Вимагати ж після цього публічних вибачень, особливо в умовах, коли журналіст сам поводився не зразково – за межею здорового глузду.

Менше за все хотілося б захищати Президента України і його сина або журналіста «Української правди» Сергія Лещенка. Та скандал довкола публікацій про стиль життя Андрія Ющенка, кульмінацією якого став ультиматум понад 600 журналістів і медіа-діячів до його батька, вимагає прискіпливого і відстороненого погляду, щоб знайти відповідь на питання – КУДИ МИ ЙДЕМО? Бо, як на мене, неправі обидві сторони і обидві сторони виходять із цього скандалу незграбно.

По-перше, можливо такого бурхливого журналістського обурення не було б, якби Віктор Ющенко регулярно не запізнювався на прес-конференції, не поважаючи журналістів, та не критикував би їх огульно з трибуни з’їзду своєї партії. Ці речі акумулювали обурення і глибоке розчарування діями нової влади, яке і знайшло свій прояв у такій, здавалося б, екстравагантній формі і з такого, здавалося б, незначного приводу. По-друге, оцінка поведінки, роботи і дотримання стандартів журналістської професії – не справа президента! Це – справа громадськості, фахових організацій і спілок, моральних авторитетів нації, а не політиків, з якого б табору вони не були. Оцінки президента, як би він не хотів виглядати краще в очах свого народу і світу, журналісти розцінюють, як спробу тиску на них з боку влади.

Журналіст «Української правди», коли ставив Президентові запитання у присутності голови Верховної Ради і прем’єр-міністра, поводився нечемно. Це зафіксували численні телевізійні камери і колеги. Ось як висловився на сторінках інтернет-видання «Детектор медіа» кореспондент “Ділового вісника» Віталій Маргалик: «…журналіст постійно перебивав президента, чим і спровокував нетолерантну поведінку глави держави. І не менш цікава деталь, яку транслювали по телебаченню, - “найсміливіший” журналіст найнезалежнішої “УП”, занотовуючи відповіді президента, нахабно жував гумку. То в мене запитання: хто перед ким має вибачатися?”. Така поведінка - відчутно нечемніша, ніж емоційність Віктора Ющенка, який, очевидно, був спровокований на грубощі. Для розпізнавання ступеня чиєїсь нечемності не потрібно бути знавцем етикету, є загальнолюдські норми прийняті в суспільстві, якими доволі часто нехтують окремі молоді індивіди. Крім цього, у відносинах влади і журналістів в Україні завжди існували такі норми взаємоповаги, як вставання, коли в приміщення заходять перші особи держави, а також «дрес-код», що означає, що в урядові, президентські, парламентські, дипломатичні приміщення тощо не ходять у шортах, майках, джинсах і кросівках. Ну, а жування жуйки на прес-конференціях взагалі не повинне мати місце. Боротьба з карієсом може почекати пару годин! Взагалі жувати жуйку при будь-якій розмові – прояв неповаги до співрозмовника, знову ж таки згідно загальнолюдських норм етикету, прийнятих в Україні.

Коли Віктор Ющенко з трибуни з”їзду НСНУ заявив про необхідність випестувати в Україні нову касту журналістів – вільних, чесних, сміливих – вочевидь каста на нього образилася. Тобто, вільних, сміливих і чесних або взагалі немає, або одиниці. Якщо йдеться про тих журналістів, які в часи опозиційності тісно контактували з опозиціонерами і встановили з ними не лише ділові, службові стосунки, а й близькі особистісні, то тепер це є фактором, який негативно позначається на них більше, ніж на нових можновладцях. Після Рубікону, коли опозиціонери стали владою, каста близьких до них медійників хизується цієї близькостю, демонструє її “жуючи жуйки” і “перебиваючи старих знайомих”. І при цьому більшість з них не замислюється, що така близькість до влади, на відміну від здорової відстороненості, означає заангажованість. І, ймовірно, різке обурення Президентом і ультиматум про вибачення є наслідком значною мірою і цього панібратства, яке поки не відійшло в минуле. Приятелі вимагають вибачення у приятеля. Виглядає зворушливо, якщо не брати до уваги, що „приятель” є главою держави. Образа, як на мене, є надмірною, і демонструє не здатність журналістського цеху об”єднуватися у відстоюванні свободи слова і права на професію, а наявність самозакоханості у ініціаторів ультиматуму.

Ще раз повертаючись до тези Ющенка про необхідність сформувати касту журналістів, слід визнати, що каста вже сформована. У даному випадку вона дає про себе знати главі держави у чудернацький спосіб – вимагає його приниження, а в його особі й усієї нової влади, за слово “морда”, що злетіло з язика. Президент України своїм листом до “Української правди”, що є сильним виявом поваги до видання загалом, вкотре підтвердив відданість ідеалам свободи слова і моральності. Вимагати ж після цього публічних вибачень, особливо в умовах, коли журналіст сам поводився не зразково – за межею здорового глузду. Це вже перебір.

Якщо ж пильно поглянути на цю наявну касту журналістів молодої генерації, яку Віктор Ющенко короткозоро не помічав, то вона є надцеховою – державних службовців НТКУ, опозиційних до влади каналів НТН і КРТ, толерантного до влади “5 каналу” тощо. З точки зору відстоювання свободи слова і права на професію вселяє оптимізм, що є здатність гуртуватися, коли зачіпаються інтереси когось одного. Та, водночас, в касті немає місця конкуренції журналістської праці заради доброякісного продукту. Про це в останньому інтерв”ю тижневику “Дзеркало тижня” перед відпусткою натякнув голова Верховної Ради Володимир Литвин, коли сказав про перемонополізацію ЗМІ і однаковість репортажів на різних телеканалах. Дехто в касті вочевидь забуває, що журналістика – це не тусовочна професія, а це професія, яка видає на-гора продукт – інформацію, і конкуренція в журналістиці полягає у тому, щоб грунтовніше, глибше, об’єктивніше змальовувати дійсність.

Що ж, для кореспондента “Української правди” Сергія Лещенка тепер справа честі – виплюнути жуйку і робити високоякісні журналістські розслідування. А у випадку з публікацією про стиль життя Андрія Ющенка педалювати не стільки на політичній складовій - що розкошування сина президента в бідній країні є ганьба для його тата, - а скільки на важливішій правозахисній - щоб порушення законів і правил дорожнього руху будь ким в цій країні діставали належне покарання.

Накращий вихід із цієї ситуації може бути один, на чому вже наголосила колега з каналу 1+1 Ольга Герасим’юк - поставити крапку. Не має значення, хто стоїть за скандалом, не треба стрілочників і взаємних образ та принижень. Вибачення від Президента користі свободі слова не принесе, тому замість ультиматуму слід обмежитися відкритим листом (можна великим із тими ж понад 650 підписами) Президенту, де викласти не політичні гасла і загальні формулювання, а журналістське бачення відносин нових медіа і нової влади, бачення журналістських стандартів, бачення найефективнішого розвитку медіа-ринку, пропозиції владі найбільш важливих змін для того, щоб свобода слова була не лише задекларована у Конституції і заявах, а й існувала насправді.

Читайте також:

ЗАБОВТУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ

Президент готовий до дискусії з журналістами

Прем’єр Юлія Тимошенко закликає журналістів та політиків вибачати один одного

“The Independent” про скандал навколо сина Ющенка: «Влада в Україні просто перейшла від прорадянського олігархату новій еліті»

БЕЗ ПОДВІЙНИХ СТАНДАРТІВ

Ющенко ледь не викинув телефон свого сина

Звернення Мирослави Гонгадзе та Сергія Шолоха до Президента України

Журналісти вже навчилися поважати себе, але ще не вміють поважати свою країну

Запитaння „ТК”: Як ви оцінюєте реакцію Віктора Ющенка на публікації в «Українській правді» щодо його сина, Андрія? Поясніть вашу точку зору? Яка б реакція, на вашу думку, була б оптимальною – наявна чи якась інша?

Мыкола Вересень: Реакция журналистов на критику Ющенко слишком жесткая

ВИМОГА ДО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ВІКТОРА ЮЩЕНКА

Лист Віктора Ющенка до "Української правди"

Лубченко: Ющенко дал карт-бланш чиновникам, которые грубят журналистам

Особенности Украинской правды

ЮЩЕНКО ВЛАСНОРУЧ СТВОРИВ СОБІ ПРОБЛЕМУ

Віктор Ющенко про скандал з сином: "Перед мордою того журналіста постав той рахунок, а потім піди в суд!"

Запитання «ТК»: - Протягом двох днів жоден iз телеканалів не повідомив своїх глядачів про скандал у зв'язку з публікацією „Української правди” щодо любові сина Ющенка до дорогих машин, ресторанів, вин тощо. Як ви вважаєте, чому?