Ніна Кур’ята: Річ не в тому, анонімні джерела чи ні, а в тому, чи вони надійні, а інформація — перевірена

Ніна Кур’ята: Річ не в тому, анонімні джерела чи ні, а в тому, чи вони надійні, а інформація — перевірена

4 Липня 2022
3807

Ніна Кур’ята: Річ не в тому, анонімні джерела чи ні, а в тому, чи вони надійні, а інформація — перевірена

3807
За рішення, чи використовувати інформацію з анонімного джерела, відповідальний редактор медіа.
Ніна Кур’ята: Річ не в тому, анонімні джерела чи ні, а в тому, чи вони надійні, а інформація — перевірена
Ніна Кур’ята: Річ не в тому, анонімні джерела чи ні, а в тому, чи вони надійні, а інформація — перевірена

Полеміка, яку в українському суспільстві та медійному середовищі спровокував матеріал «Української правди» про Людмилу Денісову, зачепила, зокрема, й питання редакційних правил та стандартів. Чи може під час війни українське видання писати на конфліктну тему, посилаючись на анонімні джерела? Чи є важливість і дражливість теми виправданням для такого рішення редакції? «Детектор медіа» звернувся до медіаекспертів і досвідчених медійників із запитаннями про це. Першою на наші запитання відповіла Ніна Кур’ята, журналістка, редакторка й медіатренерка, яка в минулому керувала українською службою Бі-бі-сі, а зараз працює в британському Tortoise media. Далі буде.

Єдиних стандартів на весь світ немає — у кожного медіа має бути затверджена власна редакційна політика і стандарти. Звісно, інформація з відкритих або названих джерел має перевагу, але є випадки, коли використання інформації з неназваних джерел є єдино можливим способом донести її до аудиторії. Таке буває, коли для джерела, яке надало інформацію, можуть настати серйозні непоправні наслідки. Рішення про публікацію інформації від неназваних джерел ухвалює редактор. Якщо в аудиторії чи фігурантів матеріалу виникнуть питання, саме редактор буде відповідати за опубліковане. Під час ухвалення такого рішення зважуються всі ризики і суспільна користь від матеріалу. 

Наприклад, стандарти агенції АР кажуть, що інформація on record має перевагу, і якщо джерело наполягає на інформації off-the-record, менеджери повинні слідувати чітким стандартам. Згідно з ними, матеріали від неназваних джерел можуть бути використані, тільки якщо:

  • це саме інформація, а не припущення чи оціночне судження, і вона є критично необхідною для матеріалу,
  • цю інформацію не можна отримати в жоден інший спосіб,
  • джерело є надійним і безпосередньо володіє всіма необхідними знаннями.

«Журналіст, який хоче використати інформацію від анонімного джерела, повинен отримати дозвіл від менеджера до того, як здавати матеріал. За перевірку матеріалу та його відповідність редакційним стандартам відповідає менеджер. Менеджер мусить  знати ім’я джерела і повинен, як і журналіст, зберігати його в повній конфіденційності. Журналіст може використовувати матеріал, отриманий від джерела, тільки після того, як його перевірив менеджер», — йдеться в редакційних правилах AP.

На анонімних джерелах побудовано багато розслідувань, і право журналістів не розкривати свої джерела захищено законом. Журналіста можуть зобов’язати розкрити свої джерела тільки за рішенням суду, але й таке рішення може бути оскаржено в Європейському суді з прав людини, і такі кейси теж були. Однак слід відрізняти випадки, коли ваше джерело з ризиком для своєї посади чи навіть життя надає вам якісь важливі документи, від ситуації, коли хтось говорить вам якісь негативні чи позитивні оціночні судження і просто не хоче, щоб його ім’я називали.

Війна — складний час для журналістики, тому що доступ до інформації ускладнений, а сама інформація часто має різні ступені секретності, тому не все можна дізнатися і не все можна розказати. Українські журналісти зараз фактично винаходять способи працювати для своєї аудиторії в воєнних умовах, і це дуже непростий процес.

Використання інформації від анонімних джерел під час війни має бути обґрунтованим, а сама інформація — перевіреною. «Інформація від анонімного джерела» не дорівнює «неперевіреній інформації»: все одно має бути якийсь документ, відеозапис, будь-який доказ того, що цій інформації можна довіряти, тому що в разі судового позову саме редактор буде відповідати за поширення цієї інформації. Ви можете не розкривати джерела, якщо вас до цього не зобов’яже суд, але у вас мають бути на руках докази, що ця інформація правдива. Нагадаю: тут мова йде про факти, а не про оціночні судження, припущення чи міркування.

Кодекс етики українського журналіста говорить: «Журналіст не розкриває своїх джерел інформації, окрім випадків, передбачених законодавством України». Однак цю норму не можна розглядати у відриві від усіх інших — від вимог щодо повного викладення інформації, її точності, достовірності, балансу тощо. Навряд чи можна побудувати хороше розслідування виключно на інформації одного джерела.

Під час війни багато чутливих тем, де треба дуже уважно ставитися до права на приватність. Це стосується, наприклад, висвітлення тем насильства із залученням постраждалих та вцілілих. Їхня ідентичність повинна бути захищена так, як це тільки можливо. В редакційних стандартах Бі-бі-сі про це є окремий розділ — як випадково не показати характерний елемент одягу, зачіски чи тату, за яким людину можна впізнати. (Як тут не згадати сумнозвісну історію зі зґвалтуванням жінки в Кагарлику, коли телевізійники ідентифікували і оприлюднили особисті дані і адресу не тільки постраждалої, але і сходили в садок, куди ходила її дитина.) 

Ми повинні пам’ятати, що анонімність має різні причини, від особистої безпеки джерела до забезпечення приватності людей, які діляться своїми історіями. Є такі теми і така інформація, яку люди можуть погодитися розказати вам лише на засадах анонімності. Це особисті історії, насамперед пов’язані з людьми, що пережили насильство чи будь-який травматичний досвід, особливо такий, що стигматизується в суспільстві (наприклад, зґвалтування). 

Що ж до інформації, отриманої від політичних чи бізнесових інсайдерів, то якщо цю інформацію не можна отримати відкритим шляхом, її оприлюднення суспільно важливе і розкриття джерела містить небезпеку для самого джерела, його можна використати. Але це має бути редакційно виправдано і відповідати медійному законодавству та вашим редакційним стандартам

Як на мене, питання не в кількості анонімних чи неанонімних джерел, а в надійності цих джерел, правдивості наданої ними інформації і балансі при викладенні матеріалу. Наприклад, якщо ви висвітлюєте суспільно важливу тему і маєте тільки усні свідчення одного анонімного джерела, таких доказів буде явно не досить.

Будь-яке джерело — назване чи неназване — має бути релевантним, тобто працювати у відповідній установі, на відповідній посаді, мати відповідний досвід і експертизу. Це стосується будь-яких тем, від коронавірусної епідемії до обороноздатності держави. Зараз ми бачимо приклади комунікацій, коли людина на посаді радника (штатного чи позаштатного) коментує воєнні теми, а за кілька днів чиновник, який обіймає відповідну державну посаду, висловлює здивування, чому ця людина щось коментує в цій царині. Тут є велика відповідальність журналістів — кого запрошувати на ефіри, в кого брати коментарі, чиї заяви ретранслювати. 

Тому верифікація джерела та інформації має відбуватися за стандартною процедурою незалежно від того, чи ми назвемо це джерело в публікації, чи ні. Однак, оскільки анонімно оприлюднюється, як правило, чутлива або сенсаційна інформація, то її треба перевіряти ще ретельніше, щоб не стати жертвою «зливу». Як і дивитися на мотиви джерела, яке хоче залишитися анонімним. При написанні такого матеріалу треба постаратися добути якомога більше інформації з відкритих джерел, яка би прямо чи непрямо підтверджувала отриману від анонімного джерела інформацію, а також викласти проблему з багатьох сторін. Наприклад, узяти коментарі у фахівців, які могли б розповісти, як зазвичай мають відбуватися процеси, про які вам розповіло ваше анонімне джерело. А також дати якомога більше контексту і бекґраунду, потрібного для розуміння проблеми, яку ви висвітлюєте. 

Наприклад, якщо ви пишете про корупцію при будівництві доріг, і у вас є дані про це від одного неназваного джерела — варто не писати матеріал з умовним заголовком «Відкати на будівництві доріг становлять стільки-то відсотків, — джерело», а подивитися на оприлюднені цифри про стан доріг, кількість побудованих нових доріг, тендери, виконавців, вартість одного кілометра, порівняти з даними за минулі роки, а також із даними в сусідніх країнах. І якщо виявиться, що вартість будівництва одного кілометра порівняно з минулим роком зросла удвічі, а в умовній Німеччині за ці гроші можна побудувати два кілометри дороги замість одного, тоді аудиторія буде бачити, що ви спираєтеся не тільки на дані одного неназваного джерела, а що ці дані підтверджуються прямо чи непрямо з відкритих джерел.

З матеріалами, які можуть мати суспільні чи правові наслідки для їхніх фігурантів, на прохання редактора може працювати медіаюрист, який має зробити допублікаційну експертизу. Це допоможе переконатися, що ви дотримуєтеся закону, не вдаєтеся до дифамації, не називаєте підозрюваних винними до рішення суду, дотримуєтеся редакційних стандартів та журналістської етики, захищаєте приватність героїв вашого матеріалу, і над усіма цими ризиками переважає суспільна користь.

Тобто річ не в кількості анонімних джерел, а в тому, наскільки обґрунтованим є використання кожного анонімного джерела в кожному окремому випадку, наскільки ця інформація є перевіреною і достовірною, чи немає конфлікту інтересів у ваших джерел, чи є у вас на руках всі докази і чи готові ви в разі чого доводити свою правоту в суді. Якщо всі відповіді ствердні, тоді редактор бере на себе цю відповідальність і приймає всі ці ризики, знаючи, що він/вона може відстояти свою правоту, і зберігати анонімність джерел, якщо тільки суд не вирішить інакше.

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3807
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду