У межах програми «Анатомия фейка», яка виходить на міжнародному російськомовному каналі «Новый мир» та націлена на російськомовних європейців, Вадим Міський говорить із медіаекспертами про російську дезінформацію та як із нею боротись.

Ярослава Міщенко (Лана Самохвалова) працює в інформаційній агенції «Укрінформ» і багато років пише про релігію й церкви в Україні. Зараз конфліктна ситуація навколо так званої Української православної церкви Московського патріархату (яка організаційно пов’язана з Російською православною церквою), є приводом для величезної кількості фейків і дезінформаційних меседжів. Їх поширюють і російські пропагандисти, і самі представники церкви Московського патріархату, які заперечують свої зв’язки з Росією, а дії спецслужб, які обшукують приміщення УПЦ МП і знаходять свідчення щонайменше симпатії до агресора, називають репресіями. Говоримо з Ярославою Міщенко про облуду, яку російська церква ширить в українському медіапросторі.

Вадим Міський: Російська влада втягнула свою церкву у війну проти України, і українських священиків, підпорядкованих Московському патріархату, спонукають воювати проти власного народу. Обшукуючи церкви і монастирі УПЦ МП, Служба безпеки України знаходить багато доказів підтримки російської агресії. Чи можна вважати цю церкву союзницею Росії, хоча сама вона називає себе українською і заперечує зв’язок із РПЦ?

Ярослава Міщенко: Ми вісім років констатували, що Українська православна церква Московського патріархату деградує й не прагне стати власне українською. Особливо після смерті митрополита Володимира, щодо якого була надія, що під його проводом УПЦ МП стане українською церквою.

Релігієзнавець Віктор Єленський, який днями очолив Державну службу з етнополітики та свободи совісті, казав, що після 2014 року церква Московського патріархату почала справжню війну проти української ідеї.  А я ще тоді була впевнена, що на нас чекає демонтаж УПЦ МП. Коли чотири роки тому в Україні з’явилась помісна православна церква — автокефальна, канонічна, вистраждана українським народом, — РПЦ ополчилася проти всього українського ще запекліше.

Ця церква багато років зраджувала власних вірян і Україну, тому чудово, що зараз її вплив зменшується в Україні і в усьому світі. Якщо раніше вони підкуповували, шантажували, залякували всіх, то зараз весь світ бачить, на кого працює Московський патріархат.

Вадим Міський: Росія завжди діє гібридними методами: окрім танків і ракет, вона пускає в хід фейки і маніпуляції. Які особливості фейків, які поширює російська церква?

Ярослава Міщенко: Перш за все, це духовні й історичні фальсифікації. Одна з головних неправд, які поширює російська церква, — теза про нерозривність триєдиної Русі. Вірян на кожній проповіді переконують, що українці, росіяни й білоруси мають бути разом, що вони нерозлучні, як Свята Трійця. Це жахлива єресь, бо Свята Трійця — це Свята Трійця, а ситуативний союз держав, одна з яких є імперією, — це питання політичного порядку денного. Щоб не допустити духовної незалежності України, яка мала б іти за фізичною, росіяни нав’язують цей догмат про триєдину Русь.

Є також теза про недопустимість осуду єпископів і священиків. Здавалось би, у християнському світі ти можеш сказати: «Отче, ви не правий». Таким чином ти допомагаєш очистити церкву, якщо з нею не так, якщо хтось із духовенства чинить гріх. Але в системі координат російського православ’я ставити правоту чи правильність дій священика  під сумнів — значить руйнувати церкву зсередини.

Вадим Міський: Чому церковники, чия риторика радше схожа на притрушену релігійністю риторику Путіна, ніж на віру в Бога, звучать переконливо для частини українців?

Ярослава Міщенко: Вірити в Бога значить вірити в надприродну, надлюдську силу. У православній церкві колись були прозорливі старці, які могли бачити події минулого й майбутнього. І Московський патріархат, знаючи схильність вірян до надприродного, переконує їх, що «триєдина Русь», «русский мир» і все, що вигідне Росії, — це і є майбутнє, передбачене старцями. І що ці старці не благословлять відхід УПЦ від Московського патріархату, навіть якщо його благословить Вселенський патріарх. Вони намагаються натиснути на глибокі почуття та потреби вірян. Цього року вийшло дуже цікаве дослідження історика та релігієзнавця Сергія Шумила. Тезу про нерозривність триєдиної Русі приписують святому Лаврентію Чернігівському. Та насправді автором цього «пророцтва» є сектантський діяч Дегтяр, пов’язаний із Комітетом державної безпеки СРСР. Деяких «старців»-пророків КДБ просто вигадав.

Був ще відомий нібито «старець» Зосима з Донеччини. У нього була бурхлива молодість, потім його нібито взяла під крило Федеральна служба безпеки Росії, а в старості він став «святим». Його пророцтва про те саме — «триєдина Русь», «Київ — російський Єрусалим», «не можна йти з триєдиної Русі». 

Ми жартуємо, що найбільш православною людиною в Росії виявився шаман Габишев, який ішов виганяти Путіна і потрапив через це до психлікарні.

Вадим Міський: Російська церква часто повторює, що ніколи не впадала в єресь, і цим, мовляв, вирізняється з-поміж інших православних церков. Це правда?

Ярослава Міщенко: Так, вони люблять вказувати Константинопольському патріарху на минулі союзи з католиками і хвалитися, що Росія натомість «стоїть у вірі» й не допускала єресі. А як же, наприклад, секта «хлистів», так звана «єресь жидовствующих», які казали, що Христос не приходив? Ці та багато інших сект і єресей не забороняли, бо вони були вигідними російській владі. Взагалі РПЦ ставиться до всіх інших християнських церков як до конкурентів, хоча як віруючі люди мали би сприймати християн інших конфесій як членів великої сім’ї.

Також російська церква завжди, накручуючи антизахідні настрої, повторює, що Захід погруз у гріхах, а от Росія проповідує істинну віру та традиції. Раніше ця теза лунала майже в кожній проповіді патріарха Кирила. Але віра вимірюється не тільки хронометражем молитви, а й тим, наскільки здорове суспільство та як воно дотримується християнських заповідей. Росія тут точно пасе задніх.

Вадим Міський: Після отримання томосу, коли спроби Росії зупинити цей процес провалились, керівництво російської церкви повторює, що ця нова українська церква неканонічна й безблагодатна. Чи вдається їм переконати в цьому хоч когось?

Ярослава Міщенко: Російська церква докладає багато зусиль, аби знищити Православну церкву України, яка стала її єдиним і головним ворогом. РПЦ педалює тезу про неканонічність — звісно, це абсолютна неправда, і освічені люди серед вірян УПЦ це розуміють. Нашу церкву дедалі більше визнають у світі, митрополит ПЦУ Епіфаній їздить світом, зустрічається з главами інших церков.

Також вони не припиняють повторювати, що УПЦ МП — найбільша церква України, хоча відтік людей із неї просто колосальний. І це логічно — люди втомились від такої кількості брехні. Мої знайомі, російськомовні люди з Донеччини, кажуть: «Ми прокинулись і зрозуміли, що більше туди не підемо».

Вадим Міський: Російська церква постійно жаліється на репресії «проти православ’я». Тим часом в Україні є кілька православних церков — ПЦУ, УПЦ МП (як частина РПЦ) і навіть осередок Патріарха Філарета, який проголосив «відновлення» УПЦ Київського патріархату, хоч із ким і не погоджуються в ПЦУ. Чи загрожує щось православ’ю в Україні?

Ярослава Міщенко: Улюблений дезінформаційний наратив російських священиків — «ми гнана церква». Насправді до 24 лютого вони без жодних перешкод отримували землю, пільгові умови оренди і вільно служили по всій Україні. Жодна церква не отримувала таких можливостей в Україні, як УПЦ Московського патріархату. Після виборів 2019 року у владі з’явились лобісти Московського патріархату, які дозволяли собі неповагу до представників Вселенського патріарха. Затримались ці люди ненадовго через обурення українського суспільства, яке знало, що УПЦ МП просуває «русский мир», знало про існування бойового крила церкви — «казачества». Але навіть після повномасштабного вторгнення російської армії держава і суспільство були дуже лагідними до УПЦ МП. Їй пропонували відокремитись від Московського патріархату, приєднатися до ПЦУ. Московська церква далі чудово почувалась, жалілась на «гоніння» і не збиралась нічого робити, щоб реально порвати з Москвою (якщо не враховувати слабеньку імітацію «розриву» на Соборі, що не має формальних наслідків).

Але зараз ми бачимо свідчення того, як багато священиків УПЦ МП є колаборантами, як вони годують і благословляють загарбників на окупованих територіях. Як вони зраджують своїх вірян і здають їх російським спецслужбам. Іще до окупації вони були готові працювати з російською окупаційною адміністрацією і готувались до цього. Коли росіяни загарбують території, вони ставлять свої танки в монастирях Московського патріархату. Тому те, що відбувається зараз із цією церквою, — логічний розвиток подій. Коли під час обшуків знаходять російські паспорти, бібліотеки, сповнені проросійської літератури, чи компромат, який вказує на розбещеність священиків МП, це засвідчує: все, що вони розповідали про себе і свою високодуховну церкву, — брехня. Для справді віруючих православних, які залишаються в УПЦ МП, це було болючим відкриттям. Хоча жодного клірика досі не притягнули за відповідальності. 

Вадим Міський: Окупувавши Крим, Росія залишила цю територію за київським митрополитом. Керівництво цієї конфесії зберігало контакти з ієрархами окупованих територій Донецької та Луганської областей всі ці вісім років. Чи було їхнє спілкування суто духовним?

Ярослава Міщенко: Московський патріархат загарбав ці території з благословення місцевих церковників; єпископи з окупованих територій були присутніми на процесах «включення» українських земель у склад Росії. РПЦ вміє працювати з єпископами по-різному. Коли держава ще намагалася зробити Онуфрія українським митрополитом, я можу припустити, що зранку він говорив із Володимирською, а ввечері з Луб’янкою. А коли на Соборі УПЦ прийняли рішення не поминати у службі Божій патріарха Кирила, єпископи писали Кирилові листи — мовляв, вибачте, мусимо, але щойно все скінчиться, ми знову почнемо вас поминати. Це не просто бізнес-зв’язки, це глибокі й давні ментальні зв’язки радянських функціонерів зі своїм Центральним комітетом, які вже неможливо зруйнувати. В основі цих зв’язків — їхнє відчуття месіанства, богообраності, як колись у «Білого братства»: мовляв, тільки ми спасенні. Говорити про якесь переродження священників МП тут не можна. Якби вони хотіли, то змінилися б давно й хоча би всередині церкви визнали свої помилки. Натомість вони обмежились косметичним ремонтом, щоб утримати частину вірян.

Вадим Міський: Нова помісна українська церква налаштована на реформи, а це приваблює й вірян, і духівництво. Натомість московська церква ці реформи таврує, називаючи їх відступництвом, особливо реформу календаря. Зараз в Україні вже два офіційні вихідні на Різдво — 25 грудня та 7 січня. Українців лякали тим, що перехід на григоріанський календар — це окатоличення. Хоча більшість помісних православних церков святкує різдво 25 грудня разом з усім світом, у тому числі й Вселенський патріархат. Чи є проблема з тим, у які дати святкувати Різдво та інші свята?

Ярослава Міщенко: Так, дійсно, 9 православних церков у світі пройшли крізь календарну реформу. Окатоличення і те, що у православних хочуть «вкрасти Різдво», — один із головних фейків. Російській церкві легко переконати в цьому неосвічену частину суспільства. Окрім того, що суспільство довіряє ПЦУ, в ній ще й більший відсоток освічених вірян і духівництва. Розумні люди працювали над новим календарем не з 2014-го, а ще з 2010 року. Православна церква України не хоче йти шляхом різких рухів, бо багато українців є консервативними, особливо в селах, де поки не хочуть нового календаря. Процес переходу буде, хоч і не дуже швидко, але ми йдемо правильним шляхом поступово. Відокремлення від Москви — тільки один із десяти аргументів на користь реформи календаря.

Вадим Міський: Російський патріарх Кирило посварився зі Вселенським патріархом, першим за честю. Фіналом у цій сварці став томос, наданий Україні, але небажання Кирила визнавати авторитет Варфоломія простежувалося і раніше — згадаймо, наприклад, собор на Криті, який мав уперше за багато століть об’єднати світове православ’я, однак фактично ця мета досягнута не була. Зараз Кирило свариться з Олександрійським патріархом, намагаючись «віджати» африканські парафії — практично така ж поведінка, як і в політичної верхівки Росії. Навіщо Кирило конфліктує з найавторитетнішими православними церквами світу, на що він розраховує?

Ярослава Міщенко: Патріарх Кирило не може позбутися хворобливого усвідомлення себе патріархом-імператором. Він служить Кремлю, а духовний лідер не може бути настільки залежним від влади.

Українська православна церква довго чекала, що Москва подарує їй автокефалію — можливо, Лавра сподівалась на це й зараз. Але РПЦ ніколи не визнає за нею право облаштовувати своє життя самостійно. Ця церква не може жити по-іншому, крім того, як служити Путіну. Це служіння зробило його провідником кремлівської політики. Кирило не бачить, як руйнує й принижує власну церкву, хоча на словах стверджує, що навпаки — підносить її. Я думаю, що вже ніщо не врятує репутацію РПЦ. Ні любові, ні єдності Московський патріархат в Україні не створив. Я рада, що вплив цієї церкви в Україні і світі знижується, хоча все-таки варто визнати, що серед священиків цієї церкви є окремі притомні й порядні люди. Дай Бог їм знайти свою українську ідентичність.