«Вітер з гір»: Крим — це сильніше за окупацію

«Вітер з гір»: Крим — це сильніше за окупацію

18 Лютого 2022
2141
18 Лютого 2022
11:00

«Вітер з гір»: Крим — це сильніше за окупацію

2141
«Інтерньюз-Україна» представив документальний серіал, знятий спільно з кінорежисеркою Юлією Кочетовою. Він має привернути увагу світової спільноти до теми окупованого Криму.
«Вітер з гір»: Крим — це сильніше за окупацію
«Вітер з гір»: Крим — це сильніше за окупацію

«Крим зник із новинної адженди. Кримськотатарська історія не звучить». Із цих слів кінорежисерки Юлії Кочетової почався закритий показ документального серіалу «Вітер з гір» у кінотеатрі «Жовтень» 13 лютого. До нього долучилися документалісти, журналісти видань «Крим. Реалії» і «Кримські новини», співзасновниця громадської ініціативи «Крим SOS» Таміла Ташева. Також під час показу виступила представниця «Кримської платформи» Марія Томак і прозвучало онлайн-звернення лідерки «Кримського дитинства» Муміне Салієвої.

«Вітер з гір» однаково добре сприймався б і на кінофестивалі, і на Netflix, і на Takflix, і в ефірі «UA: Першого». Обираючи концепт, режисерка Юлія Кочетова хотіла створити насамперед універсальну історію, зрозумілу для найширшої аудиторії. Вона фокусується на необхідності підтримки політв’язнів, ідентифікації та драматичних моментах історії кримськотатарського народу. Крім того, це серіал, зосереджений на конкретних людях. А ще, поряд із драматичним фактажем, «Вітер з гір» — це багатопланове кіно з краєвидами Криму і красивою музикою.

Кіно як спосіб повернутися до Криму

«Вітер з гір» — чотири історії про життя кримських татар після загарбання Криму Росією. Насамперед ці короткометражні фільми — про значення Криму для його корінних мешканців, кримських татар, яких із рідної землі «двічі вирвали з корінням». У 1944 році цей народ депортували, а з 2014 року на окупованому півострові хазяйнує російська влада. Поняття «батьківщина», «віра», «родина», «дім», «справа життя» є базовими для культури цього народу. Кремль вторгнувся в життя кримських татар, посягнувши на душевний спокій і родинні зв’язки.

Авторка серіалу поєднала оповіді про людей, які залишили Крим, із розповіддю-включенням у сучасне життя кримських татар на півострові. Тут є факти тиску російських спецслужб: за книжки людей кидають за ґрати, погрожуючи тривалим ув’язненням. 

Відкриває серіал розповідь про кераміста Рустема Скибіна, відомого, зокрема, завдяки проєкту «Шлях/Yol» на адміністративному кордоні з Кримом. Митець мешкає в Києві. Тепер його Батьківщина живе в орнаментах, якими Рустем прикрашає посуд. Глек, наприклад, символізує дім. А трикутник, на якому він стоїть, — це Земля, опора життя. Розповідь про Рустема формується із прямої мови героя, його роботи з глиною і, власне, мистецьких творів та подій у його житті.

Героїнею наступної історії є підприємниця з Ірпеня Леране Хайбуллаєва. Після загарбання Криму журналістка мала труднощі з роботою в медіа, і врешті поїхала з півострова. Зараз вона веде фейсбук-спільноту «Музей Кримських Спогадів». Народилася Леране в Узбекистані. Найяскравіший спогад її родини про депортацію — російський солдат вибиває ногою казан із дбайливо бабусею сармою. Виноградне листя для сарми, рецепти мантів і рису — частина Криму, яку вдалося зберегти самій Леране. Все найкраще, як вона каже у фільмі, лишилося там до 2014 року. На окупований півострів вона повертатися не хоче.

Леране Хайбуллаєва. Кадр із серіалу 

Історія нового життя Леране на материковій частині України переплетена із коханням. У стрічці слова кримчанки звучать так проникливо, що не потрібно жодної анімації чи комп’ютерної графіки. Наприклад, своє майбутнє кафе Леране переконливо змальовує долонею в повітрі над закинутим подвір’ям в Ірпені.

Правозахисниця Муміне Салієва, про яку йдеться у третій історії, — дружина політв’язня, громадянського активіста Сейрана Салієва. Муміне, яка виховує чотирьох дітей, точно знає, скількох кримськотатарських дітей через арешти позбавили можливість бачити батьків. «197», — каже координаторка організації «Кримське дитинство», яка підтримує родини незаконно ув'язнених кримських татар. У справах Криму правозахисниця приїздить до Києва, де й зафільмували її історію. Як розповіла Юлія Кочетова, Муміне вона зацікавилася як журналісткою — саме так називає себе діячка. «Дописи Муміне можна назвати документальною прозою про Крим», — каже режисерка.

 Муміне Салієва

Історія кримської діячки кінематографічна і сповнена трагедій. Красиві кадри тут миттю розлітаються на друзки, чергуючись із поглядами матерів політв’язнів. Самі ж арештовані російською спецслужбою чоловіки через скляну огорожу усміхаються і співають пісень.

Сейран Салієв виконує пісню «Вуличками Бахчисарая». Кадр із серіалу

Влітку ця трилогія доповниться четвертим короткометражним фільмом, який представлять онлайн. Це історія музиканта Усеіна Бекірова, який працює над першою у світі кримськотатарською оперою. «Він справді розмовляє мелодіями», — каже про свого героя Юлія Кочетова. До серіалу «Кримський вітер» увійшла музика Усеіна Бекірова.

Оператором стрічки є учасник «Вавилону’13» Юрій Грузинов, якого разом із Ярославом Пілунським викрала 16 березня 2014 року «кримська самооборона» в Сімферополі, і Христина Лизогуб. Звукорежисеркою є Ксенія Виноградова. 

Також до стрічки увійшли матеріали «Радіо Свобода» та однієї з найактивніших на півострові організації «Кримська солідарність». Найменше у документальному проєкті архівних кадрів. У Центральному державному кінофотофоноархіві збереглося небагато матеріалів, каже режисер монтажу Володимир Демченко.

Знайти кадри Криму? Не питання!

Крим як концентрація активізму

«Кримська історія є одночасно нашою історією. Робота “Кримської солідарності” це те, що сильніше за страх», — каже про серіал Юрія Кочетова. Для неї Крим став єдиним місцем, де вона опинилася під дулом вогнепальної зброї. Це було у 2014 році, коли вона як фоторепортерка працювала неподалік військової бази в Криму. Тоді, каже Юлія Кочетова, в неї й виник задум зняти фільм про Крим. І лише за вісім років трапилася ця нагода.

Юлія Кочетова (у центрі)

До Революції гідності Юлія була редакторкою новин. А потім не витримала: звільнилася та вийшла на Майдан із фотокамерою. Її світлини публікувалися у The Guardian, The Telegraph, The Huffington Post, The National Geographic, BBC News і Bild am Abend. Юлія Кочетова — учасниця фотовиставок в Україні, США, Німеччині, Великій Британії, Сербії і Франції.

Коли її хлопець пішов добровольцем на фронт, Юлія зняла автобіографічну стрічку «До скорого» (2016). Я запам’ятала її роботу з героїнями у фільмі «Поки ви всі зі мною» (2019), де секспрацівниці розповідали про терапію. Режисерка спонукає глядачів на кілька хвилин забути про осуд.

«Мене цікавлять люди з пограничним станом душі, personal transition», — каже Юлія Кочетова. Це вона запропонувала трансформувати проєкт відеороликів про кримців у кінопроєкт.

Як розповіла продюсерка стрічки Катерина Юдіна, робота над кіно розпочалось у межах проєкту організації «Інтерньюз-Україна» — «Розмаїття збагачує: висвітлення внеску етнічних, релігійних меншин та ЛГБТІ в українське суспільство», що фінансувався Посольством Нідерландів.

Ідея створити документальну стрічку про кримських татар у «Інтерньюз-Україна» виникла під час мозкового штурму у соціальному проєкті «Розмаїття збагачує»

Юлія Кочетова впевнено ставить на пряму мову героя, на ясний виклад і на ефектний, мистецький відеоряд. Його вона сміливо поєднує із журналістською, а подекуди й любительською зйомкою. В історії Муміне — сніг і портрет діячки, наче з епохи Відродження. А далі «партизанські» кадри затримання активіста, якому ефесбешники дозволили попрощатися з рідними. У контексті серіалу цей епізод викликає сильне співпереживання. І повертає до дискусії: що в документалістиці важливіше — зафіксувати мить будь-якою ціною чи роками полювати на унікальний кадр індустріальної якості, що так цінують академіки «Оскара».

Головна мета кінорежисерки — щоби документальний серіал побачило якомога ширше коло людей. Заради цього вона відмовилася від гучної кінофестивальної історії, що передує виходу фільму в широкий прокат. «Активістська історія не має залишатися у затишному залі "Жовтня"», — каже кінорежисерка. За її словами, серіал незабаром вийде на онлайн-платформах. А ще цей серіалрадо приймуть у Криму: окрім пісень, тут чимало епізодів із кримськотатарською мовою.

Медійний продакшен

«Вітер гір» — приклад синергії медійної організації і режисерки. Серіал вийшов за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку та посольства Нідерландів в Україні. Команда «Інтерньюз-України» перемогла у конкурсі Pitch UA та отримала додаткове фінансування.

Спочатку журналісти «Інтерньюз-Україна» хотіли зробити п’ять відеороликів про представників спільнот. Попрацювавши над стрічкою, вонипобачили: це глибока історія, яку слід донести до ширшої аудиторії

В’язням ФСБ можна допомогти листами

Замість кадрів катувань чи смерті — обличчя матерів політв’язнів. Замість «голови експерта» в кадрі, який перекладає до голів глядачам цифри про Крим, — виразна музика Усеіна Бекірова. Замість тисячі слів — вулички Бахчисарая. Замість проклять із уст кримських політв’язнів — усмішки і підтримка українцям із залу суду.

Осягнути весь пласт трагедії Криму без кіно неможливо. Хоч скільки є архівів і свідчень, важливий людський контакт, сказала під час прямого включення Муміне Салієва. «Розповідати про хроніку горя в Криму можна в новинах, та важливі й інші форми», — каже правозахисниця. Як вона розповіла, для кримських татар слова «Вітер з гір» тотожні з висловом «прохолода очей» — сльози полегшення і радості. Для неї серіал став нагодою поглянути на кримських татар ще з одного ракурсу.

Зараз, під час тиску Кремля на правозахисну організацію «Меморіал», кримські активісти можуть лишитися без захисту, на який покладались найбільше. Тому важливо писати листи політв’язням — російською мовою, інакше конверт просто не віддадуть. Така акція пройшла під час показу серіалу. Як підкреслив режисер монтажу Володимир Демченко, у ФСБ мають бачити: Україна про політв’язнів не забула. Як підтримати арештованих у Криму, читайте тут. Як відправити листа до російської в’язниці, йдеться за цим посиланням.

Кримські татари мають з українцями чимало спільного. Це й генетична пам’ять про потребу захищати свої домівки від нашого спільного ворога, і повага до цінностей сім’ї. Як і в нас, їхня культура домашньої їжі підкріплена не лише давніми рецептами, а й традиціями. А ще — здатність мати в серці те, що не вмирає. І «Гюзель Кирим»!

Фото надані «Інтерньюз-Україна»

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2141
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду