Олексій Кутєпов: Я продовжу займатися журналістськими розслідуваннями – з Шарієм чи без Шарія

25 Липня 2011
71414

Олексій Кутєпов: Я продовжу займатися журналістськими розслідуваннями – з Шарієм чи без Шарія

71414
Після порушення кримінальної справи про погрозу вбивством Кутєпов-молодший готує наступний сюжет про діяльність казино
Олексій Кутєпов: Я продовжу займатися журналістськими розслідуваннями – з Шарієм чи без Шарія

Фотограф «Детектор медіа» Павло Довгань пропонує Олексію Кутєпову присісти трохи попозувати в парку, однак той заперечливо хитає головою: «Не рекомендується, це ж відкрита місцевість». У супроводі двох кремезних співробітників спецпідрозділу судової міліції наша компанія заходить у найближче кафе, і обличчя офіціантів враз стають серйозними. Представники «Грифона» прискіпливо оглядають порожню вранці залу закладу та займають сусідній столик.

 

З моменту отримання конверта з патроном до автомату Калашникова охорона супроводжує Олексія всюди: на цьому наполягали слідчі після порушення кримінальної справи про погрозу вбивством. Його брат, спецкор «Детектор медіа» Богдан Кутєпов, розповів, що телефон Олексія прослуховується, а батьки дуже хвилюються. Для самого Кутєпова-молодшого ризик - справа звична. Він не вперше береться за теми, що зачіпають інтереси корупціонерів та кримінальних структур. Як каже сам Олексій, він має загострене відчуття справедливості і сенс своєї роботи вбачає в ефективному припиненні злочинів.

 

Журналіст зізнається: найгірше, що він не знає, від кого може чекати помсти - за чотири роки, що займається розслідуваннями, причин для неї назбиралося багато. Яких саме - ми розпитали Олексія під час інтерв'ю. І принагідно поцікавилися, чому це Леонід Черновецький обіцяв йому квартиру і що він має спільного з журналістом «Обозревателя» Анатолієм Шарієм.

 

 

«Наркозалежні могли передумати»

 

- Що вдалося з'ясувати після виявлення патрона у дверях вашої квартири?

- Мене ознайомили з постановою про визнання потерпілим у цій ситуації. Постановою слідчого Солом'янського райвідділу Олени Осетрової було вирішено приставити до мене охорону. 18-го я знайшов патрон, а наступного ранку мене попросили не виходити з дому, доки не прибуде службова машина зі співробітниками «Грифона».

 

 

 

Слідчі мені поки що ні про що не розповідають. За словами Володимира Поліщука, знайдений мною набій - зі зміщеним центром ваги, старого зразка і належить до категорії заборонених. Хто нині використовує такі патрони і хто грається в такі ігри, я не розумію. Єдине, що можу сказати: все таємне рано чи пізно стає явним, і ми обов'язково про все це дізнаємося.

 

А нині найнеприємніше, що я не знаю, хто це організував. Навіть узимку цього року, коли були погрози від наркозалежних, усе це не так серйозно сприймалося: все ж люди такого типу можуть щось заподіяти, а можуть і передумати, злякавшись. Цього ж разу йдеться про 129-ту статтю.

 

- Ви сказали, що сприймаєте це «послання» як натяк на те, що варто облишити якусь із тем своїх журналістських розслідувань - наркотики, казино, справу незаконно засудженого Михайла Крамаренка, через яку виник конфлікт із суддею Дніпровського суду Федосєєвим. Чи були погрози щодо цих розслідувань раніше?

- 18 липня, коли мені підкинули набій, увечері був дивний дзвінок на мій номер телефону з запитанням: «Ты вообще откуда?». Співрозмовник сказав, що ми перетиналися, хоча з усього було видно, що це не відповідає дійсності. Голос у слухавці також сказав, що скоро мені зателефонують і повідомлять інформацію з приводу «внутреннего криминала», яка може мене зацікавити. Втім, поки ніхто не дзвонив. Прямих телефонних погроз не було. Тільки погроза набоєм від автомату.

 

Хочу додати, що в моїй практиці було не одне резонансне розслідування. Внаслідок одного з них керівник слідчого відділу Печерського райуправління міліції міста Києва пан Кір'ян подав заяву про звільнення за власним бажанням. Це була історія про французького автогонщика Крістіана Беружона, в якого шахраї незаконно відібрали квартиру в пентхаусі. І за законне порушення кримінальної справи начальник слідчого відділу Кір'ян буцімто вимагав у тещі спортсмена (українки) хабара в розмірі 15 тисяч доларів. За результатом цього розслідування Служба безпеки України, прокуратура і внутрішня безпека МВС проводила перевірку.

 

Підозрювати когось конкретно в погрозах я не можу. Я перелічив останні гострі теми, якими займався в професійній діяльності. Адже в моєму особистому житті жодних конфліктних ситуацій не було й немає.

 

- Чи є підстави, на вашу думку, пов'язувати ці погрози з історією щодо обстрілу автівки Анатолія Шарія?

- Можливо. Але чіткого зв'язку я не бачу. Ми з Анатолієм маємо три спільні теми: боротьба з наркотиками, продаж аромасумішей зі вмістом наркотичних речовин, де співробітники відділу з незаконним обігом наркотиків не виявили того, що легко знайшли журналісти, та незаконний гральний бізнес. Вчора (19 липня. - ТК) було проведено обшук у його квартирі і квартирі його дружини, хоча він у справі є потерпілим.

 

 

«Анатолій Шарій? Дуже приємно»

 

- Як ви дізналися про обстріл автівки Анатолія? Коли виїхали на зйомку?

-12 липня знімальна група «Особистої справи» разом з Анатолієм поверталися зі зйомок у казино. Виїхали з Дарниці опівночі і підвезли Анатолія на Дмитрівську до офісу «Обозревателя», де стояв його автомобіль. Десь о 2:40 я приїхав додому з телецентру. Відразу ж мені подзвонив Анатолій і схвильованим голосом повідомив, що його автомобіль обстріляли. Я викликав таксі, повідомив знімальну групу і близько 3:10 ми були на місці інциденту й перебували там до ранку, доки Шарія не забрали в райвідділок для надання пояснень.

 

До речі, я активно висвітлював тему обстрілу Шарія. І не виключаю, що погрози на мою адресу можуть бути пов'язані саме з тим, що я заступаюся за колегу, який справді проводить дієві журналістські розслідування.

 

- У момент обстрілу Анатолій керував «Ніссаном». Подейкують, що він також має «Порше». Якою з цих машин він користується частіше зазвичай?

- Мені про «Порше» нічого не відомо. Жодного разу не бачив його на цьому авто і не їздив з ним на ньому, хоча чимало часу провели у поїздках. І щоразу це був «Ніссан».

 

- Ви вірите, що викладена Анатолієм версія щодо пострілу відповідає дійсності?

- Він про все досить розмито розповів: «Ти знаєш, хто в мене стріляв, я знаю, хто в мене стріляв». А насправді, мені невідомо, хто в нього стріляв. Мабуть, і він про це не знає. Лише припускає, що його хотіли налякати - можливо, як він каже, ті самі міліціянти, що зараз займаються цією справою. В Анатолія є версія, що це пов'язано з його власними розслідуваннями, до яких я непричетний. Також слідчі вивчають версію інсценування обстрілу. І я не здивуюся, якщо завтра хтось скаже, що Кутєпов сам собі патрон підклав.

 

- Як ви познайомилися з Анатолієм?

- Ми знайомі з січня цього року. Вперше зустрілися в Печерському райвідділі щодо справи з квартирою та Кір'яном. (Раніше Анатолій писав про це.) Після цього нас викликали слідчі: викликають його в Дарницьку прокуратуру - викликають мене в Дарницьку прокуратуру, викликають його в райвідділ - викликають мене в райвідділ. Зі спільних тем - квартира, наркотики, казино - оце поки й уся співпраця. До речі, щодо казино, Анатолій розповідав, що в нього самого була ігроманія і він програв у казино чимало грошей та перебував на межі нервового зриву. Тож він дуже добре знає цей бізнес і  саме тому веде з ним боротьбу.

 

 

 

Це не друг дитинства і не мій рідний брат. Стосунки з Анатолієм суто робочі: я готую розслідування для «1+1», він - для «Обозревателя». Ефективність такої співпраці очевидна: аудиторії в ТБ й інтернету різні, як правило, не перетинаються. Що більша аудиторія, то більший резонанс і, відповідно, результат. А результат для команди «Особистої справи» - реагування відповідних органів та припинення того злочину, який ми розслідуємо. От і весь мотив співпраці. Після публікацій на «Обозревателе» була дієва реакція на розслідування: на ТБ сюжет вийшов і не муляє більше око, а статтю на інтернет-сайті ще довго можна читати, тож правоохоронці змушені реагувати. Якби не «Обозреватель», ми були б вимушені розсилати до цих органів диски з відео «Особистої справи» та супровідними листами. Хоча ми частенько й розсилаємо.

 

- Гаразд, чому тоді ви солідаризуєтеся саме з Анатолієм Шарієм, а не з іншими журналістами?

- У нас багато журналістів, але ніхто мені не сказав: «Олексію, йдеться про такі серйозні речі! Давай займатися розслідуваннями разом, хоча це й небезпечно».

 

До речі, Анатолій співпрацював не лише зі мною, а й з іншим журналістом «Особистої справи» - Андрієм Павловським.

 

- Ви знайомі з публікаціями Анатолія на сайті «Обозреватель»?

- Я читав статтю про Луценка...

 

- Неодмінно почитайте більше матеріалів! Він же не лише про підкоп писав, там цілий творчий доробок.

- До багатьох публікацій Анатолія я не можу ставитися як до журналістських, і сам у своїй роботі утримуюся від такого виду коментарів і оціночних суджень, які допускає Анатолій. Але це його справа. Ті ж матеріали, які він робив спільно зі мною, я можу назвати якісними журналістськими розслідуваннями. Однозначно. У тих матеріалах він не відхилявся від фактологічного відображення подій, які відбувалися під час розслідування, а висновки будував, спираючись на реальні дані. Я маю на увазі матеріали про квартиру Беружона, нелегальний продаж аромасумішей та діяльність підпільних гральних закладів.

 

 

 

Я не вивчав репутації цієї людини. Складаю враження про Анатолія від початку нашого спілкування і знаю його перш за все як журналіста, який готовий братися за гострі теми. І я побачив результат від його публікацій і реакцію органів МВС. Я не знаю його біографії, він лише трохи про себе розповідав. Скажу лише, що Анатолій ніколи мене особисто не підводив і не підставляв.

 

- Як реагуватимете, якщо одного дня Анатолій опублікує замітку про ваші «волохаті ноги», як це було щодо вашої колеги з іншого каналу?

- Подзвоню йому й подякую за гарну статтю. Якщо ж це буде з умислом злим, намагатимуся розібратися, чому змінилося до мене ставлення. Будуть підстави - перерву спілкування. Як і будь-хто вчинив би в спілкуванні з іншими.

 

Ми не є офіційним тандемом: нас поєднують лише три теми, а розслідуваннями Олексій Кутєпов займається вже чотири роки, відколи на телеканалі ICTV стартувала програма «Максимум в Україні». І з Шарієм чи без Шарія, я займатимуся журналістськими розслідуваннями далі, бо це моє покликання і громадянська позиція. І я охочий до співпраці з іншими колегами. Коли відбувається зухвале беззаконня, про якийсь ексклюзив не може бути мови. Хоча переважно колеги у своїх матеріалах зазвичай зупиняються на фразі: «Ми звертаємо увагу МВС....». Мені ж важливо йти далі, моя мета - припинення злочину.

 

 

«До всіх кіосків руки не доходять. Закриватимемо по одному»

 

- Серед результатів ваших розслідувань - порушення кримінальної справи за фактом продажу в аптеці на Подолі забороненого трамадолу, перевірка столичного відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків (ВБНОН), звільнення Кір`яна. Можливо, самі наведете приклади, про які ми ще не читали в газетах?

- Навіть спровокувати чи викликати прокуратурою перевірку факту - це теж результат. Коли Кір`ян звільнився, мені в прокуратурі сказали: «Алексей, но ведь это тоже результат для вас...». Але я не маю на меті подібних речей: я лише хочу, щоб якщо є підстави про порушення кримінальної справи, її порушували без хабара, порушували і розслідували. А героїня цього розслідування, позивачка Тетяна Скиба, на приховану камеру питає: «Сколько?» і їй пишуть цифру «15»: 15 тисяч доларів за порушення кримінальної справи.

 

«Особиста справа» розслідувала незаконний продаж наркотичної речовини, бупренорфіну, в реабілітаційному центрі «Сходи» по вулиці Новодарницькій, 26. Кримінальної справи не порушено, однак реалізацію наркотику та роботу цього «офіційного наркопритону» припинено. А там ішлося про суми близько 60-80 тисяч гривень на добу з однієї точки. Припинився масовий продаж бупренорфіну і на Білоруській, 34, в центрі «Кроки життя». Після цього розслідування я отримував погрози від наркозалежних і мене охороняв «Сокіл» столичного УБОЗу.

 

Справу за статтею 203-2 порушено після наших зйомок у казино на вулиці Бориса Гмирі, 1, хоча сюжет ще не вийшов в ефір. Я знайшов рубильник, увімкнув гральні автомати, які перед тим зупинив персонал закладу. Цей «Лас Вегас» завертівся просто на очах у заступника начальника київської міліції Володимира Березана, який теж прибув на місце! Автомати вивезли геть із грошима всередині, за них доведеться відповідати: організаторів повинні оштрафувати на 5 мільйонів гривень. Також нині прокуратура з'ясовує, чи порушувати справу за 171-ю статтею про перешкоджання журналістській діяльності, адже нас і Анатолія Шарія зачинили в казино на годину. І ще проводиться перевірка, чому міліція відчинила приміщення власним ключем.

 

Один із кіосків, де наркомани полюбляли купували аромасуміш «Індиго», вже зачинили. А от в інших місцях - я вже перевіряв - продаж відбувається. На жаль, руки не доходять до інших кіосків. Будемо закривати їх по одному, доки стане сил.

 

Призупинили незаконне будівництво в Гідропарку, про яке восени 2010-го готувала сюжет «Особиста справа».

 

Незаконно засуджений Михайло Крамаренко вийшов на волю (підписка про невиїзд) після трьох років перебування у СІЗО за буцімто крадіжку мобільного телефону. Ми стежитимемо за перебігом справи, доки з нього не знімуть обвинувачення.

 

- Чи вважаєте свої розслідування результативними?

- Хотілося б більших результатів, щоб спеціальні органи ширше працювали.

 

- Тем для розслідувань багато. Чому вас цікавлять організації, що межують з кримінальними структурами, як це було з казино чи гральними автоматами? Адже ясно, що шансів на те, що в таких випадках претензії з'ясовуватимуть у суді, справді небагато.

- Будь-яке розслідування апріорі зачіпає інтереси кримінальних структур. Тут новинами не зарадиш: потрібно навести докази, і без розслідування не обійдешся.

 

А працювати за принципом «аби чого не вийшло» - означає поставити хрест на подібній діяльності. Мета журналіста-розслідувальника, навпаки, - «аби щось вийшло», і це «щось» - припинення злочину.

 

 

 

- Які перешкоди зазвичай чинять представники влади, бізнесу чи інших структур вам як журналісту під час розслідувань? Які засоби на законодавчому, фінансовому, технічному рівні допомогли б їх долати?

- Перш за все, це небажання надавати інформацію. Дуже складно запускається в дію Закон про доступ до публічної інформації. От Закон про міліцію зобов'язує надати правоохоронцям дані за їхнім запитом. А журналісту головний свідок може спокійно заявити: «А я не хочу з вами працювати. До побачення».

 

Технікою забезпечені майже. Щодо бажання спілкуватися, то добувати інформацію з праскою не випадає Доводиться підключати і спостереження, і логіку, і зустрічі з дотичними людьми.

 

Найбільше чиновників цікавить, зазвичай, хто нам замовив матеріал. Вони, на жаль, не уявляють, що телеканали можуть цікавити чесно проведені розслідування. Хотілося б, щоб усі силові структури бачили в журналістах друзів, які хочуть навести лад у цій країні. Головне - щоб ці структури самі мали таке бажання: за виклик міліції і виявлення злочину нагороди мають давати, ми ж у таких ситуаціях спостерігаємо на обличчях міліціонерів найчастіше злість і розпач.

 

- Чи залежить професійність журналіста-розслідувальника від фінансування проекту?

- Ні. Це не основний чинник для якісної роботи журналіста. Звісно, потрібні елементарні інструменти - техніка, транспорт. Однак сама наявність грошей далеко не означає якісного і результативного розслідування. Якість розслідування залежить від особистого ставлення журналіста до цієї справи. Від його кваліфікації й досвіду. Якщо він хоче ґрунтовно розібратися в ситуації і знайти потрібні факти, він їх знайде. Як сказала одна з адвокатів, навіть світло лишає сліди. Розкрити можна все. Щоправда, часто транспорт, техніка, робота кількох операторів - потрібні вночі та поза графіком, а це все-таки додаткові витрати. Ті ж експертизи необхідно оплачувати. Але рівень кваліфікації розслідувальника не підвищать навіть великі гроші, якщо він не знатиме, як їх ефективно використати. 

 

- В публікації на сайті МВС «Хто кому плює в обличчя?» начальник відділу зв'язків із громадськістю ГУ МВС у місті Києві Володимир Поліщук звинуватив вас та Анатолія Шарія у перекручуванні дійсності. Він каже, що аромасуміш «Індиго», про яку йшлося в програмі «Час пік» на «2+2» та в публікаціях на «Обозревателе», може вільно продаватися в кіосках, оскільки не входить до кабмінівського чорного списку заборонених для вільного продажу наркотичних та психотропних речовин. Ви ж, як стверджує пан Поліщук, назвали кіоск «легальною точкою продажу наркотиків», а саму суміш без будь-яких лабораторних досліджень - «травкою, що обприскана спеціальним розчином - синтетичним наркотиком, який впливає на центральну нервову систему»....

- Я готовий нести повну відповідальність перед судом за свій сюжет. При всій моїй щирій повазі, Володимир Петрович теж поспішив до з'ясування експертизи говорити, що «Індиго» - це не наркотик. До речі, я називав його «речовиною активної психотропної дії», «реклама ефекту». І мій сюжет закінчується на тому, що ми сплачуємо за експертизу лабораторного зразка «Індиго» А в наступному сюжеті «Часу пік» ішлося про те, що хімічна речовина, яка є в «Індиго», вже зустрічалася в матеріалах досліджень Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України та з цього приводу експертами вже направлялися матеріали до Державного комітету з питань контролю за наркотиками, де було чітко рекомендовано терміново внести знайдену речовину до переліку заборонених. Так, формально це не наркотик. Але продавати в кіоску його все одно не можна, оскільки «Індиго» не проходив сертифікації в уповноваженому Держспоживстандартом центрі, а отже, ліцензії на продаж не існує. Було би тільки бажання припинити поширення цього препарату.

 

Наше питання до міліції полягало в тому, чому ми, журналісти, змогли легко придбати пакетик «Індиго» в кіоску, зібрати первинну інформацію від споживачів про ефект зілля і зафіксувати на відео, як продавчиня виносить пакунок із такими препаратами з кіоску, а співробітникам міліції вдалося знайти лише насіння петрушки?

 

- Чи припускалися помилок у своїх розслідуваннях?

- Так, було. Намагаюся не виявляти самовпевненості, більше перевіряти факти, займатися юридичною самоосвітою. Пройшов курс навчання в Інституті медіа права. Намагаюся спілкуватися з певної теми з якомога ширшим колом фахівців. Постійно раджуся з Жаном Новосельцевим. Мені ще далеко до досконалості, багато чого треба навчитися.

 

Найбільший мій ворог - дедлайни. Хотів навіть піти працювати слідчим у міліцію - там на такі справи дають по два місяці, виділяють помічників. Але, думаю, ефективності від моєї роботи на ТБ буде більше.

 

- Журналіст-розслідувальник має вчасно подбати про адвоката. Хто вам надає юридичну підтримку зазвичай?

- Адвоката особистого за договором я не маю. Є підтримка з боку юридичного відділу «1+1». Його фахівці і консультують, за потреби навіть ходять на допити. Ми ж бо в «Особистій справі» представляємо активну журналістику і вивчаємо наслідки наших розслідувань - готуємо постматеріали з прокуратури, залів суду тощо.

 

Позовів проти мене не було, лише погрози. В разі чого телефоную до міліції, інколи звертаюся до прокуратури.

 

 

 

- Оглядач «Інтера» Андрій Цаплієнко, який окрім ралі спеціалізується на розслідуваннях, в одному з інтерв'ю сказав, що найголовніше для журналіста, який володіє важливою інформацією, за яку журналіста можуть переслідувати, - якомога швидше її оприлюднити. Чи згодні ви з ним?

- Так, злочинці намагаються прибрати невигідного їм журналіста до опублікування матеріалу, аби кореспондент їм не зашкодив. Якщо ж це станеться після, то вони автоматично потрапляють до переліку підозрюваних і в разі чесного слідства їх першими ж візьмуть. Хоча такі люди можуть піти і на відверту помсту.

 

 

«Вбивці Гончарова хотіли мстити й мені»

 

- Серед причин вашого звільнення керівник служби публіцистичних програм ICTV Оксана Соколова назвала непрофесійність. Які зауваження з її боку були під час вашої роботи на каналі? З чим ви погоджуєтеся?

- Насмілюся сказати, що за результатами виходу матеріалів в ефір відгуки були зі знаком плюс, претензій не було. Була конструктивна, корисна критика - «що це за сумбур у тексті», «Кутєпов, де текст?» - та інші технічні моменти. І я Оксані Соколовій дуже вдячний за здобутий величезний професійний досвід. Але щоб зняти всі сумніви, я звернувся до Комісії з журналістської етики, і велика кількість фахових людей визнала, що в підготовці сюжету за участі Олександра Гончарова, непрофесійних дій з мого боку не було. Саме цей сюжет став причиною для звільнення.

 

- Чи продовжили ви розслідування вбивства Олександра Гончарова і справи з піском, як планували? Чи спілкуєтеся з його родиною?

- З родиною спілкуюся, рідко. Дзвонив от недавно Наталі, рідній сестрі Олександра Гончарова. Сім'ю особисто відправляв з посольства Чехії, коли вони вирушали на батьківщину, оскільки після загибелі Олександра Гончарова їм погрожували. Провідував його доньку Моніку, яка тимчасово через ці обставини перебувала в дитбудинку. Взагалі, в мене події травня 2009 року й досі перед очима.

 

Всі відеоматеріали й досі лежать у мене на полиці. За слідством я стежу і місяць тому зустрічався зі слідчим, який веде вже додаткове розслідування у справі Гончарова. Вироку суду й досі немає, після двох років. З'ясувалося, що під час зйомок я особисто спілкувався з реальними убивцями і зафіксував їх на відео. Є така інформація, що Гончарова хотіли просто побити, а потім помститися мені. Але оскільки перестаралися, мене вирішили не чіпати. Тим не менше, замовника звинувачують у найтяжчій статті - організація та планування умисного вбивства. Сподіваюся по завершенні розслідування підготувати фільм про Олександра Гончарова.

 

- Чому ви припинили співпрацю з Володимиром Ар'євим у рамках проекту «Попередження» («Закрита зона»)?

- З Ар'євим прекрасна співпраця була. На роботу він мене взяв без випробувального терміну: після звільнення з ICTV я пішов у нікуди і сидів без роботи три місяці.

 

Для «Попередження» готував розслідування щодо шахрайських фірм з працевлаштування за кордоном, аромасумішей, зловживань щодо пенсій, «мобільних» шахрайств - багато різних тем. Дуже корисними були критичні оцінки ведучого «Попередження» Миколи Вересня. Наприклад, він навчав ясності телевізійного тексту: щоб усе було зрозуміло з першого разу кожному глядачеві.

 

Програма виходила на Першому національному, глядацька аудиторія невелика була. Чесно кажучи, резонансу досягти було дуже важко, хоча головна мета для мене - саме результат. І я відчував, що прагну більшої впливовості та ефективності. Тому від пропозиції Максима Шиленка перейти на «1+1» до новоствореного департаменту не відмовився.

 

- Чим вам цікава співпраця з Жаном Новосельцевим? Чи відчуваєте себе затребуваним у співпраці з «1+1» та «2+2»?

- Це мій безпосередній керівник по «Особистій справі» і брат по духу. Він так само принциповий, так само має принципові життєві орієнтири, уявлення щодо справедливості тощо. Він, як і директор департаменту журналістських розслідувань Максим Шиленко, мене підтримує. Я їм за це дуже вдячний.

 

Зараз працюю кореспондентом, усе подобається. Можливо, коли вмітиму більше, стану редактором.

 

 

 

- То ви й досі не маєте власної квартири? А мені Богдан Кутєпов розповідав, що колишній мер Києва Леонід Черновецький обіцяв вам житло як молодому спеціалісту...

- Це була смішна історія. У 2006-му році я працював на телеканалі НТН і мав підготувати випуск «Спеціальний репортаж» про новообраного мера Черновецького. Пам'ятаю, він приходив на прямий ефір до Віталія Гайдукевича, а я чергував біля студії. Підходжу до нього з мікрофоном: «Якими будуть перші ваші дії на новій посаді?». Він сказав приблизно таке: «Я должен войти в кабинет. Оценить что-где-как в этой ситуации в Киеве». Тоді я подумав і запитав, як вирішуватиметься питання з молодіжним житлом. «Ну как "как". Как это делается во всём мире: пришли, написали заявление, получили квартиру». І, зауваживши мій недовірливий погляд, додав: «Не верите? Ха-ха-ха, вот увидите - будете с квартирой». Тоді поплескав мене по плечі і пішов... Я не сприйняв це всерйоз і не ходив йому нагадувати про обіцянку. :)

 

- Ваш брат, не менш відомий журналіст, який нині займається авторськими репортажами для «Відеотеки», пов'язує ваші професійні успіхи з тим, що ви йому просто заздрите, як успішнішому з вас двох, та в усьому намагаєтеся його наслідувати. Що на це скажете?

- Це він вам таке сказав?? :)

 

- Ну добре, він пожартував. Богдан наполягав, щоб я вас «Олексієм Володимировичем» називала...

- Звісно, пожартував. І про Олексія Володимировича також. :) Я Бодіка люблю дуже. І однозначно він приклад для моєї діяльності. І не поспішав би визначати, хто з нас успішніший. У мене немає амбіцій влаштовувати перегони з братом. Я просто люблю свою роботу.

 

Я зараз дуже шкодую, що він відійшов від телебачення. Впевнений, що він повернеться і ми колись разом зробимо спільний авторський проект. Богдан - це сильний журналіст. І «За вікнами» його програма, і «Правокація», і проект «Знак оклику» були об'єктивно якісними і визнаними середовищем фахових колег. Я рівнявся на брата аж до того часу, поки він не припинив займатися телевізійними проектами і журналістськими розслідуваннями. І не рівняюся лише з тих причин, що він пішов далі в Comedy Club, а я залишився в царині журналістських розслідувань. Так, звісно, він першим почав працювати, я в нього про все розпитував: «А що це за техніка? А як інтерв'ю брати?». Він на ТОНІСі працював, коли я був ще студентом.

 

 

 

Богдан проклав мені дорогу в журналістику. І, безсумнівно й однозначно, в Інститут журналістики. Саме Богданова репутація у виші дозволила мені туди вступити. Всі вже прекрасно знали, хто такий Кутєпов: «О, то ти брат Богдана Кутєпова? Ясно...». Моя журналістика почалася з нього.

 

Фото Павла Довганя

 

 

Довідка ТК

 

Олексій Кутєпов народився 3 червня 1986 року. У 2003-му році закінчив Яготинську музичну школу за класом «класична гітара», у 2008-му - Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

 

Протягом трьох років був кореспондентом інформаційних служб телеканалів КРТ, НТН, ICTV.

 

У 2009 році виступив автором фільмів «У полоні печалі» та «Стережись автомобіліста» у рамках нерегулярного проекту ICTV «Спецрозслідування» (керівник - Оксана Соколова).

 

У 2007 - 2009-му був кореспондентом відділу публіцистичних програм ICTV та програми журналістських розслідувань «Максимум в Україні». Потім протягом року працював у програмі журналістських розслідувань «Попередження» продюсерського центру «Закрита зона» (телеканал трансляції - Перший національний).

 

З вересня 2010 року є кореспондентом програми журналістських розслідувань «Особиста справа».

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
71414
Коментарі
5
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
EURONEWS
4739 дн. тому
Друзья, ваши комментарии говорят о том, что вы мало разбираетесь во внутренней кухне журналистики. А вот вы не задумывались, что отстаивать законность удобнее работая немного в "тени". Звездная журналистика и эффективная, как правило не пересекаются. Так что привет всем, включайте мудрость...а шашками махать к сожалению мало эффективно, но зато эффектно...
2 atos
4739 дн. тому
так а де там с маленькой?
atos
4739 дн. тому
Почему мой коммент так "кастрируют",умышленно делают" тупые" ошибки. Написать "гия" с маленькой буквы я не могу, в тексте с маленькой. Какое то болото, а не "Телекритика". Больше здесь ноги(глаза) здесь не будет. ПОЗОРИЩЕ.
доброзичливець
4739 дн. тому
Як правило, таких як Шарій і Кутєпов відсівають іще на вступних іспитах. Подивіться на студентів-журналістів - усуціль дівчата. А для них найголовніші теми - кохання, мода і ґламур, тобто все те, чим і так уже переповнене наше телебачення. Треба встановити відсотковий ценз - який відсоток заяв від хлопців на вступних, такий відсоток хлопців має бути і серед студентів. Інакше наша журналістика просто загнеться.
atos
4739 дн. тому
Не удивлюсь, если через некоторое время ,этих ребят грохнут менты или другие подельники с казино. Как мало у нас таких ребят осталось. Как правило,о них никто не пишет-боятся. Зато у нас в почете жлобня типа наемов, лещенковичей и прочей дряни. О Гие Гонгадзе можно услышать только перед выборами или ,просто кто то захотел засветиться(типа Луканова). Забыли,все "устраиваются" в теплые местечка и, оттуда СКУЛЯТ , в основном на Власть. Это сейчас модно,доходно и ,главное, безопасное действо. А Кутеповы ,Шарии-сейчас не в моде. ПРОДАЖНЫЕ НАШИ СМИ, КАК И ВЛАСТЬ.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду