12:30
Вівторок, 16 Квітня 2019

Зеленський: нове обличчя постсовкового вигляду

Уся виборча кампанія Зеленського — це, по суті, пародія на всі українські політичні реалії, доведення їх усіх до абсурду. От тільки все відбувається всерйоз.
Зеленський: нове обличчя постсовкового вигляду
Зеленський: нове обличчя постсовкового вигляду

Політика є підміненою політтехнологіями. Політтехнології замість політики. Зеленський і цю рису довів до абсолюту.

Дисклеймер: до першого туру я не виключав, що у другому проголосую за Володимира Зеленського. (У першому я голосував не за нього й не за Порошенка.) Ймовірність, що я проголосував би за нього, була меншою від 50 %, але далеко не нульовою. «Подивимося, що буде між двома турами», — вирішив я. Того, що станеться, я й у мареннях не міг би передбачити.

Отже, у «день тиші» канал «1+1» показуватиме «Вечірній квартал» та фільми із Зеленським. Звісно, не так просто довести, що це — саме агітація, бо в нашому дорогоцінному законодавстві не визначено, що саме є агітацією, а у «Кварталі» та фільмах ніхто прямим текстом не закликає голосувати так або інакше. Класична ситуація, коли все є очевидним, але юридично довести це неможливо. Букву закону не порушено, а від духу закону не лишається ані друзки.

То виникає запитання: ставши президентом, Володимир Зеленський так само ставитиметься до законів? Так само хитруватиме?

«Я нічого нікому не винен, окрім своїх батьків», — заявив Зеленський. То суспільству він теж нічого не винен, навіть його виборцям? І державі нічого не винен? Ми всі будемо його мовчазними підданцями — такими він уявляє стосунки президента із громадянами?

Втім, це зовсім не виключено. Володимир Зеленський дуже довго й дуже тісно і глибоко був занурений у «русский мир» — протягом усієї його акторської кар'єри. Хай тепер, після російської агресії, він вольовим рішенням щиро обійняв патріотичні позиції — а глибинної різниці між Україною та Росією, окрім як на високополітичному рівні, він цілком може не розуміти й не відчувати. Й цілком може приміряти до України російську владну модель. Принаймні, немає жодних свідчень, що Україна для Зеленського — це не поліпшений варіант Росії (а може, на його погляд, погіршений?).

Зеленський зізнався, що його кумиром у політиці є Лі Куан Ю. Тобто модель «доброго диктатора» — або ж «доброго царя». Інша річ, що в тому й полягає все зло диктатури, що лише сам диктатор є арбітром для самого себе, а суспільство права голосу позбавлене. Лі Куан Ю був один, а всіляких мугабів та путінів, які теж вважають себе «добрими царями», — сотні, такою є об'єктивна статистика.

Проголошувана радниками Зеленського мета розширення самоврядування входить у непримиренну суперечність із образом Лі Куан Ю. Вони не можуть співіснувати водночас.

До першого туру Володимир Зеленський майже уникав спілкування із журналістами. Була впевненість: між першим та другим турами так продовжуватися не може, Зеленський почне говорити сам і своїм голосом. Гадалося: а може, він тому ховається, що посилено штудіює українську мову, щоби, коли вже заговорить, усіх вразити? Виявилося: аж ніяк. То, ставши президентом, він так само буде гранично закритим для ЗМІ, замість цього віддаючи перевагу соцмережам та легковажним постам у них?

Показово, до речі: в усіх публікаціях, які мені траплялися, як супротивники Зеленського, так і його прихильники досі називають його шоуменом. Я жодного разу не зустрічав, щоби бодай хтось бодай раз назвав його політиком. Але ж за фактом він нині є саме політиком — відтоді, як оголосив про своє балотування! А ніхто, навіть його прихильники, досі так його не називають...

У своїй кампанії Зеленський робить ставку на зовнішні ефекти. Й ці ефекти — дуже часто сумнівного штибу. Причому дедалі сильнішим стає враження, що покликання цих ефектів — зробити неможливою розмову про серйозні речі. Не відвернути від неї увагу, а саме унеможливити.

Одразу після першого туру Зеленський почав висувати ультиматуми. Дебати мають відбутися тільки у визначений ним час тільки у визначеному ним місці. От він, ще не ставши президентом, уже категорично розпорядився: опонент мусить піти на всі його умови. Сам Зеленський не бажає зробити ані на кроку назустріч. Ще не почалися дебати, а Зеленський вже має виглядати як переможець, а Порошенко — як переможений. То отак, ультиматумами, Зеленський розмовлятиме, і ставши президентом? Так само ставитиметься до всіх, хто має відмінну думку й відмінні інтереси — законні інтереси? Так само демонструватиме свою непогрішимість і єдиноправильність? Боюся роздавати діагнози, але це дуже схоже на зіркову хворобу, на примхи примадонни. При тому, що політичною зіркою Зеленський ще далеко не став.

Дебати на стадіоні. Пояснення: мовляв, хай «народ» буде присутній, не витримує критики: кількість людей на стадіоні не йде в порівняння із кількістю телевізійної аудиторії. До того ж стадіон вимагатиме гучномовності ораторів. Думки, як правило, не викрикують, викрикують гасла. Робота думки не терпить галасливості. До того ж, Зеленський тут від початку матиме фору: в нього — акторський поставлений голос. Незалежно від змісту мовленого, він справлятиме більше враження, ніж не готовий до акторства Порошенко — при тому, що акторська майстерність — зовсім не той чинник, що є важливим для президента.

Взагалі-то, на стадіоні можливе шоу. Дебати вимагають тиші, коли жодні сторонні чинники не впливають на дискутантів та не відвертають уваги. Дебати, перетворені на шоу, втрачають сенс. Чиї фанати перекричать чиїх — так це має виглядати?

І ще одна деталь. ЗМІ повідомляли, що на стадіоні вже почали були продавати квитки на дебати. Дебати будуть платними — розумієте? То, може, ставши президентом, Зеленський і прес-конференції свої зробить платними — якщо взагалі буде їх давати?

Історія з аналізами. Тут річ навіть не в самій ідеї на самісінькій межі абсурду. Річ у тім, що здавав їх Зеленський «по блату». То, ставши президентом, він теж користуватиметься вигідними знайомствами?

Тепер він каже, що отримав інформацію про провокації проти нього. Каже це, коли не минуло й двох тижнів від моменту події. Тут варто зазначити: опублікувавши скандальний ролик із наїздом на Зеленського фури, його автори своїми руками зробили Зеленському такий подарунок, який, по-перше, може стати вирішальним, бо штаб Зеленського до відвертих погроз Порошенкові не опускався, а по-друге, ним тепер можна виправдати багато непояснюваних моментів у поведінці Зеленського.

Менше з тим, аналізи Зеленський здавав ЗАДОВГО ДО цього ролика. Та й натяків на небезпеку з боку Порошенка штаб Зеленського робив чимало — всі бездоказові. Іноді так і здавалося, що от-от із боку Зеленського пролунає щось про «кривавого Потрошенка, що вбиває людей на Донбасі». То чи були всі ці натяки на загрозу лише випадковим збігом із тим, як змальовує Порошенка російська пропаганда? А чи саме з неї штаб Зеленського бере інформацію про Порошенка?

Телефонна розмова з Порошенком. Чесно кажучи, досі я був упевнений, що Зеленський — випускник елітної гімназії у дуже великому місті, син інтелігентних батьків — більш інтелігентна людина. Дана ж розмова найбільше нагадувала випадкову зустріч інтелігентного Порошенка із хуліганом. Звісно, чимало хто буде в захваті: «Во как Вовка Петьку зачмырил!» То чи Зеленський усіх українців бачить саме такими? І знову: якщо він стане президентом, чи саме таким чином він розмовлятиме з усіма опонентами? А чи саме такими він уявляє рішучість і безкомпромісність? Голобородько зі «Слуги народу», за сюжетом, був учителем. Зеленський продемонстрував зовсім не вчительські манери.

Хоча загалом складається саме таке враження: ведучи виборчу кампанію, він так і не вийшов із образу Голобородька — не як учителя, а як того, хто розстріляв парламент.

... А взагалі-то, дедалі сильнішим є відчуття, що поява Зеленського — кандидата у президенти є цілком закономірним наслідком усієї нашої політичної реальності. Бо в нас політичні суперники — то не опоненти, а вороги, яких не переконують, а знищують. Замість дискусій у нас давно заведені бездоказові звинувачення. Яскравою ілюстрацією був цикл дебатів на «UА: Першому» перед першим туром: суперники конкурували, хто з них найгучніше звинуватить владу в усіх гріхах. Бачив нещодавно карикатуру: «А хто був в усьому винен, коли не було Порошенка?». От усі кандидати саме так і поводилися. Зеленський лише довів цю тенденцію до абсолюту — тільки й усього. Нічого нового, ніякого «нового обличчя» в цьому не видно — лише абсолютизований типовий постсовок: саме так відбувається на всьому пострадянському просторі від Росії до Туркменістану.

І ще одна риса є визначальною для всього пострадянського простору: політика є підміненою політтехнологіями. Політтехнології замість політики. Зеленський і цю рису довів до абсолюту.

Узагалі ж, уся виборча кампанія Зеленського — це, по суті, пародія на всі українські політичні реалії, доведення їх усіх до абсурду. От тільки все відбувається всерйоз.

Замість постскриптуму. Зеленський дав інтерв'ю в Парижі журналістам, що не назвали себе. Сама ситуація вийшла дуже сумнівною й навряд чи підтверджує слова Зеленського про його відкритість.

Свою зневажливу поведінку щодо Порошенка він пояснив тим, що Порошенко його образив. Із цим можна було би погодитися, але чи уявляє Зеленський, скільки конфліктних ситуацій і навіть безпідставних звинувачень траплятиметься, коли він стане президентом? То що, він щоразу виходитиме із себе й поводитиметься у стилі «від такого й чую»?

«Поки я не президент, я буду самим собою», — стверджує Зеленський? А якщо стане президентом — уже не буде самим собою? А що тоді? Буде грати роль? Тобто буде не президентом, а лише гратиме роль президента?

Це інтерв’ю мало що пояснило, натомість додавши запитань без відповіді…

Фото: Крим Реалії

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1403
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop