Read in english here. 

Хлопці об’єднали три канали — «112 Україна», NewsOne і ZIK — у холдинг «Новини» й запросили керувати ним Олексія Семенова. Останньому нарешті непотрібно буде конкурувати із самим собою в особі телеканалів, які він колись очолював. З-поміж таких конкурентів залишився хіба Прямий канал, щодо якого наразі подейкують про скорочення фінансування. Цікаво, чи приєднаються до Олексія Семенова й на цей раз Євген Кисельов та Матвій Ганапольський?

«Усі завжди тринділи, всілякі “бібісі-шмібісі”, про свої стандарти та щось таке. Я, чесно кажучи, завжди плював на ці формулювання, тому що я вважаю, що вони — для людей, які мало що розуміють, як мінімум, у стандартах, а по-друге, в професії. Це просто такий базар, прикриття якихось своїх ідеологічних, психологічних проблем», — радісно розповів пан Семенов в інтерв’ю 4 каналу напередодні появи новини про його призначення.

Про ймовірність того, що одного разу хтось збере докупи кілька інформаційних телеканалів, ми говорили ще 2,5 роки тому. Щоправда, тоді ми підозрювали в таких намірах президента Петра Порошенка чи його оточення. Запитання було логічним: весь час залежати від інформаційно-розважальної милості (чи немилості) власників «великої четвірки» медіагруп тому, в кого є державна влада, відверто некомфортно.

Тепер Віктор Медведчук контролює телеканали з аудиторією, розмір якої виводить його на п’яту сходинку за власниками цієї «великої четвірки». Чому це погано? Бо справа не тільки в розмірі аудиторії, а й у тому, що це інформаційні телеканали: особливості їхнього програмування дозволяють багаторазово повторювати одні й ті самі меседжі протягом стислого проміжку часу, завдяки чому вони швидше всотуються аудиторією навіть при формально меншому охопленні. А наскільки шкідливими є ці меседжі для України, сумнівів немає: згідно з нещодавнім дослідженням, зробленим КМІС на замовлення «Детектора медіа», глядачі NewsOne значно менше за глядачів інших телеканалів поділяють проукраїнські інтерпретації подій в Україні, зокрема щодо війни на Донбасі. Також є тенденція до менш виражених проукраїнських інтерпретацій серед глядачів телеканалів «Інтер» і «112 Україна».

Хто і що може цьому протиставити? Перш за все, держава в особі президента Володимира Зеленського, команда якого а) розуміється на медіа, б) незабаром може отримати комфортну підтримку в парламенті. Посилення іномовлення, в тому числі російською мовою, завдяки розвитку UATV, який перебуває в міцних обіймах Мінінформполітики; розбудова передавальних вишок, глушіння сигналу з російської території, спонукання «Зеонбуду» до добровільно-примусового збільшення покриття, фінансування суспільного мовника в тому обсязі, якого вимагає закон, — усе це питання, які під силу вирішити новій команді. У свою чергу, суспільному мовнику теж слід дуже посилити свій суспільно-політичний напрямок на телебаченні. На прикладі «Зворотного відліку» команда вже показала, що вона на це здатна.

Ми не наївні. Ми погоджуємося з Олексієм Семеновим, що медіа — це завжди гроші і вплив. Ми розуміємо, що до Володимира Зеленського наразі стукають медіаавантюристи різного штибу з усілякими пропозиціями, зокрема і щодо суспільного мовника, який вони часто плутають із державним. Ми помічаємо, що Ігор Коломойський майже непомітно починає вибудовувати систему інформаційних стримувань та противаг до нового президента. І ми здогадуємося, що в таких умовах у президента може виникнути спокуса отримати контроль над власним великим медіа (і якби це було правдою, то він був би не першим українським президентом, у кого виникла така спокуса. А оскільки цікаві інформаційні телеканали вже зайняті, то трохи лячно стає за «державне» НСТУ).

Але ми пропонуємо всім разом відкласти ці важливі справи та ще раз подивитися на Віктора Медведчука: якщо Росія посилить свій вплив в Україні, то від того аналогу «семибанкірщини», який нині встановлюється в нашій країні, дуже швидко нічого не залишиться. Путін прийде сюди не один, а разом із російськими олігархами, в яких і фінансові можливості кращі за наявні в наших олігархів, і зв’язки на Заході подекуди теж. Воно ж нам ні до чого, правда?