У старому доброму фільмі «Привид» любов тримає душу померлого чоловіка на цьому світі. Ця історія — про те, як «любов» однієї медіагрупи тримає в інформаційному просторі політика, який насправді давно не є активним учасником політичних процесів. Ця ілюзія геть непомітна в загальноукраїнському інформаційному просторі, де про Арсенія Яценюка і «Народний фронт» згадують не набагато частіше, ніж про Анатолія Кінаха й Партію промисловців і підприємців. Але саме в цих кількох медіа Яценюка згадують частіше за багатьох чинних можновладців і партійних лідерів, називаючи його «двічі прем’єрміністром України».

Арсеній Яценюк перестав бути главою українського уряду навесні 2016 року. Він не брав участі в президентських виборах 21 квітня 2019 року, заздалегідь констатувавши, що його «рейтинг практично на нулі». Партія «Народний фронт», яку він очолює, до літа 2019 року мала велику фракцію у Верховній Раді, але не брала участі у дострокових парламентських виборах 21 липня. Це було розважливе рішення, адже кількість готових голосувати за бренд «Народний фронт» була значно нижчою за статистичну похибку. Арсен Аваков, який ще навесні говорив про «Народний фронт» як про свою партію, непомітно віддрейфував у бік Зеленського заради збереження міністерської посади. Кільком «фронтовикам» (Андрію Парубію, Вікторії Сюмар, Миколі Княжицькому, Тетяні Чорновол) удалося пройти до ВР під прапорами «Європейської солідарності», але більшість, Яценюк у тому числі, залишились поза парламентом. Деякі з них, зокрема сам Яценюк, екс-секретар РНБО Олександр Турчинов та екс-нардеп Сергій Пашинський, залишилися спікерами тепер уже позапарламентської партії, переважно нагадуючи про минулі звитяги «Народного фронту», вітаючи українців із розмаїтими святами та даючи поради чинній владі.

За логікою української політики лідерський проєкт, який спрацював 2014-го на хвилі Майдану, але так і не став повноцінною партією, мав би піти в політичне небуття й долучитись там до Українського народного блоку Костенка-Плюща, Команди озимого покоління, партії «Україно, вперед!» Наталії Королевської, блоку «За Єдину Україну!», партій «Громада» і «Злагода» та їм подібним. Проте в Яценюка та його партійного бренду є потужний союзник, який, працюючи синхронно з прес-службою «Народного фронту», тримає їх у світі живих. Це медіа, які належать Рінату Ахметову.

Шукаючи або вигадуючи інформаційні приводи, щоб згадати Яценюка в новинах, ці медіа демонструють старанність і винахідливість. До прикладу, «спростовують» інформацію, яка начебто «поширилась у соцмережах», про можливе входження Яценюка до Кабінету Міністрів. Хто, де і коли поширив цю так звану інформацію в соцмережах — загадка. Або розповідають про те, як вінницька блогерка, про яку навряд чи колись чули читачі, виконала рішення суду й спростувала свій неправдивий допис про Яценюка. При цьому з процитованого поста блогерки зрозуміло, що вона взяла інформацію для свого поста з інших джерел, але з яких — журналістів не цікавить.

У новинах на сайті «Сегодня» Яценюк висловлюється про «нормандську зустріч», Майдан, Голодомор, Будапештський меморандум (і про те, що Зеленський «не привіз новий Будапештський меморандум»), про Православну церкву України і про плани Путіна. Без уваги не залишається жоден виступ лідера «Народного фронту» на форумах і конференціях.

У новинах «Сьогодні» та підсумковій програмі «Сьогодні. Підсумки з Олегом Панютою» каналу «Україна» Яценюк майже такий самий частий гість, як Олег Ляшко. У теленовинах Яценюк виконує різні ролі: мудрого арбітра президентських виборів (у яких сам участі не взяв, бо див. вище), атлета, будівника «стіни», пророка, політичного офтальмолога, капітана Очевидності, невичерпного джерела порад Зеленському (наприклад, він радив «уникати помилок») та привітань із знаменними датами, учасника конгресу Європейської народної партії, рятівника України від газової залежності. А також політика, який приніс себе в жертву через небажання бути популістом, та великого друга Сполучених Штатів. Про те, що Яценюк висловив співчуття рідним загиблих у збитому Іраном українському літаку, «Україна» повідомила щонайменше двічі.

Серед ліній піару Яценюка в ахметовських медіа одна є особливо виразною. Яценюк і «Народний фронт» тут постають видатними державотворцями, які взяли на себе повну відповідальність за державу в найважчий момент, зробили все, що могли, і краще, ніж це зробив би будь-хто інший (хоч і не без помилок, але це дрібниці в порівнянні з перемогами). Після чого, як кожен порядний камікадзе, Яценюк добровільно передав владу наступнику. І все одно він та його команда спромоглися виконати все, що обіцяли. Якби не ця безпрецедентна скромність, великодушність та самовідданість, Яценюк міг би, трошечки піддавши популізму, дотепер керувати державою — але не став.

Це один із лейтмотивів «документальної» (насправді рекламної) стрічки «Фронт 14/19», яку канал «Україна» показував кілька разів, а також анонсував у новинах. Цей фільм — 57 хвилин обґрунтування тези, що Яценюк і «Народний фронт» урятували Україну і заплатили за це рейтингом.

Важко згадати коли вихід піар-відео про політичну силу визнавали гідним новини — і всі приклади, що спадають на думку, стосуються часів Януковича і Кучми. «Посеред традиційного на телебаченні новинного потоку, різноманітних ток-шоу, скандальних меседжів і сенсів, цінність котрих – лічені години, «Фронт 14/19» виглядає зарамковим форматом, адже охоплює широку панораму подій з 2014 року і до сьогоднішнього дня», — «виправдовуються» замовники стрічки.

Чи можна припустити, що Арсеній Яценюк і «Народний фронт» насправді залишаються вагомими гравцями української політики, але всі медіа, крім ахметовських, їх цілеспрямовано бойкотують? Навряд. Серед восьми десятків телевізійних сюжетів і повідомлень зі згадками про Яценюка, що вийшли на українських телеканалах за останні три місяці, більше половини належать «Україні». Але й інші канали час від часу називали прізвище прем’єра. ICTV, наприклад, пропіарив його участь у жовтневому безпековому форумі у Варшаві, а Прямий — безпековий форум, організований фондом Яценюка у Львові. «1+1» та 5 канал, висвітлюючи затримання Ігоря Мазура-«Тополі», згадали про абсурдні звинувачення, висунуті Яценюкові російським правосуддям. «Наші гроші» на каналі «24» підняли тему державної охорони, якою лідер «Народного фронту» користувався, вже не будучи прем’єром. Отже, заборони на згадки про експрем’єра немає — просто реальних приводів для таких згадок катма, адже активним учасником політики він не є, а «Народний фронт», попри представництво в місцевих радах кількох регіонів, не розвивається як повноцінна партія, а залишається лідерським проєктом формату «бренд + піар-служба».

«Україна» тим часом ретельно оминає всі дискомфортні для Яценюка теми та інфоприводи, окрім тих, із яких можна вичавити піар. Найяскравіший приклад — сюжет 15 січня про те, що «Народний фронт» вимагає від керівника «Нафтогазу» вибачень.

Це матеріал, розтягнутий на аж чотири хвилини загальнонаціонального ефіру. «"Народний фронт" вимагає вибачень перед українським суспільством від виконавчого директора "Нафтогазу" Юрія Вітренка за сьогоднішню заяву. Він стверджує, то не Україна 2014 відмовилася від російського газу, а Москва перекрила постачання Києву. Нагадаю, припинити співпрацю з "Газпромом" ініціював уряд Арсенія Яценюка», — йдеться у підводці. Сюжет Анни Грішиної починається з докладного опису «доленосного рішення» уряду Арсенія Яценюка відмовитись від прямої закупівлі російського газу. Про доленосність рішення говорить і сам Яценюк у синхроні. Далі — «гучна заява» Юрія Вітренка: «Це не ми відмовилися купувати газ у РФ, а "Газпром" перекрив поставку газу до України. І варіантів у нас було небагато: або йти на політичні поступки Кремлю, а це означало б визнати анексію Криму та окупацію Донбасу, або залишити майже 90% українських родин без газу для обігріву своїх осель».

Кореспондентка соромить Вітренка, нагадуючи, як «без будь-яких політичних поступок тієї зими не змерзла жодна українська родина. Уже навесні 2014 блакитне паливо до України надходить реверсом з Європи за 3 напрямками: з Польщі, Угорщини та найбільші поставки зі Словаччини. Вперше за багаторічну історію Україна здобула газову незалежність від Москви» — і знов цитує Яценюка. Далі вона спокійнісінько приписує перемогу у Стокгольмському арбітражі… Яценюкові, бо «судова тяганина між двома газовими гігантами була ініційована урядом Яценюка». Хоча на момент ухвалення цього судового рішення Яценюк уже два роки не мав жодних посад. Далі в ефірі лунає коментар людини на ім’я Дмитро Васильєв, яку — певно, випадково — не титрують, тож глядачі не знають, хто це такий. Ґуґл підказує, що цю саму людину на інших каналах, зокрема на медведчуківських, титрують політичним консультантом. Цей Дмитро запевняє, що Вітренко бреше, бо «насправді дійсно» відмову від російського газу ініціював Яценюк. А насамкінець журналістка стверджує, що Росія не запустила газогін «Північний потік-2», бо санкційну кампанію проти нього ініціював… вгадайте хто. Звісно, Яценюк. І насамкінець: «А від очільника "Нафтогазу" Вітренка команда "Народного фронту" вимагає публічно вибачитися перед усіма українцями за негідні та неправдиві заяви».

Наступного дня Вітренко детально відповів на закиди «Народного фронту». Однак його відповідь і аргументи «Україну» чомусь не зацікавила. Натомість у тижневику «Сьогодні. Підсумки з Олегом Панютою» до цієї історії повернулися знову в іще розлогішому форматі. Під заголовком «Правда про газ» в ефір вийшов матеріал, який повторює все те саме (значною мірою — дослівно), що було в новинному. Вдруге за чотири дні «Україна» намагається розібратися, що ж там насправді відбувалося  2014-му та хто ввійде в підручники історії як звитяжець енергетичної незалежності.

Зазвичай інформаційні телепрограми рідко говорять про події кількарічної давнини. Хіба що у знакові річниці та роковини, але це не той випадок. Коментатором цього разу замість нетитрованого Васильєва виступає інший, більш відомий глядачам «України» персонаж — Кирило Сазонов. Його коментарі часто лунають у сюжетах, де треба похвалити улюбленців Ахметова (наприклад, Олега Ляшка) або розкритикувати тих, хто перейшов йому дорогу (наприклад, Андрія Геруса). Цього разу він робить історичний екскурс у події 5-6-річної давнини і також приписує всі перемоги Яценюку. Заяву Вітренка Сазонов називає «абсолютною неправдою», а відповідь на закиди, сформульована Вітренком після заяви «Народного фронту», в матеріалі не врахована. Насамкінець ведучий Олег Панюта, як і його колега з новин, стверджує, що за гальмування «Північного потоку-2» слід дякувати саме Арсенію Яценюку. І жодних тобі згадок про сенатора Теда Круза.

До речі, зараз ми з вами всерйоз розбираємо сюжети «України» про те, як керівник «Нафтогазу» щось сказав про події кількарічної давнини, а Яценюк і його віртуальна партія на це відповіли. Але не забуваймо, що цей так званий інформаційний привод ніяк не впливає і ніяк не пов’язаний із сьогоднішніми проблемами, потребами та подіями в українській політиці та економіці. Немає сумнівів, що серед політиків знайшлося б іще чимало охочих приписати собі порятунок України, але слухати їхнє самохвальство та міряння заслугами —- точно не в інтересах суспільства та аудиторії. До того ж, жодних ознак намагання відшукати докази й довести правду, а не емоційно ствердити в головах глядачів версію прес-служби «Народного фронту» як єдино правдиву, матеріали новин «України» не містять.

Крім Яценюка в українських медіа є інші політичні мумії. Є Леонід Кучма на каналах Віктора Пінчука, Сергій Каплін на «Інтері», Андрій Деркач у ранковому ефірі «UA:Першого», який далі наповнює ТРК «Ера», та інші. Проте жодне медіа не зайшло так далеко, як «Україна», в конструюванні політичної  альтернативної реальності, де їхня мумія залишається живою, впливовою та цікавою людям. Можливо, одного дня «Україна» просто оголосить Яценюка для своїх глядачів вже не двічі, а тричі прем’єром, і піар-потреби головного рятівника України нарешті будуть задоволені. 

Фото: скріншот