10 травня відбулася Bucha Journalism Conferenece 2024, організаторами якої виступили  «Українська правда» та Media Development Faundation. На ній медійники обговорили виклики та ключові завдання, які перед ними ставить повномасштабна війна. «Детектор медіа» поговорив із головною редакторкою «Української правди» Севгіль Мусаєвою про стан журналістики в Україні, проблеми медійників і свободу слова.

Севгіль Мусаєва (тут і далі фото Максима Поліщука, «Детектор медіа»)

— «Українська правда» — один з організаторів конференції. Розкажіть, будь ласка, як тривала підготовка та чому ви вважаєте важливим проведення таких заходів?

— Торік ми вирішили зробити конференцію як пам’ять про трагедію. І хоча це дуже дивно казати, але я вважаю, що історія про Бучу — це історія зокрема про перемогу правди, перемогу журналістики. Тому що коли світ побачив жахіття, які відбувалися  тут під час російської окупації, він почав допомагати більше. І якщо перемогою журналістики у 2014 році було Межигір’я, то зараз часи змінилися і конференція з Межигір’я перемістилася в Бучу. Ми вважаємо, що перемогою журналістики є перемога правди в історії людей, що тут загинули, яку побачив увесь світ.

Але цього року абсолютно очевидно, що журналісти зіткнулися з різними викликами. Ми бачимо тиск, системний або несистемний — ми сьогодні, до речі, мені здається, так і не визначилися до кінця, який саме. Також мені здається, що важливо просто зустрічатися, говорити, бо рефлексій багато, багато переживань, люди втомлені, виснажені. І дуже важливе натхнення, щоб вони почули зокрема, що насправді всі журналісти також у такому складному стані зараз, але всі готові працювати далі й виконувати свою місію.

— Коли з’явилося перше розслідування Юрія Ніколова, почали з’являтися інші розслідування, журналістам та суспільству намагалися нав’язати думку, що зараз це не на часі, тому що це ніби розхитує єдність і руйнує довіру до влади. Зараз ми бачимо таких розслідувань усе більше. Що це означає для вас?

— Це показує, що ми вважаємося демократією навіть в умовах повномасштабної війни. Ми продовжуємо демократичну трансформацію, ми боремося за прозорість, за зміни правил. Ми не замовчуємо проблем. Попри те, що на нашу країну напали, для нас важлива не просто перемога над Росією, для нас важливо, щоб після перемоги Україна залишилася демократичною європейською країною. А без боротьби з корупцією це неможливо. І, мені здається, це — два такі процеси, які між собою абсолютно пов’язані.

— Тобто, на вашу думку, це перемога нашої журналістики?

— Так, звісно.

— Які ви зараз бачите головні проблеми й загрози для наших медіа?

— Звісно, це тиск, спроби дискредитації, спроби розхитати морально журналістів, і, на мою думку, й далі будуть намагання зробити нашу роботу неможливою. Журналістика стала загрозою, журналістика стала фактором політичного життя в країні. Журналістика зараз — про вплив на аудиторію, на розуми людей, журналістика про те, що вона вгамовує запит на справедливість. Тому, мені здається, що тиск усе одно буде й тільки солідарність, тільки підтримка одне одного нам допоможе ці часи прожити.

— Невідомо, скільки ще триватиме війна, але, судячи з цих уже понад двох років, очевидно, що вона впливатиме на наші медіа в цілому. Багато хто вважає, що медіа щодалі будуть більш диференціюватися на незалежні та демократичні, і на ті, які максимально узалежнені від влади. А як думаєте ви?

— Думаю, саме так, абсолютно. Але я також абсолютно погоджуюсь із тим, що сказав Денис Бігус, що тиск на медіа є свідченням того, що журналістика жива, її бояться і є здорова журналістика. Тобто тиск — це абсолютно очевидна історія про те, що коли є вплив, коли є зокрема результат твоєї роботи, тобі будуть намагатися заткнути рота, будуть намагатися нівелювати твою роботу.

— Нещодавно «Репортери без кордонів» опублікували рейтинг, за яким Україна піднялася на 18 щаблів за рівнем свободи слова. Напрошується думка, що люди, які робили цей рейтинг, чогось не знали. Як ви оцінюєте цей рейтинг?

— Мені здається, він демонструє пласкі підходи в умовах повномасштабної війни. Очевидно, що вони брали як методологію підрахунок кількості вбитих журналістів. Зрозуміло, що коли був перший рік війни, гинуло більше журналістів. Але журналісти змінюють свою поведінку, адаптуються, отримують кращі засоби захисту. Тому це точно не можна прирівнювати до загального стану і вважати якимось досягненням те, що, до прикладу, цього року загинули 20 журналістів, а минулого 40, — неправильно. Журналісти помирають на фронті через дії російської армії, і вимірювати цим загальнонаціональний показник рейтингу свободи слова в Україні щонайменше дивно, як на мене. Я вважаю, що треба змінювати методологію. І справа не в тому, що методика погана, а в тому, що вона неадаптована під нинішні умови. Абсолютно очевидно, що торік були випадки тиску на журналістів, але не в такій кількості, як зараз вони є.

Титульне фото: Севгіль Мусаєва (фотограф Максим Поліщук, «Детектор медіа»)