Нещодавно вкотре почув думку, що пересічна людина більше довіряє «живому» слову, промовленому з телеекрана, і майже зовсім не вірить слову друкованому. Так це чи не зовсім – стверджувати не стану, бо про конкретні опитування та дослідження ніколи не чув. Однак уявити подібне нескладно, особливо якщо врахувати притаманну нашим телеглядачам наївну звичку створювати кумирів і приписувати тим чи іншим ведучим зовсім не властивих їм чеснот. Але з цим нічого не вдієш, адже вміння викликати довіру є одним із важливих завдань телебачення. Найяскравіше це проявилось у висвітленні надзвичайного стану, який саме зараз переживає країна. Висновок, що напрошується після перегляду жахливих репортажів із місць стихійного лиха, та безпосередні коментарі спецкорів, такі: співчуття – велике мистецтво і володіють ним далеко не всі.

 

Дещо, м’яко кажучи, дивним видався репортаж «1+1», анонсований як спеціальний, із потягу, що прямував на захід країни («ТСН», 30 липня). Саме цього дня було озвучено попередні підрахунки кількості загиблих від стихії, а журналіст намагався показати життєствердний сюжет, підкріпивши його співом двох веселих (дякувати Богу) бабусь, що їхали на весілля, наче з іншої планети. Все сказане у репортажі, зокрема про те, що життя продовжується за будь-яких обставин, – правильно, але в цій ситуації воно виглядало дико, особливо коли репортер по-свійськи сів між грайливими бабцями. Мовляв, наш народ ніколи не панікує і духом не падає! Журналіста підвело почуття міри, що є другим надважливим чинником телебачення, на який слід зважати.

 

Найлюдянішими і небайдужими, що дуже важливо, були блоки 5-го каналу, котрий активно намагався заглибитися у проблему, запрошував до своїх студій перших осіб держави, ставив конкретні запитання та вимагав від непереконливих чиновників чітких відповідей. Абсолютно виправдала власну назву програма «Час. Важливо» із Ларисою Губіною, де ведуча озвучувала найактуальнішу проблематику постраждалих регіонів. Цікавим і непафосним було інтерв’ю Губіної із прем’єркою Юлією Тимошенко, в якому пані Тимошенко, дивлячись в очі (як уміє лише вона) своїм виборцям, обіцяла не залишити жодної людини поза увагою уряду. Що ж, поживемо побачимо. Сподіваюся, що 5-й відстежуватиме втілення у життя всього обіцяного найщирішими ворогами-друзями, президентом і прем’єром.

 

Надзвичайно важливими у подібній ситуації стали покази прямої мови політиків та глав адміністрацій областей, що постраждали. Певен, що така форма «спілкування» з цілою країною хоч якось змусить можновладців тримати власне слово, а наобіцяли вони чимало.

 

Ось, зрештою, і все. П’ятий вкотре продемонстрував: він справді з народом. Скептик може зауважити, мовляв, політика, новини та хроніка – коник п’ятого, і більше нічого він, на жаль, робити не вміє. Із цим важко сперечатися, мені також не зрозуміло, чому саме цей, насправді інтелектуальний канал, став місцем зливання продукції дуже сумнівної якості, яка однозначно не додає йому балів. Але попереду новий сезон і він дарує сподівання на краще, чи не так?