Він так поспішає стежиною з дроном — мабуть, як Ігор Луценко сказав, «політати». На кашкеті в майбутнього розвідника тризуб, оператор ловить гарний кадр. Звати його Роман Ратушний, 9 червня він загине, а у вересні на честь захисника назвуть вулицю в Києві.

Та поки що — 14 березня 2022 року, День добровольця. Найбільше уваги військовому й колишньому політику Ігорю Луценку, якого кінематографісти знають віддавна. Весь фокус на картинці: оператори «Вавилона’13» кинули виклик російським ракетам. Ще тривають бої за Мощун під Києвом, а кінематографісти домовилися протягом одного дня зафільмувати, як велика війна змінює все. В Києві постає оновлене громадянське суспільство, і кожен намагається бути корисним.

Матерії для спільної сітки

Героями стрічки «День українського добровольця» стали активісти й волонтери. Окрім Романа Ратушного та Ігоря Луценка, це Даша Астаф’єва, Євген Дикий, Ігор «Тополя» Мазур. Короткі епізоди за їхньої участі переплітаються і чергуються, як стрічки маскувальної сітки.

Ось Луценко в затишній, але холодній дитячій кімнаті в Пущі-Водиці розказує Роману й «стажерам» про оптику розвідки. «Astavmenya», — диктує в кафе назву свого телеграм-каналу Даша Астаф’єва. Тут вона має чистити картоплю для доставки їжі в метро. Ветеран і науковець Євген Дикий прогнозує, що найтяжчий період війни триватиме з місяць, а тоді будуть спокійніші місяці. Ветеран і практик «Тополя» каже: «Коли на жовто-блакитний прапор падає кров, він стає червоно-чорним»…

Сітки-перипетії «добровольців» доповнюють сцени життя на платформі станції метро «Дорогожичі», що стала прихистком для киян. Також до фільму увійшли кадри з Одещини, куди переїхали мешканці міста подалі від російських ракет. Найбільш разючі воєнні сцени знято з дрона, і якоїсь миті глядач бачить позиції ворога, як на долоні.

Дійсність у Києві то гуде від напруги, то вибухає музикою з фільму Марисі Нікітюк. Композитором виступив Микита Моісеєв.

Коли індустрія стоїть, запускається кіноспільнота

Зняти фільм за один день? Такого нахабства документалістика не прощає. Та у випадку з «Вавилоном’13» «підготовчий період» тривав, вважайте, від Революції гідності. «Нас уже знали, нічого пояснювати не довелося. Тож “система зйомок” нарешті запрацювала», — каже режисер Володимир Тихий.

В історії об’єднання вже був спільний фільм «Сильніше, ніж зброя» (2014). Тим часом з’являлися й інші новаторства в документалістиці: у 2020-му Вадим Ільков із командою операторів зняв фільм-концерт «Розділові Наживо» під час останнього виступу музичного проєкту Сергія Жадана.

До колективної сили операторів вдається і Володимир Тихий. Учасники проєкту Ярослав Пілунський, Дмитро Козеко, Сергій Стеценко, Ігор Іванько, Ілля Єгоров, Іван Банніков і Роман Любий знімають у різних локаціях. За допомогою дронів для стрічки знімали Олександр Шкрабак, Ігор Луценко, Максим Рубан, Юрій Грузинов і Юрій Пупирин.

Під час перегляду складається враження, що операторів ніхто не квапив. Їм вдалося отримати цінні кадри, адже в березні дозволу на зйомки в Києві не було. Як? Володимир Тихий відповідає прямо: «Ми знімали без дозволу». Як виявилося, кінематографісти скористалися напрацьованими зв’язками: деякі з вавилонівців, зокрема оператор Ярослав Пілунський, виїжджали в зони обстрілів на завдання тероброни. Щоправда, додав кінорежисер, зйомки з дронів тривали не один день.

Монтаж фільму типовий для фільмів «Вавилона’13». Це розповідь-відгук на запити аудиторії, зрозумілий широкому колу глядачів. Мабуть, через те в учасників об’єднання немає потреби акцентувати, що вони українські режисери.

І все ж «День українського добровольця» є й мистецьким експериментом. Наприклад, ми впізнаємо медійних героїв історій, однак у кадрі вони не підписані. Так само ми бачимо вибухи техніки в абстрактних місцях, означених лише мимохідь у розповіді Ігоря Луценка. «Нам хотілося передати сюрреалістичність, а з титрами фільм сприймався б як публіцистика», — каже Володимир Тихий. Включення вибухів до фільму без «координат» — прецедент, хоча про доречність можна дискутувати.

У фільмі є також відверто артові прийомі. Зокрема, під час евакуації камера на мосту постійно «здригається», що відповідає емоційному стану людей. Так само модерністським є звукове оформлення фільму: крім музики, звуків метро й міста, сигналу тривоги, час від часу відеоряд доповнює специфічний гул — як відлуння неспокою, тривоги, порожніх міських вулиць.

Ці рішення ще увійдуть до праць кінознавців про кіно початку великої війни. Як, до речі, й фільм Дмитра Томашпольського «Лариса Кадочникова. Війна», знятий у березні та квітні в Києві. У ньому кінорежисер веде партизанські зйомки, виокремлюючи з матеріалу виразні епізоди у відповідності до постатей своїх героїв — Лариси Кадочникової, Сергія Тримбача, Вадима Скуратівського. Оскільки робота знімальної групи була неможливою, Дмитро Томашпольський замість воєнного Києва періодично віднаходив відповідні метафори у фільмах Сергія Параджанова й Михайла Іллєнка.

Фільм для фестивалів та онлайн-платформ

Якщо ви чекаєте на «День українського добровольця» в кінотеатрі, наберіться терпіння. Як розповів під час прем’єри продюсер Ігор Савиченко, спочатку фільм покажуть на міжнародних кінофестивалях, а потім і на онлайн-платформах. У вересні фільм вийшов у короткому прокаті в Лондоні та на каналах Бі-бі-сі. Причому, цитує продюсер враження британця, для мовника це був надто «артхауз».

Епізоди з цього та інших майбутніх фільмів кінематографісти постійно викладають на ютуб-каналі «Вавилон’13». Як розповів Володимир Тихий, він стежить за реакцією глядачів і читає всі коментарі. Це ще одна особливість об’єднання: потреба відповідати на запити глядачів і відчувати з ним зв’язок. «Прийшов час культурних спільнот у соцмережах. У поєднанні з нашим кіно вони можуть виконати значну роботу», — міркує про наступний етап «Вавилона’13» режисер.