12:00
Вівторок, 27 Березня 2018

Протидія російській пропаганді та медіаграмотність: результати всеукраїнського опитування громадської думки

Аналітичний звіт
Протидія російській пропаганді та медіаграмотність: результати всеукраїнського опитування громадської думки
Протидія російській пропаганді та медіаграмотність: результати всеукраїнського опитування громадської думки

ЗАВАНТАЖИТИ ПОВНИЙ ТЕКСТ АНАЛІТИЧНОГО ЗВІТУ (.pdf, 2,3 Mb)

DOWNLOAD THE FULL TEXT OF THE ANALYTICAL REPORT IN ENGLISH (.pdf, 2,2 Mb)

Методологія опитування

Всеукраїнське соціологічне опитування проводилося Київським міжнародним інститутом соціології в лютому 2018 року на замовлення ГО «Детектор медіа» та за фінансування Міністерства іноземних справ Данії («Даніда») та NED (США).

Динаміку змін у впливі російської пропаганди можна простежити, порівнявши отримані дані з проведеними раніше опитуваннями. Зокрема, у квітні 2015 року було презентовано аналітичний звіт «Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії», у червні 2015 року проводилось опитування про сприйняття тез російської пропаганди, довіру до українських та російських ЗМІ, обізнаність про медіавласників; у березні 2016-го — про те, наскільки критичнно громадяни ставляться до медіа. У 2017 році було здійснено дослідження «Як російська пропаганда впливає на суспільну думку в Україні».

Читайте також

Під час дослідження шляхом опитування вивчалися думки й погляди дорослих жителів України (віком від 18 років) стосовно користування засобами масової інформації, протидії російській пропаганді та медіаграмотності населення. Основні етапи дослідження включали розробку анкети та супровідного інструментарію, розробку вибірки, проведення інтерв’ю з респондентами, контроль якості виконаної роботи, введення та перевірку даних на логічні помилки, підготовку остаточного масиву даних, таблиць одно- і двовимірних розподілів та аналітичного звіту.

Для проведення опитування була розроблена стратифікована, чотириступенева вибірка, випадкова на кожному ступені. Вибірка репрезентативна для дорослого населення, яке постійно проживає на території України, не проходить військової служби й не перебуває у в’язницях або медичних закладах (лікарнях, медичних інтернатах). До вибірки не включалися території, які тимчасово не контролюються владою України, — АР Крим, окремі райони Донецької та Луганської областей.

Спочатку населення України було стратифіковане за регіонами (24 області та м. Київ), далі населення кожного регіону додатково стратифікувалося на міське (міста і селища міського типу) й сільське населення (за винятком м. Києва, де населення суцільно міське). Тобто в цілому населення України було поділене на 49 страт. Для кожної страти пропорційно до чисельності дорослого населення визначалося, скільки інтерв’ю в ній має бути проведено, а також скільки населених пунктів, у яких буде проводитися опитування, має припадати на неї. У випадку Донецької та Луганської областей для стратифікації використовувалася чисельність населення лише тих територій, які нині контролюються владою України.

Після стратифікації проводився відбір конкретних точок, де мали працювати інтерв’юери. На першому етапі в межах кожної страти відбиралися населені пункти. Міські населені пункти відбиралися з імовірністю, пропорційною до чисельності дорослого населення в населеному пункті. У межах страт сільського населення спочатку відбиралися райони (з імовірністю, пропорційною до чисельності дорослого сільського населення в районі), а в межах уже відібраного району випадковим чином відбиралися села. На другому етапі в межах кожного населеного пункту відбиралися виборчі дільниці. На третьому етапі для кожної виборчої дільниці відбиралася початкова адреса — вулиця, номер будинку та, у випадку багатоповерхових будинків, номер квартири, з якої інтерв’юери розпочинали опитування. На четвертому етапі відбувався відбір та опитування респондентів методом модифікованої маршрутної вибірки.

Опитування проводилося методом особистих інтерв’ю з використанням планшетів у домогосподарствах проживання респондентів.

Унаслідок реалізації випадкової на всіх етапах вибірки у фінальному масиві даних дещо перепредставлені жінки та особи старшого віку. Для відновлення правильних пропорцій були побудовані спеціальні статистичні «ваги».

Нижче дані наводяться для України в цілому й окремо для чотирьох макрорегіонів України. Склад макрорегіонів: західний макрорегіон — Волинська, Рівненська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Закарпатська, Хмельницька, Чернівецька області; центральний макрорегіон — Вінницька, Житомирська, Сумська, Чернігівська, Полтавська, Кіровоградська, Черкаська, Київська області, м. Київ; південний макрорегіон — Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Херсонська, Одеська області; східний макрорегіон — Донецька,  Луганська і Харківська області.

Польовий етап дослідження тривав із 5 по 21 лютого 2018 року. Загалом у рамках дослідження було проведено 2043 інтерв’ю з респондентами, які проживають у 110 населених пунктах України.

Статистична похибка для вибірки 2043 респондентів (з імовірністю 0,95 і за дизайн-ефекту 1,5) не перевищує:

  • 3,3 % для показників, близьких до 50 %,
  • 2,8 % для показників, близьких до 25 або 75 %,
  • 2,0 % для показників, близьких до 12 або 88 %,
  • 1,4 % для показників, близьких до 5 або 95 %,
  • 0,7 % для показників, близьких до 1 або 99 %.

Основні результати опитування

1. Рівень користування й довіра до джерел інформації

Абсолютна більшість жителів України (86 %) отримує інформацію про ситуацію в країні і світі від українських телеканалів. 27 % українців отримують інформацію з українських інтернет-сайтів, 24 % — із соціальних мереж. Для ще 18 % основним джерелом виступають особисті соціальні кола: родичі, друзі, сусіди, колеги та інші. Іншими джерелами користуються не більше 8 % населення. Зокрема, 5 % респондентів зазначили, що вони отримують інформацію про ситуацію в Україні і світі з російських телеканалів.

Тут і далі — клікніть для збільшення

Основний технічний спосіб доступу до російських телеканалів для 69 % користувачів — супутник (водночас у грудні 2016 року про цей спосіб вказали 79 %). Ще 13 % дивляться трансляції в інтернеті (проти 8 % у грудні 2016 року), 12 % — за допомогою аналогової антени (проти 6 %), а 8 % — за допомогою кабельного телебачення (проти 6 %).

57 % жителів країни отримують інформацію виняткового з українських мас-медіа (зокрема, на сході України показник становить 52 %); серед решти також більшість отримує з ТБ, але в поєднанні з іншими джерелами; а частина отримує інформацію лише з інтернет-сайтів, соціальних мереж і від родичів, друзів, сусідів та інших). Практично всі, хто отримує інформацію з російських ЗМІ (таких 5 %, але на сході України — 11 %), також отримують інформацію з українських ЗМІ. Лише 0,2 % жителів України отримують інформацію винятково з російських ЗМІ (зокрема, на сході України лише 0,6 %).

Разом із цим 57 % довіряють інформації про збройний конфлікт на сході від українських телеканалів (на сході України таких 46 % проти 54–61 % в інших регіонах), а 14 % — інформації з інтернет-сайтів, 13 % — інформації із соціальних мереж.

У середньому дорослий українець дивиться три українських телеканали, але в питаннях щодо подій в Україні та взаємовідносин України, Росії, «ДНР» / «ЛНР» довіряє лише 1,5 каналу.

Топ-каналами за загальною аудиторією в цілому є «1+1» (дивляться 61 % українців), «Інтер» (48 %), «Україна» (44 %), ICTV (39 %), СТБ (36 %), Новий канал (18 %) і канал «112» (15 %). Коли йдеться про довіру до інформації — не більше 35 % довіряють конкретному каналу. Ці ж сім каналів — у топі за кількістю населення, що довіряє їхній інформації: «1+1» (35 %), «Інтер» (22 %), «Україна» (22 %), ICTV (20 %), Новий канал (6 %) і канал «112» (8 %).

«1+1» є лідером на заході і в центрі України, а на півдні його рейтинг вищий, але відрив від конкурентів — менший. Натомість на півдні і сході країни міцніші позиції «Інтера» та «України». ICTV має більш-менш подібну аудиторію в усіх регіонах. СТБ найбільше дивляться на півдні, трохи менше — на заході і в центрі України, а найменше — на сході. Деякі інші канали мають також помітні регіональні особливості: наприклад, ZIK, 24 канал і 5 канал значно більшою мірою дивляться на заході України, а NewsOne — на півдні та сході. На сході країни також дещо більшою мірою популярні «112» і Новий канал.

Тільки чверть українців-телеглядачів (27 %) вважає, що українські канали справді подають об’єктивну інформацію про події в Україні та взаємовідносини України, Росії, «ДНР» / «ЛНР». Натомість помітно більше людей (43 %) переконані, що інформація не відповідає дійсності (ще 30 % не змогли відповісти на запитання). Із заходу на схід України (із 31 % до 20 %) зменшується частка тих, хто вірить в об’єктивність інформації українських телеканалів.

42 % дорослих українців користуються принаймні однією соціальною мережею. Найбільш популярною мережею наразі є Facebook, ним користуються 36 % українців. Іншими мережами користуються не більше 11 %.

У цілому 29 % жителів України користуються винятково однією із «західних» соціальних мереж. Винятково російськими соціальними мережами користуються лише 3 %, а ще 8 % мають профілі і в «західних», і в «російських» соціальних мережах.

2. Перевірка інформації

35 % респондентів стверджують: якщо вони отримали інформацію з українського загальнонаціонального, російського, місцевого ЗМІ або ЗМІ «ДНР» / «ЛНР», то вони перевіряють її у ЗМІ «іншої» сторони. Водночас трохи більше половини (52 %) не перевіряли б інформацію.

Водночас у разі суперечливої інформації з різних джерел 58 % віддають перевагу українським загальнонаціональним ЗМІ і лише 1 % віддали би перевагу російським ЗМІ або ЗМІ «ДНР» / «ЛНР». Хоча водночас кожен третій українець (38 %) у такій ситуації не знає, якому би ЗМІ радше повірив. Якщо серед жителів заходу України 27 % не знають, кому повірити, то в центрі — 37 %, на півдні — 47 %, на сході — 48 % (при цьому в усіх регіонах усе одно лідирують саме українські ЗМІ).

3. Повнота інформації з окремих питань

Більшість українців визнає, що отримує недостатньо інформації про стратегії та цілі держави щодо Криму (63 % проти 23 %, які оцінили свій рівень як радше або повністю достатній), щодо непідконтрольних територій «ДНР» / «ЛНР» (60 % проти 26 %) і щодо нового закону про реінтеграцію Донбасу (68 % проти 13 %).

При цьому порівняно з даними опитування КМІС, проведеного у грудні 2016 року, рівень поінформованості трохи, але все-таки зріс (тоді щодо Криму 17 % говорили про достатність інформації, щодо Донбасу — 20 %).

Суб’єктивно найбільш поінформованими щодо стратегій і цілей у Криму й на Донбасі вважають себе жителі сходу України: серед них 34 % «достатньо отримують інформації» щодо Криму і 40 % — щодо Донбасу (проти не більше чверті населення в інших макрорегіонах).

Лише 5 % респондентів кажуть, що вони знайомі принаймні з деякими положеннями Закону про реінтеграцію Донбасу. Натомість 50 % щось чули, але не знають деталей. А 41 % респондентів сказали, що вони «вперше чують про це».

4. Інтерпретації подій у контексті анексії Криму і конфлікту на Сході

52 % дотримуються думки, що війну почали Росія та сепаратисти (хоча це водночас показує, що 15 % покладають провину на Україну, а третина має невизначену думку; враховуючи, що від початку війни минуло чотири роки, це є негативним фактом), а 43 % вважають, що в Криму і «ДНР» / «ЛНР» переслідують українців та українськомовних (проти 10 %, які вважають, що це в Україні переслідують росіян та російськомовних).

30 % бачать наступ на свободу слова, 33 % вважають, що в Україні забагато прокремлівських ЗМІ, а 38 % не мають визначеної думки з цього питання.

Простежується радше неприйняття громадянами окремих обмежувальних заходів:

  • 44 % не підтримують заборони російських телеканалів (підтримують — 37 %),
  • 46 % не підтримують заборони російських соціальних мереж (підтримують — 30 %),
  • 53 % не підтримують заборони окремих артистів і російських фільмів (підтримують — 29 %).

Тільки на заході України можна більш-менш говорити про певне домінування «проукраїнської» інтерпретації подій і про підтримку кроків керівництва. Водночас навіть у випадку визначення, хто почав війну, 28 % жителів західних областей або назвали Україну, або «не мають визначеної думки». Заборону на російські серіали / соціальні мережі / російських артистів підтримують на заході України лише трохи більше половини населення (52–56 %).

Уже в центрі України 55 % звинувачують Росію / сепаратистів у початку війни (хоча Україну звинувачують 14 %, але 31 % «не визначилися»). І якщо щодо заборони російських каналів переважає радше підтримка рішення, то у випадку серіалів / артистів і соціальних мереж більшість проти такого кроку.

На півдні і сході країни, по-перше, лише третина вважає, що війну почала Росія й сепаратисти (на Україну покладають відповідальність 17-18 %, решта «не визначилися»). По-друге, більшість проти обмежувальних заходів на російські телеканали, серіали / артистів, соціальні мережі.

5. Протидія кремлівській пропаганді й дезінформації. Оцінка ефективності держави та громадських організацій

Жителі України відповідальність за протидію кремлівській пропаганді покладають радше на державні органи: на думку 49 % респондентів, саме вони мають вживати відповідних заходів. Іще 33 % пропонують «розділити» відповідальність між державними органами і громадськими організаціями.

Українці не мають однозначної думки щодо того, в чому полягає секрет впливу російської пропаганди. Частіше, ніж інші, висловлювалися думки, що це наслідок істотних ресурсних вливань у пропаганду (38 % дотримуються такого погляду), відсутності критичного мислення у звичайних людей (33 %) і підкуп Росією ЗМІ та політиків в інших країнах (30 %).

Населення України радше критично сприймає ефективність як держави, так і громадських організацій із протидії кремлівській пропаганді. Відносно краще оцінюється створення українського контенту — у випадку держави 24 % вважають достатньою діяльність держави в цьому напрямку (недостатньою її вважають 47 % респондентів), у випадку громадських організацій — 19 % (проти 44 % тих, хто вважає її недостатньою).

Діяльність держави в царині запровадження медіаграмотності в навчальних закладах позитивно оцінюють 16 % (проти 46 %), діяльність громадських організацій — 14 % (проти 42 %). У випадку поновлення телерадіомовлення на Донбасі вважають достатньою діяльність держави 13 % (проти 50 %), діяльність громадських організацій — 10 % (проти 42 %).

У всіх регіонах України простежується критична оцінка ефективності, хоча при цьому на півдні і сході дещо більше людей вважають достатніми дії держави / громадських організацій.

6. Запровадження квот на українську мову на радіо і ТБ

Запровадження квот на українську мову на радіо і ТБ підтримують 33 % українців, не підтримують — 43 %. Разом із цим серед тих, хто вважає цей крок доцільним, лише третина опитаних характеризують діяльність держави і громадських організацій як достатню.

Підтримка запровадження квот істотно знижується із заходу України на схід: якщо серед жителів західних областей 50 % прихильно ставляться до такої ініціативи (виступають проти — 24 %), то вже в центрі — 36 % (проти 39 %). На півдні і сході України більшість населення (57 % і 67 %) виступає проти запровадження квот (а підтримують — відповідно, 22 % і 14 %).

7. Самооцінка здатності виявити фейки

Трохи більше половини українців (53 %) вважають, що вони принаймні в більшості випадків здатні відрізнити якісну інформацію від дезінформації та фейків (у т. ч. 20 % вважають, що завжди можуть відрізнити якісну інформацію від фейків). Третина українців (31 %), навпаки, вважають, що вони або взагалі не можуть відрізнити, або можуть лише в меншості випадків. У всіх регіонах приблизно однакова кількість респондентів стверджує, що принаймні в більшості випадків вони можуть виявляти неякісну інформацію.

Більш упевнені у своїх здібностях ідентифікувати фейки:

  • жителі середніх і великих міст (60–68 % вважають, що можуть принаймні в більшості випадків ідентифікувати фейки, проти 43–49 % серед жителів сіл);
  • чоловіки (61 % проти 47 %);
  • молодші особи (загалом показник знижується із 60 % серед осіб віком до 30 років до 33 % серед осіб віком 70 років і старше);
  • освіченіші українці (66 % серед осіб із вищою освітою проти не більше 50 % серед осіб із нижчою освітою);
  • спеціалісти, студенти, підприємці (66–73 % проти не більше 55 % серед інших категорій населення за родом занять, у т. ч. найнижчий показник серед пенсіонерів — 41 %);
  • заможніші українці (66–73 % серед тих, хто має високий або середній достаток, проти не 46 % тих, хто має низький достаток, і 38 % тих, хто має дуже низький достаток).

Серед критеріїв ідентифікації фейків частіше за інші називалися довіра до ЗМІ, в якому з’явилася інформація (для 33 % жителів Україні це один із основних критеріїв), і наявність автора (30 %).

8. Підвищення медіаграмотності

Більшість жителів України (61 %) вважає, що держава і громадські організації мають докладати зусиль для підвищення медіаграмотності. Якщо на заході, в центрі й на півдні України 61–66 % вважають важливим навчання медіаграмотності, то на сході — 43 %.

Практично серед усіх соціально-демографічних категорій населення більшість вважає потрібним навчання медіаграмотності.

Та водночас немає однозначної думки, на кого в першу чергу треба спрямовувати зусилля. Відносно частіше ті, хто вбачають необхідність у такому навчанні, кажуть, що пріоритет має бути за навчанням підлітків (48 %), дещо рідше кажуть про дорослих (29 %).

Особисто погодилися б узяти участь у навчальному курсі 22 % опитаних. Найбільше зацікавлені в курсах жителі заходу України — серед них 31 % узяли б участь проти не більше 20 % в інших регіонах. Серед них переважна більшість (56 %) віддають перевагу курсам в інтернеті.

Водночас більш зацікавлені у тренінгах ті, хто вище оцінює свої здібності ідентифікувати фейки: 31 % серед тих, хто (за їхніми словами) завжди може ідентифікувати фейки; 26 % серед тих, хто може це зробити принаймні в більшості випадків, і 16-17 % серед тих, хто щонайкраще може це робити в меншості випадків.

Більше за інших зацікавлені в участі у тренінгах:

  • жителі середніх і великих міст (26 % проти 18 % серед жителів сіл і маленьких міст / СМТ);
  • молодші жителі країни (40 % серед осіб віком до 30 років, 21–24 % серед осіб віком 30–49 років і не більше 16 % серед старших за віком людей);
  • освіченіші жителі (34 % серед осіб із вищою освітою проти не більше 19 % серед осіб із нижчою освітою);
  • учні, спеціалісти, підприємці (35–48 %);
  • заможніші особи (46 % проти 32 % серед осіб із середнім достатком і 10–17 % серед осіб із низьким достатком.

ЗАВАНТАЖИТИ ПОВНИЙ ТЕКСТ АНАЛІТИЧНОГО ЗВІТУ (.pdf, 2,3 Mb)

DOWNLOAD THE FULL TEXT OF THE ANALYTICAL REPORT IN ENGLISH (.pdf, 2,2 Mb)

ЗАВАНТАЖИТИ КОРОТКУ ПРЕЗЕНТАЦІЮ (.pdf, 0,67 Mb)

DOWNLOAD SHORT PRESENTATION IN ENGLISH (.pdf, 0,62 Mb)

Фото: Flickr

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
8408
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop