За два тижні до початку повномасштабного вторгнення, в лютому 2022 року, мене запросили на сніданок на полях однієї конференції в Таллінні. Я була там єдиною людиною з України і єдиною людиною, яка могла повернутися додому. Всі решта були журналісти з країн, де точилися війни, панували авторитарні режими, існували репресії проти медіа — це були люди з Афганістану, Білорусі, Танзанії, М’янми, Нікарагуа тощо. Всі були серйозні. Найоптимістичнішим був представник Танзанії, де авторитарний керівник країни щойно помер від коронавірусу.

Мені дали слово першій і я сказала: «Я не відчуваю себе приналежною до вас. Але боюся, що скоро можу відчути».

Минуло 15 місяців війни в Україні, і в травні цього року, під час Stockholm Internet Forum, я відчула: так, я належу до цієї частини професійної спільноти, яка живе й працює в надзвичайно важких обставинах. Мені було цікаво поговорити з представницею Сирії про те, як вона залишала Дамаск у 2015 році і як почуваються її діти в новій школі у Швеції. З представником Ефіопії ми не могли відірватися одне від одного, порівнюючи, як працює дезінформація, коли її запускає інша країна під час воєнної агресії проти вас чи коли її запускають внутрішні політичні гравці під час громадянської війни. А з представницею Танзанії ми побідкалися, що хоча танзанійський лідер помер, еліти в країні не змінилися.

На форумі були присутні також кілька росіян із числа тієї ліберальної спільноти, яку за відсутності альтернативи намагається тримати на запасних коліях Захід і яка (і сама спільнота, і її підтримка) так сильно зараз дратує українців. Вони не виступали публічно і взагалі трималися осторонь. І знаєте що: я гадки не маю, як вони самі себе сприймають і скільки ще з них по краплі витікатиме імперськість. Але форум продемонстрував наочно: вони більше не члени клубу представників найвпливовіших країн. Їхніх активістів, як і активістів із Нікарагуа, Афганістану, України чи Малайзії, Захід тепер учить демократії і попутно привчає до небінарних туалетів.

Під час Stockholm Internet Forum задля захисту приватності учасників діяла заборона фотографувати, тому ось натомість фото прекрасного Стокгольма

Нещодавно я говорила з керівником одного міжнародного медійного проєкту, де поруч вимушені працювати українці та росіяни, бо він на стику медіа та пропаганди. Коли на кілька нових керівних посад там призначали росіян, українці обурилися. І я його запитала, чи не вважає він правильним ввести якесь квотування, щоби в керівних органах були представлені всі відділи, бо це сприяло би стійкості організації. Він відповів, що ті керівні посади мали обійняти саме росіяни, бо мова про роботу на російську аудиторію.

Насправді, я дуже хочу, щоби світ відійшов від сприйняття українців як персонажів радянського кіно: не дуже розумних, здатних цікавитися виключно своїм подвір’ям. Бо як показує практика, щойно українці отримали право на роботу в ЄС, вони навіть там демонструють конкурентоспроможність. Так що і українські медійники з описаного вище проєкту могли би зробити свій внесок в інформування росіян.

Дипломати та громадські організації з Польщі, Литви та України презентують у Парижі в ЮНЕСКО спільний звіт про російську дезінформацію в країнах Люблінського трикутника і рекомендації для інших країн. Серед слухачів у залі — переважно представники країн ЄС, включно з Угорщиною

Насправді, світу ще тільки належить повною мірою відкрити для себе Україну й українців — і зараз, і особливо після нашої перемоги. А нам ще належить по-справжньому відкрити для себе світ: і Глобальний Південь, і міжнародні організації, до складу яких наша країна поки не входить. Глобальний Південь — тому що все в нашому тісному світі пов’язано: кажуть, у Франції російська дезінформація просочується через діаспору з Африки, зі зв’язками якої на історичній батьківщині ретельно працює «Вагнер». А міжнародні організації типу OECD, до складу яких не входить не тільки Україна, але й Росія і Китай (проте входять наші країни-друзі), мають розуміння і авторитет для впливу на технологічних гігантів у питаннях усе тієї ж боротьби з дезінформацією.

Фото: Getty Images/ Міністерство закордонних справ Литви/«Детектор медіа»