Тепер у країні нікому жартувати (як Сергій Притула), здавати нерухомість (як Дмитро Гордон), займатися політичною журналістикою (як Сергій Рахманін), спонукати державу боротися з корупцією (як Ярослав Юрчишин) та навіть керувати медіагрупами (як Олександр Ткаченко) – всі пішли на парламентський фронт.

Медійники традиційно виявилися затребуваними різними політичними силами, як у списках, так і на мажоритарних виборчих округах. Публічність професії робить представників ЗМІ впізнаваними з боку виборців, а близькість до політичного та бізнес-істеблішменту – впізнаваними з боку капітанів політичних кораблів, які вирішують, кого рекрутувати в юнги для чергового 5-річного рейсу.

Громадський сектор, який із 2014 року дуже помітно наростив м'язи, мізки та зубки, теж віддав на вибори помітну частину своїх представників. Причому особливо в око кидається, як вправно скористалися цією лавкою запасних Віктор Пінчук та Ігор Коломойський, які зробили ставки на нові обличчя: у списку «Голосу» – уже згаданий вище Ярослав Юрчишин (екс-Transparency International Ukraine), Олександра Устинова (Центр протидії корупції), Леся Василенко («Юридична сотня») і Таміла Ташева («Крим SOS»); у списку «Слуги народу» – Галина Янченко (екс-Центр протидії корупції) та Анастасія Красносільська (Центр протидії корупції). Лишилося тільки дізнатися, з якою метою Пінчук запускав телешоу «Нові лідери», ведучий першого сезону якого Сергій Притула тепер теж... правильно, я вже написала про це: балотується.

Бажаю всім колегам успіхів і в проходженні до парламенту, і в подальшій роботі там. І хочу про всяк випадок нагадати, що будь-який соціальний ліфт – і український не є виключенням – підбирає пасажирів не тільки коли їде вгору, а й коли рухається донизу. І частина тих, хто потрапили до парламенту в статусі нових облич п'ять років тому, тепер вимушені докладати чималих зусиль з невідомим результатом, аби залишитися в обоймі.

Та й не тільки парламентарів це стосується: багато хто в медійній галузі наразі наводить містки з новою президентською командою. Суспільний «UA: Перший», який ще рік тому принципово не транслював хресну ходу, бо ця подія просувала Петра Порошенка, тепер один за одним стрімить брифінги з Банкової – щоправда, не в ефірі, а в соцмережах, принаймні поки що. А Держкіно допомагає «Кварталу 95» просувати на анімаційному фестивалі в Ансі «Повернення Гуллівера». Це той самий мультфільм, з яким студія в 2016 році претендувала на 35 млн грн. державної підтримки, але змушена була знятися з пітчингу через скандал із невдалим жартом про Україну, що його незадовго до конкурсу Володимир Зеленський промовив, пародуючи Порошенка, під час концерту в Латвії.

Тільки не смійтеся, але другим проектом, який тоді планував подати на пітчинг Зеленський, був повнометражний фільм «Слуга народу». «Обидва наші проекти ми обов’язково зробимо. Я не знаю, наскільки швидко це може відбутися. Але ми обов’язково зробимо», – сказав у своїй заяві засмучений Зеленський. «Повернення Гуллівера» з того часу змінило режисера з українця Дмитра Малкова на американця Тоні Боніла та знімається російською й англійською мовами. А про «Слугу народу» ви все знаєте: уже зробили так зробили.

Схоже, за своє життя Зеленський навчився сміятися над собою та не дуже перейматися через невдалі жарти. Цього тижня очільники головних суспільно-політичних ЗМІ України долучилися до «секти свідків шаурми» – офрекордз-зустрічі з президентом та його командою, де пригощали шаурмою, запах якої Зеленський запам'ятав із часів підкорення столиці та спогади про який нещодавно оцінили не всі кияни. Цікаво, чому президент, який протягом своєї кампанії уникав спілкування з журналістами та мав намір комунікувати з українцями напряму в соцмережах, вирішив вшанувати журналістів з нагоди їхнього професійного свята? Віддав данину архаїчній традиції? Дослухався до чиїхось порад? Чи вже відчув на практиці, що це не зайва ланка в суспільно-політичному житті, а невід'ємна складова його екосистеми?