Стаття Саймона Шустера в американському журналі «Time» викликала бурю емоцій у соціальних мережах. Можна було б припустити, що автор зненацька увімкнув холодний душ, який полився на українців, більшість із яких вірить у перемогу — про це говорить соціологія. Бо він описав не вельми привабливі для нас реалії. Але все ж таки вона викликала обурення через її маніпулятивність. У чому вона полягає? Спробуймо розібратися.

«Ніхто не вірить у нашу перемогу так, як я» — так називається стаття, і це слова Володимира Зеленського. Водночас у ній наведено думку його неназваних помічників, які вважають, що перемоги не буде, але не наважуються доносити це до нього. Мовляв, він вірить, попри те, що помічники вважають інакше.

Така річ цілком імовірна. Нагадаю, що Зеленський прийшов у політику без жодного досвіду і керувався не стільки об’єктивними реаліями, скільки своїми мріями та бажаннями. Він вірив у те, що з Володимиром Путіним можна домовитися і завершити цю війну. Що з цього вийшло — ми знаємо.

Не можна виключати, що і зараз він спирається не на холодний аналіз, а на свої бажання. Зі статті напрошується висновок, що він чи не єдиний у своєму офісі вірить у перемогу. А неназвані помічники більш реалістичні. Вони критично оцінюють ситуацію і хочуть переговорів.

Навіть якщо це так, то які це радники-помічники? Чи не ті, які радили Зеленському перед розширенням агресії заперечувати інформацію від американських спецслужб і готуватися до весни з шашликами? Чи не ті, які весною 2022 року радили йти на переговори з росіянами з тезами, які де факто означали капітуляцію?

Чи не ті це радники, які озвучували твердження про те, що у розширенні агресії винна стаття у Конституції про вступ до НАТО? Правда, цей радник вже колишній і тепер озвучує ідеї про те, що перемоги не буде.

Чи не ці  радники спричинили міжнародний скандал, заявивши, що Індія і Китай мають низький інтелектуальний потенціал?

Отож, якість радників у Зеленського викликає великий сумнів. Нагадаю, що значна їхня частина — з колишньої обслуги Партії регіонів, мали причетність до протистояння Майдану та були близькі до людей Віктора Януковича.

У статті ще чимало розповідається про корупцію.  І про те, що Зеленський лише обіцяє боротися з нею. І для невибагливого читача виглядає це правдиво і переконливо.

Але маніпулятивність статті полягає в тому, що вона далеко не повністю висвітлює весь спектр підходів української еліти до проблеми. Помічники виглядають носіями істини, з якою не хоче погоджуватися Зеленський. Усі думки цієї статті ніби підтверджують ідею, що Україна не виправдала сподівання, зазнає невдач під час контрнаступу й не може перемогти.

Тим часом там жодного слова не сказано про військових, які готові боротися. Наприклад, не згадується генерал Валерій Залужний і його оточення. Лише озвучується факт невдач на фронті. Виглядає, що у невдачах винна сама Україна.

Одначе автор не згадав, що Захід, хоча надає чималу кількість зброї, але так і не надав того, що було необхідно для успішного контрнаступу. Наприклад, літаків F-16. Збройні сили України почали контрнаступ без належного озброєння. Воєнні експерти відзначали, що самі країни НАТО без переваги в повітрі не пішли б у наступ.

Автор також не згадав про те, що навіть Джо Байден до недавнього часу не говорив про перемогу України, а лише про її «не поразку». Тільки  в останній промові, яка сталася після агресії ХАМАС проти Ізраїлю, він заявив про необхідність допомогти Україні перемогти. Хотілося б, щоб такі гучні заяви підкріплювалися б конкретними кроками.

Без вищезгаданих фактів  виглядає, що Україна цілковито безпорадна і лише впертість Зеленського заважає їй іти на переговори з росіянами. Свідомо чи ні, але стаття формує громадську думку в тому напрямку, що Україна не може перемогти.

На жаль, політичне керівництво України саме допомагає формувати таке уявлення імітацією боротьби з корупцією, наявністю в ОПУ людей із вельми сумнівною репутацією. Чи будуть зроблені висновки — життя покаже.

Читаючи статтю, треба не забувати про особистість автора. Він писав про Майдан як про насильство і ставив питання, чи можуть Захід або Росія це зупинити. Він стверджував, що Майдан захопили «праві радикали». У лютому 2014 року він стверджував, що Україна наближається до громадянської війни. Він звинувачував «Азов» у нацизмі.

Вам це не нагадує російські пропагандистські наративи? Очевидно, що Шустер належить до тих журналістів, які дивилися на Україну російськими очима. Чи змінився його погляд після розширення агресії? Його остання стаття показує, що не дуже.

Юрій Луканов, вільний журналіст 

Головне фото: Президент України Володимир Зеленський, сенатори Чак Шумер та Мітч Макконнелл, Вашингтон, 21 вересня 2023 року (Getty Images)