Поки ми плекаємо надії на перемогу у праймериз найбільш проукраїнського кандидата серед республіканців США Нікі Гейлі, Дональд Трамп продовжує на дві-три голови випереджати всіх інших. Результати кокусів у штаті Айова підтверджують це. Дональд Трамп — 51,0%. Рон ДеСантіс — 21,2%. Нікі Гейлі — 19,1%. Це вже не дебати, а саме перший тур голосування, який для республіканців завершиться у липні, коли Національні збори ухвалять остаточне рішення. По завершенні цього заходу Трамп ввічливо показав своїм конкурентам середнього пальця, зіронізувавши, що Гейлі та ДеСантіс добре провели час разом.

Звісно, до завершення виборів ще дуже довго. Але все ж таки у Трампа дуже великі шанси перемогти у республіканських праймеріз і, відповідно, у боротьбі за посаду президента США. Що це означатиме для України? Поки що коментатори ледь не роблять квадратні від жаху очі та з їхнього вигляду можна припустити, що з можливим приходом Трампа до влади  Україні настане гаплик. Я не зустрічав жодного коментаря на тему, що робити нам у цьому випадку.

Підстави для занепокоєння є. Коли Володимир Путін визнав окуповані частини Донеччини й Луганщини «незалежними державами», Дональд Трамп назвав таке рішення геніальним. Можна також згадати спільну пресконференцію Трампа й Путіна у липні 2018 року. Тоді височезний Трамп, шанобливо схилившись, слухав відверту брехню низькорослого Путіна та навіть публічно поставив під сумнів інформацію від американських спецслужб. Більшого удару по іміджу Сполучених Штатів на той час годі було уявити. Трамп не раз демонстрував пієтет щодо Путіна. Отож, тривожитися нам варто.

Водночас доцільно було б згадати, що такі самі відчуття були у нас 2016 року, коли Трамп переміг на виборах. Бо в липні того ж року вся Україна, крім, мабуть, виборців ОПЗЖ, його зненавиділа після слів для телеканалу ABC News, що більшість жителів Криму зробили свій вибір на користь Росії. Він також додавав, що готовий розглянути питання приналежності Криму.

Ми з жахом очікували, що він здасть нас Москві, а почне зі зняття санкцій. У медіа про це ходили вперті чутки з посиланням на анонімні джерела. Після 21 дня свого перебування при владі Трамп відправив у відставку свого радника з національної безпеки Майкла Флінна, який через голову начальства вів переговори з російським послом Сергієм Кисляком про зняття санкцій з Росії. Санкції знято не було. Понад те, вони посилилися. У червні 2017-го Білий Дім публічно заявив, що санкції не будуть скасовані.

Ще кілька фактів, які аж ніяк не вписуються в уявлення про те, що Трамп провадив проросійську політику. Він пропонував Ангелі Меркель відмовитися від російсько-німецького газогону «Північний потік-2», який будували в обхід України та розглядали у Кремлі як зброю проти України. При цьому Трамп говорив: «Я вважаю, що це жахлива помилка. Я дуже поважаю Ангелу і відкрито заявляю, що це жахливо, що в них газопровід, що йде з Росії. Я впевнений, що Німеччина отримуватиме 50%, 60% або навіть 70% своєї енергетики з Росії. І як можна працювати над миром з позиції сили, коли хтось має таку владу над тобою?».

Він наполягав, що США витрачають купу грошей на захист Німеччини від Росії, а Берлін тим часом сам фінансує Росію, посилюючи свою залежність від російського газу. Крім того, він пропонував Німеччині тарифні пільги для її металургійної промисловості в обмін на відмову від «Північного потоку-2». Меркель не пристала на його пропозицію. Трамп наклав санкції на фірми-учасниці цього проєкту й він був заблокований.

До речі, після приходу Джо Байдена до влади будівництво «Північного потоку-2» відновилося на п’ятий день після його інавгурації. Згодом розблокував санкції щодо цього проєкту. Не тому, що він хотів догодити Путіну. Таким чином він прагнув відновити добрі стосунки з Німеччиною.

Про НАТО, яке, на загальну думку, він збирався зруйнувати. Його головна претензія до НАТО була в тому, що лише 8 із 29 країн-членів витрачали на оборону 2 відсотки свого ВВП, як це передбачалося декларацією Уельського саміту 2014 року. Водночас США витрачали на оборону 3,32 відсотка свого ВВП.

Зважаючи на розмір економіки Сполучених Штатів, у абсолютних цифрах різниця була гігантською. І Європа сподівалася саме на захист США у випадку небезпеки. Крім того, більшість країн не сприймала Росію, як загрозу собі. Після участі Трампа у брюссельському саміті НАТО, де він у своїй безцеремонній манері «вставив» лідерам країн-учасниць, на пресконферецію вийшов генсек НАТО Єнс Столтенберг й оголосив про «рішучу налаштованість» стосовно підвищення фінансування оборони та віддав належне Трампу за його «вплив».

Хто з висоти сьогоднішнього досвіду скаже, що Трамп був не правий? Після 24 лютого 22-го європейські країни-члени НАТО почали переглядати свої оборонні бюджети й інспектувати свої збройні сили. Навіть у провідної країни Європейського Союзу виявилися серйозні проблеми в Бундесвері. До речі, Німеччина навіть у 2023 році витрачала на оборону 1,57 відсотка ВВП. З європейських країн членів НАТО лише десять того року витрачали 2 і більше відсотка ВВП на свою оборону.

Зрештою, попри показову повагу до Путіна самого Трампа, його кабінет, який переважно складався з консервативних республіканців (зокрема, та ж Нікі Гейлі була представницею США в ООН) займав достатньо жорстку як на той час антиросійську позицію. Дехто каже, що він прийшов без команди й у нього не було вибору. Насправді це не так. Після перемоги 2016 року, але ще до того, як він заїхав у Білий Дім, Трамп зустрівся з нині покійним Генрі Кіссінджером, який пропагував ідею виведення російських військ із Донбасу в обмін на неформальне визнання Криму російським. Себто новообраний президент цілком міг спиратися на людей на кшталт важковаговика Кіссінджера. Але він цього не зробив.

Можна навести ще випадки, коли Трамп діяв аж ніяк не на користь Росії. Зокрема, він 2018 року називав Росію противницею США, поставивши її в один ряд із тероризмом. Він також закликав Росію припинити дестабілізувати Україну.

Це не заперечує того, що сьогодні він виголошує тези про припинення війни за 24 години, які вигідні Росії. Адже негайне припинення війни означатиме закріплення за Москвою окупованих територій. Але згадайте наведену вище його заяву з 2016 року. Це може бути лише передвиборча риторика, яка не обов’язково втілиться у життя.

У Сполучених Штатах розвинене громадянське суспільство, великий вплив мають бізнесові компанії. Зокрема, блокування «Північного потоку-2» було викликано не тим, що Трамп зненацька полюбив Україну та вирішив її захищати. А тому, що США просували свої «газові» інтереси у Європі. Трамп пропонував європейським країнам використовувати американський скраплений газ, щоб знизити їхню залежність від Росії. Відповідно, конкуренти йому були не потрібні.

Наведені факти аж ніяк не вписуються в створений у медіа образ такого собі ручного песика Путіна.  Хоча ризик, звісно, є і його треба мати на увазі. Він, зокрема, полягає в наступному. Під час перебування Трампа при владі досить сильними були так звані рейганісти — політики старого гарту на зразок сенатора Джона МакКейна. Вони мали достатній вплив для того, щоб протистояти можливим авантюрам. Як це не парадоксально, але, втративши владу, Трамп посилив свій вплив на партію. Солідний вплив має невелика, але галаслива і діяльна група депутатів під назвою MAGA — від Make America Great Again, тобто «Зробимо Америку великою знову», що є головним гаслом Трампа. Звідти лунають голоси, які вимагають відмовитися від допомоги Україні. І це не можна не враховувати.

Я би теж хотів, щоб президенткою стала проукраїнськи налаштована Нікі Гейлі.

Але життя далеко не завжди відповідає нашим хотілкам. І Україні варто думати над планом дій на випадок повернення Трампа до влади. Зокрема й журналістам обговорювати це питання, а не лякати людей апокаліптичними сценаріями. Апокаліпсису не станеться хоча б тому, що у США навіть президент, попри свої великі повноваження, не може робити все, що йому стукне у голову. Там існують інституції, громадська думка, тиск суспільства. Тому нам Трампа боятися — в ліс не ходити.

Юрій Луканов, вільний журналіст

Фото на головній: Дональд Трамп виступає під час передвиборчого мітингу, Нью-Гэмпшир, 16 лютого 2024 року/Getty Images