Система журналістської саморегуляції у Швеції має понад столітню історію і традиції. Саморегулюванням у Швеції займаються Рада преси (Pressens Opinionsnämnd), заснована в 1916 році, що діє як своєрідний «суд честі» і є вищою інстанцією в саморегулюванні, та пресомбудсмен, посада якого заснована понад півстоліття тому. У своїй роботі саморегулівні інституції керуються кодексом етики, який складається із 17 статей.

Обидві інституції розглядають скарги аудиторії тільки на друковані та онлайн-видання. Якщо ще кілька років тому до них надходило 350-400 скарг на рік, то тепер – до 600. Інституції розглядають лише особисті образи людини, а не загальну критику. Не розглядають скарги на неопублікований матеріал та неетичну поведінку журналіста.

Система розгляду скарг пресомбудсменом і Радою преси не заміняє судових справ, іноді такі скарги розглядаються паралельно. Чим ефективніше працюють органи саморегулювання, тим менше справ у судах. Судові спори щодо дифамації (спростування недостовірної інформації та відшкодування завданої шкоди) розглядаються прокурором у справах дифамації при Міністерстві юстиції. Засудити видання за дифамацію у Швеції досить складно, тому що є закон про свободу преси, тож судових справ стосовно медіа порушують мало.

Хто входить до Ради преси

Засновниками Ради преси є чотири великі організації: Асоціація видавців преси; Спілка журналістів; Асоціація видавців журналів; Національний пресклуб. Вони пишуть інструкції для Ради преси та пресомбудсмена та делегують чотирьох журналістів до Ради преси. Також до Ради преси обирають трьох представників громадськості, яким не дозволено мати зв’язки з будь-якими ЗМІ. Голова Ради преси – суддя. Членів від громадськості та голову обирають неурядові медійні організації, головний парламентський омбудсмен та голова Асоціації адвокатів Швеції.

Річний бюджет Ради преси 2019 року становить 600 тис. євро, він складається зі внесків організацій-засновників і штрафів, які сплачують порушники кодексу етики. Члени Ради преси отримують компенсацію за роботу.

До сфери саморегулювання входять друковані газети, журнали та онлайн-видання. Але з 2020 року до засновників Ради преси увійдуть кілька мовників – суспільна телекомпанія SVT, суспільна радіокомпанія SR і найбільша приватна телекомпанія ТV4, тож Рада преси почне приймати скарги на їхній контент теж. До речі, у суспільних мовників SVT і SR є свої медіаомбудсмени, які розглядають скарги глядачів і слухачів на контент і поведінку ведучих.

Пресомбудсмен – журналіст

До функцій пресомбудсмена входить захист аудиторії від порушень з боку преси, а преси – від зазіхань влади. Головне – захистити права й інтереси людини. Пресомбудсмен – журналіст, а в його апараті, що складається з п’яти осіб, працюють юристи.

Пресомбудсмен приймає скарги на порушення кодексу етики, частину залишає без розгляду, а частину рекомендує розглянути Раді преси, пропонуючи один із трьох варіантів рішення: нотатки на полях (зауваження); порушення; серйозне порушення. Рада преси вирішує, чи погоджується з рішенням пресомбудсмена.

Є особливі вимоги до скарги: скарга не може бути анонімна, має бути подана не пізніше трьох місяців з дня публікації матеріалу, стосується порушення особистих прав людини, а не організації чи компанії. Після отримання скарги пресомбудсмен відправляє запит до видання. Можливе врегулювання питання між скаржником і виданням до розгляду пресомбудсменом.

Скарги люди подають особисто, відомі персони – через своїх адвокатів. Зазвичай скарги розглядаються швидко, але трапляється, що й шість місяців або й рік. Та це все одно швидше, ніж розгляд у суді.

Видання має оприлюднити рішення Ради преси і сплатити штраф до Ради преси. Сума штрафу становить від 1300 євро до 3200 євро і залежить від накладу або розміру аудиторії. Рішення Ради преси майже не викликають нарікань: якщо ще кілька років тому 15 % рішень зазнавали критики, то наразі всього 5 %.

У Швеції випускаються 170 газет, передплата падає, але аудиторія залишається стабільною. Держава виділяє 16 млн євро субсидій газетам, щоби підтримати читання періодики.

Мовники й держрегулятор

Щодо скарг глядачів і слухачів на телевізійний чи радіоконтент, то їх розглядає Шведське відомство з питань преси, радіо й телебачення (Myndigheten för press, radio och TV) – державний регуляторний орган у сфері медіа, підконтрольний Міністерству культури. Він регулює телевізійний і радійний контент, а також відео на вимогу. 2019 року регулятор отримав 6,5 тисяч скарг від шведів.

Медіа у Швеції мають дотримуватися не лише внутрішніх медійних законів, а й Європейської директиви про аудіовізуальні медіапослуги. У країні наразі обговорюють необхідність оновлення шведського закону про ТБ і радіо. Усі закони про медіа передбачають редакційну незалежність, захист джерел журналістів. Кожен канал повинен мати відповідального редактора.

У Швеції близько 50 ефірних цифрових телеканалів (із яких п’ять великих разом із SVT), а також низка супутникових і кабельних, 38 радіостанцій. Телеканали отримують ліцензії на шість років, радіостанції – на вісім. Регулятор може позбавити ліцензії за порушення, а канал має право оскаржити це в суді.