In English

Від столиці Естонії Таллінна на узбережжі Балтійського моря до Нарви — естонського міста на кордоні з Росією — близько трьох годин автівкою. Естонія за площею трохи менша за територію Донецької та Луганської областей, а кількість населення країни можна прирівняти до населення Харкова — 1,3 млн. Чверть із них — росіяни (в Нарві їх 90%). Більшість жителів Естонії вважають телебачення головним джерелом новин.

Мовне питання

З початком повномасштабної війни в Естонію в’їхало більш ніж 120 тисяч українських біженців, переважно зі східних областей України й територій, окупованих із 2014 року. Українська діаспора зросла вчетверо, втім, мовне питання, яке стало однією з маніпуляцій, використовуваних путінською пропагандою, залишається дискусійною темою. Багато жителів цієї країни знають російську. Ще десять років тому це була найпоширеніша мова після естонської, хоча зараз такою стала англійська.

З одного боку, це сприяє швидшій адаптації та інтеграції українців у новій країні. Виходить так, ніби російська мова об’єднує українців та естонців, які, взагалі-то, прагнуть зменшити її присутність. Але ваш співрозмовник не розуміє українську, а ви — естонську. Якщо ви не говорите англійською, то російська залишається єдиною можливістю порозумітися, особливо для старшого покоління.

Преса в супермаркеті

Гуглити, за звичкою, українською теж не вийде. Сайти з доменом .ru знову повертаються у вашу пошукову видачу, як тільки ви відкриваєте гугл в Естонії, а кількість контенту, наприклад, англомовної версії сторінки буде значно меншою за її естонський варіант.

З іншого боку, говорити українською — чітка позиція, яку свідомо обирають не тільки ті, хто приїхав у 2022-му, а й ті, хто давно виїхав в Естонію. Шукати «своїх» можна за допомогою концертів, фотовиставок, кінопоказів, екскурсій, заходів із підтримки ЗСУ, ініціатив для дорослих і дітей, які відбуваються щотижня та часом навіть конкурують між собою.

Намагання українців вчити естонську викликають велику підтримку як на державному рівні, так і серед естонців, які позитивно реагують на кожну спробу українців практикувати мову.

Медіапростір

В інформаційному просторі Естонії панують переважно естонська, російська та англійська, а особливості медіаспоживання дещо відрізняються від українських.

Естонія, за даними звіту 2022 року, підготовленого Європейською політичною ініціативою (European Policies Initiative) Інституту відкритого суспільства — Софія (Open Society Institute — Sofia), входить у п’ятірку країн, що мають найбільший потенціал у протистоянні негативному впливу фейкових новин і дезінформації завдяки якості освіти, вільним ЗМІ та високому рівню довіри серед людей.

За даними опитування Eurobarometer, у 2022 році 66% жителів Естонії вважали телебачення головним джерелом новин, на другому місці за популярністю — інтернет-видання, третє місце посідає радіо. Соцмережі займають передостанню сходинку (30%), випереджаючи  лише друковані ЗМІ. Серед соцмереж лідирує фейсбук, російськомовне населення Естонії також активно користується «ВКонтакті» та «Однокласниками». 

Для порівняння, для українців торік найпопулярнішим джерелом інформації стали соціальні мережі, які випередили телебачення: 69% українців отримують новини із соціальних мереж, а 59% опитуваних зараховують соцмережі до двох найважливіших для себе джерел інформації.

Війна та інфосередовище

Повномасштабна війна в Україні вплинула на кількість російськомовних медіа в Естонії. З 25 лютого минулого року була заборонена трансляція російських телеканалів «РТР Планета», «НТВ Мир», «НТВ Мир Балтия», «Беларусь 24», «Россия 24» і TV Centre International. Місцеве російськомовне населення сприйняло це з невдоволенням, але згодом всі охочі знайшли інші способи дивитися російські новини та політичні токшоу, які виправдовують війну, завдяки інтернету чи супутниковому підключенню. Зараз оцінити, скільки людей в Естонії обходять заборону мовлення російських пропагандистських каналів, практично неможливо.

Також припинили свою діяльність інформаційне агентство Sputnik Meedia (який до 2019 року входив до складу медіагрупи «Росія сьогодні», а з 2021-го існував як незалежне медіа) і газета «Комсомольська правда в Північній Європі».

Після повномасштабного вторгнення російськомовні версії естонських медіа Postimees та Delfi — одних із найпопулярніших медіа в Естонії — створили розділи «Україна» (на підсайті rus.Postimees) і «Для українця в Естонії» (rus.Delfi). Портал Postimees також відкрив сторінку «Ми з Росії», у травні 2022-го відновив друкований тижневик російською мовою, а ще запустив україномовну версію своєї сторінки ukraina.postimees.ee. Проте існувала вона тільки до кінця 2022 року, як і вищезгаданий тижневик.

Будівля редакції Postimees

«Матеріали для української рубрики готував кореспондент Дмитро Мороз (він був власкором декількох українських медіа в Естонії до великого вторгнення), який контактував із представниками ЗСУ, експертами з України. Плюс естонські журналісти, які їздили в Україну, також були постачальниками інформації», — розповідає Ян Левченко, журналіст, культуролог і спеціаліст із культурних і візуальних досліджень, а з 2022 року — постійний автор і редактор російськомовного видання Postimees. 

«Чому перестали наповнювати україномовну сторінку? По-перше, матеріали почали погано читати, все менше і менше. Це не рішення, яке було прийнято всередині редакції, а швидше рішення, пов’язане з читацькими переконаннями. По-друге, все-таки Postimees — це естонське медіа. Великих зусиль для Postimees колись вартувало відкрити російський слот. З часом ця версія розрослася, стала повноцінною, але для цього знадобився час. І це було цілеспрямоване, часто політично заряджене зусилля, яке, справедливо кажучи, не було напряму пов’язано з боротьбою з імперським минулим. Це просто була спроба обслужити місцевого російськомовного читача, під'єднати його до можливих інструментів заробітку грошей.

Немає кращої або гіршої мови, немає мови, якій віддається перевага. Є домінантна національна мова і є мова меншини, а друга за величиною національна меншина в Естонії — російськомовна. Українців раніше було не так багато, і тепер це змінилося. Звісно, це означає, що україномовні медіа й матеріали в якомусь форматі мають з’являтися. Але коли державні асигнування, які були основною причиною, чому українські рубрики почали існувати, закінчилися, то видавничий дім сказав: “За свої гроші ми не будемо цього робити”».

 Ян Левченко (фото: Konstantin Sednev/Scanpix)

Натомість сторінка «Для українця в Естонії» на Delfi (мережа новинних інтернет-видань у країнах Балтії, а до 2014-го — і в Україні) російською мовою продовжує працювати. На сторінці можна знайти інформацію за рубриками «новини», «загальна інформація», «працевлаштування», «освіта», «медицина», «для батьків», а також зробити внесок на підтримку України.

За словами головного редактора rus.Delfi Андрія Шумакова, «цей розділ зараз трохи відійшов на другий план. Коли ми організували його, приблизно рік тому — це був справді дуже відвідуваний розділ, багато людей знаходили там для себе інформацію. Ми усвідомлювали, що люди приїжджають — і можуть не розуміти, куди їм звертатися, як усе влаштовано, тож намагалися допомогти в міру сил. Матеріалами для розділу в нас займався окремий редактор, який або замовляв тексти, або створював їх сам. Ми тісно контактували з українцями, які приїжджали. Навіть сім’я Ковалевських (21-річна Поліна Ковалевська вижила в окупованому Маріуполі та через окуповану Донеччину і Росію виїхала в Естонію. Її щоденник опублікувало інтернет-видання meduza.io. — “ДМ”) із Маріуполя, наприклад, жила в однієї нашої редакторки. Ми дуже включались і на особистому рівні. Однак зараз ситуація змінюється. Нас трохи вибори вибили з колії (парламентські вибори в Естонії 5 березня цього року, в результаті яких перемогу здобула Партія реформ, а її лідерка Кая Каллас сформувала новий коаліційний уряд. Вона вже була прем’єркою з 2021 року. — “ДМ”), тому тему приїзду громадян України в Естонію ми закинули. Наразі потрібно до цього повертатись, і мені здається, потрібно знайомити з людьми, розповідати історії успіху».

Андрій Шумаков (фото: Ільмар Саабас)

1 млн євро на російськомовний контент та інші особливості медіа в Естонії

На думку прем’єр-міністерки Каї Каллас, закриття в Естонії російських пропагандистських каналів допомогло російськомовному населенню долучитися до естонських російськомовних медіа (ERR, Delfi, Postimees, ETV+, Raadio 4) і бути в одному інформаційному полі з рештою людей. А у 2023 році міністерство культури прийняло рішення спрямувати приватним російськомовним медіа Естонії один мільйон євро на виробництво контенту.

Естонська та російська версії як порталу Delfi, так і порталу Postimees — це не один і той самий перекладений контент. rus.Delfi та rus.Postimees мають свою аудиторію, своїх читачів друкованих та онлайн-версій.

«Postimees зараз — це насамперед портал, тому що електронні медіа домінують у світі, хоча історично домінантним є, безумовно, друковане видання. Postimees — найстаріший видавничий дім, який видає пресу естонською мовою з 1857 року. Останньою друкованою газетою, яка вийде в Естонії, буде газета Postimees (якщо тільки не буде якихось спеціальних перешкод), — запевняє Ян Левченко. — Читачі rus.Postimees — це російськомовні, які проживають в Естонії та орієнтовані на інтеграцію і мирне співіснування. Ми конструюємо собі частково ідеалізований, частково відтермінований, однак, мені здається, наявний уже в деякому ядерному сенсі читацький горизонт, де людина, якщо навіть недосконало говорить естонською, але сприймає те, що відбувається в культурному та політичному просторі країни. Оскільки альтернатив немає. Раніше багато читачів дивилися російські канали, бо вони не були заборонені, і я не схильний звинувачувати цих людей у тому, що вони виявилися п’ятою колоною російської пропаганди. Ми — контрпропаганда зараз. Наш читач — певний продукт певного історичного розвитку, якому ми хочемо запропонувати якусь релевантну продукцію, медійний контент, який не відразу його відштовхне своїм радикалізмом».

Як зауважує Андрій Шумаков, rus.Delfi стабільно читає більш ніж половина російськомовного населення Естонії — «крім немовлят і людей дуже поважного віку». Заборона трансляції російськомовних каналів не відобразилася на відвідуваності порталу:

«Російськомовне телебачення ніхто не скасував, і в цьому Естонія дуже відрізняється від Латвії. Заборонили трансляцію російських пропагандистських каналів, оскільки вони несуть міжнаціональну ворожнечу. Взагалі ці телеканали — велике зло. Але проблема в тому, що боротьба зі злом влаштована трохи складніше, ніж у казках. Якщо уряд вирішив, що цих каналів не буде у провайдерів, то це не означає, що дракон переможений. Є, наприклад, місто Нарва, де як дивилися пропагандистські канали, так і дивляться. Ці телеканали зникли з рейтингів — і тепер ми перестали розуміти: а скільки людей їх дивиться? У нарвських газетах досі публікують програму телепередач “Першого каналу” — ми пишемо про це, звертаємо на це увагу. Але ми не можемо прийти та заборонити.

Я не помітив, щоб у нас це відобразилося на відвідуваності. Люди, які дивилися “Перший телеканал” і при цьому читали Delfi, — вони споживали різний контент. До війни “Перший канал” — це були розважальні шоу. Шоу "Голос", яке навіть я дивився, або програма "Що? Де? Коли?", яку я ніжно любив і в естонській версії брав участь. Але люди приходили на Delfi не для того, щоб дізнатися про розважальні шоу чи думку Кисельова, Соловйова або Скабєєвої. Ні, вони приходили, щоб дізнатися певну місцеву інформацію. Як змінюється розклад автобусів, наприклад».

Наскільки синхронізується інформація на порталах естонської та російськомовної версій? За словами Андрія Шумакова, зараз портал Delfi має ресурс не тільки на те, щоб робити переклади з естонської версії, а й на розвиток своїх тем:

«Оскільки ми живемо в Естонії й у наш холдинг входить 11 естонськомовних медіа (це і щоденна газета Eesti Päevaleht, Maaleht і Eesti Ekspress, певна кількість журналів, естонськомовний портал Delfi), ми перекладаємо певні новини, статті з Eesti Ekspress, Eesti Päevaleht. Але я б не сказав, що ми синхронізовані. Після того, як уряд Естонської республіки вирішив допомогти російськомовним медіа на ринку, ми значно збільшили свою редакцію: у нас працює більш ніж 20 осіб і ми маємо багато своїх тем.

Плюс іноді ми допомагаємо нашим естонським колегам. Перекладаємо, коли потрібно поспілкуватися з людьми з Нарви або з українцями, які далеко не всі знають англійську. Так, ми розуміємо, що іноді українські біженці неохоче розмовляють російською, навіть володіючи нею. Я це чудово розумію. У деяких випадках у людини буває навіть психологічна травма, пов'язана з цим. Але трапляються ситуації, коли просто немає іншого виходу. Людині потрібно щось пояснити, а це простіше зробити російською мовою».

Переклади є і на Postimees:

«Ми перекладаємо деякі матеріали, але ми формуємо свій порядок денний. У нас немає обов’язкової вимоги, наприклад, щодо процентної присутності естонських перекладених матеріалів, це наше рішення. Інколи естонці перекладають наші матеріали — все частіше, маю відзначити. Раніше вони взагалі не звертали увагу на російськомовний контент, знизували плечима і говорили: "Росіяни пишуть статті, вау. Вони вміють це робити? Ти чув?".

В Естонії близько 300 тисяч росіян і близько 70 тисяч українських біженців приїхало. Мені як людині, яка живе в Естонії, у якої тут сім'я, син, — дуже хочеться, щоб усі люди незалежно від національності співіснували мирно. Тому, мені здається, ми повинні показувати, що люди — це люди, і якось впливати на ксенофобські настрої, які транслює російське телебачення. Але це велике спрощення — говорити, що Кремль випалив мізки росіянам, а естонці всі готові допомагати. Все залежить від людей, і вони бувають різні, — ділиться своїми думками Андрій Шумаков. — Мені хотілося б, щоб ми подолали ксенофобію та щоб люди, які приїжджають в Естонію, ставали повноцінними членами суспільства. Для цього людині потрібно більше інформації, щоб вона не відчувала себе покинутою. Ми намагаємося це робити».

Перші україномовні медіа: газета «Струни»

«Україномовного інформаційного простору з початку організації української діаспори наприкінці 1980-х років просто не було», — розповідає Віра Коник, яка переїхала до Естонії у 1986-му і розпочала займатися громадською діяльністю в Українському земляцтві Естонії одразу після його створення у 1988-му. У 2003‒2010 роках Віра Коник працювала кореспонденткою Української редакції телерадіокомпанії ВВС, а з 2003-го по 2017-й — журналісткою закордонної редакції «Українського радіо». Зараз вона — голова Конгресу українців Естонії та віцепрезидентка Світового Конгресу українців.

За словами пані Віри, «ще за Радянського Союзу українське земляцтво почало видавати інформаційний листок, який називався “Струни”». Згодом, на початку 2000-х, цей листок перетворився на україномовну газету «Струни», яка виходила тиражем близько 1000 примірників раз на місяць, а пані Віра стала її редакторкою.

Віра Коник (фото з особистого архіву)

«У 2000 році ми вирішили продовжувати робити друковане медіа. Інтернет тоді тільки зароджувався, відчувався сильний голод за україномовним контентом. Ми продовжили видавати інформаційний листок, але це вже була газета “Струни”. Я була її редакторкою, писала матеріали в основному про життя української громади. Друкували й новини з України, адже українського телебачення ще не було тоді в Естонії. Ми вирішили, що ця газета трохи заповнить нішу. “Струни” випускали за підтримки Фонду інтеграції, однак він не міг постійно підтримувати цю газету. Ми думали, що вона може вийти на самоокупність, проте підписників було не так багато. Робота редактора, видавця була безплатною — лише витрати на папір і друк. Відчувався брак фахівців і коштів. Ми сподівалися, що зможемо відновити газету згодом, але, здається, паперові видання відіграють все меншу роль».

Випуск україномовної газети «Струни» припинився у 2003 році.

1990: «Червона калина» — радіопередача тривалістю 33 роки

Вікторія Мельник переїхала в Естонію у 1998 році з Києва, де працювала на УТ-3 (третій канал Національного телебачення України). Того ж року почала працювати на Raadio 4 у передачі «Червона калина». Raadio 4 входить до складу Естонської національної телерадіомовної корпорації та має серед російськомовних медіаканалів Естонії найбільшу аудиторію.

«Я працювала на Raadio 4 з 1998 року, тоді ще не був такий поширений інтернет, як зараз. Я робила радіопередачі в класичному вигляді, намагалася знаходити теми, які пов’язували Україну та Естонію, висвітлювала життя місцевих громад, найцікавіше з того, що у нас відбувалося. В ефірі кожної передачі також п’ять хвилин розповідала новини з України — подробиці за тиждень. Треба сказати, що оскільки це радіо російськомовне, то вважають, що воно — для росіян. Але це загалом для жителів Естонії, які не володіють естонською мовою, — грузинів, вірменів, українців, казахів — щоб у них була інформація про те, що відбувається в Естонії. Подається інформація тією мовою, яку вони розуміють, і мені дуже не хотілося, щоб українці долучилися до цієї когорти, яка споживає російськомовний контент».

Вікторія Мельник (фото з особистого архіву)

У 1990-х в ефірі Raadio 4 українською мовою щосереди ввечері також лунала дитяча передача «Люстерко», головною метою якої було допомогти дітям у збереженні рідної мови. 

«Це були передачі, які ми брали з “Українського радіо” (між Raadio 4 і “Українським радіо” була домовленість). Я особисто була кілька разів у Києві та вибирала найцікавіші передачі. Це був якісний контент, який робили професійні актори, читали казки, наприклад. Ми їх адаптували та могли монтувати на свій розсуд із посиланням, що передача підготовлена на “Українському радіо”. Якщо не помиляюся, то виходила вона до 2014 року, але я б не сказала, що передача мала великий попит».

Вікторія Мельник вела передачу «Червона калина» приблизно 10 років (із деякими перервами), потім, у 2008-му, її незмінною ведучою стала Олена Хусаінова, яка робить ефіри дотепер. «Червона калина» — це зараз єдине україномовне традиційне медіа в Естонії, яке було створено українцями на базі естонського каналу.

Як повідомляється на сайті «Українського радіо», передача «Червона калина» вперше прозвучала в ефірі Естонського радіо у 1990 році, а ініціатором її створення був голова Українського земляцтва Естонії Борислав Кулик.  

2022-й: Українка в Естонії

До 24 лютого 2022 року Інна Гордієнко жила в Києві та працювала керівницею пресслужби Українського інституту майбутнього. Її досвід співпраці з медіа в Україні складає близько 20 років і формувався завдяки роботі в «Українських новинах», Інституті Горшеніна, головою пресслужби в Мінрегіонбуді, піар-директоркою Фонду ефективного управління, головою пресслужби Нацбанку України та координаторкою комунікацій пресслужби партії УКРОП (Українське об'єднання патріотів).

«Після приїзду в Естонію, в березні, мене запросили на інтерв’ю. Тоді всім естонським ЗМІ було цікаво, як українці переживають цю ситуацію. Спочатку я давала велике інтерв’ю для газети Äripäev, і протягом року вони ще декілька разів запрошували мене, стежили, як змінюється моє життя в Естонії. А після інтерв’ю для rus.Delfi головний редактор запропонував зробити "блог українки" для їхньої сторінки. Як правило, мене не обмежували запитами, я писала про війну і про те, як ця війна відображається тут, як почуваються українські переселенці в Естонії. Показувала події в Україні крізь призму того, що відбувається в Естонії. Також я робила інтерв’ю з переселенцями, і тоді зрозуміла, наскільки українці незламна нація. Для мене це було потрясіння і водночас гордість, що попри складнощі, ми готові робити все можливе, вчити мову, працювати, відкривати бізнес. Всі ми намагаємося тут продовжувати жити, сплачуємо податки, теж розвиваємо державу».

Інна Гордієнко

Згодом Інна почала вести блог «Українка в Естонії» на порталі rus.Postimees. Акцент у блозі — на інтеграції українців в естонське суспільство. Як і під час співпраці з rus.Delfi, тексти Інна пише російською:

«Ці портали читає російськомовне населення Естонії. Тому, хоча це був дисонанс із моїм внутрішнім “я” і мені хотілося писати українською, я розуміла, що це частина інформаційної війни. Розповідаючи правду про те, що відбувалося в Україні або з українцями в Естонії, я зверталася до місцевої російськомовної аудиторії. Зрозуміло, що вони сприймали це по-різному, писали гидкі коментарі під моїм блогом щоразу. Так, мені це було неприємно, але я розумію, що це важлива робота — розповісти, що відбувається насправді».

За словами Яна Левченка, матеріали про Україну популярні та збирають коментарі на rus.Postimees як від реальних читачів, так і від, імовірно, несправжніх:

«В Естонії є медіа, які схильні підкреслювати відмінності, проводити такі демаркаційні червоні лінії, подвійні суцільні, які розділяють спільноти. Ми намагаємося їх об’єднувати, долаючи жахливу хвилю хейту в коментарях. Варто написати щось компліментарне про Україну — це одразу популярний матеріал, він ловить масу хейту, хоча це завжди одні й ті самі люди. Я підозрюю, що таких хейтерів, котрі щоразу приходять на матеріал, зовсім небагато. Там є і боти, але є й реальні божевільні, які це роблять».

Однак, на думку Яна Левченка, за рік ставлення та реакція аудиторії на теми, пов’язані з Україною, змінилися:

«Мені здається, ставлення дуже змінилося після початку повномасштабного вторгнення та відключень російськомовних медіа. Я вам наведу такий приклад. На початку літа, десь у червні, наші газети Postimees поширювалися на північному сході Естонії, в Іда-Вірумаа (регіон, що межує з Росією, центр якого — місто Нарва. — “ДМ”), і ніхто їх не хотів читати. Вважали, що це “колоніальний талліннський листок якихось росіян, що продались естонцям, недобитків, естонських націоналістів, які вбираються в одяг російських ЗМІ. Читати ми цього не будемо. Ми це бойкотуватимемо”. Наприкінці року газета вже розходилася повністю, і в нас запитували, коли вона буде. А там постійно були матеріали про Україну. Тобто ця тема не була токсичним порогом цих людей, навпаки, вони це в собі, серед іншого, прийняли.

В етері Postimees

В Естонії з’явилося багато російськомовних людей у 2010-х. Плюс політичні емігранти, які створювали тут свої ком’юніті. І от ставлення цих людей до поточних подій різко відрізняється від ставлення людей, які жили тут завжди. У них більш виважена та послідовна, менш суперечлива та емоційна позиція. Вони в будь-якому випадку пересилять та індоктринують тих, хто спочатку, розмазуючи злі сльози, емоційно не погоджувався з ними й говорив: “Ні, Путін хороший, не руйнуй мій світ”. Мені здається, що я бачу різницю в порівнянні кінця 2000-х років і зараз».

На сторінці «Для українця в Естонії» порталу Delfi в більшості заголовків фігурує слово «біженці», на відміну від, наприклад, сторінки литовського порталу, де частіше пишуть просто «українці». Є серія публікацій про жінок з України, які починаються зазвичай словосполученням «українська біженка». Як відгукується аудиторія російськомовного Delfi на ці теми?

«Є люди, які хотіли б допомогти, але є й ті, хто відверто тролить українців, які опинились у складній ситуації. Ми стикаємося з цим постійно, — відповідає головний редактор rus.Delfi Андрій Шумаков. — На нашому порталі коментарі можна залишати без реєстрації. Це і добре, і погано. Людина без реєстрації наче не несе відповідальності за свої слова. Але краще нехай люди виплескують усе в коментарях, а не йдуть на вулицю і не кажуть це в обличчя. Якщо цій українській біженці людина скаже те саме в обличчя — буде значно гірше. 

Так, я розумію, що людям, під публікаціями про яких це написано, це не завжди приємно. Ми намагаємося ці коментарі вичищати, працюємо над цим, взяли додаткового модератора саме для роботи з українською темою. Ми перекрили всі коментарі до публікацій, які напряму пов’язані з війною, тому що там тролити — взагалі не дуже гарна ідея (як і в інших випадках, взагалі-то). Але так, ситуація з коментарями залишається достатньо непростою».

Нові реалії — нові медіа

Каріна Ганд створила телеграм-канал «Естонія — інформація для українців» 3 березня 2022 року, коли допомагала українським біженцям у волонтерському штабі. Зараз це найбільший за кількістю підписників (3270 станом на 12 квітня) україномовний канал для українців в Естонії. Телеграм-канал — це волонтерський проєкт. Як розповідає Каріна, «на його розвиток я витратила близько 100 євро — це був таргет в існтаграмі і фейсбуку, бо в перші тижні війни метою був доступ українців до інформації цілодобово та ще й офлайн, якщо раптом не буде зв’язку».

«Канал українською мовою — це принципова позиція. На початку було незрозуміло, як біженці будуть ставитися до інформації російською мовою. Було бажання завдяки мові дати людям надію та допомогти побороти страх чужої країни. Інформація для каналу спочатку була з благодійних фондів та організацій — Асоціація українських організацій в Естонії, Естонська рада у справах біженців (Pagulasabi), Центр біженців (Niine 2), представники департаменту поліції та Посольство України в Естонії — які сприяли тому, щоб люди дістались Естонії та знали, куди звертатися. Зараз інформація здебільшого від Pagulasabi». 

Каріна Ганд (фото з особистого архіву)

За словами Каріни, вона стежить, щоб у каналі не було неактуальної інформації, а також реклами. Важливими для каналу є люди, які працюють із вимушеними переселенцями та мають наснагу робити корисні речі.

«За рік попит на інформацію каналу саме для біженців зменшився. Більш актуальні та потрібні — програми з адаптації, вивчення мови та можливість долучитися до волонтерської діяльності. При каналі є чат, де активісти допомагають з інформуванням та іноді розв’язують надзвичайні питання (як дістатись Естонії, знайти квартиру або роботу)». 

Для українців в Естонії телеграм-канали та фейсбук-групи — це можливість не тільки отримувати актуальну локальну інформацію українською, а й загалом спілкуватися і стати частиною нової спільноти за кордоном. Однак користування телеграм-каналами серед естонців — не дуже поширене, як і інстаграм чи фейсбук у такому форматі, як ним користуються в Україні. Чи це тому, що рівень довіри до традиційних ЗМІ, а особливо телебачення — високий?

Головний редактор rus.Delfi Андрій Шумаков вважає, що «справа не тільки в рівні довіри, але ще й у тому, що Естонія досить консервативна країна. Подивіться, в Естонії досі виходить щоденна газета. Ринок у цілому дуже маленький і ніхто не розглядає його як ринок трьох країн — Естонії, Латвії та Литви».

«Телеграм-канали в Естонії читають українці, які живуть тут. А також їх читає місцева російськомовна публіка, — ділиться своїми спостереженнями Ян Левченко. — Естонці не читають телеграм, вони часто ним не користуються, для них це незнайомий вид комунікативного обміну. Росіяни за межами Естонії часто зазначають, що місцеві росіяни перебувають під впливом естонського фейсбуку. Фейсбук в Естонії — не для з'ясування відносин або висловлення своєї політичної позиції, як у Росії, де він заміняє громадянське суспільство. В Естонії це майданчик для, наприклад, обміну дитячими речами, маркетплейс, місце, де ви розміщуєте свої оголошення про послуги, роботу тощо. Якщо хтось почне висловлювати свою громадянську позицію у фейсбуку – це виглядатиме дивно та безглуздо. На відміну від самої Росії, російськомовні жителі Естонії, налаштовані проросійськи, "патріотичний" телеграм не читають. Такий “шаблезубий” телеграм читають у Росії, до місцевих він не докочується, на нього не підписуються».

Чи потрібні україномовні медіа в Естонії?

Голова Конгресу українців в Естонії Віра Коник стежить за новинами з України з українських телеканалів «Eспресо», 5 канал, Прямий. З багатьма журналістами особисто знайома. З естонських медіа дивиться «Актуальну камеру» (естонською), відвідує портал ERR та Postimees естонською та російською мовами, слухає Raadio 4, Raadio Kuku:

«Так, можливо, зараз саме час для створення україномовного медіа в Естонії. Ми вже робимо певні кроки для цього. Думаю, що це має бути україномовний портал, який має наповнюватися контентом з України й новинами про життя громади, знайомство з Естонією. Хотілося б, щоб українці перебували в україномовному середовищі, користувались або українською, або естонською. Було б непогано й українську програму мати на естонському телебаченні, але це вже складніше, бо мають бути фахівці із виробництва телепрограм, кваліфіковані журналісти, готові спеціалісти. 

Якщо говорити про фінансування медіа, думаю, і радіо, і телебачення має бути на тій же основі, що і для росіян — тобто суспільне медіа, яке фінансується з державного бюджету. Практика показує, що розраховувати на фінансову підтримку громади дуже складно. Хоча зараз якісно інший склад діаспори порівняно з радянськими часами. Тоді діаспора задовольнялася російським, і лише невелика частина прагнула національного».

Естонська суспільна телерадіомовна компанія ERR

Вікторія Мельник, яка працює в естонській школі, зараз віддає перевагу саме естонськомовним медіа і вважає, що якщо робити своє медіа, то тільки в сучасному форматі:

«Я б не сказала, що потрібно україномовне медіа. Всі українці, які приїхали, — володіють російською. Російськомовні rus.Delfi, rus.Postimees, ETV+, Raadio 4 — все це є. Естонці очікують, що українці вивчать естонську й інтегруються до естонськомовного середовища, вони не зацікавлені в тому, щоб тут іще одну “бульбашку” створили. Думаю, можна робити свій інтернет-канал, ютуб, інтернет-радіо, якщо сильно хочеться. Але я не уявляю, наскільки це може бути популярним».

Каріна Ганд читає офіційні естонські та українські телеграм-канали (військових, поліційного та рятувального департаменту), слухає естонськомовні подкасти, інколи дивиться український єдиний телемарафон на ютубі. За словами Каріни, першим джерелом інформації в Естонії три роки тому для неї стали місцеві газети та фейсбук. На питання, чи потрібні в Естонії україномовні медіа, наприклад, телебачення, радіо, онлайн-платформи тощо, засновниця найбільшого телеграм-каналу українською в Естонії відповідає:

«Мовне питання дуже складне. І ми у своїй країні зіштовхнулись із наслідками радянщини, коли населення примусово русифікували. Тому в Естонії я — за естонську мову. Достатньо поширити субтитри та переклади статей українською мовою. Українське медіа — це добре, але в такому форматі, щоб залишатися в тандемі з естонським простором».

Інна Гордієнко, крім «Блогу українки» в Postimees, керує комунікаціями в Асоціації українських організацій в Естонії. Новини дізнається з «Української правди» та «Інтерфаксу», читає телеграм-канали УНІАН, «Политика страны», канал Михайла Ткача, «Україна online», Economy now UA, rus.Postimees, переглядає сторінку «Для українця» на Delfi. Слухає «Радіо Байрактар» та дивиться марафон, канал «FreeДом». На питання, чи має бути в Естонії україномовне медіа, відповідає:

«Однозначно має бути! Я в цьому переконана. В Естонії зараз близько 70 тисяч українців, вони мають отримувати десь інформацію українською мовою про те, що відбувається тут. Мені здається, це питання назріло. На Postimees є декілька українських журналістів, які пишуть про події в Україні російською. З одного боку, добре, що ця інформація є, з іншого — було б краще, щоб ми її споживали українською. Тому однозначно має бути або онлайн-видання, або слот на державному телебаченні. Наприклад, є російський телеканал ETV+ на ERR. Вважаю, що ми теж заслуговуємо на те, щоб мати свій канал, свій голос в Естонії. Я впевнена, що є люди, які можуть цим зайнятись. Ми також можемо зібрати команду, яка буде робити новини про події в Україні та їхній вплив в Естонії, про те, що тут відбувається з допомогою Україні. З досвіду українського кіноклубу ми також бачимо, що культурою та мовою України цікавляться й естонці. Мені здається ідеальним створити український слот на базі державного естонського телебачення, що, можливо, зніме всі питання».

В етері Delfi

У переліку медіа, за якими стежить редактор rus.Postimees Ян Левченко, є телеграм-канали, іноземні медіа російською мовою (Deutsche welle, «Радіо Свобода», Current Time). Ян регулярно відвідує сайт свого медіа та стежить за роботою конкурентів, якими є Delfi, а також для розуміння контексту читає видання на кшталт «Столиці» — це газета Центристської партії Естонії. На думку Яна, дуже якісним є видання Äripäev естонською мовою. Чи потрібні, на його думку, україномовні медіа в Естонії?

«Дуже важливо, якщо на російськомовному каналі ETV+, який працює за державні кошти, з’явиться український слот і трохи посуне програму російськомовних передач. Ось це був би потужний іміджевий жест, який би оцінили представники медіа в інших країнах, де зараз також є великі спільноти українців. У Польщі це вже було зроблено — там багато українців, і ця країна — головна “приймальня”, шелтер для українців. Однак Естонія теж у перших рядах допомоги Україні, тому на неї орієнтуються. Естонія стала видимою в Європі, як це не дивно, через війну в Україні.

Можна уявити собі, що відкриється україномовний портал. Але питання — навіщо? Українці, які залишаться тут, схиляються до вивчення естонської. Але справді: якщо ти українець і приїхав як біженець, то ти не можеш ідентифікувати себе з російським медіа. Тому, звісно, слот на телебаченні, якісь окремі матеріали мають бути, але, швидше за все, на державних ресурсах. Комерційні медіа не підуть на це. Вони спробували, поки була “стипендія” від держави, але що вони будуть робити це за власні кошти — важко собі уявляю».

Головний редактор rus.Delfi Андрій Шумаков зізнається, що багато часу проводить у соціальних мережах через роботу. Читає, крім Delfi, медіа конкурентів Postimees, ERR, намагається дивитись естонськомовне телебачення, оскільки переїхав в Естонію шість років тому, а також стежить за деякими українськими медіа. Чи потрібні україномовні медіа та чи можуть вони стати популярними в Естонії, на думку головного редактора rus.Delfi?

Рецепція Delfi

«Це складне питання, над яким я постійно роздумую. Ми — приватний медіахолдинг, який, грубо кажучи, заробляє на життя самостійно. Нам необхідно дивитися на комерційну складову будь-якого проєкту. Цього разу нас фінансує уряд, нам надали 300 тисяч євро на рік. І, можливо, саме зараз той самий момент, коли україномовне медіа в Естонії зайшло б».

Головне фото: Анна Шуліка