27 березня громадська організація «Детектор медіа» та Київський міжнародний інститут соціології презентували результати дослідження «Протидія російській пропаганді та медіаграмотність: результати всеукраїнського опитування громадської думки». Всеукраїнське соціологічне опитування проводив КМІС у лютому 2018 року на замовлення ГО «Детектор медіа» та за фінансування Міністерства іноземних справ Данії («Даніда») та NED (США). Було опитано 2043 повнолітніх респонденти, які проживають у 110 населених пунктах по всій Україні, крім тимчасово окупованих Криму та окремих районів Донецької та Луганської областей.

Соціологи досліджували кілька аспектів: користування та довіру до різних джерел інформації, інтерпретацію громадянами подій у контексті анексії Криму та конфлікту на Донбасі; протидію російській пропаганді й медіаграмотність.

Основні результати опитування представили директор КМІС, професор Володимир Паніотто та заступник директора КМІС Антон Грушецький. На окремі аспекти звернула увагу директорка ГО «Детектор медіа» Галина Петренко, а роль медіа в процесах, зафіксованих у дослідженні, окреслила голова ГО «Детектор медіа» Наталія Лигачова.

Користування та довіра до різних джерел інформації

За даними опитування, абсолютна більшість українців (86%) отримує інформацію про ситуацію в країні та світі від українських телеканалів. На другому місці – українські інтернет-сайти (27%), на третьому – соціальні мережі (24%). При цьому 57% українців отримують інформацію винятково з українських телеканалів, тобто з одного джерела.

Рівень довіри суттєво нижчий за рівень споживання. Зокрема, інформації українських телеканалів про збройний конфлікт на сході України довіряють 57%. Іншим джерелам довіряють менше, тому що й користуються ними менше, зауважив пан Грушецький.

За даними опитування, найпопулярніші серед українців телеканали – «1+1», «Інтер», «Україна», ICTV, СТБ, Новий канал і «112 Україна». Є певні регіональні відмінності: «1+1» популярніший на заході, центрі та півдні, «Інтер» та «Україна» – на півдні та сході.

За даними дослідження, дві третини українців дивляться серіали, з них 53% дивляться їх на українському ТБ, 10% дивляться західні серіали в інтернеті, ще 7% дивляться російські серіали (частково в інтернеті, частково – приймаючи російські телеканали). Західні серіали більше дивляться жителі центру та сходу. «В іншому дослідженні особливостей медіаспоживання на сході України ми також дізналися, що респонденти досить легко можуть перерахувати назви серіалів, які вони дивляться в інтернеті, й досить складно їм згадати назви, які вони дивляться по ТБ. Тобто споживання телебачення є досить фоновим і пасивним», – додала пані Петренко.

Галина Петренко

Вага соціальних мереж зростає, хоча лише чверть населення каже, що отримує інформацію з цього джерела. Більше половини населення каже, що взагалі не користується соцмережами. 29% українців користуються тільки західними соцмережами, 3% – тільки російськими, 8% – і російськими, і західними. Найпопулярнішою соцмережею українців є Facebook (36%).

Отримуючи інформацію з одного джерела, 35% респондентів сказали, що вони принаймні іноді перевіряють інформацію в ЗМІ іншої сторони, а 52% сказали, що ніколи не перевіряють. «Ці 35%, скоріш за все, дуже завищений показник. З огляду на те, що 57% отримують інформацію винятково з українського телебачення, навряд чи вони перевіряють її в інших джерелах. Тобто культура взаємоперевірки не настільки поширена серед населення», – зазначив пан Грушецький.

Антон Грушецький

Якщо ж респонденти отримали суперечливу інформацію з різних джерел, то більшість українців (58%) радше повірить українським джерелам інформації. Але водночас 38% відмовилися або не змогли відповісти, кому вони в такому разі більше довіряють.

«Це певний пасивний мазохізм, коли люди дивляться, не довіряють і не перевіряють, але продовжують дивитися», – вважає Галина Петренко.

Не більше чверті населення вважає, що в них є достатньо інформації про стратегії та цілі держави в Криму і на Донбасі, натомість більшість говорить про недостатнє їх інформування з цих питань. Зокрема, 40% респондентів під час опитування вперше почули про закон про інтеграцію Донбасу, а 50% – щось чули, але не знають деталей. «Попри велику медійну активність довкола закону поінформованість населення залишається дуже низькою», – зазначив пан Грушецький.

Інтерпретація громадянами подій у контексті анексії Криму та конфлікту на Донбасі

Стосовно інтерпретації окремих подій у країні, більше половини респондентів сказали, що першими війну розпочали сепаратисти і Росія. Але 15% покладають відповідальність на Україну, а кожен третій респондент не знає або не може відповісти на запитання, хто першим почав війну.

Оцінюючи ситуацію зі свободою слова, 33% вважають, що в Україні забагато прокремлівських ЗМІ і влада слабко на це реагує, а 30% вбачають у подіях у країні наступ на свободу слова. 10% українців вважають, що в Україні утискають російськомовне населення, але 43% підтримують тезу, що в Криму та ОРДЛО утискають українськомовних громадян і патріотів.

Заборону російських телеканалів, російських соцмереж, а також окремих російських фільмів і артистів більшість респондентів розцінює радше як помилку та обмеження прав громадян, аніж як необхідний крок для захисту держави. «При тому, що більшість населення виступає проти блокування соцмереж, є одна соціально-демографічна група, що підтримує блокування, – це українці з високим рівнем доходу. Водночас дуже негативно оцінюють блокування російських соцмереж учні та студенти», – зауважила пані Петренко.

У питаннях інтерпретації подій принципово важливим є регіональний розподіл. Наприклад, заборону російських телеканалів, соцмереж, фільмів та артистів більше підтримують на заході, в центрі розподіл протилежних точок зору приблизно однаковий, а на півдні та сході переважна більшість населення вважає такий крок помилкою. Стосовно наступу на свободу слова в країні, то найбільше її вбачають мешканці сходу (44%).

Протидія російській пропаганді й медіаграмотність

Володимир Паніотто розповів, що КМІС із 2015 року аналізує показник індексу результативності російської пропаганди. Соціологи формують цей індекс, оцінюючи підтримку респондентами п’яти тверджень, які є головним змістом російської пропаганди:

1. Ставлення до Майдану як до боротьби за владу антиросійських націоналістичних сил за підтримки західних спецслужб (тезу підтримують 20% респондентів).
2. Підтримка приєднання Криму до Росії (4%).
3. Негативне ставлення до США.
4. Ставлення до АТО як до каральної операції проти звичайного населення (тезу підтримують 14% респондентів, на сході – 25%).
5. Довіра до російських ЗМІ (3%).

Якщо люди ставляться позитивно до всіх цих тверджень, то максимальна оцінка індексу результативності російської пропаганди – 100, якщо негативно – 0.

За даними КМІС, із 2015-го по 2017 рік індекс результативності російської пропаганди знизився, але незначно: з 26 до 23. «На жаль, протидія російській пропаганді є не дуже ефективною», – вважає пан Паніотто.

Володимир Паніотто

Під час опитування на замовлення «Детектора медіа» КМІС також досліджував міркування респондентів щодо пропаганди. Опитані пов’язують упливовість російської пропаганди з тим, що Росія вкладає в це багато грошей (38%), у багатьох людей відсутнє критичне мислення (33%), а також що Росія вкладає багато грошей, щоби корумпувати ЗМІ та політиків за межами своєї країни (30%).

Українці переважно критично сприймають ефективність держави та громадських організацій із протидії кремлівській пропаганді. Але серед усіх заходів протидії вони відносно краще оцінюють виробництво українського контенту. На думку пані Петренко, це позитивний сигнал для представників телеканалів, продакшнів та української кіноіндустрії.

Галина Петренко

Досить багато респондентів (31%) вважають, що вони не здатні самі відрізняти якісну інформацію від дезінформації та фейків. «Мене це здивувало, тому що люди не люблять визнавати, що вони чого не здатні робити», – зауважив пан Паніотто. Найпоширеніші критерії, за якими люди ідентифікують фейкову інформацію: інформація з’явилася у ЗМІ, якому респондент не довіряє (33%), в інформації відсутній автор (30%).

61% українців вважають, що необхідно підвищувати медіаграмотність, дещо менше таких респондентів на сході (43%). При цьому особисто готові пройти навчання з медіаграмотності лише 22%. «Великим викликом є небажання дорослого населення підвищувати медіаграмотність, адже саме дорослі люди є електоратом», – звернула увагу Наталія Лигачова.

Найзручнішими способами навчання з медіаграмотності для респондентів, готових учитися, є курси в інтернеті (56%) й теле- чи радіопрограми (18%). «Це дороговказ усім нашим партнерам і нам особисто, в якому напрямку рухатися далі, якими засобами підвищувати медіаграмотність», – акцентувала пані Лигачова.

Наталія Лигачова

Запровадження квот на українську мову на радіо й телебаченні підтримує третина населення. Разом із цим серед тих, хто вважає цей крок доцільним, лише третина вважає достатньою діяльність держави і громадських організацій. Галина Петренко звернула увагу, що рівень підтримки мовного квотування чітко змінюється із заходу на схід. До того ж є дві соціально-демографічні групи населення, які підтримують квоти на українську мову, – це мешканці сіл та україномовні мешканці України.

Пані Петренко також згадала про результати іншого дослідження «Детектора медіа» («Інформаційне споживання, потреби та погляди мешканців сходу України»), яке проводилося методами фокус-груп та індивідуальних інтерв’ю мешканців Донецької та Луганської областей. Воно виявило, що мова не є фактором вибору контенту для мешканців Донбасу: при рівній якості контенту респонденти не звертали уваги на те, якою мовою він виготовлений.

На думку ж Володимира Паніотто, запровадження квот на українську мову не є боротьбою з російською пропагандою. Він вважає, що швидка українізація може мати зворотний ефект: ті, хто зазнає впливу російської пропаганди, не стануть патріотично налаштованими завдяки появі україномовного контенту – вони його просто перестануть дивитися.

Наталія Лигачова і Галина Петренко

Роль ЗМІ та дороговказ на майбутнє

Наталія Лигачова наголосила на тому, яку роль відіграють медіа у формуванні настроїв та думок населення. «Через чотири роки після початку війни третина населення не може сказати, хто розпочав війну, а 15% упевнені, що війну почали українська влада та олігархи. Я вважаю, що це вирок інформаційній політиці держави. Є чимало об’єктивних причин у громадян бути невдоволеними владою, ходом реформ, гальмуванням боротьби з корупцією, але в таку негативну картину ситуації в Україні великий внесок роблять і ЗМІ», – вважає очільниця «Детектора медіа».

Її думку підтвердив Володимир Паніотто: «За даними моніторингу ситуації в країні за ці роки, рівень бідності зріс удвічі з 2014-го по 2015 рік, але далі він стабілізувався з 2015-го по 2016 рік, а з 2016-го по 2017 рік знизився. Рівень щастя залишився приблизно таким самим, рівень корупції трохи знизився, рівень стресів трохи знизився. Тобто ситуація за різними показниками трохи покращувалася. Натомість у сприйнятті населення вона весь час ставала гіршою й гіршою. Я думаю, це саме через те, що ЗМІ дають незбалансовану інформацію».

Володимир Паніотто і Наталія Лигачова

«Люди втомилися від засилля у ЗМІ негативу, люди не довіряють ЗМІ, тому що там великий градус емоцій, люди не довіряють ЗМІ, тому що вони брешуть», – нагадала пані Лигачова результати дослідження «Інформаційне споживання, потреби та погляди мешканців сходу України». За її спостереженнями, українські ЗМІ тиражують популізм і негатив, не помічаючи позитивних процесів, що відбуваються в країні. А з іншого боку, в медіа виходять «тупа» контрпропаганда і вихваляння влади. Але з аудиторією потрібно говорити іншою мовою, наголосила пані Лигачова і як позитивний приклад навела телепроекти, що створені за підтримки західних донорів і виходять на телеканалі «112 Україна».

«Не треба брехати ні в бік критики влади (ця критика має бути неемоційною, аргументованою, збалансованою та заснованою на контексті), ні в бік вихваляння влади. Аудиторії потрібен конструктив, люди чекають інформації, корисної практично. Політицізація соціальних питань призводить до того, що люди не розуміють, наприклад, реформи освіти та медицини. Вони не отримують практичних відповідей від наших ЗМІ, а це саме те, чого вони чекають від ЗМІ і завдяки чому будуть їм довіряти», – сказала пані Лигачова.

Відповіддю журналістів на популізм, на її думку, має стати суворе дотримання стандартів журналістики та розвінчування політичних маніпуляцій у медіа. На часі також і питання самоідентифікації журналістів: «Настав час говорити про те, хто є журналістом у всьому світі, а хто не є. Чи є медіа, які розповсюджують фейки та дезінформацію, засобами масової інформації чи засобами масової дезінформації та чи підлягають вони захисту з точки зору свободи слова?».

ЗАВАНТАЖИТИ ПОВНИЙ ТЕКСТ АНАЛІТИЧНОГО ЗВІТУ (.pdf, 2,3 Mb)

DOWNLOAD THE FULL TEXT OF THE ANALYTICAL REPORT IN ENGLISH (.pdf, 2,2 Mb)

ЗАВАНТАЖИТИ КОРОТКУ ПРЕЗЕНТАЦІЮ (.pdf, 0,67 Mb)

DOWNLOAD SHORT PRESENTATION IN ENGLISH (.pdf, 0,62 Mb)

Фото: Андрій Шматов

Зберегти

Зберегти