Коли все закінчилось, приїхала кінохроніка…
Український глядач не ставив собі зайвих запитань: на які гроші репортер «великого каналу» купує собі чотирикімнатну в центрі або будує котедж за містом (хоча після переїзду з регіонів до столиці у людей не було навіть гуртожитку?). Це вже не згадуючи про «пентхауси», кінські ферми та маєтки з п'ятнадцятьма телевізорами «лідерів» інформаційного процесу.
Український глядач не ставив собі зайвих запитань: на які гроші репортер «великого каналу» купує собі чотирикімнатну в центрі або будує котедж за містом (хоча після переїзду з регіонів до столиці у людей не було навіть гуртожитку?). Це вже не згадуючи про «пентхауси», кінські ферми та маєтки з п`ятнадцятьма телевізорами «лідерів» інформаційного процесу.
У публікації „Детектор медіа” «Четверта влада у затінку першої» згадали моє ім`я. Тож, вважаю, що маю право на репліку.
Лист на 750 персон насправді вражає. Такого не було ніколи.
Згадую інше підписання листа телевізійниками – було це в похмурі часи темників і моніторингу телеефіру. Тексти всіх інформаційних програм у роздрукованому вигляді тоді лягали на відповідні столи із уже підкресленими червоним маркером слизькими місцями. Придумали це браття-журналісти, а, може, їх попросили дяді з АП таку спецпослугу для контролерів телеефіру зробити, яка дуже полегшила відповідним особам процес цензурування. І ось, одного разу (це не казка) наважились телевізійники написати лист діючому тоді Президенту. Мовляв, просимо гаранта втрутитись у ситуацію і захистити громадян України від тотальної цензури та пресингу на електронні ЗМІ. Лист підписували в напівтаємному режимі. Інформаційна служба телеканалу «Тоніс» підписала заяву повним складом. Яким же було наше здивування, коли у призначений день оприлюднення цього маніфесту стало відомо, що багато активістів відкликали свої підписи з такою мотивацією – мовляв, зараз не час для різких заяв, це може ще більше погіршити становище, вдарить по менеджерам і т.ін. А списки телевізійників, які відмовились відкликати свої підписи, в цей же день потрапили в ту ж саму Адміністрацію Президента. Після такого «кидка» я собі дав слово не підписувати колективних документів ніколи. Хочеш щось сказати Президентові – зроби це від свого імені. Хоча, після цього таки підписав ще один колективний документ, виходячи з важливості такої події: напередодні президентських виборів телевізійники ввечері так само таємно зібрались у парку Шевченка і склали ще один лист про захист свободи слова. До честі тих підписантів, ніхто не дав задній хід, і заява мала ефект.
Тепер, коли я бачу понад 700 підписів під листом-вимогою до Ющенка, я розумію, що країна, все ж таки, змінилась. Кажуть, що це корпоративна консолідація. Певно, так і є. Плюс усвідомлення, що спецслужби не організують зовнішні і внутрішні стеження (принаймні, ми у це щиро віримо), і навіть топ-менеджерам за це по тюбетейці не вріжуть. Це перша публічна демонстрація власної могутності. Журналістська гордість дуже довго була пригнобленою і вимагала сатисфакції. Це - своєрідний Парад Перемоги. Учасників – кілька батальонів. Заради консолідації, яка нарешті відбулась, можна відігнати від себе фразу з творів Ільфа і Петрова: «коли все закінчилось, приїхала кінохроніка…». Тим більше, що в лавах дивізії справді багато людей, які чесно пройшли цю війну, на якій убивали людей. Та й локальні сутички тривають. Зокрема, на процеси, ініційовані Василем Червонієм проти регіональної преси, регулярно їздять наші кореспонденти.
І все ж, ознаки тоталітарного мислення циркулюють навіть у наших головах. Варто не підписати лист - і твої професійні якості публічно поставлять під сумнів – мовляв, а чи є вони взагалі журналістами? Я б продовжив – а чи є вони взагалі людьми, і чи мають право голосу? Причому, прошу помітити, голосу не в інформаційній програмі, а в дискусійному форматі. Думаю, у нас взагалі ствердились дещо викривлені уявлення про журналістів – мовляв, тобі принесли новини на папірці – ось і читай їх. Можливо, саме тому певна категорія телеведучих все життя більше переймалась тим, як виглядає їхня «тристабаксова» зачіска, аніж тим, що вони роблять в кадрі. Найбільш прогресивні, щоправда, давали знак глядачам, одягаючи кофтинку забороненого кольору, або тримаючи в руках таку ж ручку - мовляв, розуміють, що насправді відбувається. Але що поробиш – нічого особистого, тільки робота. І глядачі, у принципі, це розуміли – робота є робота, нічого не вдієш… Демонстрацій і блокувань телеканалів, як у Чехії, не було. І, можливо, вважаючи, що «зіркам» це по статусу належить, виважений український глядач не ставив собі зайвих запитань: на які гроші репортер «великого каналу» купує собі чотирикімнатну в центрі або будує котедж за містом (хоча після переїзду з регіонів до столиці у людей не було навіть гуртожитку?). Це вже не згадуючи про «пентхауси», кінські ферми та маєтки з п'ятнадцятьма телевізорами «лідерів» інформаційного процесу.
Про автомобілі теж ліпше не згадувати, аби не травмувати тонко організовану психіку людей творчої професії. І при цьому – жодних запитань – а на яке бабло гуляємо, пацани (і дівчатка)? На рекламні гроші (себто частоти), розподілені Нацрадою між трьома «своїми» учасниками ринку? Некрасиво все це якось.
Дуже добре, що ми почали рахувати квартири, машини, телефони (ми таки змінились). Який наступний крок? Перевірити, чи є у податкових деклараціях графа, скажімо, така: «матеріальна винагорода суспільства за чесну роботу в царині розповсюдження інформації…». Щоправда, в цьому є одна небезпека – імперіалісти, які регулярно нас лякають великими інвестиціями, ладні заплющити очі на нечесно зароблені мільйони і заводи, аби тільки не розбурхати духів пролетарської революції.
А сьогодні я просто стою і спостерігаю за парадом перемоги. По Хрещатику їдуть крупнокаліберні гармати і несуть легку стрілецьку зброю. Майорять помаранчеві прапори вчорашніх повстанців і синьо-білі - нинішніх опозиціонерів. Несуть штандарти Донецького регіону (якщо вірити плівкам Мельниченка, здається, там усі журналісти були «построєні, а хто не построєн – того головой об забор»). При цьому – жодних підписів. Але добре, не будемо згадувати минуле. Країна розвивається. Зараз момент консолідації. Явище, безсумнівно, позитивне. Та, на мою думку, варто утриматись від героїчного пафосу на кшталт «мою статтю прошу вважати підписом під вимогою» - давайте залишимо історичну лексику тим, хто з такими ж заявами у кишенях і гранатами кидались під реальні танки. Час для подвигів плавно перейшов у щоденні будні. Я розумію, що ліпше пізно, аніж ніколи, що свобода слова – завжди в небезпеці, і її треба захищати постійно. Але, все ж, обличчя треба зробити простішим (це я і про себе теж, у мене пафосу так само - будь здоров). Менше монументалізму і висічених з кришталево чистого гірського кришталю "пам'ятників собі, улюбленим" – і люди знову почнуть нам довіряти. А хіба у них є вибір?
Читайте також:
Президент готовий до дискусії з журналістами
Прем’єр Юлія Тимошенко закликає журналістів та політиків вибачати один одного
“The Independent” про скандал навколо сина Ющенка: «Влада в Україні просто перейшла від прорадянського олігархату новій еліті»
БЕЗ ПОДВІЙНИХ СТАНДАРТІВ
Ющенко ледь не викинув телефон свого сина
Звернення до Президента України
Журналісти вже навчилися поважати себе, але ще не вміють поважати свою країну
Запитaння „ТК”: Як ви оцінюєте реакцію Віктора Ющенка на публікації в «Українській правді» щодо його сина, Андрія? Поясніть вашу точку зору? Яка б реакція, на вашу думку, була б оптимальною – наявна чи якась інша?
Мыкола Вересень: Реакция журналистов на критику Ющенко слишком жесткая
ВИМОГА ДО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ВІКТОРА ЮЩЕНКА
Лист Віктора Ющенка до "Української правди"
Лубченко: Ющенко дал карт-бланш чиновникам, которые грубят журналистам
Особенности Украинской правды
ЮЩЕНКО ВЛАСНОРУЧ СТВОРИВ СОБІ ПРОБЛЕМУ
Віктор Ющенко про скандал з сином: "Перед мордою того журналіста постав той рахунок, а потім піди в суд!"
Запитання «ТК»: - Протягом двох днів жоден iз телеканалів не повідомив своїх глядачів про скандал у зв'язку з публікацією „Української правди” щодо любові сина Ющенка до дорогих машин, ресторанів, вин тощо. Як ви вважаєте, чому?
Скандал закінчено, забути не виходить
Тільки початок
«Четверта влада» у затінку першої
“Журналіст проти журналістів”
“Українська правда” створила журналістську диктатуру?
Житие вождей: никаких «точек» - тотальный контроль!
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
тележурналіст, шеф-редактор ТК „Тоніс”, спеціально для „Детектор медіа”
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ