ЗАВАНТАЖИТИ ПОВНИЙ ТЕКСТ АНАЛІТИЧНОГО ЗВІТУ (.pdf, 5,19 Mb)

ЗАВАНТАЖИТИ КОРОТКУ ПРЕЗЕНТАЦІЮ (.pdf, 3,66 Mb)

DOWNLOAD SHORT REVIEW IN ENGLISH (.pdf, 0,62 Mb)

DOWNLOAD FULL TEXT OF ANALYTICAL REPORT (.pdf 2,08 Mb)

Всеукраїнське соціологічне опитування проводилося Київським міжнародним інститутом соціології у вересні 2018 року на замовлення ГО «Детектор медіа» та за фінансової підтримки Міністерства іноземних справ Данії («Даніда») та NED (National Endowment for Democracy).

Методологія опитування

Польовий етап тривав з 8 по 23 вересня.

Для опитування була розроблена стратифікована випадкова 4-ступенева вибірка, випадкова на кожному ступені. Вибірка репрезентативна для України в цілому та для окремих 4 макрорегіонів: Західного – Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька і Чернівецька області , Центрального – Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Київська, Полтавська, Сумська, Чернігівська області та м. Київ, Південного – Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Одеська і Херсонська області, Східного – Донецька, Луганська і Харківська області. У Луганській та Донецькій області опитування проводилося тільки на території, яка контролюється українською владою. Всього було опитано 2026 респондентів, які проживають у всіх областях України та в м. Києві (крім АР Крим).

Опитування проводилося методом особистих інтерв'ю з використанням планшетів у домогосподарствах проживання респондентів (САРІ). Статистична похибка вибірки (з імовірністю 0.95 і за дизайн-ефекту 1.5) не перевищує:

• 3.3% для показників, близьких до 50%,
• 2.8% для показників, близьких до 25 або 75%,
• 2.0% для показників, близьких до 12 або 88%,
• 1.4% для показників, близьких до 5 або 95%,
• 0.7% для показників, близьких до 1 або 99%.

Основні результати опитування

1. Найбільші загрози для незалежності України. Сфери відповідальності органів влади 

Переважна більшість українців вбачає більше загроз для незалежності України серед внутрішніх причин, а не серед зовнішніх: 57 % респондентів вважають топ-загрозою корупцію у владі. Майже вдвічі менше (32 %) говорять про гібридну війну з боку Росії. До топ-загроз також доцільно зарахувати популізм політиків (24 %), вплив олігархів (23 %), відсутність нових облич (22,5 %), еміграцію (19 %). У всіх регіонах не менше 53 % назвали корупцію, а водночас дії Росії — не більше третини (24‒36,5 % на Заході й у Центрі, 25‒27 % на Півдні та Сході).

2. Відповідальність за ситуацію в Україні та встановлення миру на Донбасі 

Переважна більшість громадян (63,5‒74 %) досить правильно відносить зовнішню політику, безпеку до сфер відповідальності Президента. Однак від чверті до половини громадян вважають Президента відповідальним у сферах, де його конституційні можливості більш обмежені. Зокрема, у ключовому для Україні питанні корупції 47 % покладають відповідальність саме на Президента. У випадку реформування економіки кожен третій (31 %) вважає відповідальним теж саме главу держави.

Після Президента найчастіше відповідальність покладається на уряд / прем’єр-міністра. Особливо часто їх називали відповідальними за реформування економіки (52 %), підвищення тарифів (56 %, при цьому 24,5 % покладають відповідальність на Президента) та децентралізацію (37 %, при 27 % тих, хто називав Президента). Сумарно Президента / уряд / прем’єр-міністра відповідальними називала більшість респондентів для практично всіх сфер, крім безпеки (де 45 % говорять про правоохоронні органи). Симптоматичним для України є те, що не більше 8 % називали парламент відповідальним за певну сферу.

Якщо говорити окремо про війну на Донбасі, то найбільше українців (майже половина, 46 %) вважають, що встановлення миру залежить від особисто Петра Порошенка. Трохи менше (43 %) говорять про Володимира Путіна. Ще 30 % говорять про в цілому українську владу, а 16,5 % — про в цілому російську владу. Загалом, 74 % українців принаймні почасти вважають, що встановлення миру залежить від України, 59 % — від Росії, 8 % — від Заходу. Навіть на Заході і в Центрі приблизно однакова кількість людей покладають відповідальність на Петра Порошенка і Володимира Путіна, водночас більше на українську владу в цілому, ніж на російську владу.

Лише 13 % українців вважають, що Росія зацікавлена у встановленні миру на Донбасі. Не погоджуються з цим 56 %, а ще 30 % не визначилися зі своєю думкою. Водночас, лише 14 % українців вважають, що українська влада має йти на поступки Володимиру Путіну для миру (з цим не згодні — 53‒56 %). Тільки 18 % громадян України згодні з тим, що для миру треба жертвувати територіями й частиною незалежності (не вважають так 56 %). А ще 26,5‒33 % завагалися з відповіддю. Причому неочікувано, що із Заходу на Схід зменшується число тих, хто готовий іти на жертви територіями / незалежністю заради миру — із 23 % до 10 %.

Загалом, у питаннях інформації щодо ситуації на Донбасі відносно найбільше українців довіряють у першу чергу волонтерам (27 %), речникам ЗСУ (23 %) і мешканцям прифронтових територій (19 %). Далі йдуть українські державні ЗМІ (13,7 %) українські блогери (11,4 %), українські приватні ЗМІ (10,4 %).

3. Томос

Лише 28,5 % жителів України кажуть, що вони знають, що таке томос. Серед тих, хто знає, відносно найбільше (42 %) дізналися від ЗМІ.

Якщо на Заході України 43 % знають, що таке томос, то в Центрі — 30 %, на Півдні і Сході — лише 16‒18 %.

4. Соціальні мережі 

18 % українців користуються нині принаймні однією російською соціальною мережею. При цьому на запитання про те, якою мережею вони користуються найчастіше, 7 % серед усіх респондентів назвали одну з російських мереж. Найнижче користування російськими соціальними мережами — на Заході (13 %). Водночас в інших регіонах це 18‒23 % населення.

Трохи більше половини населення України (54 %) не вважає, що користування російськими соціальними мережами є небезпечним. Вважають їх небезпечними 21 %. При цьому, якщо на Заході небезпеку вбачають 33 %, то в Центрі — уже 20 %, на Півдні і Сході — 10,5‒15 %.

Серед тих, хто користується принаймні однією російською соціальною мережею, 18 % вважають їх небезпечними (не вважають — 73 %). А серед некористувачів 22 % вважають їх небезпечними (проти 49 %).

5. Повернення Віктора Медведчука в публічну політику, зокрема й медійний контекст

Близько половини респондентів (52 %) не змогли відповісти на запитання, хто перш за все сприяє поверненню Віктора Медведчука в публічну політику. Відносно найбільше людей убачають у цьому «руку Кремля» (21 %), українських олігархів (15 %) і представників «сім’ї» Віктора Януковича (12 %). Менше людей говорили про Петра Порошенка (5,5 %) і Юлію Тимошенко (3 %).

Віктор Медведчук у першу чергу сприймається як кум Володимира Путіна — так кажуть 35 % українців. Але якщо на Заході й у Центрі таких людей 39,5‒41 %, то на Півдні і Сході — 23‒27,5 %. Ще 13 % сприймають Віктора Медведчука як представника мінської Тристоронньої контактної групи (ТКГ), 10 % — як екс-голову президентської адміністрації Леоніда Кучми (й у випадку цих характеристик регіональні відмінності більш рівні). Разом із цим, доцільно звернути увагу, що із Заходу на Схід з 1 % до 9 % зростає сприйняття Віктора Медведчука як того, хто ефективно звільняє полонених.

Позитивніше сприйняття Віктора Медведчука простежується у випадку, якщо респонденту подобається канал NewsOne (і меншою мірою це стосується «112»). По-перше, серед респондентів, які не вважають жоден із цих каналів таким, що просуває їхні ідеї, 49 % не змогли відповісти на запитання щодо Віктора Медведчука. А серед тих, хто дивиться NewsOne / «112» — тільки не більше чверті не змогли відповісти. По-друге, серед тих, хто дивиться NewsOne / «112», більше тих, хто сприймає Віктора Медведчука в більш нейтрально-позитивних інтерпретаціях.

6. Інтерпретації актуальних суспільно-політичних подій 

Респондентам під час опитування пропонувалося розглянути 15 різних актуальних суспільно-політичних подій і обрати одну з двох їх інтерпретацій. Інтерпретації підбиралися таким чином, щоб одна з них відповідала умовно продержавницькій позиції, друга — умовно відповідала тезам, які просуваються опозицією всередині країни та/або російською пропагандою. Вочевидь, спектр інтерпретацій сам по собі є значно ширшим і отримані результати не можуть інтерпретуватися як однозначне послідовне відстоювання певної позиції. Респонденти обирали той наратив, який їм радше ближчий, тим більше, що самі пропоновані інтерпретації вже задавали рамки розуміння для респондента (значно спрощуючи розглянуті події). Разом із цим, цінність результатів і полягає в тому, щоб розуміти, до яких саме інтерпретацій наразі схиляються думки звичайних громадян країни.

По-перше, з більшості розглянутих питань простежується невисокий рівень кристалізації настроїв населення. Іншими словами, є істотна кількість тих, хто не визначився зі своєю позицією. Найбільш кристалізованими є думки й погляди населення на питання боротьби з корупцією, економічної ситуації і співробітництва з МВФ (не менше 77 % мають визначену думку). Із більшості інших питань простежується радше середній рівень кристалізації, при якому 50‒66 % визначилися зі своєю думкою. У середньому кожний респондент казав, що в нього / неї невизначена думка щодо 5,5 із 15 запитань. 65 % респондентів на не менш ніж чотири з 15 запитань відповідали, що вони не визначилися, з якою інтерпретацією погоджуються більшою мірою.

Водночас, по-друге, простежується відсутність консенсусу в суспільстві з абсолютної більшості розглянутих подій. Лише у випадку економічної ситуації, боротьби з корупцією і співробітництва з МВФ простежується наявність радше консенсусу, причому в негативній формі, при якій переважна більшість населення вважає кризовим стан економіки (60 %), не вбачає доцільності у співпраці з МВФ (65 %), а також вважає, що влада не зацікавлена в боротьбі з корупцією (73,5 %) Протилежних інтерпретацій дотримується абсолютна меншість населення.

З іншого боку, є тенденція до консенсусу в інтерпретації з питань, що Олег Сенцов є політичним в’язнем (55 % проти 4 %, які дотримуються інакшої думки), що саме Росія не виконує Мінські домовленості (52 % проти 10 %) і що Україна зробила правильно, розпочавши судовий процес із «Газпромом» (49 % проти 18 %). Водночас, доцільно враховувати істотну частку тих, хто не визначився з цих питань.

У випадку решти запитань обирали певну інтерпретацію 12‒39 % респондентів. Тобто, з одного боку, є істотна частка тих, хто має невизначену позицію. З іншого боку, перевага однієї інтерпретації над іншою у кращому випадку лише відносна.

По-третє, найбільший регіональний розрив в інтерпретаціях простежується у випадку виконання Мінських домовленостей, суду з «Газпромом», злочинів праворадикальних організацій, справи Олега Сенцова, Томосу, начебто провокування Президентом загострення на Донбасі, ініціативи Президента щодо вступу в ЄС / НАТО. Тобто топ-питання «регіонального розколу» в першу чергу стосуються інтерпретацій конфлікту з Росією, меншою мірою це інші питання. Найбільш об’єднавчими є питання економіки, корупції і співробітництва з МВФ – в негативній формі.

7. Телеканали й популярні особистості

Лише 50 % респондентів можуть назвати телеканал, який, на їхню думку, просуває інтерпретації, що їх поділяє сам учасник опитування. Ще менше (32 %) можуть сказати, який канал, навпаки, просуває протилежні інтерпретації. Якщо говорити про канали, які подобаються, то відносно найчастіше називалися «1+1» (20 %), «Інтер» (16 %) і «Україна» (16 %). Дещо рідше — ICTV (11 %), «112» (10 %), СТБ (8 %). Інші називалися рідше, в т. ч. NewsOne назвали 5 %.

Усім респондентам ставилося пряме запитання: які телеканали, на їхню думку, просувають ті чи інші твердження / інтерпретації (незалежно від того, дивляться вони чи не дивляться ці телеканали). У випадку всіх тверджень не більше третини респондентів співвідносять їх із певним телеканалом. Це свідчить про низький рівень кристалізації іміджу певних телеканалів на рівні суспільства в цілому. Загалом, лише у випадку «1+1» простежується досить помітна тенденція, що цей канал частіше асоціюються із просуванням проукраїнських інтерпретацій актуальних подій.

Якщо говорити про конфлікт із Росією, то серед тих, хто поділяє радше продержавницькі інтерпретації подій, більше тих, хто дивиться: «1+1» (31 % проти 7 % серед тих, хто поділяє радше проопозиційні та / або проросійські інтерпретації), ICTV (16 % проти 5,5 %), СТБ (12 % проти 4 %). Водночас, серед тих, хто поділяє радше проопозиційні та /або проросійські інтерпретації, більше тих, хто дивиться: «Інтер» (21 % проти 15 % тих, хто поділяє радше продержавницькі інтерпретації), «112» (16 % проти 10 %), NewsOne (12 % проти 2.5 %), російські канали (5 % проти 0,2 %).

Лише 49 % респондентів можуть назвати принаймні одного політика чи популярну особистість, які просувають інтерпретації подій, із якими згоден респондент. Водночас, серед населення країни в цілому максимальний показник не перевищує 11 %. На рівні України в цілому топ-діячами за цим показником є Юлія Тимошенко (11 %), Анатолій Гриценко (11 %), Олег Ляшко (9 %), Святослав Вакарчук (8 %), Вадим Рабінович (7 %), Петро Порошенко (6 %), Юрій Бойко (5 %), Андрій Садовий (5 %), Володимир Гройсман (5 %) і Євгеній Мураєв (4,5 %).

8. Продержавницькі vs. проопозиційні та/або проросійські інтерпретації: індекс 

Відповіді респондентів щодо 15 актуальних запитань можна звести в загальний індекс проопозиційні  та/або проросійські vs. продержавницькі інтерпретації, а також в окремі індекси, які стосуються лише інтерпретацій подій у контексті конфлікту з Росією / лише інтерпретацій подій у контексті економіки, корупції, внутрішньої політики. Індекси змінюються від 0 до 100, де 100 — максимально проопозиційна та / або проросійська інтерпретація.

Середнє значення індексу загалом становить 49,8, що означає: серед населення є приблизно рівномірна суміш продержавницьких і проопозиційних  та/або проросійських інтерпретацій. При цьому 40,5 % респондентів отримали бал 41‒60, що відповідає їхній почасти продержавницькій, почасти проопозиційній  та/або проросійській інтерпретацій подій. Крайні бали, які свідчать про саме послідовно проопозиційні / проросійські думки (81‒100) або послідовно продержавницькі думки (0‒20), мають лише, відповідно, 5 % і 7 %.

У випадку конфлікту з Росією середнє значення індексу стає 40,4, тобто він тяжіє, хоч і злегка, але в бік продержавницьких інтерпретацій. 51 % респондентів мають бал, що свідчить радше про підтримку продержавницьких тез, а про підтримку тез опозиції та / або російської пропаганди — 16 %.

Протилежна картина простежується щодо економіки, корупції, внутрішньої політики — середній бал становить 63,4, тобто радше тяжіє до проопозиційності та/або проросійськості. При цьому 52 % мають радше проопозиційний бал, а 14 % — продержавницький (у даному випадку його можна також трактувати і як провладний).

Існує досить виразна тенденція зростання проопозиційності та/або проросійськості настроїв із Заходу на Схід. Загалом індекс зростає із 44,7 до 56,1, у випадку конфлікту з Росією — із 34 до 48,1, у випадку інших питань — з 60,5 до 67,7.

У випадку індексу щодо Росії на Заході частка жителів, які мають проросійські настрої, становить 9 %. У Центрі цей показник зростає до 15 %, на Півдні — 20 %, а на Сході сягає 28 %. Відповідно, якщо на Заході 68 % респондентів поділяють продержавницькі інтерпретації подій навколо конфлікту з Росією, то в Центрі — 54 %, на Півдні і Сході — 36‒38 %.

Загалом, із 15 тез «середній» респондент у п'яти випадках має продержавницьку позицію, у п'яти — проопозиційну та/або проросійську, у п'яти — невизначену. На Заході й у Центрі в середньому більше тих, хто має більше продержавницьких інтерпретацій, на Півдні і в Центрі — проопозиційних та/або проросійських.

9. Політики та популярні особистості й інтерпретація актуальних суспільно-політичних подій 

Подібно до телеканалів, вивчався зв’язок між певними інтерпретаціями та довірою до окремих політиків / популярних особистостей. Якщо говорити про індекс щодо конфлікту з Росією, то серед тих, хто поділяє радше продержавницькі інтерпретації, більше тих, хто вважає, що твердження, які поділяє сам респондент, просуваються такими політиками й популярними особистостями, як Анатолій Гриценко (16 % проти 6 % серед тих, хто має радше проросійські орієнтації), Петро Порошенко (10 % проти 1 %), Святослав Вакарчук (11,5 % проти 4 %), Андрій Садовий (8 % проти 2 %), Олег Тягнибок (5 % проти 1 %). Натомість серед тих, хто радше поділяє проопозиційні та/або проросійські інтерпретації, дещо більше тих, хто говорив про: Юрія Бойка (15 % проти 2 %), Вадима Рабіновича (17 % проти 3 %), Євгенія Мураєва (13 % проти 2 %), Олександра Вілкула (6,5 % проти 1 %), Анатолія Шарія (5,9 % проти 0,2 %) і Михайла Добкіна (5 % проти 0,2 %).

У випадку індексу щодо інших питань (економіка, корупція, внутрішня політика) серед тих, хто поділяє продержавницькі інтерпретації, частіше називалися: Петро Порошенко (26 % проти 1 %),  Володимир Гройсман (14 % проти 2 %), Анатолій Гриценко (15 % проти 9,5 %), Святослав Вакарчук (13 % проти 7 %),  ), Мустафа Найєм (8 % проти 2 %) і Арсен Аваков (5 % проти 0,5 %).

Серед тих, хто радше поділяє проопозиційні та/або проросійські інтерпретації, дещо більше тих, хто говорив про Вадима Рабіновича (9,5 % проти 3 %).

ЗАВАНТАЖИТИ ПОВНИЙ ТЕКСТ АНАЛІТИЧНОГО ЗВІТУ (.pdf, 5,38 Mb)

ЗАВАНТАЖИТИ КОРОТКЕ РЕЗЮМЕ (.pdf, 0,63 Mb)

DOWNLOAD SHORT REVIEW IN ENGLISH (.pdf, 0,62 Mb)

***

Динаміку змін у впливі російської пропаганди та ефективності дій української держави у сфері протидії  їй можна простежити, порівнявши отримані дані з проведеними раніше опитуваннями. Зокрема, у квітні 2015 року було презентовано аналітичний звіт «Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії», у червні 2015 року проводилось опитування про сприйняття тез російської пропаганди, довіру до українських та російських ЗМІ, обізнаність про медіавласників; у березні 2016-го — про те, наскільки критичнно громадяни ставляться до медіа. У 2017 році було здійснено дослідження «Як російська пропаганда впливає на суспільну думку в Україні». У лютому 2018 року КМІС та ГО «Детектор медіа» провели дослідження «Протидія російській пропаганді та медіаграмотність».