Загибель письменниці Вікторії Амеліної: «На полицях більшає книжок, авторів яких вбили росіяни»
Загибель письменниці Вікторії Амеліної: «На полицях більшає книжок, авторів яких вбили росіяни»
Журналістсько-письменницька спільнота дуже гостро відреагувала на звістку про смерть письменниці Вікторії Амеліної, яка потрапила під ворожий ракетний удар по кафе у Краматорську. У соцмережах не вщухає хвиля постів колег та друзів Вікторії, сповнених щемкою тугою та світлими спогадами про неї.
«Найніжніша і найтепліша. Любляча. Співчутлива і безперервно включена в людські долі, драми, переживання, досвід, міста і місцевості. Homo Compatiens, як було в її книжці», — написала у фейсбуці українська журналістка і телеведуча, віцепрезидентка Українського ПЕН Мирослава Барчук.
Барчук розповіла про те, що протягом життя Амеліна кілька разів поверталася в Україну з еміграції — з початку з Канади, потім з Америки. Повернулася вона додому й у перші дні великої війни, коли через західний кордон України від неї тікали тисячі людей, — через «важливість буття з усіма».
«Всі місяці великої війни збирала історії людей, допомагала постраждалим, виступала на міжнародних фестивалях і форумах, писала, їздила світом, відвідувала прифронтові і деокуповані міста, документувала злочини росіян з правозахисною організацією "Truth Hounds". Переймалась людським горем, брала чужий біль до серця», — згадує Мирослава Барчук, яка востаннє бачилася з письменницею 23 червня 2023 на «Книжковому Арсеналі».
«Ходили від події до події, щасливо обіймались з друзями. Зустріли Алекса Заклецького із фотоапаратом, і Віка сказала: “А зроби нам фото!”, ми вибрали гарне світло, тло і тепер я маю останнє красиве фото з Вікою», — написала Барчук.
Слова української поетки, письменниці та режисерки Ірини Цілик потрапляють у саме серце: «Віки більше немає. Росіяни прокинулися, вип’ють каву, сходять на роботу, заплатять податки, проспонсорують ще більше російських ракет і куль. Якийсь із них натисне на кнопку, чергова ракета полетить. Живіть із цим, громадяни країни, яку я ненавиджу. Ви ніколи не відмиєтеся від усіх цих смертей і смерті Віки Амеліної».
Для тих, хто не знав Вікторію, Ірина Цілик так описала колегу: «Талановита українська письменниця, яка минулого року почала писати також сильні вірші. Активістка й дослідниця, що їздила в гарячі зони збирати свідчення постраждалих. Людина, що вклала всю душу (і власні гроші, між іншим) у літературний фестиваль в Нью-Йорку Донецької області та місцевих підлітків, з якими вона там зав’язала ниточки. Добра дружина і мама чудового хлопчика, вона завжди писала про сина з такою ніжністю, що ми всі його теж пізнали й полюбили. Та що там... ми й собаку її навіть заочно полюбили, бо Віка писала про свою “вовчицю” так, що хотілося разом із нею мняцкати цю білу шерстяну жопку».
Ірина розмістила в пості-прощанні фото Вікторії у футболці з написом «Cruel Ukrainian Writer» та поясила: «Це був жарт і її спосіб підтримати нас з Чехом та Чапаєм після дурацького скандалу в Нью-Йорку (вже американському), коли Маша Гессен назвали нас “жорстокими українськими авторами”. Ми з Вікою тоді сміялися, що тепер називатимемося саме так. Хтось їй навіть футболку цю надрукував, і ми говорили, що треба зробити на цьому “бізнесочок”. Але що ж. Я справді буду жорстокою українською авторкою і ніколи не забуду та не дам забути іншим, хто вбив нашу Віку».
Пост Ніни Курʼяти, головної редакторки «ВВС Україна», починається зі слів: «Росія вбиває українську культуру». Кур’ята нагадує, що минулого року росіяни вбили Володимира Вакуленка за те, що був українським письменником з чітко вираженою позицією. І саме Вікторія Амеліна займалася тим, щоб упорядкувати його щоденник, який Володимир закопав у садку і попросив матір віддати, коли окупанти підуть.
«І ось через рік російська ракета смертельно поранила саму Вікторію. Вона вже не поїде на письменницьку резиденцію у Францію. А російські письменники, як і балерини та музиканти, поїдуть. І будуть казати, як вони "проти війни", але що ж вони можуть зробити. Окрім фотосесії зі сковорідкою. Про це треба розповідати всім російським діячам культури, які хочуть сидіти з нами в одних панелях. І всім іноземцям, які хочуть туди посадити нас разом з ними», — переконана Ніна Кур’ята.
Тетяна Трощинська, головна редакторка Громадського радіо, згадує, що минулого понеділка, за ніч до трагедії, Вікторія Амеліна розповідала про видання щоденника Володимира Вакуленка в ефірі її програми.
«Тут Вікторія говорить: "Найважливіше в цьому щоденнику — остання фраза. Вона про те, що він [Володимир] бачить журавлиний ключ у небі і в їхньому "курли" чує: "Все буде Україна". Я вірю в перемогу". Це ті слова, якими закінчується його життя в цьому щоденнику. Я думала, чому він нічого не написав тоді, 21 березня, коли його відпустили. А потім подумала, що краще, що не дописав. Дуже добре закінчувати щоденник саме такими словами та в такому вигляді закопати його в саду". Ось тут голос Вікторії: https://hromadske.radio/podcasts/my-ie-buly-y-budem-informatsiynyy-maraton/1209379», — розповіла Тетяна Трощинська.
Українська письменниця Ірена Карпа відзначила неймовірну силу, глибину, талант, а головне — доброту, якою була наділена Вікторія Амеліна.
«Я не знаю, як вона стягувала те, що робила. Дивитися в очі людям, що зазнали болю від окупантів. Спокійно записувати те, що неможливо спокійно слухати. Віка документувала воєнні злочини. Ходила по межі вигорання і дуже, дуже вагалася, чи має право поїхати в Париж на літературну стипендію, щоби написати книжку за зібраними свідченнями. “Звичайно їдь!” — кричала я в телефон ще місяць тому. Мене дуже зворушило те, що вона питає моєї думки. Я переконувала Віку прихати, видихнути, пописати. Її на ту письменницьку резиденцію вибрали одну з тисячі. “Ми вражені вашою роботою” — написали в листі Колумбійського університету», — поділилась спогадами Карпа.
За словами Карпи, вони навіть встигли знайти квартиру з балконом, у якій збиралася поселитися Амеліна. «Балкон залишиться порожнім. Віка не приїде. Не напишеться її книжка. В мене не буде поряд іронічного ангела, з яким можна просто гуляти вулицями й говорити про те, що мало хто тут зрозуміє. Віка, прощатися не хочеться. Ти з нами. Надто багато життя в тобі. І так, we'll meet again. Десь там, за межею. На балконі зі сміхом, вином і друзями», — не приховує розпачу Ірена Карпа.
Український журналіст та інтелектуал, член наглядової ради Суспільного мовлення Євген Глібовицький вважає, що світ ще не встиг відкрити Вікторію.
«Вона прокладала мости між планетами, які не мали б перетинатись. Львов і Львів, New York і Нью-Йорк, ІТ і література, війна і людяність… Вікторія — це цінність у кожному слові, кожному плані, кожному намірі», — описав Вікторію Глібовицький.
Журналіст Віталій Портников назвав Вікторію людиною з неймовірним відчуттям фантастичності Всесвіту і з нестримною відразою до несправедливості. «Все це житиме у її книжках та у її вчинках. Українські діти читатимуть її “Дім для Дома”, будуть разом із нею мріяти й дорослішати. Завжди», — написав Портников.
А письменниця Євгенія Кузнєцова була лаконічна, описуючи трагічну реальність: «На полицях більшає книжок, авторів яких вбили росіяни… Ані забути, ані пробачити».
Як повідомлялось раніше, внаслідок ракетного удару по Краматорську, який російські окупанти завдали ввечері 27 червня, була поранена українська письменниця Вікторія Амеліна. Вікторія супроводжувала в поїздці на схід України делегацію з Колумбії, у складі якої були депутат Серхіо Харамільйо, письменник Ектор Абад і журналістка Каталіна Гомес. Усі вони також дістали поранення під час ракетного обстрілу.
Пізніше Український ПЕН, членкинею якого була Вікторія Амеліна, повідомив, що 1 липня в лікарні ім. Мечникова у Дніпрі перестало битися серце письменниці Вікторії Амеліної через поранення, несумісне з життям.
Читайте також:
