Комісія з журналістської етики вважає за необхідне надати роз’яснення щодо застосування Кодексу в жанрах таблоїдної журналістики. 

Цей стиль журналістики насамперед асоціюється з сенсаціоналізмом і спрощеним підходом до тем. Від медіа таблоїдного формату (як друкованих, так і онлайн) читачі очікують стислого і візуально привабливого викладу. Матеріали розраховані на максимально широку аудиторію, тож журналісти використовують просту або образну мову, клікбейтні заголовки і яскраві фото. 

Досягати цілей у висвітленні резонансних тем і залученні більшої кількості читачів медіа можуть за допомогою різних професійних і стилістичних прийомів. Всі підходи мають право на застосування, якщо вони відповідають журналістським та етичним стандартам, і неможливо стверджувати, нібито один стиль викладу має перевагу над іншими. 

Присутність на ринку медіа різного спрямування – від розважальних до серйозних аналітичних – урізноманітнює інформаційне поле і надає доступ до інформації кожному користувачу, відповідно до його потреб. 

Відповідно до класифікації, прийнятій у західних країнах, друковані та онлайн медіа поділяються на «якісну пресу» і «таблоїди». Цей поділ не є синонімом зневажливого ставлення до бульварної преси, а лише вказівкою на стиль того чи іншого видання, на певні очікування аудиторії. На Заході видання такого формату, як таблоїд, є бізнесом, водночас часто входять до систем саморегуляції в медіа та відповідають за порушення професійних і етичних стандартів. 

Перевага таких видань, як таблоїди, полягає у швидкому приверненні суспільної уваги до важливих проблем, у здатності дійти до різних верств аудиторії, в тому числі тієї частини, яка не охоплена іншими медіа.  Є приклади, коли іноземні таблоїди піддаються критиці за втручання у приватне життя, порушення прав приватних осіб, у тому числі неповнолітніх, та неправдиві дані. 

В українському медіаполі немає чіткого розмежування форматів: таблоїдів у чистому вигляді одиниці, проте матеріали в жанрі таблоїдної журналістики регулярно зустрічаються в багатьох медіа під відповідними рубриками. Такі матеріали зосереджені на скандалах, кримінальних історіях, приватному житті «зірок» поп-культури і спорту, тощо. Ці публікації, як правило, короткого формату, з використанням різних стилістичних прийомів для більшої драматизації чи клікбейту. 

Наведені нижче рекомендації Комісії стосуються таблоїдної журналістики як жанру і спрямовані до всіх, хто цей жанр використовує. 

1.  Кодекс етики українського журналіста визначає підходи, якими керуються в своїй роботі всі медійники. В тому числі ті, хто працює в таблоїдній журналістиці. Тому журналістам варто покращувати етичні практики і дотримуватися положень Кодексу.

2. У виборі тем для висвітлення і жанрів існує редакційна свобода. При цьому медіа виходять із суспільного запиту і власних цінностей. Ніхто не може примусити журналістів поширювати інформацію, яка не відповідає цим критеріям. Водночас редакції мають відрізняти задоволення інтересу читачів від потурання низьким потребам аудиторії: бажанню принизити чи боляче образити когось, піддати цькуванню, посмакувати подробиці приватного життя тощо. Такі підходи несумісні з журналістською етикою. 

3. На відміну від класичної журналістики, головне завдання таблоїдів – розважати, навіть у висвітленні серйозних тем. Тому у своєму прагненні охопити якомога більшу аудиторію таблоїдна журналістика часто зосереджується на скандалах і негативному боці життя. Задовольняючи потребу читачів у таких темах, неприпустимо маніпулювати почуттями людей, викликати у них страх і тривогу та підсилювати негативні емоції. Діяльність медіа повинна зміцнювати суспільство, а не робити його слабшим. 

4. Журналісти мають уникати неперевірених фактів і чуток, бути обережними під час висвітлення кримінальних подій і не оприлюднювати інформацію, яка зможе ідентифікувати жертв або правопорушників. Авторам необхідно перевіряти інформацію перед публікацією, оприлюднення інформації без спроби перевірити її в надійних джерелах є порушенням Кодексу етики. 

5. Чимало публікацій у жанрі таблоїдної журналістики є компіляцією дописів у соціальних мережах або обговоренням таких дописів. Використання соціальних мереж припустиме, але нарівні з іншими джерелами, завдяки яким журналісти перевіряють або доповнюють інформацію. Варто враховувати, що журналістика, яка будується переважно на дописах із соціальних мереж, посилює поляризацію суспільства і викликає зневіру. 

6. Журналісти повинні з повагою ставитися до приватного життя людини. Поширення без згоди людини приватної інформації, як-то стан здоров’я, домашня адреса, імена дітей та ін., – є порушенням журналістської етики. Цей принцип меншою мірою застосовується до публічних осіб, які мають бути готові до ширших меж критики і до більш пильної уваги до них і до їхніх близьких. Право особи на приватне життя може бути нижчим пріоритетом, ніж безпека або інтереси суспільства, але в будь-якому випадку таке втручання з боку журналістів повинне бути обгрунтованим. 

7. Грубим порушенням етики є дискримінація окремих груп людей за етнічною, гендерною або іншою сталою ознакою. «Мова ворожнечі» не може бути присутня в заголовках, ілюстраціях та інших матеріалах медіа, навіть у жанрі таблоїда. Журналісти не повинні експлуатувати негативні суспільні стереотипи стосовно жінок чи інших груп людей. 

8. Сенсаціоналізм у таблоїдній журналістиці виправданий як інструмент, що допомагає привернути увагу до складної або мало висвітленої теми і спонукає до суспільної дискусії. Водночас сенсаціоналізм, який лише експлуатує «гарячу тему» для розважання публіки, залишає поза увагою важливі суспільні проблеми через надання переваги дрібнішим, але більш «клікабельним» приводам, –  підриває суспільну довіру до ролі медіа у сприянні вирішенню проблем. Важливо не залишити поза увагою важливі суспільні проблеми через надання переваги дрібнішим, але більш «клікабельним» приводам.