«Цензорка»: Після вбивства коханців теж народжуються діти

«Цензорка»: Після вбивства коханців теж народжуються діти

25 Жовтня 2022
1987
25 Жовтня 2022
13:00

«Цензорка»: Після вбивства коханців теж народжуються діти

1987
На Київському тижні критики відбулася прем’єра фільму про дітей і людяність у пенітенціарній системі. Фільм «Цензорка» створений у співпраці України, Чехії та Словаччини.
«Цензорка»: Після вбивства коханців теж народжуються діти
«Цензорка»: Після вбивства коханців теж народжуються діти

Торт і святкові свічки в цих дітей довіку викликатимуть паніку. «Коли в жіночій колонії до дитячої кімнати приносять торт, всі діти вже знають: комусь виповнилося три, й іменинник невдовзі звідси поїде», — каже співробітниця Чорноморської виправної колонії №74 Ірина Кірізєва.

Ірина зіграла провідну роль у фільмі про цю жіночу колонію, де окрім ув’язнених утримують дітей, народжених за ґратами. Саме в трирічному віці їх забирають у мам. Якщо дітей не забрали родичі,  вони виховуються у дитбудинку.

Чого потребують діти? Насамперед, бачити море — вони ж в Одесі. Їм потрібен простір, щоб розганятися і падати в обійми мам, бажано — рідних. Крім того, вони все повторюють за дорослими, і є велика вірогідність, що після дитинства за ґратами сприйматимуть кримінальне оточення як належне. Як каже Ірина Кірізєва, такі випадки були.

Ірина Кірізєва

Я трохи поспілкувалася з нею після показу. Спитала, чи правда, що деякі мами вагітніють у колоніях, аби поліпшити собі умови. За її словами, такі історії не рідкість, адже законом передбачений догляд за дітьми, а для ув’язнених це ще й чотири години на день іншого життя.

Про такі правила жіночої колонії раніше йшлося в білоруському фільмі «Дебют» (2018). У документальній роботі Анастасії Мірошниченко ув’язнені акторки-дебютантки під керівництвом режисера театру готують спектакль. Під час репетицій кінорежисерка таємно, як годиться в Білорусі, досліджує умови, в яких вони живуть і народжують дітей. Минулого року фільм висувався Оскарівським комітетом Білорусі на номінацію кінопремії «Оскар» у номінації «Найкращий іноземний фільм», однак до короткого списку не ввійшов.

Зараз білоруські режисери нарікають, що міжнародні кінофестивалі ігнорують їхні фільми в контексті бойкоту кіно з країн, причетних до російської агресії. Тим часом в Україні російською мовою виходить фільм «Цензорка». Кіно, що почалося з документальної історії,  знімалося у 2019 році. Одеса тоді була переважно російськомовною, каже творча група.

У фокусі кінематографістів насамперед діти і їхні стосунки з мамами. Узагальнена історія ста семи мам — це, власне, і є те нове, що сказано в «Цензорці» після «Дебюту». Саме заради цієї теми сценарист і продюсер фільму Іван Остроховський домчав на авто зі Словаччини за пів години до прем’єри, а Ірина Кірізєва дала згоду на зйомки фільму і переконала знятися своїх «учениць», як вона називає ув’язнених.

Окрім дітей, найбільший здобуток цього фільму — сама  Ірина Кірізєва. Завдяки їй у фільмі відбувся експеримент: співробітниця колонії розповіла не лише про свою роботу, а й про особисте життя. Наприклад, що їй комфортно не виходити заміж. Її героїня ігнорує дещо стереотипні поради мами про салони краси та необхідність створити сім’ю.

Виконавиць головних ролей у фільмі три. Окрім Ірини Кірізєвої, це одеситка Марина Клімова, яка знімалася у двох фільмах Наталки Ворожбит («Погані дороги», «Ти в порядку?»), та Любов Васіліна.

Фільм має назву «Цензорка», адже частиною роботи Ірини є вичитування листів, які надходять до колонії. Ця назва є й підсумком творчих пошуків режисера Петера Керекеша, який до своєї поїздки до Одеси просто хотів зняти фільм про цензурування в різних сферах. Та власне, ще однією назвою цією роботи могла би бути «Одеситка» або й «Одеса-мама», хоча вся дія фільму відбувається в герметичному просторі. Адже тут відтворений і портрет мешканки міста (Ірина Кірізєва), і вияви людяності у стінах колонії — така вже в одеситів широка душа. І зовсім не випадково в одному з епізодів фільму з’являється священник. Саме щось світле у таких умовах, мабуть, є найбільшим дивом і благословенням. Крім того, в 74-й колонії до релігії різних конфесій звертаються задля виховання ув’язнених.

Сценарій фільму, до якого увійшли й документальна, й ігрова складові, здобув відзнаку на Венеціанському кінофестивалі у конкурсній програмі «Горизонти» (2021). Як удалося поєднати ці кілька років зйомок у такий напівпрозорий фільм? Часом мовчання — золото. Як розповів сценарист Іван Остроховський, він вирішив не шокувати режисера ідеєю зняти гібридне кіно, а зосередився на письмі. Ірині теж не сказав, що її роль головна. Так вони собі їздили до Одеси, привозили до колонії тачки кавунів. А на монтаж запросили Миколу Базаркіна, який адаптував матеріал фільму до документального кіно.

Сценарист і продюсер фільму Іван Остроховський, акторка Ірина Кірізєва, режисер монтажу Микола Базаркін, продюсерка Катерина Лачіна, продюсер, засновник «Артхаус Трафік» Денис Іванов

Як пережив знаний документаліст втрату документальної історії, — мабуть, про це можна зняти окремий фільм. Як компенсацію, в «Цензорці» Петро Керекеш передав привіт усім, хто цінує правду життя. У перших кадрах ви побачите сцену з пологового будинку, зняту у стилі постмодернізму. Це знову омаж Одесі і суперечливій природі кіно в іпостасі Дзиґи Вертова, який включив сцену народження до свого знаменитого фільму «Людина з фотоапаратом».

Ну, і про критику. Фільм балансує на межі глядацького кіно й серіалів Netflix, що привчили аудиторію до епатажу. У робочій версії «Цензорки» мали бути ще й чоловіки, і більше романтики та пошуків щастя. Однак якийсь цензор усунув усі ці вольності, і тепер фільм має на сто відсотків соціальне спрямування.

Про кризові теми закритої пенітенціарної системи авторам фільму вдалося розповісти здебільшого натяками. Колишня вчителька, Ірина Кірізєва, здається, справді любить свою нову роботу й уніформу, підкреслює відданість державі. Та сама тема фільму може мати несподіване продовження під час дискусій у глядацькому залі чи в публікаціях журналістів. Наприклад, серед глядачів на прем’єрі був фотограф Олександр Чекменьов, який зазначив, що героями його документальних серій про злочинність є здебільшого діти колишніх ув’язнених. Також компетентні питання ставив, вочевидь, правозахисник, який прийшов на це кіно явно не заради атракціону.

Кадр з фільму

На півтори сотні колоній в Україні жіночих трохи більше десятка. Вони — на стадії реформування щодо програми пробації чи методів ресоціалізації колишніх ув’язнених. Із «Цензоркою» вийшов цікавий парадокс: насамперед, фільм звертається до цього світу за ґратами, де співіснують ув’язнені, та  персонал колоній. Як повідомив продюсер фільму, засновник компанії «Артхаус Трафік» Денис Іванов, крім кінотеатрів, покази фільму плануються і в колоніях.

«Цензорка» може викликати сумніви подекуди ідеальною картинкою й оптимістичними поворотами долі з наполовину придуманого сценарію. Та, як сказали глядачі, це ще й шпаринка у світ людей і життя, про яке ми так мало знаємо. Що ми знаємо про потреби мам, які когось убили? Що нам відомо про природу виправлення, перевиховання, можливості змінитися?

І Петро Керекеш, і Іван Остроховський у Словаччині знані як документалісти, які знімають фільми про свою країну і на теми соціально-політичних явищ. Фільм Керекеша «Вельветові терористи» у 2013 році здобув Приз журі газети Tagesspiegel на Берлінському кінофестивалі. Окрім інших нагород, «Цензорка» перемогла в чотирьох номінаціях Національної кінопремії «Сонце в сітці» (Slnko v sieti), якою відзначають здобутки кінематографа Словаччини за 2020—2021 роки.

Фото Насті Телікової, Київський тиждень критики

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1987
Читайте також
22.11.2022 15:00
Олена Коркодим
«Детектор медіа»
2 272
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду