «Звідки куди» режисера Мачека Гамели.

За три дні після того, як Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Мачек Гамела купив авто, щоб перевозити біженців до польського кордону. Скоро через постійну втому режисер зрозумів, що повинен їздити з другим водієм, і так народилася ідея фільму: вдень оператор знімає всередині автомобіля, а вночі сам сідає на місце водія. Таким чином, усі зйомки обмежені салоном мікроавтобуса. Ставши безпосереднім учасником наймасовішого виходу мирних людей із зони бойових дій у XXI столітті, польський режисер зняв навдивовижу світлий і майстерний фільм.

Приз основного конкурсу за найкращу режисуру дістався Маріанні Каат за «Останній релікт» (Естонія — Норвегія).

Кадр з фільму «Останній релікт»

Цей фільм знімався протягом чотирьох років у Єкатеринбурзі ще до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Головний герой — 20-річний лівак-ідеаліст, який намагається знайти точки дотику між різними російськими політичними активістами та опозиційними групами, сподіваючись здійснити позитивні зміни в суспільстві, але, звісно, всюди упирається в стіну.  «Останній релікт» — уїдливий портрет абсурдності життя в Росії, цілковито враженої пошестю імперства і звичайного рашизму.

Спецприз журі присуджено публіцистичній хроніці «Випадкова президентка» (Велика Британія). Співрежисери Майк Лернер і Мартін Геррінг розказують історію Світлани Тихановської, звичайної домогосподарки з Білорусі. Коли її чоловіка заарештували за те, що він кинув виклик Лукашенку, Світлана висунула себе. Її не розглядали як загрозу, але вона перемогла на виборах, ставши законно обраною президенткою країни, змушеною виїхати в еміграцію, коли народні протести зазнали поразки. Співрежисери показують Світлану як у моменти тріумфу, так і в хвилини відчаю, детально змальовуючи її неймовірний шлях.

Кадр з фільму «Колись ми були шахтарями»

У «Балтійському фокусі» найкращим фільмом визнаний «Колись ми були шахтарями» (реж. Крістіан Йоганнес Кох, Йонас Матушек, Німеччина — Швейцарія). Фільм розповідає про п'ятьох шахтарів напередодні повного припинення видобутку вугілля на всій території Німеччини в 2018 році. Кох і Матушек показують драматичний, гумористичний і зворушливий пошук нової ролі в житті цих людей.

Кадр з фільму «Віка!»

Агнєшка Звефка здобула приз за найкращу режисуру в «Балтійському фокусі» з фільмом «Віка!» (Польща — Німеччина — Фінляндія). Головна героїня, 80-річна Віка — зірка варшавської клубної сцени. Харизматична диджейка оточує себе молоддю, повторюючи, що вік — усього лише цифра. Цей гірко-солодкий портрет жінки, яка має намір святкувати життя до самого кінця, являє справжнє натхнення як для старшого покоління, так і для молодших глядачів.

Кадр з фільму «Могильники»

Нарешті, в «Могильників» (реж. Іварс Звідріс, Латвія) — спецприз журі секції. Іварс Звідріс узявся за дуже непростий матеріал — робочі будні копачів могил на одному з литовських цвинтарів — і створив заворожливо красивий і глибокий етюд про життя і смерть.

Детальніше про підсумки Artdocfest/Riga читайте на нашому сайті найближчим часом.

• Читайте також: Співчуття як метод. На Каннському кінофестивалі відбулася прем’єра польсько-українсько-французького фільму «Звідки куди»

На чільному фото — кадр із фільму «Звідки куди»